Постанова

від 26.03.2013 по справі 820/1621/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

26.03.2013р. справа № 820/1621/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС-Поліграфпак" до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області ДПС проскасування рішення , -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АСС-Поліграфпак», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача, Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, №0000232241 від 06.11.2012р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 762.888,30грн. (основний платіж - 508.592,20грн., штраф - 254.296,10грн.).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті №2424/104/37574999 від 17.10.2012р., викладені в акті судження податкового органу є помилковими, адже не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених господарських операцій. Платник податків пояснював, що ПДВ у спірних правовідносинах обчислював правильно, господарські взаємовідносини з контрагентами, зокрема, з ПП «Амалія Сервіс Плюс», відбувались за правочинами, котрі повністю відповідають вимогам закону, господарські операції за цими правочинами проведені реально, спричинили зміни у стані та структурі активів сторін, первинні документи оформлені у відповідності до закону, зобов'язання за спірним правочином виконані, зокрема, вартість отриманого товару оплачена ТОВ шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, фізичне переміщення товару мало місце. За таких обставин, позивач вважав, що спірне податкове повідомлення - рішення суперечить ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Західна МДПІ міста Харкова Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що викладені в акті №2424/104/37574999 від 17.10.2012р. судження ДПІ про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Так, податковий орган пояснював, що отримав матеріали податкової перевірки контрагента платника податків - ПП «Амалія Сервіс Плюс», де відображені судження про відсутність у даного ПП будь-яких ресурсів, необхідних для ведення господарської діяльності, у зв'язку з чим всі вчинені даним суб'єктом господарювання правочини є нікчемними. На думку, МДПІ вказаного висновку іншого податкового органу цілком достатньо для судження про порушення позивачем ст.198 Податкового кодексу України. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АСС-Поліграфпак» пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 37574999, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Західній МДПІ міста Харкова Харківської області ДПС.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому з огляду на приписи ст.72 і 76 КАС України перелічені обставини перед судом додатково не доказуються.

З 04.10.2012р. по 10.10.2012р. МДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «АСС-Поліграфпак» (ідентифікаційний код - 37574999) з питання реальності та повноти відображення у бухгалтерському та податковому обліках із відповідним відображенням у податкових деклараціях результатів операцій по господарських відносинах з ПП «Амалія Сервіс Плюс» (ідентифікаційний код - 33205879) за період 01.12.2011р.-31.01.2012р. та подальшої реалізації ТМЦ, придбаних у ПП «Амалія Сервіс Плюс» (ідентифікаційний код - 33205879).

Результати перевірки оформлені актом №2424/104/37574999 від 17.10.2012р., в якому викладені судження податкового органу про вчинення платником податків податкового правопорушення - недодержання положень ст.198 Податкового кодексу України, а саме: безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, складених контрагентом за господарськими операціями, що в дійсності не відбулись, тобто мають ознаки нікчемних, що зумовило завищення податкового кредиту з ПДВ на 508.592,20грн. і як, наслідок, заниження ПДВ до оплати в бюджет на 508.592,20грн.

06.11.2012р. з посиланням на даний акт МДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0000232241 від 06.11.2012р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 762.888,30грн. (основний платіж - 508.592,20грн., штраф - 254.296,10грн.).

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті №2424/104/37574999 від 17.10.2012р. судження суб'єкта владних повноважень про порушення платником податків п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: відображення в податковому обліку з ПДВ показників первинних документів, котрі складені в межах нікчемних правочинів, за господарськими операціями, котрі в дійсності не відбулись.

При цьому, суд відмічає, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновок складених ДПІ у Московському районі міста Харкова Харківської області ДПС актів перевірки діяльності контрагента позивача - ПП «Амалія Сервіс Плюс», а саме: акту №192/22/33205879 від 22.06.2012р. «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «Амалія Сервіс Плюс» код ЄДРПОУ 33205879 щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Промтехноопт» код ЄДРПОУ 37092055, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.12.2011р. по 31.12.2011р.», акту №113/22/33205879 від 14.05.2012р. «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «Амалія Сервіс Плюс» код ЄДРПОУ 33205879 щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Промтехноопт» код ЄДРПОУ 37092055, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2012р. по 31.01.2012р.».

Жодних Інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті №2424/104/37574999 від 17.10.2012р., на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що між позивачем, ТОВ «АСС-Поліграфпак» (в якості - покупця) та ПП «Амалія Сервіс Плюс» (в якості - продавця, постачальника) було укладено договір №3П від 02.11.2011р., предметом якого є придбання картону.

Оцінивши згаданий правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірний правочин не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному чи господарському обороті, сторони спірного правочину мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, спірний договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду виписані ПП «Амалія Сервіс Плюс» видаткові накладні : №РН-000063 на суму 29.880,00грн. (ПДВ - 4.980,00грн.), №РН-0000062 від 31.12.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №РН-000061 від 31.12.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №РН-000060 від 31.01.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №РН-000059 від 31.01.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №РН-000058 від 31.01.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №РН-000057 від 31.01.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №РН-000056 від 31.01.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №РН-000055 від 30.01.2012р. на суму 50.640,00грн. (ПДВ - 8.440,00грн.), №РН-000054 від 30.01.2012р. на суму 58.200,00грн. (ПДВ - 9.700,00грн.), №РН-000053 від 30.01.2012р. на суму 58.200,00грн. (ПДВ - 9.700,00грн.), №РН-000052 від 30.01.2012р. на суму 58.200,00грн. (ПДВ - 9.700,00грн.), №РН-000051 від 30.01.2012р. на суму 58.200,00грн. (ПДВ - 9.700,00грн.), №РН-0000049 від 30.01.2012р. насуму 52.080,00грн. (ПДВ - 8.680,00грн.), №РН-0000048 від 27.01.2012р. на суму 57.960,00грн. (ПДВ - 9.660,00грн.), №РН-0000047 від 27.01.2012р. на суму 58.200,00грн. (ПДВ - 9.700,00грн.), №РН-0000045 від 26.01.2012р. на суму 59.880,00грн. (ПДВ - 9.980,00грн.), №РН-0000044 від 26.01.2012р. на суму 56.544,00грн. (ПДВ - 9.424,00грн.), №РН-0000043 від 26.01.2012р. на суму 58.650,00грн. (ПДВ - 9.775,00грн.), №РН-0000042 від 25.01.2012р. на суму 59.976,00грн. (ПДВ - 9.996,00грн.), №РН-0000041 від 25.01.2012р. на суму 59.916,00грн. (ПДВ - 9.986,00грн.), №РН-0000040 від 24.01.2012р. на суму 59.928,00грн. (ПДВ - 9.988,00грн.), №РН-0000039 від 24.01.2012р. на суму 59.940,00грн. (ПДВ - 9.990,00грн.), №РН-0000038 від 24.01.2012р. на суму 59.172,00грн. (ПДВ - 9.862,00грн.), №РН-0000037 від 23.01.2012р. на суму 59.868,00грн. (ПДВ - 9.978,00грн.), №РН-0000036 від 23.01.2012р. на суму 58.212,00грн. (ПДВ - 9.702,00грн.), №РН-0000035 від 23.01.2012р. на суму 59.490,00грн. (ПДВ - 9.915,00грн.), №РН-0000034 від 20.01.2012р. на суму 59.076,00грн. (ПДВ - 9.846,00грн.), №РН-0000033 від 20.01.2012р. на суму 59.844,00грн. (ПДВ - 9.974,00грн.), №РН-0000032 від 20.01.2012р. на суму 59.832,00грн. (ПДВ - 9.972,00грн.), №РН-0000031 від 19.01.2012р. на суму 59.064,00грн. (ПДВ 9.844,00грн.), №РН-0000030 від 19.01.2012р. на суму 59.640,00грн. (ПДВ - 9.940,00грн.), №РН-0000029 від 19.01.2012р. на суму 59.928,00грн. (ПДВ - 9.988,00грн.), №РН-0000028 від 18.01.2012р. на суму 59.904,00грн. (ПДВ - 9.984,00грн.), №РН-0000027 від 18.01.2012р. на суму 58.320,00грн. (ПДВ - 9.720,00грн.), №РН-0000026 від 18.01.2012р. на суму 59.148,00грн. (ПДВ - 9.858,00грн.), №РН-0000025 від 16.01.2012р. на суму 56.664,00грн. (ПДВ - 9.444,00грн.), №РН-0000024 від 16.01.2012р. на суму 59.892,00грн. (ПДВ - 9.982,00грн.), №0000021 від 13.01.2012р. на суму 59.964,00грн. (ПДВ - 9.994,00грн.). №РН-0000033 від 05.12.2011р. на суму 192.679,20грн. (ПДВ - 32.113,20грн.), №РН-0000040 від 24.12.2011р. на суму 597.990,00грн. (ПДВ - 99.665,00грн.), а також податкові накладні : №2 від 05.12.2011р. на суму 192.679,20грн. (ПДВ - 32.113,20грн.), №7 від 24.12.2011р. на суму 597.990,00грн. (ПДВ - 99.665,00грн.), №21 від 13.01.2012р. на суму 59.964,00грн. (ПДВ - 9.994,00грн.), №24 від 16.01.2012р. 59.892,00грн. (ПДВ - 9.982,00грн.), №63 на суму 29.880,00грн. (ПДВ - 4.980,00грн.), №62 від 31.12.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №61 від 31.12.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), № 60 від 31.01.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №59 від 31.01.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №58 від 31.01.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №57 від 31.01.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №56 від 31.01.2012р. на суму 59.496,00грн. (ПДВ - 9.916,00грн.), №55 від 30.01.2012р. на суму 50.640,00грн. (ПДВ - 8.440,00грн.), №54 від 30.01.2012р. на суму 58.200,00грн. (ПДВ - 9.700,00грн.), №53 від 30.01.2012р. на суму 58.200,00грн. (ПДВ - 9.700,00грн.), №52 від 30.01.2012р. на суму 58.200,00грн. (ПДВ - 9.700,00грн.), №51 від 30.01.2012р. на суму 58.200,00грн. (ПДВ - 9.700,00грн.), № 49 від 30.01.2012р. насуму 52.080,00грн. (ПДВ - 8.680,00грн.), №48 від 27.01.2012р. на суму 57.960,00грн. (ПДВ - 9.660,00грн.), №47 від 27.01.2012р. на суму 58.200,00грн. (ПДВ - 9.700,00грн.), №45 від 26.01.2012р. на суму 59.880,00грн. (ПДВ - 9.980,00грн.), №44 від 26.01.2012р. на суму 56.544,00грн. (ПДВ - 9.424,00грн.), №43 від 26.01.2012р. на суму 58.650,00грн. (ПДВ - 9.775,00грн.), №42 від 25.01.2012р. на суму 59.976,00грн. (ПДВ - 9.996,00грн.), №41 від 25.01.2012р. на суму 59.916,00грн. (ПДВ - 9.986,00грн.), №40 від 24.01.2012р. на суму 59.928,00грн. (ПДВ - 9.988,00грн.), №39 від 24.01.2012р. на суму 59.940,00грн. (ПДВ - 9.990,00грн.), № 38 від 24.01.2012р. на суму 59.172,00грн. (ПДВ - 9.862,00грн.), № 37 від 23.01.2012р. на суму 59.868,00грн. (ПДВ - 9.978,00грн.), № 36 від 23.01.2012р. на суму 58.212,00грн. (ПДВ - 9.702,00грн.), №35 від 23.01.2012р. на суму 59.490,00грн. (ПДВ - 9.915,00грн.), №34 від 20.01.2012р. на суму 59.076,00грн. (ПДВ - 9.846,00грн.), №33 від 20.01.2012р. на суму 59.844,00грн. (ПДВ - 9.974,00грн.), №32 від 20.01.2012р. на суму 59.832,00грн. (ПДВ - 9.972,00грн.), №31 від 19.01.2012р. на суму 59.064,00грн. (ПДВ - 9.844,00грн.), №30 від 19.01.2012р. на суму 59.640,00грн. (ПДВ - 9.940,00грн.), №29 від 19.01.2012р. на суму 59.928,00грн. (ПДВ - 9.988,00грн.), №28 від 18.01.2012р. на суму 59.904,00грн. (ПДВ - 9.984,00грн.), №27 від 18.01.2012р. на суму 58.320,00грн. (ПДВ - 9.720,00грн.), №26 від 18.01.2012р. на суму 59.148,00грн. (ПДВ - 9.858,00грн.), №25 від 16.01.2012р. на суму 56.664,00грн. (ПДВ - 9.444,00грн.), №24 від 16.01.2012р. на суму 59.892,00грн. (ПДВ - 9.982,00грн.), №21 від 13.01.2012р. на суму 59.964,00грн. (ПДВ - 9.994,00грн.).

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

При цьому, суд зважає, що в ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей перелічених вище первинних документів.

Факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару шляхом перерахування безготівкових грошових коштів визнаний МДПІ в ході перевірки, про що свідчить зміст акту №2424/104/37574999 від 17.10.2012р.

Доказів повернення сплачених коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання останнім (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що приєднані до справи копії ТТН №117 від 05.12.2011р, №118 від 24.12.2011р., №121 від 18.01.2012р., №119 від 13.01.2012р., №120 від 16.01.2012р.,№121 від 18.01.2012р., №122 від 19.01.2012р., №123 від 20.01.2012р., №124 від 23.01.2012р., №126 від 25.01.2012р., №125 від 24.01.2012р., №127 від 26.01.2012р., №128 від 27.01.2012р., №129 від 30.01.2012р., №130 від 31.01.2012р. підтверджують фізичне переміщення товару.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін договору як платників ПДВ, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином МДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного платником податків товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Оцінюючи правильність та вірність викладених в акті №2424/104/37574999 від 17.10.2012р. мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при винесенні спірних рішень, суд відмічає, що правовідносини з приводу справляння ПДВ унормовані приписами Податкового кодексу України, за визначенням п.14.1.181 ст.14 якого податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У силу встановленого приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України застереження, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналізуючи положення наведених норм закону в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як : 1) реальне здійснення платником податків господарської операції, котра визначена законодавцем як об'єкт оподаткування ПДВ, 2) проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату, 3) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди, 4) виконання зобов'язань за господарською операцією з метою подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку, 5) отримання від контрагента податкової накладної як первинного та розрахункового документу, котрий належно оформлений за змістом та формою, 6) наявність у контрагента статусу платника податку на додану вартість, 7) внесення податкової накладної у визначених законом випадках до Єдиного реєстру податкових накладних.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що викладене в акті судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів ґрунтується виключно на мотивах складених ДПІ у Московському районі міста Харкова Харківської області ДПС актів перевірки діяльності контрагента позивача - ПП «Амалія Сервіс Плюс», а саме: акту №192/22/33205879 від 22.06.2012р. та акту №113/22/33205879 від 14.05.2012р.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов'язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

З наявних у справі документів слідує, що суб'єкт владних повноважень не заперечує та не спростовує факт використання позивачем придбаних за спірним правочином товарів у власній господарській діяльності. При цьому, фактів проведення платником податків з придбаними товарами збиткових операцій суб'єктом владних повноважень не виявлено, доказом чого є акт перевірки, котрий не містить відповідних суджень.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову .

Керуючись приписами наведених норм процесуального закону, оцінивши добуті докази в їх сукупності, суд встановив, що відповідач в ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідач не довів неможливості проведення платником податків господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подав суду ані доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, ані доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, ані доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, ані доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Суд зауважує, що зміст складеного ДПІ акту перевірки не містить жодних добутих ДПІ про процесі реалізації владної управлінської функції належних, допустимих та достатніх даних, котрі б спростовували презумпцію добросовісності та сумлінності позивача як платника податків.

Натомість на підтвердження права на збільшення податкового кредиту з ПДВ платник податків подав до суду податкові накладні, за змістом та формою складені з дотриманням вимог закону, виписані повноважними суб'єктами права, що, за відсутності підтвердженого матеріалами справи факту нереальності господарських операцій та наміру у платника податків безпідставно одержати податкову вигоду, слід визнати достатньою підставою для формування податкового кредиту.

Таким чином, суд відзначає, що відображене в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податків податкового правопорушення є помилковим, оскільки не доведено належними та допустимими доказами і не підкріплено вірними доводами, базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Окремо суд, зазначає, що в силу приписів ч.4 ст.70 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ТОВ «АСС-Поліграфпак» до Західної МДПІ міста Харкова Харківської області ДПС про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати у повному обсязі податкове повідомлення - рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000232241 від 06.11.2012 р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сліденко