cpg1251
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 березня 2013 р. Справа №805/1634/13-а
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 13год.57хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Зеленова А.С.
при секретарі Афанасьєві Д.Б..,
за участю:
представників позивача Клівцової Л.Г., Таркової Л.Г.,
представників відповідача Міхно М.Г., Куземи О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Маріупольська кондитерська фабрика "Рошен" до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 вересня 2012 року №0000192302, №0000182302 ,-
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Маріупольська кондитерська фабрика «Рошен» звернулось до суду з позовом до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2012 року №0000192302, №0000182302 (том 1 а.с.3-6).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту від 04.09.2012 №328/22-2/00382059 про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2012. Вказаним актом було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 198.1, 198.2 ст. 198, п.185. 1 ст. 185, п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України. Позивач не погоджується із вказаним висновком акту перевірки, зазначаючи, що акт ґрунтується на висновках акту перевірки відносин між контрагентом позивача ТОВ «Поліал» та ТОВ «Компанія «Радабудсервіс» у серпні 2011 року. Позивач вважає висновки податкового органу, викладені у акті перевірки, необґрунтованими та такими, що суперечать фактичним обставинам. Вважає, що ним надано достатній обсяг документів фінансово-господарської діяльності, які підтверджують реальність укладеної угоди, виконання будівельних робіт та їх використання у власній господарській діяльності. Просив позов задовольнити (том 1 а.с. 3-6).
Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, надали письмові заперечення проти позову, в яких зазначили, що проведеною перевіркою встановлено: завищення податкового кредиту за рахунок віднесення сум податку на додану вартість по нікчемним господарським операціям, які не могли бути здійснені та фактично не надані на загальну суму 98 773 грн. у т.ч.: липень 2011р. ТОВ «Бінко» сума ПДВ 91,1 грн.; серпень 2011р. ТОВ «Поліал» сума ПДВ 91 298,78 грн., ТОВ «Бінко» сума ПДВ 304,34 грн., вересень 2011р. ТОВ «Бінко» сума ПДВ 3 041,99 грн., січень 2012р. МП у виді ТОВ «ГАМАЛС» сума ПДВ 4 036,67 грн.; заниження податкових зобов'язань за рахунок не нарахування податку на додану вартість при ліквідації основних засобів на загальну суму ПДВ 195430 грн. у тому числі: травень 2011р. в сумі 55 978 грн., червень 2011р. в сумі 3 661 грн., липень 2011р. в сумі 22628 грн., вересень 2011р. в сумі 27 042 грн., жовтень 2011р. в сумі 79 111 грн., грудень 2011р. в сумі 7 010 грн.
В ході проведення перевірки по ТОВ «Поліал» податковим органом отримано матеріали перевірки від ДПІ у Дніпровському районі м. Києва - акт від 05.04.12 №403/23-621/35083012 «Про результати зустрічної звірки ТОВ «Поліал» (ЄДРПОУ 36601991) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ Компанія «Радабудсервіс» (ЄДРПОУ 37318176), їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень 2011 року. В результаті перевірки по взаємовідносинам з ТОВ Компанія «Радабудсервіс» не встановлено факту надання послуг, виконання робіт, передачі товарів від продавця до покупця. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди в межах залучення ТМЦ (робіт, послуг) від ТОВ «Поліал» у серпні 2011 року від ТОВ Компанія «Радабудсервіс» (ЄДРПОУ 37318176) на суму ПДВ 60 522,17 грн. є нікчемними. Відповідно до баз даних ДПС, податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки ПАТ «МКФ «Рошен», встановлено укладення цивільно-правових угод та проведення безтоварних операцій з ТОВ «Поліал», спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Враховуючи наведене ПАТ «МКФ «Рошен» не мало право формувати податковий кредит за такими угодами, у зв'язку з відсутністю об'єкта оподаткування податком на додану вартість, операцій з підприємствами-постачальниками в розумінні п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України.
Відповідно до акту зустрічної перевірки МП у вигляді ТОВ «Гамалс» (акт від 15.06.12 №733/22-34/13918998/41), отриманого з ДПІ у Київському районі м. Одеси, діяльність МП у вигляді ТОВ «ГАМАЛС» здійснювалась поза межами правового поля. Також, аналогічні обставини встановлені відносно діяльності ТОВ «Бінко» (акт Жовтневої МДПІ м. Маріуполя Донецької області ДПС від 03.08.2012 № 1164/22-5/25607045). За таких обставин, правочини, укладені позивачем із цими контрагентами не спричинили реального настання правових наслідків та визнані нікчемними.
Крім того, перевіркою встановлено заниження податкових зобов'язань з ПДВ з підстав не нарахування податку при ліквідації основних засобів на загальну суму 195 430 гривень, чим порушено п. 185.1 ст. 185, п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України. Зокрема, позивач не надав до перевірки доказів, які б підтверджували надання до органу ДПС документів про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватись за первісним призначенням. Отже, в даному випадку ліквідація основних засобів розглядається як постачання для цілей оподаткування ПДВ.
Просили у задоволенні позову відмовити (том 3 а.с. 96-98).
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.
Позивач - Публічне акціонерне товариство «Маріупольська кондитерська фабрика «Рошен» (скорочена назва ПАТ «МКФ «Рошен») зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 06.05.1997, включено до ЄДРПОУ за кодом 00382059, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (бланк серії А01 № 162891), довідки Управління статистики у місті Маріуполі АБ № 453210 від 23.04.2012 (том 2 а.с. 182-183).
Позивач здійснює діяльність на підставі Статуту, затвердженого в новій редакції протоколом Річних загальних зборів акціонерів № 19 від 28.03.2012 (том 2 а.с. 184-216).
Позивач перебуває на обліку в ДПІ у м. Маріуполі, правонаступником якої є відповідач у справі Маріупольська ОДПІ Донецької області ДПС, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків Форми № 4-ОПП від 23.02.2011 № 5/10/29-014-10 (том 2 а.с. 217).
Позивач є платником податку на додану вартість з 15.07.1997, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100326885 від 11.03.2011 (бланк серії НБ № 067941), копія якого наявна в матеріалах справи (том 2 а.с. 218).
У період з 17.07.2012 по 28.08.2012 Маріупольською ОДПІ Донецької області ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «МКФ «Рошен» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2012, за наслідками якої складено акт від 04.09.2012 № 328/22-2/00382059 (том 1 а.с. 10-56).
Згідно з висновками акту, встановлено, у тому числі, порушення п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 172 516 гривень, у тому числі за травень 2011 року в сумі 55 978 гривень, за липень 2011 року на суму 26 380 гривень, за листопад 2011 року в сумі 79 111 гривень, за січень 2012 року у сумі 11 047 гривень, а також завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2011 року на суму 121 687 гривень (том 1 а.с. 55).
Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивач надав до податкової інспекції заперечення на акт від 10.09.2012 № 3/1719 (том 1 а.с. 57-62), на які відповідач надав відповідь від 14.09.2012 № 18605/10/22-2 про відмову у їх задоволенні (том 1 а.с. 57-67).
На підставі акта перевірки Маріупольською ОДПІ Донецької області ДПС 17.09.2012 прийняті податкові повідомлення-рішення:
№ 0000192302, яким ПАТ «МКФ «Рошен» зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 121 687 гривень по декларації № 9008922453 від 19.10.2011 за вересень 2011 року, у тому числі не відшкодовані на момент перевірки - 31503,34 гривень, відшкодовано на момент перевірки - 90 183,66 гривень, та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 60 843 гривень (том 1 а.с. 7);
№ 0000182302, яким ПАТ «МКФ «Рошен» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 201651,50 гривень, у тому числі за основним платежем - 172 516 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - 29 135,50 гривень (том 1 а.с. 8).
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач 27.09.2012 надіслав первинну скаргу до ДПС в Донецькій області (том 1 а.с. 68-76). Рішенням ДПС у Донецькій області від 23.11.2012 № 18403/10/10-2-12-5 скарга позивача залишена без задоволення (том 1 а.с. 77-86).
03.12.2012 за № 3/2198 позивач направив повторну скаргу на податкові повідомлення-рішення до ДПС України (том 1 а.с. 87-95) та пояснення до неї (том 1 а.с. 96-98). Рішенням ДПС України від 30.01.2013 № 1489/6/10-2115 у задоволенні повторної скарги позивачеві відмовлено (том 1 а.с. 99-106).
08.02.2013 позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.09.2012 №0000192302, №0000182302 (том 1 а.с. 3-6).
Згідно з актом перевірки, вказані порушення позивачем податкового законодавства обґрунтовані наступним:
1. ПАТ «МКФ «Рошен» не надано документів, які б підтверджували надання до органу державної податкової служби документів про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватись за первісним призначенням, що призвело до заниження податкових зобов'язань за період, що перевірявся, на 195 430 гривень, у т.ч. травень 2011 р. в сумі 55 978 гривень, червень 2011 року в сумі 3 661 гривень, липень 2011 року в сумі 22 628 гривень, вересень 2011 року в сумі 27 042 гривні, жовтень 2011 року в сумі 79 111 гривень, грудень 2011 року в сумі 7 010 гривень.
2. підприємством віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по нікчемним операціям, які не могли бути наданими та фактично не надані на загальну суму 98 773 гривень, а саме - по договорам підряду з ТОВ «Поліал» від 05.07.2011 № 93у та від 10.08.2011 № 65-128у, а також по взаємовідносинам з ТОВ «Бінко» та МП у формі ТОВ «ГАМАЛС».
Суд вважає зазначені доводи податкового органу необґрунтованими, з таких підстав.
1. Щодо висновку ОДПІ про заниження податкових зобов'язань з ПДВ за період, що перевірявся, на 195 430 гривень по операціям з ліквідації основних засобів суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у перевіряємому періоді ПАТ «МКФ «Рошен» здійснювалась ліквідація основних засобів за рішенням платника податку, що підтверджено актами на списання основних засобів типової форми № 03-3 із зазначенням причини ліквідації - 100% фізичний знос.
Копії актів про списання основних засобів наявні в матеріалах справи (том 1 а.с. 153-250, том 2 а.с. 1-148, том 4 а.с. 154-200, том 5 а.с. 1-25). Причиною списання основних засобів у всіх актах вказано 100% фізичний знос.
Спірні правовідносини врегульовані пунктом 189.9 статті 189 Податкового кодексу України. Зокрема, відповідно до цього пункту, у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.
Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.
Таким чином, правило щодо віднесення операцій з ліквідації основних засобів до постачання, не поширюється на такі випадки:
- коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили;
- в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, з відповідним підтвердженням згідно з чинним законодавством;
- коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.
У межах спірних відносин мав місце саме випадок, коли позивач подав органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням. Так, копії зазначених актів про списання основних засобів були надані до податкового органу відповідно до заявки № 2 від 20.07.2012 головного ревізора-інспектора Іщук Л.В. (том 1 а.с. 138) та акту передачі первинних документів за 2011р. - 1 квартал 2012р. для перевірки по заявці № 2 від 20.07.2012 (том 1 а.с. 139). Про отримання актів свідчить підпис Іщук Л.В. у відповідній графі вказаного акту. Крім того, дану обставину було підтверджено допитаними у судовому засіданні в якості свідків, Бурховецькою Т.Г. та Пух І.В. За таких обставин, суд доходить висновку, що позивач надавав до податкового органу належні документи на підтвердження факту ліквідації основних засобів.
Суд вважає необґрунтованими доводи податкового органу, викладені у акті перевірки та у письмових запереченнях проти позову, з огляду на таке.
Позиція відповідача ґрунтується на тому, що право на не нарахування податкових зобов'язань з ПДВ у разі ліквідації основних засобів за самостійним рішенням платника податку платник податку отримує тільки у тому разі, якщо він подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватись за первісним призначенням. На думку відповідача таким документом є акт списання основних засобів форми 03-3. Однак, на підставі п. 46.4 ст. 46 Податкового кодексу України позивач мав зазначити про факт ліквідації основних засобів у доповненні до податкової декларації за довільною формою.
Разом із тим, вказаний пункт не регулює випадку подання документа про ліквідацію основних засобів до податкового органу.
Так, відповідно до вимог пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України, якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним контролюючим органом, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації. У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід'ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання.
Тобто, зазначене положення Кодексу встановлює право (а не обов'язок) платника податків подати до податкового органу додаток до податкової декларації у довільній формі, у разі, якщо форма податкової декларації, визначена центральним контролюючим органом, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору. У даному ж випадку між сторонами відсутній спір щодо невідповідності форми податкової декларації вимогам Податкового кодексу України в частині збільшення або зменшення податкових зобов'язань позивача.
Суд зазначає, що жодними положеннями Податкового кодексу України, наказами ДПС України або іншими нормативно-правовими актами не встановлена форма повідомлення податкового органу про ліквідацію основних засобів. Також ДПС України не надавала з цього приводу будь-яких роз'яснень (том 4 а.с. 152-153). Отже, в даному випадку податковий орган мав виходити з презумпції правомірності рішень платника податку, закріпленої в підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, та враховувати надані позивачем акти форми 03-3 як належне повідомлення про ліквідацію основних засобів. До того ж, суд зауважує, що раніше позивач періодично надавав копії актів про списання основних засобів відповідачу протягом періоду 21.08.1999-31.12.2010, які також були предметом дослідження попередніх перевірок (акти на а.с. 142-145, 149-151 том 4), та податковий орган враховував ці акти як належні повідомлення про ліквідацію основних засобів.
З огляду на викладене, суд вважає неправомірним висновок податкового органу про заниження податкових зобов'язань з ПДВ за період, що перевірявся, на 195 430 гривень по операціям з ліквідації основних засобів.
2. Щодо висновку податкового органу про неправомірне віднесення підприємством до складу податкового кредиту суми ПДВ по нікчемним операціям, які не могли бути наданими та фактично не надані на загальну суму 98 773 гривень, суд зазначає наступне.
05.07.2011 між ПАТ «МКФ «Рошен» як Замовником та ТОВ «Поліал» як Підрядником укладено договір підряду № 93у, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядник приймає зобов'язання по виконанню підрядних робіт - ремонту покриття підлоги у будівлях за адресою: вулиця Ніколаєвська, 89. Замовник зобов'язується оплачувати послуги Підрядника на умовах договору (пункт 1.1 р. 1 договору). За виконання послуг Замовник зобов'язується здійснити оплату шляхом перерахування суми вартості робіт на розрахунковий рахунок Підрядника: 70% - попередньо, 30% протягом 10 банківських днів з моменту виконання робіт у повному обсязі (пункт 3.1 р. 3 договору). Вартість робіт визначається в сумі 173 491,44 грн. з ПДВ (пункт 3.2 р. 3 договору) (том 1 а.с. 107-108).
Відповідно до умов пункту 2.1 р. 2 договору Замовником були видані технічні завдання № 102 від 01.04.2011 та № 103 від 01.04.2011 (том 1 а.с. 109-110), відповідно до яких Підрядник має здійснити ремонт покриття підлоги будівлі бісквітної дільниці, будівлі бісквітного цеху і помадної дільниці.
На підтвердження виконання умов договору позивачем надані наступні документи:
договірна ціна на ремонт покриття підлоги відповідно до ДБН Д.1.1-1-2000 станом на 14.06.2011 (том 1 а.с. 111-112);
акт № 1 прийомки виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року (том 1 а.с. 113-117);
виписку банку (том 1 а.с. 118-119);
локальний кошторис (том 3 а.с. 36-38);
підсумкову відомість ресурсів (том 3 а.с. 39-42);
довідку про вартість виконаних будівельних робіт (том 3 а.с. 146-147);
податкові накладні № 150 від 13.07.2011 на суму господарської операції 121 444,02 гривні, у т.ч. ПДВ 20 240,67 гривень (том 1 а.с. 120), № 200 від 12.08.2011 на суму господарської операції 47 792,68 гривень, у т.ч. ПДВ 7 965,45 гривень (том 1 а.с. 121).
Також, 10.08.2011 між ПАТ «МКФ «Рошен» як Замовником та ТОВ «Поліал» як Підрядником укладено договір підряду № 65-128у, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядник приймає зобов'язання по виконанню підрядних робіт - ремонту покриття підлоги у будівлях за адресою: вулиця Ніколаєвська, 89. Замовник зобов'язується оплачувати послуги Підрядника на умовах договору (пункт 1.1 р. 1 договору). За виконання послуг Замовник зобов'язується здійснити оплату шляхом перерахування суми вартості робіт на розрахунковий рахунок Підрядника: 70% - попередньо, 30% протягом 10 банківських днів з моменту виконання робіт у повному обсязі (пункт 3.1 р. 3 договору). Вартість робіт визначається в сумі 923 614,01 грн. з ПДВ (пункт 3.2 р. 3 договору) (том 1 а.с. 122-123).
Відповідно до умов пункту 2.1 р. 2 договору Замовником було видано технічне завдання № 118 від 15.07.2011 (том 1 а.с. 124), відповідно до якого Підрядник має здійснити ремонт покриття підлоги будівлі помадної дільниці.
На підтвердження виконання умов договору позивачем надані наступні документи:
договірна ціна на ремонт покриття підлоги відповідно до ДБН Д.1.1-1-2000 станом на 01.08.2011 (том 1 а.с. 125-126);
акт № 1 прийомки виконаних будівельних робіт за вересень 2011 року (том 1 а.с. 127-131);
акт № 2 прийомки виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (том 1 а.с. 132-135);
виписку банку (том 1 а.с. 136);
рахунок-фактуру № ПО-0000128 від 10.08.2011 (том 4 а.с. 98);
локальний кошторис (том 3 а.с. 43-45);
підсумкова відомість ресурсів (том 3 а.с. 46-48);
довідку про вартість виконаних будівельних робіт (том 3 а.с. 148-151);
графік виконання робіт (том 3 а.с. 152).
податкову накладну № 201 від 16.08.2011 на суму господарської операції 500 000,00 гривень, у т.ч. ПДВ 83 333,33 гривень (том 1 а.с. 137).
Податкові накладні по вказаним господарським операціям позивач відобразив в Реєстрах податкових накладних відповідних податкових періодів (том 3 а.с. 49-73).
Відповідно до наданих позивачем у судове засідання документів, ТОВ «Поліал» зареєстровано в якості юридичної особи 06.08.2009 Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією, включено до ЄДРПОУ за кодом 36601991 (том 3 а.с. 153), є платником податку на додану вартість з 19.08.2009 (том 3 а.с. 154), має ліцензію на провадження діяльності зі створення об'єктів архітектури (в т.ч. будівельні та монтажні роботи) (том 3 а.с. 155-156).
Положеннями ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Водночас, ч.ч. 1, 2 ст. 9 цього Закону встановлюються вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.
Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій за договорами з ТОВ «Поліал» відповідають наведеним вище вимогам до первинних документів згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів - договорів, укладених позивачем із ТОВ «Поліал». Також, вказані правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.
В обґрунтування висновку про нікчемність правочинів у акті перевірки відповідач посилається лише на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 22.11.2011 № 1507/23-7/37318176 «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «РАДАБУДСЕРВІС» (ЄДРПОУ 37318176) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2011 по 31.08.2011». Копія зазначеного акту наявна в матеріалах справи (том 1 а.с. 46-52).
На переконання суду, вказаний акт не може вважатися доказом нікчемності укладеного договору з огляду на приведені вище положення законодавства, а також враховуючи, що цей акт стосується перевірки взаємовідносин ТОВ «Поліал» з іншим контрагентом, а не з позивачем. Крім того, у судовому засіданні представники відповідача не підтвердили документально обставин, викладених у цьому акті. Суд також звертає увагу, що положення ч.ч 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України не надають підстав для визнання договору нікчемним з підстав, які вказує відповідач.
Натомість, на підтвердження реальності здійснення ремонту підлоги за договорами із ТОВ «Поліал» підтверджена, окрім вищевказаних документів, наданими у судове засідання поданнями на видачу тимчасових перепусток робітникам ТОВ «Поліал», витягом з книги обліку руху тимчасових перепусток, витягом з журналу обліку внесення-винесення ТМЦ, витягом з журналу обліку в'їзду-виїзду автотранспорту (том 2 а.с. 150-180, том 3 а.с. 132-239), витягом з журналу реєстрації ввідного інструктажу з питань охорони праці (том 4 а.с. 20-27), витягом з журналу реєстрації вхідної кореспонденції (том 4 а.с. 128-129), листами ТОВ «Поліал» про надання доступу до території кондитерської фабрики працівників для виконання будівельних робіт (том 4 а.с. 130-132), листом ТОВ «Стоунхендж» від 01.03.2013, яким підтверджено здійснення робіт ТОВ «Поліал» на територіях позивача з улаштування підлоги полімерним покриттям Peran STB Compact 7 mix 7100 за технічної підтримки спеціалістів компанії ТОВ «Стоунхендж» (том 3 а.с. 157). Також, у судове засідання позивачем надані фотографії, що робились в процесі виконання ремонтних робіт з метою контролю за якістю робіт (том 4 а.с. 1-19).
Крім того, актом ДПІ у м. Маріуполі від 14.12.2011 № 79/07/00382059 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «МКФ «Рошен» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за вересень 2011 року та довідкою ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 16.11.2011 № 7188/23-815/36601991 про результати зустрічної звірки ТОВ «Поліал» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПАТ «МКФ «Рошен», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2011 по 31.08.2011, підтверджено реальність виконання будівельних робіт, а також факт, що ТОВ «Поліал» було виконавцем послуг за вказаними вище двома договорами підряду, внаслідок чого підтверджено обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2011 року, сформованого за рахунок ПДВ, сплаченого в ціні отриманих послуг (том 4 а.с. 99-107, 108-109).
Що стосується взаємовідносин позивача з ТОВ «Бінко» та МП у виді ТОВ «ГАМАЛС», то у акті перевірки від 04.09.2012, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, договори із вказаними контрагентами не досліджувались та не описувались. У акті міститься лише посилання на те, що перелік контрагентів, з якими були здійснені нікчемні операції зазначені у додатку до акту. Однак, вказаний додаток до акту у судове засідання відповідачем не був наданий. Натомість, відповідач надав суду акт позапланової перевірки від 14.01.2013 № 17/22-2/00382059, яка була проведена на виконання листа ДПС України з метою розгляду повторної скарги позивача на податкові повідомлення-рішення, в якому вже відображені висновки стосовно нікчемності господарських операцій, вчинених між позивачем та МП у вигляді ТОВ «ГАМАЛС» та ТОВ «Бінко». Між тим, у цьому акті також відсутні посилання на конкретні договори, укладені між позивачем та цими контрагентами, відсутній аналіз змісту таких договорів, досліджених первинних документів по цим договорам, а висновки про їх нікчемність обґрунтовані лише посиланнями на акти зустрічних звірок цих контрагентів по взаємовідносинам з іншими підприємствами (том 3 а.с. 115-134).
Натомість позивачем у судове засідання надані податкові накладні, платіжні доручення рахунки-фактури, видаткові накладні, прибуткові ордери, виписані по договорам з ТОВ «Бінко» та МП у виді ТОВ «ГАМАЛС», які підтверджують факти здійснення спірних господарських операцій (придбання ТМЦ) із цими контрагентами (том 3 а.с. 161-190).
Однак відповідач вказані документи у акті перевірки від 04.09.2012, а також у акті перевірки від 14.01.2013 не дослідив та не відобразив, а також не проаналізував їх в сукупності з іншими документами, отриманими під час проведення перевірки. Відповідач фактично обґрунтував свої висновки лише посиланнями на акти інших ДПІ щодо проведення зустрічних звірок контрагентів, що свідчить про неповноту відображення у акті усіх обставин, що мали значення при вирішенні даного питання.
Зазначене, на переконання суду, свідчить про порушення з боку відповідача вимог щодо оформлення акту перевірки, встановлених Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772.
Так, відповідно до пункту 3 розділу І вказаного Порядку, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Пунктами 4-6 розділу І Порядку, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Крім того, пунктом 5.2 пункту 5 розділу ІІ цього ж Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:
чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;
зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;
у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.
Отже, оскільки у акті перевірки від 04.09.2012, на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення, відсутній чіткий виклад змісту порушення по контрагентам ТОВ «Бінко» та МП у формі ТОВ «ГАМАЛС», а також відсутні посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, не наведено кореспонденції рахунків операцій та інших документів, суд доходить висновку, що відповідач не встановив належним чином, чітко та у повній мірі порушення вимог законодавства при вчиненні позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами. Зазначене призвело до необґрунтованих висновків у акті перевірки, та, як наслідок, необґрунтоване донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Суд зазначає, що відповідно до положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Виникнення у позивача права на формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій по спірним угодам підтверджено податковими накладними, що були проаналізовані судом вище. Копії податкових накладних містяться у матеріалах справи.
Таким чином, з урахуванням наведених правових норм та наданих до матеріалів письмових документів, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, внаслідок яких занижено податкове зобов'язання на 98 773 гривень, є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи.
3. При вирішенні питання обґрунтованості зменшення податковим органом суми бюджетного відшкодування позивачу, суд виходить з наступних положень Податкового кодексу України.
Відповідно до пунктів 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до пункту 200.6 статті 200 Податкового кодексу України, платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.
Оскільки судом встановлено правомірність віднесення позивачем відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту спірних податкових періодів, що підтверджено відповідними податковими накладними, то, відповідно, є правомірним визначення позивачем суми бюджетного відшкодування.
Підсумовуючи вищевикладене, та враховуючи, що порушення, відображені у акті перевірки, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, суд вважає необґрунтованим донарахування податковим органом позивачу податкових зобов'язань з податку з податку на додану вартість та зменшення бюджетного відшкодування з цього податку спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
Оскільки суд прийшов до висновку про неправомірність донарахування податковим органом податкових зобов'язань та зменшення бюджетного відшкодування ПДВ позивачу, то, відповідно, є неправомірним застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.
З огляду на викладене, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.
На підставі ст. 94 КАС України, суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору, що документально підтверджені.
Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 41-42, 69-71, 79, 86, 87, 94, 122, 138, 143, 151-154, 158,160,162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Маріупольська кондитерська фабрика "Рошен" до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 вересня 2012 року №0000192302, №0000182302 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 17.09.2012 №0000192302, яким Публічному акціонерному товариству "Маріупольська кондитерська фабрика "Рошен" зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 121 687 (сто двадцять одна тисяча шістсот вісімдесят сім) грн. 00 коп та нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 60 843 (шістдесят тисяч вісімсот сорок три) грн. 00 коп.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 17.09.2012 №0000182302, яким Публічному акціонерному товариству "Маріупольська кондитерська фабрика "Рошен" визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 201 651 (двісті одна тисяча шістсот п'ятдесят одна) грн. 50 коп , з яких за основним платежем 172 516 (сто сімдесят дві тисячі п'ятсот шістнадцять) грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 29 135 (двадцять дев'ять тисяч сто тридцять п'ять) гривень 50 копійок.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Маріупольська кондитерська фабрика "Рошен" витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 копійок.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 22 березня 2013 року в присутності представників сторін.
Постанова виготовлена в повному обсязі та підписана 27 березня 2013 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Зеленов А. С.
Суд | Донецький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.03.2013 |
Оприлюднено | 02.04.2013 |
Номер документу | 30320796 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Донецький окружний адміністративний суд
Зеленов А. С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні