Ухвала

від 21.03.2013 по справі 2а-1678/09/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2013 року м. Київ К/800/3243/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддівВасильченко Н. В., Черпіцької Л. Т., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спільного українсько-канадського підприємства "Студія Лева" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року у справі за позовом прокурора Сихівського району м. Львова в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова до Спільного українсько-канадського підприємства "Студія Лева" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості,

встановив:

Прокурор Сихівського району м. Львова в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова звернувся з позовом до Спільного українсько-канадського підприємства "Студія Лева" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернулося з касаційною скаргою на них, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив їх скасувати.

В запереченнях позивач просив залишити скаргу без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що позивачем проведено перевірку відповідача з питання своєчасності, достовірності і повноти нарахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Результати перевірки оформлені актом від 27 вересня 2005 року.

Перевіркою встановлено, що за період з грудня 2002 року по серпень 2005 року загальна сума заборгованості відповідача складає 227 965 грн 92 коп.

В зв'язку з несплатою вказаної заборгованості прокурор звернувся з позовом до адміністративного суду в інтересах УПФ.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості заявленого позову.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Судами встановлено, що, здійснюючи підприємницьку діяльність, позивач укладав договори на надання послуг з фізичними особами.

На думку позивача, сплата страхових внесків за такими угодами не передбачена чинним законодавством.

Доводи позивача є безпідставними.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Пунктом 1 частини 1 статті 11 цього Закону встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 14 Закону страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів, що, укладаючи цивільно-правовий договір з громадянином, позивач виступав страхувальником і при виплаті винагороди повинен нараховувати та сплачувати страхові внески.

Посилання скаржника на норми податкового законодавства відхиляються колегією суддів, оскільки вони не регулюють спірні відносини.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин статті 250 ГК України.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Між тим, відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини 15 статті 106 Закону строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Таким чином застосування статті 250 ГК України до спірних правовідносин є неправомірним.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів, що прокурор звернувся до адміністративного суду з дотриманням норм Закону України «Про прокуратуру».

Інші доводи скаржника є декларативними, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Спільного українсько-канадського підприємства "Студія Лева" у формі товариства з обмеженою відповідальністю відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: