Постанова

від 28.03.2013 по справі 5011-11/14157-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2013 р. Справа№ 5011-11/14157-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.

За участю представників:

від позивача: Сидоренко Є.В. - представник за довіреністю,

від відповідача: представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєвода-2000»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2013р.

у справі №5011-11/14157-2012 (головуючий суддя Смирнова Ю.М., судді Ващенко Т.М., Літвінова М.Є.)

за позовом Орендного підприємства «6-й Київський авторемонтний завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєвода-2000»

про стягнення 168 357,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2012р. Орендне підприємство «6-й Київський авторемонтний завод» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєвода-2000» (далі-відповідач) про стягнення з останнього 96 000,00 грн. - основного боргу, 18 901,42 грн. - інфляційних втрат, 41 554,85 грн. - 3% річних та 11 901,33 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за укладеним договором оренди нежитлового приміщення №046/10-О від 01.12.2009 року не виконані належним чином зобов'язання щодо сплати орендних платежів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. у справі №5011-11/14157-2012 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєвода-2000» на користь Орендного підприємства «6-й Київський авторемонтний завод» 96 000,00 грн. заборгованості, 18 901,42 грн. інфляційних втрат, 41 554,85 грн. 3% річних, 11 901,33 грн. пені та 3 367,14 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи; неправильне застосування останнім норм матеріального та процесуального права.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.12.2009 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, був укладений договір оренди нежитлового приміщення №046/10-О (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати за плату орендарю в строкове використання, а орендар - прийняти в строкове використання нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 10, загальною площею 200 кв.м. (далі - об'єкт оренди) та зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату.

Об'єкт оренди вважається переданим орендарю з моменту підписання акта приймання-передачі, відповідно до п. 3.2 Договору.

01.12.2009 на виконання умов Договору, сторони склали акт приймання-передачі нежитлового приміщення в оренду орендарю. Акт приймання-передачі підписаний та скріплений печатками сторін.

Відповідно до п.4.1 Договору термін оренди становить 13-ть місяців з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди, та діє до 31.12.2010р.

В подальшому, сторони уклавши додаткову угоду № 1 від 07.12.2010 до Договору дійшли згоди продовжити Договір оренди № 046/10-О від 01.12.2009 та доповнити розділ 10 Договору п. 10.3, де зазначено, що договір вважається поновленим на строк, встановлений п. 4.1 даного Договору, якщо жодна із сторін не менше ніж за 30 днів до закінчення строку чинності Договору письмово не заявить про його припинення. Кількість разів поновлення Договору не обмежується.

Згідно із п. 5.1 Договору розмір орендної плати становить 3 000,00 грн. за місяць в тому числі податок на додану вартість 500,00 грн., який стягується в розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством .

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця - або шляхом внесення орендарем коштів в касу орендодавця авансом за весь наступний місяць, не пізніше десятого числа поточного місяця, згідно п. 5.2 Договору.

Умовами Договору (п.5.10) передбачено, що орендна плата та інші платежі, передбачені Договором, сплачуються по день фактичної здачі об'єкта оренди згідно акту приймання-передачі.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по сплаті орендних платежів за Договором у період з 10.12.2009р. по 10.09.2012р.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договір №046/10-О є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно із п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується користування відповідачем нежитловим приміщенням у період з 10.12.2009р. по 10.09.2012р. та наявність у нього заборгованості по сплаті орендних платежів у розмірі 96 000,00 грн., яка нарахована згідно умов Договору.

Зокрема, акт приймання-передачі, складений сторонами, в силу ч. 1 ст. 795 Цивільного кодексу України та положень Договору засвідчує факт передачі позивачем відповідачу майна в орендне користування 01.12.2009 і спростовує доводи відповідача про неналежне виконання зобов'язань зі сторони позивача.

За заявлений до стягнення період відповідач орендну плату на користь позивача не сплатив. 25.02.2010р. сторонами підписана угода про зарахування зустрічних однорідних вимог №008/10-П, згідно умов якої сторони зменшили взаємні зобов'язання за взаємовідносинами на суму 13 941,00 грн. З розрахунку позовних вимог вбачається, що загальна сума заборгованості за Договором по орендній платі зменшена позивачем на 6000,00 грн. (3000,00 грн. за січень 2010 року та 3000,00 грн. за лютий 2010 року) зарахованих зустрічних однорідних вимог, тому твердження відповідача про завищення розміру боргу є безпідставними.

Посилання апелянта на Договір оренди нежитлового приміщення №33/12-О від 01.01.2012р., укладений між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Кліпайло О.В., як на доказ того, що фактично об'єктом оренди за Договором №046/10-О користувалась Фізична особа-підприємець Кліпайло О.В. судовою колегією не приймаються до уваги з наступних підстав.

У відповідності до умов договору оренди нежитловим приміщення №33/12-О від 01.01.2012р., укладений між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Кліпайло О.В., об'єкт оренди за цим договором представляє собою окреме приміщення на першому поверсі в виробничої будівлі під літерою «А» загальною площею 6,7 кв.м., за адресою: м.Київ, бульвар Івана Лепсе,10.

При цьому, як випливає з умов Договору №046/10-О, укладений між позивачем та відповідачем, об'єкт оренди за цим договором представляє собою окреме приміщення на першому поверсі в виробничого корпусу під літерою «Т» загальною площею 200 кв.м., за адресою: м.Київ, бульвар Івана Лепсе,10.

Таким чином, викладене свідчить про відсутність підстав вважати що Фізична особа-підприємець Кліпайло О.В. користувалась саме об'єктом оренди (виробничий корпус під літерою «Т» загальною площею 200 кв.м., за адресою: м.Київ, бульвар Івана Лепсе,10).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Пунктами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи умови Договору (п.5.2) строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендних платежів за Договором на момент розгляду судом першої інстанції справи настав.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 96 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання та приписи вказаних правових норм, з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто інфляційні втрати в розмірі 18 901,42 грн. та 3% річних в розмірі 41 554,85 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.ст.1,3 Закону).

Пунктом 9.1 Договору сторонами погоджено, що у разі несвоєчасної сплати орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день не сплати.

Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 11 901,33 грн.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом приймаються додаткові докази, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєвода-2000» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. у справі №5011-11/14157-2012 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року у справі №5011-11/14157-2012 залишити без змін.

3.Матеріали справи №5011-11/14157-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 02.04.2013р.

Головуючий суддя Авдеєв П.В.

Судді Куксов В.В.

Яковлєв М.Л.