Постанова

від 29.05.2013 по справі 5011-11/14157-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року Справа № 5011-11/14157-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Палій В.М.,

судді Васищака І.М.,

судді Міщенка П.К.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Воєвода-2000"

на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. та постанову

Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2013р.

у справі №5011-11/14157-2012

за позовом Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Воєвода-2000"

про стягнення 168 357,60 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Федорчук А.Г. - довіреність у справі,

ВСТАНОВИВ:

Орендне підприємство "6-й Київський авторемонтний завод" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Воєвода-2000" і просить суд стягнути з останнього 96 000,0 грн. основного боргу, 18 901,42 грн. інфляційних втрат, 41 554,85 грн. 3% річних та 11901,33 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором оренди нежитлового приміщення №046/10-О від 01.12.2009р. щодо сплати орендних платежів у повному обсязі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. (головуючий, суддя Смирнова Ю.М., судді Ващенко Т.М., Літвінова М.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2013р. (головуючий, суддя Авдеєв П.В., судді Куксов В.В., Яковлєв М.Л.), позов задоволено у повному обсязі з мотивів його обґрунтованості та доведеності.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 01.12.2009 між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення №046/10-О за умовами якого позивач зобов'язується передати за плату відповідачу в строкове використання, а відповідач - прийняти в строкове використання нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 10, загальною площею 200 кв.м. та зобов'язується сплачувати позивачу орендну плату.

За умовами пункту 3.2. договору, об'єкт оренди вважається переданим відповідачу з моменту підписання акту приймання-передачі.

01.12.2009р. на виконання умов договору, сторони склали акт приймання-передачі нежитлового приміщення в оренду, який підписаний та скріплений печатками сторін договору (а.с.13, зворот).

Термін оренди сторони визначили у п.4.1 договору, відповідно до якого договір діє з дати підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди і до 31.12.2010р.

Додатковою угодою №1 від 07.12.2010 до договору сторони дійшли згоди продовжити дію договору та доповнити його розділ 10 пунктом 10.3, де зазначено, що договір вважається поновленим на строк, встановлений п.4.1 даного договору, якщо жодна із сторін не менше ніж за 30 днів до закінчення строку чинності договору письмово не заявить про його припинення. Кількість разів поновлення договору не обмежується.

Відповідно до п.5.1 договору розмір орендної плати становить 3 000,0 грн. за місяць, у тому числі ПДВ 500,00 грн., який стягується в розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків його господарської діяльності щомісячно в безготівковому порядку на поточний рахунок позивача - або шляхом внесення відповідачем коштів в касу позивача авансом за весь наступний місяць, не пізніше 10-го числа поточного місяця.

Згідно п.5.10 договору орендна плата та інші платежі, передбачені договором, сплачуються по день фактичної здачі об'єкта оренди згідно акту приймання-передачі.

З огляду на ст.174 ГК України, ст.ст.11, 629 ЦК України, укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у їх сторін прав та обов'язків, визначених ними, та є обов'язковим для виконання.

Невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо сплати у період з 10.12.2009р. по 10.09.2012р. орендних платежів стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

В силу ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, згідно ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до частини 1 ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

В силу ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно п.5.10 договору, у випадку закінчення дії договору орендна плата та інші, передбачені цим договором платежі, сплачуються відповідачем по день фактичної здачі об'єкта оренди згідно акту приймання-передачі.

Отже, за умовами договору оренди та ч.2 ст.795 ЦК України, підставою для припинення зобов'язання відповідача сплачувати позивачу орендну плату за користування орендованим майном, є підписання відповідного акту приймання-передачі.

Як вірно встановлено судами, складений сторонами 01.09.2009р. акт приймання-передачі засвідчує факт передачі позивачем відповідачу майна в користування, що спростовує викладені у касаційній скарзі доводи про невиконання позивачем свого зобов'язання щодо передачі об'єкту оренди в користування. Доказів повернення відповідачем майна з оренди у порядку, визначеному умовами договору оренди та ч.2 ст.795 ЦК України, матеріали справи не містять.

Посилання скаржника на неможливість використання об'єкту оренди протягом всього часу оренди колегія суддів відхиляє з огляду на те, що наслідки неможливості користуватися найнятим майном передбачені ч.2 ст.286 ГК України, ч.4 ст.762 та ст.766 ЦК України. Серед прав, які має у такому разі наймач (серед можливих способів захисту порушеного права), передбачено право вимагати від наймодавця передання майна; відмовитися від договору найму; вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди. Проте з подібними вимогами відповідач до позивача не звертався. Відтак, можливі способи захисту права наймача, передбачені названими статтями, відповідачем не реалізовані.

Не приймає до уваги колегія суддів й твердження про використання орендованого приміщення іншою особою, а саме СПД Кліпайло О.В., оскільки як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, із змісту укладеного між позивачем та СПД Кліпайло О.В. договору оренди №33/12-О від 01.01.2012р. (а.с.95-97) вбачається, що вказана особа використовує інше, ніж відповідач нежитлове приміщення.

Досліджуючи правомірність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 10.12.2009р. по 10.09.2012р. судами встановлено, що 25.02.2010р. між сторонами була укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог №008/10-П за умовами якої, зобов'язання відповідача зі сплати позивачу боргу у сумі 13 941,0 грн. за договором оренди, у т.ч.6000,0 грн. з орендної плати за січень-лютий 2010р., є припиненим (а.с.63).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зменшив загальну суму заборгованості за спірний період на 6000,0 грн., у зв'язку з чим твердження відповідача про завищення розміру боргу є помилковим.

Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт порушення відповідачем свого зобов'язання за договорами оренди, а також наявність у нього заборгованості перед позивачем з орендної плати на суму 96 000,0 грн., яка відповідачем не спростована, доказів її оплати не надано, колегія суддів вважає правильним висновок судів двох інстанцій про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань, з урахуванням передбачених ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, а також встановленої п.9.1 договору пені.

Доводи скаржника про порушення судами двох інстанцій ч.6 ст.232 ГК України колегія суддів вважає помилковим з огляду на таке.

Частиною ч.6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Однак, положення названої статті щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин, якщо інше не встановлено законом або договором.

Оскільки умовами пункту 9.1. договору оренди встановлено можливість стягнення пені за кожний день не сплати орендної плати, то період нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання не підлягає зменшенню до шести місяців.

Що ж до доводів касаційної скарги стосовно не з'ясування судами наявності вини відповідача у виникненні грошового зобов'язання, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки в силу ст.229 ГК України та ч.1 ст.625 ЦК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГК України та іншими законами.

Частина перша статті 229 ГК України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали їм належну правову оцінку, дійшли правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалили судові акти з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Воєвода-2000" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2013р. у справі №5011-11/14157-2012 - без змін.

Головуючий, суддя Палій В.М.

Суддя Васищак І.М.

Суддя Міщенко П.К.