Постанова

від 27.03.2013 по справі 3/231(10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2013 р. Справа № 3/231(10)

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Давид Л.Л.,

Юрченко Я.О.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кеннер-Україна» б/н від 13.02.2013 р. (вх. № 322 від 19.02.2013 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 01 лютого 2013 року

у справі № 3/231(10) (суддя Н.Є.Березяк),

порушеній за позовом

Позивача: Приватного підприємства «Інтер-Сервіс ЛВ», м. Львів,

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кеннер-Україна», с. Розвадів, Миколаївського району, Львівської обл.,

Про стягнення 9000,00 грн. та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін

Від апелянта/відповідача: Савчин В.З. - п/к за довіреністю б/н від 09.06.2012 р.,

Від позивача: Теряєв М.Є. - п/к за довіреністю № 08/02 від 08.02.2011 р.

Права та обов'язки сторін, визначені у ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представники, які прибули в судове засідання, подали спільне письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 19.02.2013р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням В. о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 р. у склад колегії для розгляду справи № 3/231(10) господарського суду Львівської області введено суддів - Давид Л.Л. та Юрченко Я.О. (а.с. 108).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 року, оскільки апелянтом не пропущено терміну (строку) на апеляційне осепрження судового рішення,, прийнято апеляційну скаргу б/н від 13.02.2013 р. (вх. № 322 від 19.02.2013 р.) ТзОВ «Кеннер-Україна» до провадження та розгляд скарги призначено на 06.03.2013 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи)(а.с. 110,111).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного гоподрського суду від 06.03.2013 р. розгляд справи було відкладено на 27.03.2013 р. про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією, згідно з Інструкцією діловодства.

Представник апелянта/відповідача прибув, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, усно пояснив, що визнає частину основного боргу за перевезення вантажу вагою 10,2 тн. лише в сумі 4500,00 грн. так як, згідно умов заявки, зобов'язання з перевезення вантажу були виконані Перевізником лише наполовину, так як згідно копії заявки № 25, в редакції поданій скаржником, зазначено маршрут Дніпропетровськ - Бережани - Дніпропетровськ, однак, Перевізник перевіз вантаж тільки з м. Дніпропетровськ до м. Бережани, у зв'язку з частковим виконанням Перевізником умов заявки, він (скаржник) змушений був наймати іншого перевізника - ВАТ «Миколаївське АТП 24665» для перевезення решту вантажу: регенератор, за маршрутом Бережани-Дніпропетровськ, від перевезення якого відмовився ПП «Інтер-Сервіс ЛВ» та, відповідно, сплачувати цьому перевізнику кошти в сумі 4500,00 грн. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого суду скасувати, судові витрати покласти на Приватне підприємство «Інтер-Сервіс ЛВ».

Представник позивача прибув, вважає, що скаржник вводить суд в оману посилаючись на копію заявки № 25, в редакції поданій апелянтом, оскільки згідно заявки № 25 від 09.03.2010р. та ТТН від 09.03.2010р. в редакції поданій Позивачем, вантаж наданий ТзОВ «Кернер-Україна» перевозився за маршрутом: м. Дніпропетровськ - м. Бережани, вартість перевезення 9000,00 грн., відтак, на думку позивача умови, які були зазначені у вищевказаній заявці виконані ним в повному обсязі, апелянт коштів за перевезення вантажу не сплатив, просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги по суті та не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 3/213(10).

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, апеляційну скаргу ТзОВ «Кеннер-Україна» задовольнити частково, рішення господарського суду Львівської області від 01 лютого 2013 року у справі № 3/231(10) в частині стягнення трьох відсотків річних в сумі 247,80 грн. скасувати, в тій частині прийняти нове рішення, яким у стягненні трьох відсотків річних в сумі 247,80 грн. відмовити. В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2013 року у справі № 3/231(10) (суддя Н.Є.Березяк) вирішено, позовні вимоги задовольнити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кеннер-Україна» на користь Приватного підприємства «Інтер - Сервіс ЛВ» - 9000,00 грн. - основного боргу, 247,80 грн. - три відсотки річних, 102,00 грн. - державного мита та 236,00 грн. - за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (пункти перший та другий резолютивної частини рішення )(а.с. 101-104).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду Апелянт/відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кеннер-Україна», звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2013р. у справі № 3/231(10) скасувати (п. 2 прохальної частини апеляційної скарги ), судові витрати покласти на Приватного підприємства «Інтер - Сервіс ЛВ» (п. 3 прохальної частини апеляційної скарги )(а.с. 112-114).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, так як судом першої інстанції при прийнятті рішення, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Вважає, що згідно факсимільного зв'язку, було узгоджено Заявку № 25 від 09.03.2010 р. на перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом Дніпропетровськ - Бережани - Дніпропетровськ, оплата за перевезення вантажу власне за таким маршрутом складає 9000,00 грн., однак, позивач (Перевізник) свої зобов'язання виконав лише наполовину, здійснивши перевезення вантажу за маршрутом м. Дніпропетровськ - м. Бережани, тобто в одну сторону, вантажу з м. Дніпропетровська до м. Бережан не перевіз, відтак, на думку апелянта, зобов'язання не виконано позивачем в повному обсязі. На думку апелянта, перевезення вантажу 10,2 тн. За маршрутом: м. Дніпропетровськ - м. Бережани має коштували лише 4500,00 грн., а не 9000,00 грн., як заявив Позивач у даній справі. Також зазначає, що подана позивачем заявка № 25 від 09.03.2010 р. відрізняється від поданої відповідачем заявки № 25 від 09.03.2010 р., однак, оригінал вищевказаної заявки, на вимоги ухвали місцевого суду позивач не представив, у зв'язку з чим матеріали справи № 3/231(10) були передані в прокуратуру для перевірки. З висновком Прокуратури, що дві вищевказані заявки є двома різними документами апелянт не погоджується. Апелянт стверджує, що у зв'язку з не повним виконанням позивачем своїх зобов'язань, відповідач змушений був звернутись до іншого перевізника, для того щоб перевезти іншу частину вантажу (регенератор) з м. Бережан в м. Дніпропетровськ, вартість якого становила 4500,00 грн. Крім того, в апеляційній скарзі посилається на те, що місцевим судом було прийнято неналежний доказ у справі, а саме: надсилання позивачем оригіналів документів за перевезення вантажу за адресою: м. Миколаїв, пл.. Ринок, 2, яка не є юридичною адресою відповідача, що підтверджує довідкою з ЄДРПОУ АБ № 482743, Свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 462579, п. 1.10 ст. 1 Статуту Товариства (нова редакція) державна реєстрація якого проведена 07.10.2008р. за № 14011050006000371, відтак вважає, що оскільки згідно заявки № 25 від 09.03.2010 р., оплата повинна була бути здійснена через 10-15 днів після отримання оригіналів документів, надсилання позивачем вказаних документів за іншою адресою не є доказом врегулювання цього спору у встановленому законом порядку. Відтак вважає, що місцевим судом не було надано належної, правової оцінки документам, які знаходяться в матеріалах справи.

Колегією суддів встановлено, що Позивач: Приватне підприємство «Інтер-Сервіс ЛВ» (ПП «Інтер-Сервіс ЛВ») є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи № 34167426, місцезнаходження: п. і. 79044, м. Львів, Франківський р-н, вул. Мельника, будинок 5, квартира 7, що підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) серії АА № 295675 (а. с. 12) та довідкою з ЄДРПОУ серії АА № 058114 (а. с. 33).

Апелянт/відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кеннер-Україна» (ТзОВ «Кеннер-Україна») є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи № 34103692, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 81634, Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Розвадів, вул. Сагайдачного, будинок 72, дата державної реєстрації юридичної особи 28.03.2006 р., що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ № 698533 виданий станом на 31.01.2011р. (а. с. 31-32), довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ № 372048 запис в реєстрі 9 (а. с. 54-57) та Статутом ТзОВ «Кеннер-Україна» (а. с. 38-53).

Як вбачається з матеріалів справи сторони у даній справі договору на перевезення вантажів у формі єдиного документа в розумінні статті 181 Господарського кодексу України - не укладали.

Як встановлено місцевим судом, 09.03.2010 р. між позивачем: ПП «Інтер-Сервіс ЛВ» (Перевізник) та відповідачем: ТзОВ «Кеннер-Україна (Замовник) в результаті електронного факсимільного зв'язку, було укладено Заявку № 25 на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи містяться декілька заявок за № 25 від 09.03.2010 р., які відрізняються одна від одної маршрутом перевезення, датою їх електронної факсимільної передачі.

Так, колегією суддів встановлено, що копія електронна факсограма KENNER LTD, тел.: 80354821312, 09.МАР. 2010 11:52 СТР.1, ТзОВ «Кернер-Україна, Заявки № 25 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 09.03.2010 р. (а. с. 7), подана Позивачем до позовної заяви та засвідчена печаткою ПП «Інтер-Сервіс ЛВ» містить наступні відомості: «Маршрут: Дніпропетровськ - Бережани; Найменування вантажу: Регенератор, стабілізатор; Вага і об'єм вантажу: 20 т; Тип автомобіля: тент; Дата і час завантаження: 9 березня 2010 року; Адреса завантаження: Україна м. Дніпропетровськ; Контактна особа: 1) вул. Варваровская 18; 2) Гвардійська 20; 3) моб. 0506330691; Дата і час розвантаження: 10 березня 2010 р.; Адреса розвантаження: м. Бережани, вул. Лепких, 42а; Контактна особа при розвантаженні: 80354821020; Порядок і розмір оплати: 9000,00 грн. на єдиний по перерахунку через 10-15 після отримання оригіналів документів; Додаткові умови: відомостей не має; Адреса замитнення: відомостей не має; Адреса розмитнення: відомостей не має; Норматив часу на навантажувально-розвантажувальні роботи: 48 год.; необхідна документація: ТТН; Заявка прийнята, з умовами згідні, надаємо автотранспорт: Держ № автомобіля ВС 8225 ВІ, Держ. № п/причепа ВС 1226 ХТ; Вантажопідйомність і місткість: не зазначено; П.І.П. Водій: Прус З.В. 096263121; Замовник: ТзОВ «Кернер-Україна», м. Бережани, Тернопільська обл., вул.. Лепких, 42 А, тел. Перевізник: прописом «ПП «Інтер-Сервіс», печатка кругла «Приватне підприємство «Іетер-Сервіс ЛВ», підпис «Кійко».

Примірник цієї заявки, нижче найменування сторін, не містить жодних дописувань електронно-факсимільного характеру.

Крім того, в матеріалах справи знаходиться копія (вордівський варіант документу ) «ТзОВ «Кернер-Україна, Заявки № 25 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 09.03.2010 р. (а. с. 29), яка подана Відповідачем в процесі розгляду справи в місцевому господарському суді, копія якої засвідчена 09.02.2011 р. підписом Савчин В.З., містить інформацію про таке: «Маршрут: Дніпропетровськ - Бережани - Дніпропетровськ ; Найменування вантажу: Регенератор, стабілізатор; Вага і об'єм вантажу: 20 т; Тип автомобіля: тент; Дата і час завантаження: 9 березня 2010 року; Адреса завантаження: Україна м. Дніпропетровськ; Контактна особа: 1) вул. Варваровская 18; 2) Гвардійська 20; 3) моб. 0506330691; Дата і час розвантаження: 10 березня 2010 р.; Адреса розвантаження: м. Бережани, вул. Лепких, 42а; Контактна особа при розвантаженні: 80354821020; Порядок і розмір оплати: 9000,00 грн. на єдиний по перерахунку через 10-15 після отримання оригіналів документів; Додаткові умови: відомості не вказані; Адреса замитнення: відомості не вказані; Адреса розмитнення: відомостей не має; Норматив часу на навантажувально-розвантажувальні роботи: 48 год.; необхідна документація: ТТН; Заявка прийнята, з умовами згідні надаємо автотранспорт: Держ № автомобіля ВС 8225 ВІ, Держ. № п/причепа ВС 1226 ХТ; Вантажопідйомність і місткість: не зазначено; П.І.П. Водій: Прус З.В. 096263121; Замовник: ТзОВ «Кернер-Україна», м. Бережани, Тернопільська обл., вул. Лепких, 42А, кругла печатка ТзОВ «Кернер-Україна», підпис уповноваженої особи - відсутній. Перевізник: будь-яке зазначення даних зі сторони Перевізника на цьому примірнику - відсутнє».

Примірник цієї заявки (вордівський варіант ) не містить дати електронно-факсимільної передачі Заявки та дописувань «по низу заявки» електронно-факсимільного характеру.

Також, в матеріалах справи міститься ОРИГІНАЛ електронна факсограма «ОТ: НОМЕР ТЕЛЕФОНА : АВГ. 06.2002 02:06 СТР) прописом «для Агрофузу» Заявки № 25 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 09.03.2010 р. (а. с. 60) та копія електронної факсограми «ОТ: НОМЕР ТЕЛЕФОНА: АВГ. 06.2002 02:06 СТ. прописом «для Агрофузу» Заявки № 25 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 09.03.2010 р., засвідчена печаткою ТзОВ «Кеннер-Україна» (а.с. 37).

Як вбачається із зазначених вище документів, на оригінал якого посилається Апелянт/відповідач як на одну із основних підстав для скасування судового рішення, що Замовником є ТзОв «Кернер-Україна» в особі директора Кліщ О.І. з однієї сторони і Перевізник: ПП «ІНТЕРСЕРВІС ЛВ» з іншої сторони, які уклали заявку згідно договору від 09.03.2010р. на перевезення вантажу за маршрутом: Дніпропетровськ-Бережани-Дніпропетровськ; Найменування вантажу: не читається ; Вага і об'єм вантажу: 20 т.; Тип автомобіля: тент; Дата і час завантаження: 9 березня 20120 року; Адреса завантаження: Україна, м. Дніпропетровськ; Контактна особа: 1. вул. Варваровская 18; 2. Гвардійська 20; 3. моб. 0506330691; Дата і час розвантаження: не читається ; Адреса розвантаження: м. Бережани, вул. Лепких, 42а; Контактна особа при розвантаженні: 80354821020; Порядок і розмір оплати: 9000 грн. на єдиний по перерахунку через 10-15 після отримання оригіналів документів; Додаткові умови: відомості не вказані; Адреса замитнення: відомості не вказані; Адреса розмитнення: відомостей не має; Норматив часу на навантажувально-розвантажувальні роботи: 48 год.; Необхідна документація: не читається ТН; Заявка прийнята з умовами згідні надаємо автотранспорт: Держ № автомобіля ВС 8225 ВІ, Держ. № причепа ВС 1226 ХІ; Вантажопідйомність місткість: не вказано: П.І.П. Водій: Прус З.В.; Замовник: текст не читається, підпис особи та печатка Замовника - відсутні; Перевізник: прописом «ПП «Інтер-Сервіс», печатка овальна «Приватне підприємство «Іетер-Сервіс ЛВ», підпис «Кій» далі не читається».

Належить зазначити, що подані Відповідачем: ОРИГІНАЛ та копія «для Агрофузу» Заявок за № 25 електронної факсограми містять дату їх складання та електронної відправки: АВГ.06.2002р. та ОРИГІНАЛ для Агрофузу Заявки № 25 електронна факсограма АВГ. 06.2002р. та нерозбірливий для читання текст.

Як оригінал електронна факсограма «ОТ: НОМЕР ТЕЛЕФОНА: АВГ. 06.2002 02:06 СТ. «для Агрофузу» Заявки № 25 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 09.03.2010 р., так і копія заявки № 25 (а.с. 60, 37), в кінці аркушу містять «перевернутий» напис: початок напису - не читається далі «INTER.CONSULT 2352060 О P. 01» та другий рядок напису, що читається: « - МАР - 10 12:51 INTER.CONSULT 2352060 О P. 01».

Дослідивши подані сторонами копії заявок, колегія суддів приходить до висновку, що подана Позивачем до позовної заяви електронна факсограма KENNER, тел.: 80354821312, 09.МАР. 2010 11:52 СТР1 Заявки № 25 від 09.03.2010 р. (а. с. 7) та подані в процесі розгляду справи в місцевому суді Відповідачем оригінал та копія електронної факсограми «ОТ: НОМЕР ТЕЛЕФОНА:АВГ. 06.2002 02:06 СТР (а.с. 60 та 37) «для Агрофузу» Заявки № 25 від 09.03.2010 р. мають суттєві відмінності не тільки щодо маршруту перевезення та найменування, а, особливо відрізняються датою складання документа та електронної факсимільної передачі.

Належить зазначити, що ОРИГІНАЛ електронної факсограми «для Агрофузу» Заявки № 25, на яку як на підставу своїх заперечень посилається відповідач «ОТ: НОМЕР ТЕЛЕФОНА» містить дату складання цього документа та його електронної факсимільної передачі від Замовника до Перевізника: АВГ. 06.2002 02:06 ) (а. с. 60) та копії (а.с. 37), що не відповідає даті складання документа та його електронної факсимільної передачі від Замовника до Перевізника у Заявці № 25 від 09.03.2010 р. (а.с. 7) - 09.МАР.2010 11:52 , яка є предметом спору у даній справі.

З огляду на наведене, подані Відповідачем оригінал та копія «для Агрофузу» Заявки № 25 від 09.03.2010 р. складання та електронна факсимільна передача якої мала місце в АВГ. 06.2002 року правомірно не взяті до уваги як належні та допустимі докази в розумінні статей 33 та 34 ГПК України місцевим господарським судом, оскільки не підтверджують правовідносин між сторонами з перевезення вантажу, яке мало місце 09.03.2010 року згідно Заявки № 25 від 09.03.2010р. (а.с. 7) і є предметом спору у даній справі.

Разом з тим, написи факсимільного характеру «по-низу» оригіналу та копії Заявок наданих Відповідачем, з «перевернутим» текстом слів «початок речення не читається, далі «INTER.CONSULT 2352060 О P. 01» та другий рядок «читабельний» цього ж тексту, уже із зазначенням дати: « -МАР-10 12:51 INTER.CONSULT 2352060 О P. 01» є, одночасно, відмінним від дати складання самого документа та електронної факсимільної відправки документа: АВГ. 06.2002 02:06 на одній і тій же Заявці. Зазначені обставини не спростовано Апелянтом/відповідачем, не можуть бути належними доказами у справі.

Вищенаведене також підтверджується Постановою старшого помічника прокурора Франківського району м. Львова від 22.04.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи (а. с. 88) із змісту якої вбачається, що вищевказані факсограми Заявки від 09.03.2010 р. № 25 на перевезення вантажу містять різні реквізити, зокрема адресу та час відправлення, а тому стверджувати про їхню ідентичність, і про внесення до однієї із них неправдивих відомостей, не видається можливим.

В процесі розгляду даної справи судом першої сторони про призначення судової експертизи вищевказаних документів - не клопотали, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у поданих позивачем та відповідачем заявках № 25 від 09.03.2010 р., не міститься жодних даних, щодо завантаження вантажу та його перевезення за маршрутом: м. Бережан - м. Дніпропетровськ, оскільки у вищевказаних заявках мова йде про: «дата і час завантаження: 9 березня 2010 року; адреса завантаження: Україна м. Дніпропетровськ; контактна особа: 1. вул. Варваровская 18; 2. Гвардійська 20; 3. моб. 0506330691; дата і час розвантаження: 10 березня 2010 р.; адреса розвантаження: м. Бережани, вул. Лепких, 42а; контактна особа при розвантаженні: 80354821020; порядок і розмір оплати: 9000,00 грн. на єдиний по перерахунку через 10-15 після отримання оригіналів документів; додаткові умови; адреса замитнення/ розмитнення - відомостей не має; норматив часу на навантажувально-розвантажувальні роботи: 48 год.; необхідна документація: ТТН, номер автомобіля та причіпа, тобто, говориться лише про завантаження автотранспорту вантажем у м. Дніпропетровськ і його доставка та розвантаження у м. Бережани, однак, жодних даних та відомостей про завантаження вантажу у м. Бережан та його перевезення до м. Дніпропетровська - у заявках відсутні.

Відтак, твердження скаржника про те, що ним було подано свою копію (вордівський документ) та оригінальний примірник (електронна факсограма: АВГ.06.2002 02:06) Заявки № 25 від 09.03.2010 р., в яких, на думку відповідача, маршрутом перевезення визначено: Дніпропетровськ - Бережани - Дніпропетровськ, які явно відрізняються від копії (електронна факсограма) Заявки № 25 від 09.03.2010 р. поданої Позивачем, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу суду.

Разом з тим не заслуговують на увагу суду посилання апелянта на те, що так як позивач не виконав вимог ухвал суду та не представив оригіналу (електронної факсограми) Заявки № 25 від 09.03.2010 р., тому на думку апелянта належним доказом є Заявки за № 25 від 09.03.2010 р. складені та передані шляхом факсимільного електронного зв'язку за АВГ. 06.2002 02:06 (а.с. 60, 37 та 29).

Враховуючи ту обставину, що сторони основного договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом в розумінні ст. 181 ГК України не складали, відтак виходячи із приписів ст. 638 ЦК України, для укладення між сторонами договору (угоди) у формі Заявки № 25 від 09.03.2010р. для перевезення вантажів, оферта (пропозиція) щодо складання Заявки мала виходити від Замовника, отже оригінальний примірник Заявки № 25 від 09.03.2010р. дата складання якого та електронної факсимільної передачі 09.03.2010 р. (Заявка за АВГ. 06.2002 02:06 до уваги не приймається) мав подати відповідач. Оскільки Перевізник прийняв пропозицію Замовника, відтак у нього має бути другий примірник цієї заявки та/або його копія.

Самого факту перевезення вантажу 09.03.2010р. Сторони - не оспорюють.

Отже, на підставі вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає подану Позивачем до позовної заяви та завірену печаткою ПП «Інтер-Сервіс ЛВ» копію (електронна факсограма KENNER, тел.:80354821312, 09.МАР. 2010 11:52 СТР1) заявки № 25 від 09.03.2010 р. (а. с. 7) належним та допустимим доказом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як встановлено колегією суддів, між позивачем та відповідачем було укладено письмовий договір у формі заявки № 25 від 09.03.2010 р. (а. с. 7), що є правомірним правочином, оскільки іншого не доведено сторонами перед судом.

За своєю правовою природою, основними та другорядними ознаками, зазначена Заявка є договором перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Згідно ст. 307 Господарського кодексу України (надалі ГК України) визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 909 ЦК України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Як зазначено у вищевказаній Заявці № 25 від 09.03.2010 р. необхідною документацією, тобто доказом того, що вантаж доставлено та відвантажено до місця призначення є товарно-транспортна накладна (ТТН).

Як встановлено колегією суддів, в товарно-транспортній накладній (ТТН) серії АБО № 054123 від 09.03.2010 р. (а.с. 8), зазначено: автомобіль Ford, номерний знак ВС8225ВІ, Авто підприємство: Інтерсервіс ЛВ, водій Прус З.В., вид перевезення: грузовий, Замовник ТзОВ «Кеннер-Україна», Вантажовідправник: ТзОВ «Патріот», Вантажоодержувач: ТзОВ «Кеннер-Україна», пункт навантаження: Дніпропетровськ, пункт розвантаження: Бережани.

З вищенаведеного вбачається, що відомостей про вантаж, який повинен був, на думку скаржника, відправлятись з м. Бережан до м. Дніпропетровськ, відсутні, таких даних не зазначено сторонами в ТТН серії АБО №054123 від 09.03.2010 р. (а.с. 8).

Крім того, колегією суддів встановлено, що товарно-транспортна накладна серії АБО № 054123 від 09.03.2010 р. підписана та засвідчена печаткою вантажовідправника: ТзОВ «Патріот», особистим підписом водія Прус З.В., підписом та печаткою вантажоодержувача вантажу: ТзОВ «Кеннер-Україна», без будь яких зауважень чи/або застережень при отриманні вантажу.

Якщо отримувач прийняв вантаж і не встановив стану вантажу в присутності перевізника (очевидні втрати або пошкодження, прострочення доставки, тощо) не вчинив перевізнику застережень, які вказують на загальний характер втра або пошкоджень, вважається, оскільки не доказано зворотнього, підстава для презумпції, що вантаж був прийнятий в стані, описаному у ТТН. При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоотримувача за договором, без застережень, перевезення вважається завершеним.

Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт», товарно-транспортна накладна (надалі ТТН) - це основний документ на вантаж , що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень. Одночасно з цим ТТН виступає первинним документом бухгалтерського обліку.

Закон України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон) та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 № 363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568, визначають ТТН обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 Правил ТТН та дорожні листи є основними документами на перевезення вантажів, ТТН - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).

При оформленні ТТН, необхідно дотримуватися загальних вимог щодо змісту первинних документів. Такі вимоги містяться у пункті 2.4 Положення та частині 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того при оформленні товарно-транспортної накладної не заборонено застосування форми встановленої наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля».

Якщо ТТН оформлена невірно, вона не може вважатися належним первинним документом бухгалтерського обліку. Неправильно, невірно оформлена ТТН не може бути належною документальною основою і податкового обліку.

З товарно-транспортної накладної АБО № 054123 (ТТН) від 09.03.2010 р., яка є основним документом на вантаж не вбачається жодних порушень сторін перевезення.

Єдине, що зазначена ТТН не містить вартості самого перевезення.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що позивачем згідно Заявки № 25 від 09.03.2010 р., було здійснено перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом: м. Дніпропетровськ до м. Бережан, тобто Перевізником виконано в повному обсязі свої зобов'язання перед Замовником.

Однак, відповідачем не було здійснено оплати за виконання умов Заявки № 25 від 09.03.2010 р. у строк та розмірі визначеному у Заявці, відтак заборгованість відповідача перед позивачем, на час подання позовної заяви до суду становила 9000,00 грн. основного боргу.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 17.03.2010 року позивачем, вперше, були направлені відповідачу оригінали заявки, рахунку, ліцензії, свідоцтва про державну реєстрацію та товарно-транспортну накладну від 10.03.2010 року на адресу відповідача (81600, м. Миколаїв, пл. Ринок,2), які отримані відповідачем 23.03.2010 року «упв. Сторовецька», що підтверджується поштовою квитанцією, описом вкладення до поштового відправлення та поштовим повідомленням про вручення (а.с.70-71).

Однак, колегією суддів встановлено та зазначено вище у цій постанові, юридичною адресою (місцезнаходженням) відповідача є: п. і. 81634, Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Розвадів, вул. Сагайдачного, будинок 72, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ № 698533 (а. с. 31-32), довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ № 372048 запис в реєстрі 9 (а. с. 54-57) та п. 1.10 Статуту Товариства (а.с. 124).

З урахуванням вищенаведеного, надсилання по пошті Позивачем Відповідачу за адресою: 81600, м. Миколаїв, пл. Ринок, 2, заявки, рахунку, ліцензії, ТТН від 10.03., до уваги не приймаються, оскільки вони були надіслані не за юридичною адресою Замовника: ТзОВ «Кернер-Україна».

Твердження Позивача на наявність цієї адреси на офіційному сайті ТзОВ «Кернер-Україна» ( http://www . Kenner. сom.ua/contacts/index.html), тому документи надсилалися ним на зазначену адресу, не ґрунтуються на законі, оскільки вказана на сайті адреса є контактною, а не юридичним місцезнаходженням Відповідача/Замовника.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Позивачем для врегулювання спору в добровільному порядку, на адресу Відповідача було надіслано лист за № 02/0511 від 05.11.2010 р. з вимогою оплатити за перевезення протягом 10-15 днів від дати отримання товарно-транспортної накладної № 054123 від 09.03.2010 р., додаток: оригінал товарно-транспортної накладної № 054123 від 09.03.2010 р. (а.с. 9), який був надісланий за юридичною адресою відповідача: Львівська обл., Миколаївський р-н., 81634, с. Розвадів, вул. Сагайдачного, 72, та отриманий Відповідачем, під розписку, 10.11.2010р. «упв. Сторовецька», що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 10), копією поштової квитанції та описом вкладення у цінний лист (а. с. 11).

З огляду на наведене, твердження апелянта, що позивачем не на юридичну адресу відправлялись оригінали документів, спростовуються листом за № 02/0511 від 05.11.2010 р. з вимогою оплатити за перевезення протягом 10-15 днів від дати отримання товарно-транспортної накладної № 054123 від 09.03.2010 р., додаток: оригінал товарно-транспортної накладної № 054123 від 09.03.2010 р. (а. с. 9), відтак з дати отримання Відповідачем ТТН серії АБО № 054123 (10.11.2010 р.) + 15 днів для оплати згідно Заявки № 25 від 09.03.2010р., останнім днем для оплати за перевезення вантажу є 25.11.2010р. до 24 год. 00 хв.

Відповідно до п. 2.2. Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-20/2012 № 14-рп/2012 від 3 липня 2012 року передбачено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів)(частина третя статті 925 ЦК України).

Імперативною нормою, зазначеною у ч. 3 ст. 925 ЦК України встановлено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів ).

Оскільки положення ч. 3 ст. 925 ЦК України стосується всіх вимог, що випливають з перевезення вантажу, то річний термін позовної давності застосовується до розрахунків за провізними платежами.

Згідно статті 168 Статуту автомобільного транспорту УРСР, позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, можуть бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців.

Вказаний строк обчислюється:

а) по стягненню штрафу за непред'явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.

Зважаючи на умови укладеного договору у формі Заявки, враховуючи приписи ст. 627 ЦК України, право позивача пред'явити вимогу виникло 26.11.2010р., тобто з наступного дня за останнім днем строку оплати (ст. 253 ЦК України), в нашому випадку, з дати отримання ТТН, яка згідно чинного законодавства, є основним документом на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень та одночасно з цим ТТН виступає первинним документом бухгалтерського обліку, про що зазначено вище у цій постанові, яку відповідач отримав - 10.11.2010р. (а.с. 10) + 15 днів для оплати згідно Заявки, відтак останнім днем для оплати за перевезення вантажу є 25.11.2010р.

Термін (строк) виконання зобов'язання із сплати послуг за перевезення вантажу обумовлений у Заявці № 25 від 09.03.2010р. днем отримання оригіналів документів.

Позивач звернувся з позовом до господарського суду 23.12.2010р. (вх. № 8215) (а.с. 4), відтак ним не пропущено строків (термінів) на звернення з позовом до господарського суду.

Відповідно до ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 173, 175 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів та умов договору і якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться (ст. 161 ЦК України). Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач станом на день розгляду справи доказів належного виконання своїх зобов'язань, щодо оплати за перевезення вантажу не надав, доводи позивача не спростував.

Крім того, апелянтом у підтвердження своїх доводів, що позивач своїх зобов'язань не виконав в повному обсязі, жодних письмових доказів не представлено, а саме письмової претензії до позивача, щодо неналежного виконання ним умов Заявки № 25 від 09.03.2010р. з перевезення вантажу по узгодженому маршруту та/або акта, іншого документу про відмову Перевізника (водія Перевізника) від виконання умов за Заявкою № 25 від 09.03.2010р. з перевезення вантажу за маршрутом: м. Бережани - м. Дніпропетровськ, тощо.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що заборгованість відповідача перед позивачем за перевезення вантажу, вартість якої становить 9000,00 грн., є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Представник Відповідача у судовому засіданні стверджував, що ціна перевезення за Заявкою № 25 від 09.03.2010р. у розмірі 9000,00 грн. є завищеною, визнає вартість перевезення за спірною Заявкою на суму 4500, 00 грн., при цьому посилається на Договір-Заявку від 10.03.1010р. м. Миколаїв, укладену між ТзОВ «Кернер-Україна» (с. Розвадів, вул. Сагайдачного, 72) та ВАТ Миколаївське АТП 24665 (м. Миколаїв, вул. Лисенка, 37) на перевезення вантажу: регенератор, автомобільним транспортом за маршрутом: Бережани-Дніпропетровськ, вартість перевезення за якою складає 4500,00 грн. (а.с. 115), який долучений до апеляційної скарги.

Колегією суддів Договір-Заявка від 10.03.1010р. м. Миколаїв, яка укладена між ТзОВ «Кернер-Україна» (с. Розвадів, вул. Сагайдачного, 72) та ВАТ Миколаївське АТП 24665 (м. Миколаїв, вул. Лисенка, 37) на перевезення вантажу: регенератор, автомобільним транспортом за маршрутом: Бережани-Дніпропетровськ, вартість перевезення 4500,00 грн. до уваги не приймається, оскільки зазначений Договір-Заявка не була предметом дослідження суду першої інстанції, а Апелянтом не обґрунтовано неможливість її подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до приписів ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відтак не приймаються до уваги посилання апелянта на ціну перевезення по Україні, які містяться на сайтах Інтернету (а.с. 63 -64), так як сторони добровільно визначили та погодили у Заявці № 25 від 09.03.2010р. на свій розсуд умови перевезення вантажу за маршрутом: м. Дніпропетровськ - м. Бережани, вартість якої складає 9000,00 грн., що не суперечить приписам ЦК України.

Замовник не позбавлений був права відмовитися від цього перевезення, шляхом укладання договору з іншим контрагентом, як це було вчинено ним за Договором-Заявкою від 10.03.1010р. (а.с. 115).

Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, позивачем в процесі розгляду справи в місцевому суді було подано Доповнення до позовної заяви № 01/09/03 від 09.03.2011 р. (вх. № 5420 від 09.03.2011 р.) (а.с. 68-69), в якому позивач просив суд, стягнути з відповідача: ТзОВ «Кеннер-Україна» три відсотки річних в сумі 247,80 грн., яку місцевим судом було прийнято до розгляду та вимоги позивача в цій частині задоволені.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з Доповнення до позовної заяви № 01/09/03 від 09.03.2011 р. (вх. № 5420 від 09.03.2011 р.), позивач доповнює позовні вимоги пунктом 6 наступного змісту: «Стягнути з відповідача - ТзОВ «Кеннер-Україна» три відсотки річних в сумі 247,80 грн.».

З первинної позовної заяви (а.с. 4-6) випливає, що позовними вимогами є: Стягнути з ТзОВ «Кеннер-Україна» на користь ПП «Інтер-Сервіс ЛВ» 9000,00 грн. основного боргу та 102 грн. державного мита і 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (п.п. 2 та 3 прохальної частини позовної заяви ). Інші вимоги Позивача викладені у п. 1, 4 та 5 - не є змістом/предметом позову заявленого до відповідача, тобто вимогами в розумінні ст. 64 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України (в редакції чинній відповідно до Закону України № 2453-УІ від 07.07.2010р., позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках передбачених ст. 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Проте, як зазначено у п.п. 3.10, 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві ;

збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру; якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Приписи ГПК України не містять норм, які б передбачали доповнення позовних вимог шляхом їх збільшення з підстав, які не були заявлені у первісному позові.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що подані Позивачем Доповнення до позовної заяви № 01/09/03 від 09.03.2011 р. (вх. № 5420 від 09.03.2011 р.) не є збільшенням розміру позовних вимог в розумінні ч. 4 ст. 22 ГПК України та постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р., оскільки у цих Доповненнях фактично йдеться про нову позовну вимогу, яку не було заявлено при поданні первісної позовної заяви.

Разом з тим зазначене Доповнення подано без дотримання загального порядку подання позову, а саме: не подано доказів надсилання іншій стороні Доповнення до позову від 09.03.2011р. № 01/09/03, яким Позивач просить стягнути 3% річних.

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд, зокрема, не зобов'язував Позивача надіслати копію Доповнення до позовної заяви з доданими до неї документами іншій стороні судового процесу та подати суду у визначений термін докази такого надсилання.

Крім того, нова позовна вимога за своїм змістом не є однорідною з первісними позовними вимогами, а відтак не збільшує їх без зміни предмета позову, є самостійною, в силу ст. 625 ЦК України. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання. Позивач не позбавлений права у встановленому законом порядку звернутися до суду з зазначеною у Доповненні вимогою за захистом свого порушеного права та майнових інтересів.

Доповнення до позовної заяви поступило до місцевого господарського суду 09.03.11р. за вх. № 5420 (а.с. 68) після початку розгляду справи по суті, відтак є таким, що подане з порушенням ч. 4 ст. 22 ГПК України, що підтверджується ухвалою господарського суду Львівської області від 26.01.2011 р. (а.с. 24) та Протоколами судових засідань від 09.02.2011р. та від 23.02.2011 р. (а.с. 59, 67).

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що місцевим судом при розгляді справи були відсутні правові підстави для прийняття Доповнення до позовної заяви за № 01/09/03 від 09.03.2011 р. (вх. № 5420 від 09.03.2011 р.), якою Позивач просить стягнути з Відповідача 247,80 грн. процентів річних та розгляду разом із позовною заявою позивача (а.с. 4-6).

У пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Норми ГПК України не передбачають попереднього судового засідання.

Як вбачається з ухвали місцевого суду та Протоколу судового засідання від 26.01.2011 р. по справі № 3/231(10), представнику позивача, 26.01.2011р., було оголошено його права та обов'язки, представник позивача в судовому засіданні надавав пояснення, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, матеріалах справи та наданих поясненнях, однак, як зазначено в ухвалі від 26.01.2011р., не виконав вимог ухвали суду від 24.12.2010р., що не дало можливості розглянути спір по суті . У цьому ж судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. З метою повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин спору, місцевий суд відклав розгляд справи на 09.02.2011р. (п. 1 резолютивної частини ухвали).

У судовому засіданні, яке відбулося 09.02.2011 р. були присутніми представники позивача та відповідача, сторонам було роз'яснено їх права та обов'язки, представники сторін надавали пояснення по суті позову (абзац другий мотивувальної частини Протоколу) та заперечували проти позову (абзац третій Протоколу). Також, як вбачається із абзацу 4 Протоколу судового засідання, суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи, однак в судовому засіданні 09.02.2011р. було оголошено перерву до 23.02.2011р. на 12 год. 00 хв. (а.с. 59).

Станом на 09.02.2011р. Доповнення до позовної заяви (вх. № 5420 від 09.03.2011р.) суду не подані.

У судовому засіданні, яке відбулося 23.02.2011р. був присутнім представник позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі та подав клопотання про продовження строку розгляду спору. Представник Відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві на позов та пояснень, наданих у судовому засіданні. Для надання можливості сторонам подати необхідні докази суд вважав за можливе задовольнити клопотання позивача та відкласти розгляд справи (абзац 4-й мотивувальної частини Протоколу судового засідання від 23.02.2011 р.). У судовому засіданні, яке відбулося 23.02.2011р. оголошено перерву до 09.03.2011р. до 10 год. 30 хв. (а.с. 67).

Станом на 23.02.2011р. Доповнення до позовної заяви (вх. № 5420 від 09.03.2011р.) Позивачем подані не були.

Ухвалою господарського суду від 09.03.2011р. (а.с. 75) провадження у справі зупинено до повернення матеріалів справи слідчими органами. Про долучення до справи та спільного розгляду із позовною заявою Доповнень до позову, якими заявлено додаткові вимоги про стягнення 3% річних ухвала суду від 09.03.2011р. та Протокол судового засідання від 09.03.11р. - не містять, як і не містять інформації про початок розгляду справи по суті (а.с. 74). Відсутня така інформація в ухвалі суду від 21.01.2013р. (а.с. 96) та Протоколах судових засідань від 21.01.13р.та від 01.02.2013р. (а.с. 95, 99).

01.02.2013 р. місцевим судом постановлено рішення у даній справі.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом розгляд справи № 3/231(10) по суті було розпочато 09.02.2011 р.

Разом з тим, місцевий господарський суд безпідставно погодився з Позивачем про те, що період прострочення платежу складає 335 днів, з 08.04.2010р. по 09.03.2011р., оскільки, як зазначено вище у цій постанові, право вимоги у Позивача за Заявкою № 25 від 09.03.2010 р. виникло не з 08.04.2010р., оскільки оригінали документів, в т.ч. ТТН від 10.03. (а.с. 71) були надіслані Позивачем не за юридичною адресою Відповідача. Крім того, Відповідачу була надіслана ТТН від 10.03., що підтверджується описом вкладення (а.с. 71), в той час, коли предметом спору у даній справі є ТТН від 09.03.2010р. серії АБО № 054123.

За юридичною адресою Відповідача (с. Розвадів, вул. Сагайдачного, 72, Миколаївського р-ну) оригінал ТТН серії АБО № 054123 від 09.03.2010р. був надісланий 05.11.2010р., отриманий Відповідачем - 10.11.2010р. (а.с. 10), відтак право на нарахування 3% річних виникло у Позивача з 26.11.2010р. по 22.12.2010р., оскільки 23.12.10р. позивач вже подав позов до господарського суду вх. № 8215. Відтак прострочення складає 26 днів, а не 335, а розмір №5 річних, відповідно, 19 грн. 23 коп., а не 247,80 грн., як вказав Позивач. Будь-які перерахунки в цій частині Позивач суду не представив, місцевий суд під ставності нарахування 3% річних - не перевіряв.

Колегією суддів встановлено, що місцевим судом безпідставно прийнято до розгляду Доповнення до позовної заяви за вх. № 5420 від 09.03.11р. (а.с. 68-69) та задоволено в цій частині позовні вимоги повністю.

Інші доводи апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі до уваги не приймаються, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, апеляційну скаргу ТзОВ «Кеннер-Україна» задовольнити частково, рішення господарського суду Львівської області від 01.02.2013 року у справі № 3/231(10) в частині стягнення трьох відсотків річних в сумі 247,80 грн. скасувати і в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити Позивачу у стягненні з Відповідача трьох відсотків річних в сумі 247,80 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2013 року у справі № 3/231(10) залишити без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку в сумі 23,05 грн. покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кеннер-Україна» задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 01.02.2013 року у справі № 3/231(10) в частині стягнення трьох відсотків річних в сумі 247,80 грн. скасувати.

3. В тій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні трьох відсотків річних в сумі 247,80 грн.

4. В іншій частині рішення господарського суду Львівської області від 01.02.2013 року у справі № 3/231(10) залишити без змін.

5. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку в сумі 23,05 грн. покласти на позивача.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

7. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Юрченко Я.О.