Постанова

від 08.12.2008 по справі 11/509

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н

О В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

16 год. 10

хв.

м. Київ

 08.12.2008 р.                                                                    

                                №

11/509 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Винокурова К.С.

при секретарі судового засідання Давиденко Д.В.

розглянув у

відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом   ОСОБА_1

до                 1. Управління Пенсійного фонду

України у Подільському районі м. Києва  

                       2. Керівника Управління

Пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва     

                    ОСОБА_2  

про                зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ

СПРАВИ:

ОСОБА_1

звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в

Подільському районі м. Києва (далі відповідач 1, УПФ України в Подільському

районі м. Києва) про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2004

року щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як

постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із розміру 75 %

мінімальної пенсії за віком з урахуванням індексу інфляції; здійснювати в подальшому

виплачувати підвищення до пенсії в такому розмірі; стягнути з відповідача 2

моральну шкоду у розмірі 200 мінімальних заробітних плат.

Позивач під

час судового розгляду підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Позовні вимоги

мотивовані тим, що згідно ст. 50 Закону України “Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам,

віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду,

заподіяну здоров'ю, виплачується інвалідам II групи у розмірі 75 процентів

мінімальної пенсії за віком.

Відповідач 1

позовні вимоги щодо перерахунку додаткової пенсії не визнає, просив суд

відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з того, що при

здійсненні повноважень в сфері соціального захисту громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач керується нормативними актами

Кабінету Міністрів України, які відповідно до ст. 117 Конституції України є

обов'язковими до виконання. Так, приймаючи постанову від 03.01.2002 р. за № 1

«Про підвищення розмірів пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям

пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного

бюджету»КМ України діяв в порядку, в межах і в спосіб, передбачений

Конституцією і законами України. Пунктом 2 цієї постанови КМ України установив,

що розрахунок пенсій, призначених відповідно до частини 4 ст. 54 та додаткової

пенсії, передбаченої Законом України "Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи",

провадиться виходячи з розміру 19 грн. 91коп.

Також у

своїх запереченнях відповідач 1 зазначив, що з 01.01.2008 р. відповідно до

Закону України від 28.12.2007 р. «Про Державний бюджет України та внесення змін

до деяких законодавчих актів України»особам, віднесеним до категорії І,

інвалідам 2 групи, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю,

призначається в розмірі 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які

втратили працездатність.

Крім того,

відповідач 1 просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову з

підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду на

підставі статей 99, 100 КАС України.

Відповідач 1

надав суду копію наказу про звільнення начальника Управління Пенсійного фонду

України в Подільському районі м. Києва ОСОБА_2 і повідомив, що на даний час

посаду начальника управління займає ОСОБА_3 згідно наказу № 37-о від 21.04.2008

року. Позивач уточнив, що його позовні вимоги про стягнення моральної шкоди

звернені саме до керівника управління, а не персонально до ОСОБА_2

Таким чином,

від відповідача 2 -начальника управління Пенсійного фонду України в

Подільському районі м. Києва в судове засідання з'явився представник, який

заперечив проти позовних вимог про стягнення моральної шкоди з підстав їх

необґрунтованості.

Розглянувши

подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників

відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких

ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для

розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач

ОСОБА_1 є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеною

до категорії 1, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1, видане 01.02.1994

року. Позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 22.12.1993 р.,

Статтею 50

Закону № 796-ХІІ встановлено, що особам, віднесеним до категорії 1,

призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у

розмірах:

- інвалідам

I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам

II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам

III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи

на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Аналізуючи

викладені вище обставини в їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги

підлягають частковому задоволенню на підставі наступного.

Відповідно

до ст. 62 Закону № 796-ХІІ роз'яснення порядку застосування цього Закону

провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є

обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами

державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої

влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості

та форм власності.

Частиною 1

ст. 67 Закону №796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і

компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни

індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже,

Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати

конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій,

встановлений законом, а надано право роз'яснення порядку застосування цього

Закону.

Суд не

враховує твердження, що встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення

пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України “Про статус

і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи”, оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують,

встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та коректують, встановлені

цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим, в свою чергу, порушують

його норми, оскільки статтею 71 Закону № 796-ХІІ, де чітко встановлено, що дія

положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про

внесення змін до цього Закону.

Таким чином

суд вважає, що здійснення виплати пенсії, виходячи з розміру встановленого

постановою КМ України № 342 від 19.03.1996 р., а також постановою КМ України №

831 від 26.07.1996 р., на які посилається відповідач 1, не є правомірним, тобто

таким, що відповідає нормам законів України та Конституції України, як

основного закону держави.

Діючим

законодавством України на 1999-2007 роки точно не визначено базу для нарахувань

підвищень як мінімальна пенсія за віком. Тобто жодним нормативно-правовим актом

на 1999-2007 роки щодо Закону України “Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” прямо у абсолютній

величині не визначено розмір мінімальної пенсії за віком як соціальної гарантії

та бази нарахувань у відповідності до частини третьої статті 46 Конституції

України.   

Разом з тим,

суд вважає, що не дивлячись на те, що законом не встановлено в абсолютній

величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку за статтею 50

Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи”, це не означає, що законом не визначено

мінімального такого розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази нарахування в

абсолютній величині при наявності мінімального розміру бази нарахування, то це

не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у праві) на отримання і

реалізацію прав, визначених законом. 

Так,

найменший розмір соціальної гарантії в 1999-2007 роках встановлений статтею 46

Конституції України як база для нарахування пенсій, соціальних виплат, які є

основним джерелом існування становить розмір мінімального прожиткового мінімуму

для осіб, які втратили працездатність, менше якого ані пенсії, ані інші види

соціальних виплат та допомоги (як база для розрахунку та виплати особі), що є

основним для особи джерелом існування, бути не можуть.

Отже,

розмір  мінімальної пенсії за віком в

розумінні статі 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” як база для розрахунку

доплати, в будь-якому разі не може бути меншою 

ніж мінімальний розмір прожиткового мінімуму визначеного законом, яким є

прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність. Мінімальний розмір

бази нарахування не може бути перешкодою для реалізації особою свого права на

отримання відповідної доплати. У разі встановлення абсолютної величини для

здійснення відповідних виплат у більшому розмірі ніж мінімальний прожитковий

мінімум для осіб які втратили працездатність, то така різниця може бути

перерахована і виплачена особі, чиїх прав та інтересів ця виплата стосується, в

порядку встановленому законом.

Крім того,

суд вважає, якщо прямо не встановлено для Закону України “Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи” розміру бази нарахувань пенсії, але зроблено посилання на категорію

мінімальна пенсія за віком, як відповідної бази нарахування,  яка є категорією соціальної гарантії згідно

зі статтею 46 Конституцією України, органи державної влади повинні керуватися

нормами Конституції України і законів України виходячи з мінімальних соціальних

гарантій, встановлених законами України, і не можуть порушувати норми статті 22

Конституції України, які є нормами прямої дії. Інакше при наявності

конституційного права на соціальний захист невикористання мінімальних гарантій,

визначених законом, є порушенням державою своїх конституційних зобов'язань

перед громадянами України.

Суд у

вирішені справи додатково керується статтею 8 КАС України, у відповідності до

якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права,

відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими

цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи

те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи,

вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на

додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання додаткової

пенсії у відповідному розмірі.

Наділивши

зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити

належний матеріальний рівень цих осіб.

Згідно зі

статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не

можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних

законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно

до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України

завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів

фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових

відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при

здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому

числі на виконання делегованих повноважень.

До

адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи

бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких

рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший

порядок судового провадження.

Відповідно

до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2

статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Відповідно

до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав,

свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не

встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом

встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався

цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду

починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних

повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або

бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

З огляду на

те, що позивачем був пропущений річний строк для звернення до адміністративного

суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановлений ст. 99 КАС України,

суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання з 01.01.2004 року

виплатити додаткову пенсію у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком

не підлягають задоволенню, застосовуючи наслідки статті 100 КАС України.

Враховуючи те, що позивач звернувся з позовом 30.11.2007 року, суд задовольняє

вимоги позивача у цій частині, починаючи з 30.11.2006 р., тобто за рік, що

передував зверненню позивача до адміністративного суду. 

Крім того,

позивач у позовній заяві просив зобов'язати УПФ України в Подільському районі

м. Києва у наступних роках нараховувати та виплачувати йому щомісячну додаткову

пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 % мінімальних пенсій за віком.

Суд звертає увагу позивача, що згідно зі статтею 104 КАС України до

адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа,

яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових

відносин. Отже, у даному випадку у разі порушення права, свобод чи інтересів

позивача у нього виникає право звернення до суду, а вимоги щодо зобов'язання

вчинити певні дії на майбутнє, не можуть бути предметом розгляду в суді, тому

позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Судом також

визнаються такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про виплату сум

з урахуванням індексу інфляції, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на нормах

чинного законодавства. Законом України «Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»не передбачено

пенсійні виплати, враховуючи індекс інфляції. Перш за все, це викликано тим, що

законодавцем розміри виплат встановлюються з прив'язкою до розміру мінімальної

заробітної плати або мінімальної пенсії за віком, які в свою чергу в залежності

від розміру інфляції або будь-яких об'єктивних показників змінюються

відповідними законами.

Крім того,

позивачем заявлені вимоги до керівника УПФ України в Подільському районі м.

Києва про виплату моральної шкоди у розмірі 200 мінімальних заробітних плат,

які не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно

до частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:

-  у фізичному болю та стражданнях, яких фізична

особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- у душевних

стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою

щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

-    у душевних стражданнях, яких фізична особа

зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

-  у приниженні честі та гідності фізичної

особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як

вбачається з матеріалів справи, позивач як на підставу стягнення з відповідача

моральної шкоди посилається на вчинення протиправних дій по відношенню до

нього, які полягають у наданні відповідей на його законні вимоги.

Відповідно

до частини 1 статті 1167 моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі

неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка

її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою

цієї статті.

Проте,

позивач не навів суду підстав для виплати йому моральної шкоди, оскільки не

зазначив ні у позові, ні у своїх поясненнях під час розгляду справи, в чому

саме полягає моральна шкода і чи заподіяна вона саме з вини відповідача 2 і

виходячи з чого позивачем визначена сума у розмірі 200 мінімальних заробітних

плат. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди

задоволенню не підлягають.

Таким чином,

виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного

законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в

позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими,

що підлягають задоволенню частково.

Відповідно

до вимог частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо

адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені

позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу -

відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач, як

ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції, звільнений від

сплати судових витрат.

Керуючись

ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов

задовольнити частково.

2.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва

здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну

здоров'ю за період, починаючи з 30.11.2006 р., виходячи з розміру 75 відсотків

мінімальної пенсії за віком та виплатити недоплачену суму пенсії. 

5. В іншій

частині позову відмовити.

Постанова

набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне

оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу

адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в

апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного

судочинства України.

Суддя                                                                                                 

К.С. Винокуров

Дата

складення та підписання постанови в повному обсязі -09.01.2009.