Постанова

від 02.02.2009 по справі 9/586

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

м. Київ

 02.02.2009 р.                                                         

                                           №

9/586 

16:10

За позовом

ОСОБА_1,ОСОБА_2

до

Генеральної прокуратури України

про

визнання неправомірною бездіяльність

Суддя:

Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Таран Т.К.

Обставини справи:

Позивачі звернулись до Окружного адміністративного суду

міста Києва із адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України з

позовними вимогами:

визнати бездіяльність Генеральної прокуратури України

щодо не проведення перевірки заяви ОСОБА_1. в порядку статті 97 КПК

України  незаконною,

зобов'язати Генеральну прокуратуру України перевірити

заяву від 01.02.2008 р. та надати результати перевірки у відповідності до вимог

статті 97 КПК України.

В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та

зазначає, що позовні вимоги стосуються саме заяви від 01.02.2008 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення норм

Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України, Закону України

«Про прокуратуру»заява позивача про злочин не розглянута у встановленому

порядку та спосіб, із винесенням відповідного процесуального документу.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в

задоволенні адміністративного позову повність, оскільки звернення від

01.02.2008 р. заявлене не в порядку статті 97 КПК України,  а в порядку Закону України «Про звернення

громадян», яке, в свою чергу, розглянуто відповідачем у встановленому Законом

України «Про звернення громадян»порядку.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали,

заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі

фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які

мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний

адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

03.01.2007 р. ОСОБА_1 звернулась до Генеральної

прокуратури України із заявою від 20.12.2006 р., якою просила на підставі

статті 97 КПК України провести та порушити кримінальну справу.

Рішенням Генеральної прокуратури України, оформленим у

вигляді листа № 09/1-8031-06 від 09.02.2007 р., установлено, що «на виконання

постанови Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2004 р. прокуратурою

м. Києва розглянуто Вашу заяву в порядку ст. 97 КПК України

стосовно судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_3 За результатами

розгляду підстав, які вказують на наявність ознак злочину в діях судді ОСОБА_3

не встановлено, а тому постановою від 31.01.2005 р. старшого помічника

прокурора Солом'янського району м. Києва відмовлено у порушенні кримінальної

справи стосовно судді ОСОБА_3 за відсутністю у її діях складу злочину,

передбаченого ст. 375 КК України.

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від

18.05.2005 р. Вашу скаргу на зазначену постанову залишено без задоволення.

Перевіривши законність прийнятого рішення, апеляційний

суд міста Києві ухвалою від 23.08.2005 р. постанову суду від 18.05.2005 р.

залишив без зміни, Вашу апеляцію -без задоволення.

Постановою Верховного Суду України від 31.03.2006 р. Вам

відмовлено в розгляді касаційної скарги, оскільки перегляд оскаржуваних судових

рішень в касаційному порядку кримінально-процесуальним законодавством не

передбачений.

Проведеною Генеральною прокуратурою України перевіркою

установлено, що при постановленні судових за Вашим скаргами щодо законності постанови

старшого помічника прокурора Солом'янського району міста Києва від 31.01.2005

р. порушень кримінального, кримінально-процесуального закону, не встановлено, а

тому підстав для реагування на них не вбачається».

01.02.2008 р. ОСОБА_1 звернулась до Президента України

Ющенка Віктора Андрійовича із заявою, якою зазначила, що на повідомлення про

злочинні дії та вимогу провести перевірку у порядку статті 97 КПК України, та

вимогою забезпечити надання постанови у порядку ст. 97 КПК України. Зазначена

заява перенаправлена за належністю до Генеральної прокуратури України.

За результатом розгляду зазначеної заяви від 01.02.2008

р. рішенням Генеральної прокуратури України, оформленим у вигляді листа №

09/1-8031-06 від 27.01.2008 р., установлено, що «при постановленні судових

рішень за вашими скаргами щодо законності постанови старшого помічника

прокурора Солом'янського району м. Києва від 31.01.2005 про відмову у порушенні

кримінальної справи стосовно судді ОСОБА_3 порушень норм кримінального,

кримінально-процесуального закону, не встановлено, а тому підстав для прийняття

рішення стосовно зазначених суддів в порядку ст. 97 КПК України не вбачається,

крім того, Вами не наведено відповідно до ст. 94 КПК України жодних даних, які

вказували б на наявність ознак злочину в діях суддів, та не зазначено, які

закони було ними порушено».

Роз'яснено, що звернення про незгоду із судовими

рішеннями не може вважатися заявою про злочин і бути підставою для його

розгляду в кримінально-процесуальному порядку з прийняттям рішення, передбаченого

ст. 97 КПК України».

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд

дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки

відповідач при розгляді звернення позивача від 01.02.2008 р. діяв в межах, у

порядку та спосіб, встановлені Законом України «Про звернення громадян».

Зазначено висновку суд дійшов з урахуванням наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи

державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 55 Конституції України передбачено,

що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень,

дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

посадових і службових осіб.

Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України

є визначення порядку провадження у кримінальних справах.

Статтею 94 Кримінально-процесуального кодексу України

встановлено, що приводами до порушення кримінальної справи є:

1) заяви або повідомлення підприємств, установ,

організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих

громадян;

2) повідомлення представників влади, громадськості або

окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або

з поличним;

3) явка з повинною;

4) повідомлення, опубліковані в пресі;

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим,

прокурором або судом ознак злочину.

Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є

достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Відповідно до статті 95 Кримінально-процесуального

кодексу України заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи

окремих громадян про злочин можуть бути усними або письмовими. Усні заяви

заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла

заяву. При цьому заявник попереджається про відповідальність за неправдивий

донос, про що відмічається в протоколі.

Письмова заява повинна бути підписана особою, від якої

вона подається. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника,

попередити його про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього

відповідну підписку.

Статтею 97 КПК України встановлено, що прокурор,

слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про

вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають

їх віданню.

По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий,

орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне

з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю.

Одночасно вживається всіх можливих заходів, щоб

запобігти злочинові або припинити його. За наявності відповідних підстав, що

свідчать про реальну загрозу життю та здоров'ю особи, яка повідомила про

злочин, слід вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки заявника, а

також членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших

протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на заявника.

Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про

злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або

органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від

окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Заява або повідомлення про злочини до порушення

кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення

оперативно-розшукової діяльності. Проведення визначених у законодавчих актах

України окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за

погодженим з прокурором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу

або його заступника. Постанова судді про надання такого дозволу виноситься і на

неї може бути принесена апеляція з додержанням порядку і у випадках,

передбачених статтями 177, 178 і 190 цього Кодексу.

Частиною першою статті 98 КПК України передбачено: при

наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, прокурор,

слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову про порушення

кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю

кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її

спрямування.

Частиною першою статті 99 КПК України при відсутності

підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або

суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що

повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Аналізуючи викладені вище обставини та норми, суд дійшов

висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки заява позивача

від 01.02.2008 р. не містила повідомлення про злочин. Адже заявою від

01.02.2008 р. позивач просив забезпечити надання постанови у порядку ст. 97 КПК

України на повідомлення, що заявлялося 09.01.2007 р. Тобто, звернення від

01.02.2008 р. не містить жодного повідомлення або заяви про злочин, а є вимогою

надати відповідне рішення. Враховуючи зазначені обставини та те, що заява від

01.02.2008 р. не містила повідомлення про злочин, суд дійшов висновку, що така

заява від 01.02.2008 р. заявлена відповідно до Закону України «Про звернення

громадян».

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають

право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто

звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та

посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і

дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України "Про звернення громадян" від 2

жовтня 1996 року393/96-ВР регулює питання практичної реалізації громадянами

України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної

влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення

їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб,

державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості

для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на

поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування,

підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності,  для відстоювання своїх прав і законних

інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Статтею 1 Закону України "Про звернення

громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної

влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ,

організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових

осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та

пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням

щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і

законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Нормами статті 3 Закону України «Про звернення

громадян»визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в

письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про

сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав

та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в

діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності,

народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також

висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове

звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи

свобод тощо.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про звернення

громадян" визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у

встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Положеннями статті 15 Закону України «Про звернення

громадян»встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх

посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій

незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить

розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх,

перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного

законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки

розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в

обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до

компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за

підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про

звернення громадян»громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів

державної влади, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати

розгляду заяви чи скарги.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення

громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного

місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, -

невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в

місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник

відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник

встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі,

яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у

зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін

розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством

пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Оскільки звернення позивача заявлено в порядку Закону

України «Про звернення громадян», а листом Генеральної прокуратури України від

27.02.2008 р. надана відповідь на таке звернення, суд дійшов висновку, що

позовні вимоги є необґрунтованими та не підтвердженими. Адже, заява позивача

від 01.02.2008 р. розглянута в терміни та порядку, встановлені Законом України

«Про звернення громадян», а результат її розгляду доведено до відома заявника.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного

судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується

принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи

місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише

на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України.

Частиною першою статті 71 КАС України встановлено, що

кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів

правомірність вчинених дій та спростував заявлені позовні вимоги.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд

дійшов висновку, що позовні вимоги позивачів не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 Кодексу

адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста

Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

          В

задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу

адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення

строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом,

якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної

інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за

правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне

оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                                       

О.В. Кротюк

Дата складення та підписання

постанови в повному обсязі -09.02.2009 р.