Постанова

від 02.04.2013 по справі 5011-4/14559-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2013 р. Справа№ 5011-4/14559-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Уманська О.В. - представник за довір. від 02.04.2013

від відповідача: Ночка І.П.- представник за довір. від 20.11.2012

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор» на рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2013р.

у справі № 5011-4/14559-2012 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс» Деснянського району міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор»

про розірвання договору оренди майна та звільнення нежитлового приміщення.

В судовому засіданні 12.03.2013 року оголошувалась перерва до 02.04.2013 року.

В судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення та апеляційної скарги:

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.01.2013р. позов задоволено повністю. Розірвано договір № 0304 від 01.01.2003 оренди комунальної власності (будівель, споруд, приміщень) та надання комунальних послуг, укладений між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс» Деснянського району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Матадор». Виселено ТОВ «Матадор» з нежитлового приміщення загальною площею 177,30 кв.м., в будинку № 24, на вул. Мілютенко та повернуто вказане приміщення Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс» Деснянського району м. Києва по акту прийому-передачі. Стягнуто з відповідача 1 073,00 грн. судового збору.

Задовольняючи повністю позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки неналежне виконання орендарем договірних зобов'язань зумовило виникнення заборгованості з орендних платежів за період, більший ніж три місяці, договір з врахуванням приписів ч. 2 ст. 651 ЦК України та п. 5.6, п. 6.6 підлягає розірванню судом. Також, на підставі ч. 1 ст. 785 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та з урахуванням задоволення вимоги про розірвання договору, місцевим господарським судом виселено відповідача та повернуто об'єкт оренди позивачу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Матадор» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2013р. скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта (з урахуванням письмових пояснень від 26.03.2013) ґрунтуються на тому, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення неповно було з'ясовано всі обставини справи, зокрема, те, що відповідачем було сплачено всю заборгованості по орендних платежам. Крім того, сторона вказує на те, що позивачем не надсилались на адресу відповідача будь-які претензії щодо неналежного виконання договірних зобов'язань, а тому, за твердженнями апелянта, не було дотримано досудового порядку врегулювання спору. Також відповідач вважає, що довідка про стан рахунків не може бути належним доказом наявності заборгованості по орендним платежам, які за результатами проведеної звірки взаємних розрахунків згідно з квитанціями № 14-744283 від 14.01.2013р. та № 21-752079 від 21.01.2013р. повністю оплачені відповідачем. За доводами апелянта, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження надсилання відповідачу рахунків-фактур, а тому ТОВ «Матадор» вносило орендні платежі у більшому розмірі без зазначення місяців, за які сплачувалася заборгованість. У зв'язку цим, апелянт вважає, що твердження позивача про несвоєчасне та неповне виконання договірних зобов'язань в частині оплати орендних платежів не відповідає обставинам справи та жодними належними доказами не підтверджено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2013р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 12.03.2013р., зобов'язано сторін надати докази щодо наявності (відсутності) заборгованості з орендної плати. Сторони не виконали вимоги ухвали суду, у судовому засіданні 12.03.2013 оголошувалася перерва до 02.04.2013 та було надано можливість сторонам виконати вимоги ухвали суду щодо надання документів. Сторони 02.04.2013 року вимоги суду виконали лише частково. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи копії документів засвідчені обома сторонами частково з недотриманням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, але при дослідженні в судових засіданнях витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, а тому в силу ст. ст. 32-34, 36 ГПК України, п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. наявні в матеріалах справи копії документів є належними доказами. До того ж, сторони не заперечували відповідність наданих копій оригіналам.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.04.2013р. вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити з урахуванням наданих письмових пояснень.

Представник позивача заперечив проти доводів апелянта та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, надавши виписку банку на підтвердження наявності заборгованості та дат сплати.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, оглянувши оригінали наданих документів, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як правильно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.01.2003р. між Комунальним підприємством «Житлорембудсервіс» (за умовами договору - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Матадор» (за умовами договору - орендар) було укладено договір № 0304 оренди комунальної власності (будівель, споруд, приміщень) та надання комунальних послуг (далі - договір), згідно умов якого орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 29.12.2002р. № 1467 додаток 2 пункт 04 передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду), на вул. Мілютенка, 24, ЖБК - 303, загальною площею 164,20 кв.м., в тому числі 1 поверх - 92,80 кв.м., підвал - 71,40 кв.м. оціночна вартість 1 кв.м. станом на 01.03.1998р. становить 630,00 грн. для магазину по продажу продтоварів з реалізацією горілчаних виробів.

Сторонами правочину на підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.08.2004 р. № 844 внесено зміни до п. 1.1 договору, а саме - орендар приймає в оренду нежитлове приміщення, (будівлю, споруду), далі об'єкт оренди, за адресою: м. Київ, вул. Мілютенка, 24, загальною площею 177,30 кв.м. в тому числі: - торгова площа - 35,70 кв.м.; - інші площі - 43,3 кв.м.; - підвал - 71,40 кв.м.; - ганок -6,10 кв.м.; - рампа - 7,00 кв.м.; - місця загального користування - 8,80 кв.м.; - гральні автомати - 5,00 кв.м.

Відповідно до п. 6.1. договору сторони узгодили строк його дії з 01.01.2003 р. по 02.06.2006 р.

У зв'язку з відсутністю пропозицій жодної із сторін договору про його припинення, строк дії останнього, як вірно встановлено місцевим господарським судом та сторонами не спростовується, пролонговано.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна положення містить ч. 1 ст. 759 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пп. 1.3. договору за користування орендованим приміщенням орендар повинен сплачувати орендодавцю орендну плату та плату за комунальні послуги. Місячний розмір орендної плати на момент початку дії договору становить 1260,68 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством. За користування комунальними послугами орендар сплачує орендодавцю грошові кошти згідно з додатком до цього договору. Так, додаток №1 до договору містить, зокрема, формулу, за якою вираховується орендна плата. (Додатки до договору наявні в матеріалах справи та досліджувалися судом апеляційної інстанції). За умовами цього ж пункту договору, орендна плата сплачується орендарем, починаючи з дати фактичного використання об'єкту оренди, згідно акту приймання - передачі.

Пунктом 1.4. договору також передбачено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Судом першої інстанції також правомірно з'ясовано, що відповідно до п. 2.1.10 договору орендар зобов'язаний самостійно або через орендодавця сплачувати відповідним комунальним підприємствам вартість фактично спожитих комунальних послуг, які надаються, за окремими договорами з цими організаціями або додатком до цього договору, за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання.

Пункт 1.1. додатку 2 до цього договору визначає, що кошти за комунальні послуги сплачуються до 20 числа кожного місяця на рахунки виконавця.

Орендар, згідно п. 2.1.2 договору, зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі, незалежно від наслідків господарської діяльності. Наведена умова договору кореспондується з приписами ч. 3 ст. 18, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Таким чином, умовами укладеного сторонами договору чітко визначено строк та порядок сплати орендної плати, а також обов'язок відповідача здійснювати оплату вказаних платежів своєчасно і в повному обсязі.

Оскільки умовами договору передбачено порядок і строки сплати орендної плати, доводи апелянта в частині неотримання ним рахунків-фактур і, як наслідок, несвоєчасну сплату через це орендних платежів, не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ст. 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За твердженням позивача, станом на 01.09.2012 року заборгованість відповідача по договору № 0304 від 01.01.2003 року становила 36 295,58 грн., з яких 25 984,61 грн. - заборгованість по орендній, платі, 10 310,97 грн. - заборгованість по оплаті за комунальні послуги.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, звертаючись до господарського суду міста Києва з даним позовом, вказував на те, що оскільки в період з вересня 2009р. по квітень 2010р. та з серпня 2011р. по березень 2012р. відповідачем своєчасно та в повному обсязі не вносилась орендна плата, договір оренди у зв'язку з істотним його порушенням повинен бути розірваним. У підтвердження наявності у відповідача заборгованості було надано довідку про стан рахунків по договору станом на 01.09.2012р.(а.справи 11; далі - Довідка), згідно якої сальдо становить 34 603,82 грн.

При цьому, апелянт заперечуючи проти задоволення позову, зазначає про відсутність заборгованості з орендної плати, в обґрунтування чого суду першої інстанції надано копії квитанцій № 14-744283 від 14.01.2013р. на суму 2 000 грн. та № 21-752079 від 21.01.2013р. на суму 36 568,50 грн. Крім того, на вимогу суду апеляційної інстанції відповідачем надано наступні документи (оригінали яких в порядку ст.101 ГПК України досліджувалися судом апеляційної інстанції): копії квитанцій № 200677 від 01.06.2010р. на суму 8000 грн. (які враховані в Довідці, гр.7 (сплачено) та вирахувано стороною із загальної суми заборгованості, яка у червні 2010 становила 34534 грн., залишок - 26534 грн.); № 03/49112 від 03.09.2010р. на суму 5000 грн. (які враховані в Довідці, гр.7 (сплачено) та вирахувано стороною із загальної суми заборгованості, яка у вересні 2010 становила 39310 грн.53 коп.+ нарахована орендна плата у сумі 1308,84 грн., залишок - 35881 грн. 14 коп.); № 15-111245 від 15.11.2010р. на суму 2320,97 грн. - сплата за послуги (холодна вода); № 15-111257 від 15.11.2010р. на суму 9279,03 грн., № 20-131993 від 20.12.2010р. на суму 7444 грн. (які враховані в Довідці, гр.7 (сплачено) та вирахувано стороною із загальної суми заборгованості всього на суму 11600 грн., з урахуванням нарахованих сум орендної плати за цей період залишок заборгованості становив 28097,44 грн.); № 20-131978 від 20.12.2010р. на суму 1440 грн. (тоді як в Довідці позивачем врахована більша сума -9000,42 грн., гр.7 (сплачено) та вирахувано стороною із загальної суми заборгованості саме цю суму, а залишок заборгованості становив 21427,71 грн.); № ЗН35458 від 06.06.2012р. на суму 4000 грн., № ПН386582Р від 26.06.2012р. на суму 2700 грн. (які враховані в Довідці, гр.7 (сплачено) та вирахувано стороною із загальної суми заборгованості всього на суму 6700 грн., з урахуванням нарахованих сум орендної плати за цей період залишок заборгованості становив 31207,69 грн.). А також наступні документи: копії квитанцій № 032110020 від 21.09.2012р. на суму 1900 грн., № 030910005 від 09.11.2012р. на суму 2000 грн., які не враховувалися позивачем при зверненні з позовом та не вказувалися в Довідці, оскільки вона станом на 01.09.2012р. не складена.

Отже, доводи позивача про наявність у відповідача у вищевказані періоди заборгованості за договором (яка відображена за кожен місяць у Довідці) відповідають матеріалам справи і не спростовуються мотивами апелянта та дослідженими в порядку ч.1 ст.101 ГПК України додатковими доказами, які були подані стороною до суду апеляційної інстанції на обґрунтування апеляційної скарги. Вказані документи фактично підтверджують правильність вирахування позивачем розмірів заборгованості на кожен період оплат; лише часткове виконання відповідачем умов договору. Надана позивачем виписка банку (на вимогу суду апеляційної інстанції) повністю підтверджує дані про розміри фактичної заборгованості відповідача на кожен вищевказаний стороною період та правильність зарахування позивачем здійснених відповідачем оплат. При цьому, в Довідці враховані й інші платежі, які не доводяться апелянтом, але вирахувані позивачем на підставі виписки банку.

За результатом дослідження наданих сторонами документів судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані оплати були враховані позивачем в межах дії договору та вираховувалися з загальної суми заборгованості, а тому доводи апелянта про відсутність у нього заборгованості у вищевказані періоди є необгрунтованими.

У січні 2013 року сторона сплатила існуючу заборгованість, про що вказав суд першої інстанції в рішенні. Так, відсутність заборгованості за вказані періоди на момент ухвалення рішення у справі не може бути підставою для відмови у задоволенні позову та, відповідно, для задоволення апеляційної скарги, оскільки факт наявності такої заборгованості за вищенаведені періоди протягом трьох місяців (порушення договірних зобов'язань зі сторони орендаря в частині своєчасного їх виконання) підтверджується матеріалами справи та не спростовано апелянтом під час перегляду рішення суду першої інстанції.

Так, квитанцій, платіжних доручень або інших документів в підтвердження факту повної оплати орендних платежів в період з вересня 2009р. по квітень 2010р. та з серпня 2011р. по березень 2012р. в порядку та строки, визначені умовами договору апелянтом не надано та не обґрунтовано неможливість надання таких доказів (в разі їх наявності) з причин, що не залежать від сторони. Посилання на факт повного погашення заборгованості в січні 2013 року (на першу вимогу позивача) не приймається судом апеляційної інстанції у відповідності до ст.ст.32-34 ГПК України з урахуванням наведених умов договору, узгоджених сторонами, як і доводи сторони стосовно того, що позивач не докладав жодних зусиль, щоб врегулювати спір, чим порушив чинне законодавство.

Відповідно до ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору у позасудовому порядку, передбачена ст. 782 ЦК, є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, встановлене ч. 1 ст. 782 ЦК, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору (аналогічна позиція в постанові Верховного Суду України від 8 травня 2012 р. у справі N 3-26гс12). У зв'язку з цим, доводи апелянта щодо відсутності з боку орендодавця будь-яких претензій до звернення з даним позов не приймаються Київським апеляційним господарським судом як необґрунтовані.

Стосовно невжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору суд апеляційної інстанції відзначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. N 15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, виходячи з унормованого Основним законом України принципу на судовий захист кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, зокрема, судовий. У зв'язку з цим, суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. З урахуванням викладеного доводи апелянта в цій частині відхиляються як необґрунтовані.

Згідно п. 5.6. договору при невиконанні або порушенні однією із сторін умов цього договору та інших підстав, передбачених законодавчими актами України, договір оренди може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду.

На підставі п. 6.6. даний договір припиняє свою діє або розривається достроково у разі несплати орендарем боргу протягом 3 місяців.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оскільки доказів відсутності заборгованості за вищенаведені періоди апелянтом не надано а ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції; порушення умов договору в частині належного виконання договірних зобов'язань щодо сплати орендних платежів понад три місяці за результатом перегляду рішення матеріалами справи підтверджується, а тому висновки господарського суду міста Києва про розірвання договору у зв'язку з істотним порушенням його умов є обґрунтованими. Таким чином, позов в цій частині на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України правомірно було задоволено місцевим господарським судом.

Частиною 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», зокрема, у разі розірвання договору оренди, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Виходячи із змісту вищенаведених норм, а також приймаючи до уваги розірвання в судовому порядку договору оренди, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову повністю.

Тому підстав для скасування або зміни рішення в порядку ст.104 ГПК України не вбачається.

Судові витрати як за розгляд справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції покладаються на відповідача у відповідності до вимог ст.49 ГПК України. Разом з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення судового збору по даній справі, виходячи з двох вимог немайнового характеру.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Статтею 4 названого Закону встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір справляється в 1 розмірі мінімальної заробітної плати, який, згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік», складав 1073 грн.

Пунктом 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. № 7 встановлено, що у разі якщо в позовній заяві об'єднано дві і більше вимоги немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Матеріалами справи підтверджується, що предметом розгляду у даній справі є дві вимоги немайнового характеру про розірвання договору та виселення з орендованого приміщення шляхом повернення приміщення позивачу, а тому судовий збір за подання позовної заяви у даній справі повинен бути сплачений в сумі 2 146,00 грн. Оскільки позивачем при зверненні з даним позовом сплачено лише 1073,00 грн. (згідно платіжного доручення № 1353 від 02.10.2012р.), недоплачена сума судового збору в розмірі 1073,00 грн. підлягає стягненню до Державного бюджету України з відповідача. Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт сплатив лише 573,50 грн. судового збору згідно з квитанцією № 30-763355 від 30.01.2013. Отже, недоплачена сума судового збору в розмірі 573,50 грн. також підлягає стягненню з нього до Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор» на рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2013р. у справі № 5011-4/14559-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2013 року у справі № 5011-4/14559-2012 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор» (02156, м. Київ, вул. Мілютенко, 24, код ЄДРПОУ 21598303) в доход Державного бюджету України 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор» (02156, м. Київ, вул. Мілютенко, 24, код ЄДРПОУ 21598303) в доход Державного бюджету України 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три) грн. 00 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 5011-4/14559-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 04.04.2013 року

Головуючий суддя Коротун О.М.

Судді Гончаров С.А.

Іоннікова І.А.