Постанова

від 04.12.2008 по справі 11/342

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н

О В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

12 год. 00

хв.

м. Київ

 04.12.2008 р.                                                                    

                                №

11/342 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді           Винокурова К.С. при секретарі

судового засідання Давиденко Д.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

адміністративну справу

За позовом      ОСОБА_1

до                     Управління праці та

соціального захисту населення Деснянської районної

 у м. Києві державної адміністрації

Київського

міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних    виплат

Головного

управління Державного казначейства України в м. Києві

про                  визнання дій неправомірними

та стягнення коштів

ОБСТАВИНИ

СПРАВИ:

Позивач

-ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального

захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації

про стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги на оздоровлення за

1998 - 2007 роки на підставі норм ст. 48 Закону України «Про статус і

соціальної захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою суду

від 01.09.2008 р. провадження у справах за вказаним адміністративним позовом

було відкрито, закінчене підготовче провадження та призначено судовий розгляд

на 23.10.2008 р. та за ініціативи суду залучено до участі у справі в якості

співвідповідача Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних

виплат (далі відповідач 2).

08 жовтня

2008 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, а

також клопотання про уточнення позовних вимог, в якій просила визнати дії чи

бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Деснянської

районної у місті Києві державної адміністрації, стягнення з відповідача 1

недоотриманої суми щорічної допомоги за 1998-2007 роки, як відшкодування

матеріальної шкоди у сумі 6 066,60 грн.; стягнення з відповідача 1 моральної

шкоди у сумі 6 066,60 грн.

З ініціативи

суду залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління

Державного казначейства України в м. Києві (далі відповідач 2).

Крім того,

позивачкою подані заяви про забезпечення доказів. В судовому засіданні

розглянуті вищевказані заяви, у задоволенні яких судом було відмовлено,

оскільки позивач просила витребувати копії судових рішень з районних судів,

Верховного Суду України, рішення Конституційного Суду України. Відмова

обґрунтовується тим, що судові рішення інших судів не мають преюдиціального

значення для вирішення цієї справи, а Рішення Конституційного Суду є

загальновідомими, так як публікуються в спеціальних виданнях і законодавчих

базах.

Відповідач 1

позов не визнав, просив розглядати справу у відсутності повноважного

представника, подав заперечення на позов та вважає його необґрунтованим

виходячи з наступного.

На підставі

ст. 117 Конституції України та ст.ст. 62, 67 Закону, Кабінет Міністрів України

видав постанову від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення

громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою

встановив такі розміри щорічної допомоги на оздоровлення, а саме для учасників

ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії -100 грн.,

евакуйованим із зони відчуження у 1986 році -75 гривень.

До набрання

чинності вищезазначеної постанови виплата щорічної допомоги на оздоровлення

провадилась відповідно до підпункту «є»пункту 1 Постанови КМУ від 26.07.1996

року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи», якою передбачалась виплата щорічної допомоги на

оздоровлення як евакуйованим із зони відчуження у 1986 році в сумі 15,70 грн.

Статтю 48

Закону доповнено частиною сьомою згідно із Законом від 06.06.1996 р. №

230/96-ВР, в якій зазначено, що розмір мінімальної заробітної плати

визначається на момент виплати.

На час

прийняття та вступу в дію Постанови КМУ № 836 на момент внесення доповнень до

Закону діяла Постанова Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 ВР

«Про порядок введення в дію статей 10, 33, 31 Закону «Про оплату праці та

встановлення мінімального розміру пенсії за віком», пунктом третім якої

передбачено, що до внесення відповідних змін до чинного законодавства виплати,

крім пенсій, тарифні ставки та оклади розраховані на основі мінімальної

заробітної плати, здійснюються (застосовуються) у розмірах, які діють станом на

І лютого 1996 року.

Пунктом І

Постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 встановлено з

01.03.1996 року мінімальний розмір заробітної плати у розмірі 1 млн. 500 тисяч

карбованців, а згідно Указу Президента України від 25 серпня 1996 року «Про

грошову реформу в Україні»- 15 грн.

В подальшому

розміри мінімальної заробітної плати підвищувались Законами України.

Отже, слід

врахувати, що законами щодо зміни розміру мінімальної заробітної плати, які

були введені в дію після прийняття верховною Радою України постанови від 20

лютого 1996 року, зміни до чинного законодавства щодо визначення цією

постановою розрахункової величини для обрахування розміру соціальних виплат

(крім пенсій) не вносились.

Також не

вносились зміни і до постанови КМУ

від 29.07.1996 року № 836 (крім пп. «є»пункту 1), яка визначала розмір щорічної

допомоги на оздоровлення в певній грошові сумі. Таким чином, на сьогоднішній

день чинним законодавством не передбачено порядок відшкодування та механізм

сплати недоотриманих сум коштів на оздоровлення управліннями праці та

соціального захисту населення за рахунок коштів Державного бюджету. Крім того,

Державним бюджетом не передбачені кошти на покриття витрат даного типу. А

відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України будь-які зобов'язання, взяті

фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без

відповідних бюджетних асигнувань або ж перевищенням повноважень, встановлених

цим Кодексом та законом про Державний бюджет України не вважаються бюджетними

зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не

можуть здійснюватися.

Оскільки не

було внесено змін, то відповідно застосовуються чинні на час прийняття та

застосування відповідних законів норми законодавства України. Позивач в

позовній заяві посилається на статтю 71 Закону України «Про внесення змін до

Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 05.10.2006р. №231-V. Дія цієї статті

набула чинності лише з 01.01.2007 року і зворотної сили не має.

За таких

обставин, Управління праці та соціального захисту населення Деснянського району

вважає, що діяло в межах правового поля і не мало законних підстав для

нарахування різниці суми щорічної допомоги на оздоровлення, право позивача на

одноразову допомогу не порушено, оскільки їм були виплачені всі суми,

встановлені Кабінетом Міністрів України, а тому просило в позові відмовити.

Також відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропущення позивачем

строків звернення до адміністративного суду.

Відповідач 2

заперечує проти позовних вимог з тих же підстав, також посилається, на те, що

щорічна допомога на оздоровлення виплачувалась Київським міським центром по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат по особовому рахунку на підставі

розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Деснянської

районної у м. Києві державної адміністрації. Відповідач 2 зазначає, що законами

щодо зміни розміру мінімальної 

заробітної плати, які були введені в дію після прийняття Верховною Радою

України постанови від 20.02.1996 р. № 49/96 “Про порядок введення в дію статей

10, 33, 34 Закону “Про оплату праці” та встановлення мінімального розміру

пенсії за віком”, зміни до чинного законодавства щодо визначення цією

постановою розрахункової величини для обрахування розміру соціальних виплат (крім

пенсій) не вносились.

Також

відповідачі посилались на статтю 101 Закону України «Про Державний бюджет

України на 2007 рік», відповідно до якої Кабінету Міністрів України надано

право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства

визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних

сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними

програмами.   

Крім того,

представник відповідача 2 просила суд врахувати, що відповідно до ст. 99 Кодексу

адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду

за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який

обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про

порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач до 2007 рр. одержував

нараховані йому виплати, заперечень щодо їх розміру не заявляв, законодавчо

встановлені розміри компенсаційних виплат повинна була знати, так як Закон

України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи»офіційно оприлюднений.

Враховуючи

те, що позивачем були заявлені вимоги про стягнення коштів з Державного бюджету

України, ухвалою суду від 23.10.2008 року було залучено в якості

співвідповідача Головне управління Державного казначейства України.

Представник

відповідача 3 зазначив, що заперечує проти позовних вимог з Державного бюджету,

оскільки видатковою частиною бюджету не передбачено виплати в розмірах,

заявлених позивачем.

Розглянувши

подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини,

на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне

значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач

ОСОБА_1 є евакуйованою із зони відчуження у 1986 році та перебуває на обліку в

Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті

Києві державної адміністрації, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1.

Згідно

пункту 1 частини четвертої статті 48 Закону України “Про статус і соціальний

захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи”,

евакуйованим із зони відчуження у 1986 році виплачується щорічна допомога на

оздоровлення в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Відповідачі

не заперечують стосовно того, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок

Чорнобильської катастрофи і має статус евакуйованої із зони відчуження у 1986

році, а відтак дійсно має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення,

передбаченої абзацом 7 частини 4 статті 48 Закону № 796-XII.

Як свідчать

фактичні обставини справи, Київським міським центром по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат позивачу здійснена виплата щорічної разової

грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2007 роки. А саме, згідно з даними

Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на

підставі розпорядження Управління праці та соціального захисту населення

Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації по особовому рахунку

НОМЕР_2 позивач отримала грошову допомогу у листопаді 2003 р. -15,70 грн., в

лютому 2004 року -15,70 грн., в листопаді 2005 року -75,00 грн., в грудні 2006

р. -75,00 грн., в грудні 2007 року в розмірі 75,00 грн.

Частиною 1

статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” було встановлено, що конкретні

розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом)

підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості

життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Законом

України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи” не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати

конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення,

встановлений Законом.

Враховуючи

особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,

та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна

Рада України вже у 2006 році доповнила Закон України “Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” статтею

71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися

іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон № 231-V

від 5 жовтня 2006 року).

Відповідно

до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами

визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції

встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -

Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої

повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими

актами змінювати положення законів.

Верховною

Радою України дію абзацу 7 частини четвертої статті 48 зупинено на 2007 рік в

частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної

заробітної плати згідно із Законом України від 19.12.2006 р. № 489-V «Про

Державний Бюджет на 2007 рік». Проте зупинення дії абзацу 7 частини четвертої

статті 48 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є

неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від

09.07.2007 р. № 6-рп/2007.

Відповідно

до Закону України від 28.12.2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та

про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 48

викласти в такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації

наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок

Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб,

віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та

смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на

оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом

Міністрів України».

Вказані

зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007

р. № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є

неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008

р. № 10-рп/2008.

Враховуючи

Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року та від 22.05.2008 р.

та їх обов'язковість до виконання, суд вважає, що положення Закону № 796-XII не

є призупиненими на цей час та підлягають застосуванню при розгляді справи.

Відносини,

що склалися між позивачем та відповідачами є публічно-правовими відносинами,

виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу

адміністративного судочинства України.

Як зазначено

у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005

(справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст

прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні

можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку.

Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які

характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та

виражені у певних одиницях виміру.

Звуження

змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик

можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто

якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола

суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких

інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх

кількісної характеристики.

Враховуючи

те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи,

вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на

додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної

допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши

зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити

належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між

позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері

життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави

забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок

Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі

статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не

можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних

законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідачі,

заперечуючи на позов, зазначали, що згідно з ст. 101 Закону України «Про

Державний бюджет України на 2007 рік»право встановлювати розміри соціальних виплат

було надано Кабінету Міністрів України.

Проте,

заперечення відповідачів не приймаються судом до уваги в зв'язку з тим, що

незважаючи на право, яке було надано Кабінету Міністрів України відповідно до

положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Кабінет

Міністрів України не реалізував це право та не встановив розмір соціальних

виплат саме на 2007 рік ні шляхом видання окремого нормативного акту, ні шляхом

внесення змін в діючий нормативно-правовий акт.

Відповідно

до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України

завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів

фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових

відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при

здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому

числі на виконання делегованих повноважень.

До

адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи

бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких

рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший

порядок судового провадження.

Відповідно

до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2

статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Відповідачами

1, 2 фактично виплачувалась щорічна грошова допомога на оздоровлення позивачу.

Позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення щорічної допомоги на

оздоровлення в розмірі передбаченому статтею 48 Закону. По суті спір відбувається

навколо порядку нарахувань, а не безпосередньо виплати допомоги, хоча ця вимога

є похідною від першої. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання

дій відповідачів неправомірними не підлягають задоволенню, також як і вимоги

про стягнення цих коштів з Державного бюджету України, оскільки відповідачі як

суб'єкти владних повноважень виконували функції, покладені на них

законодавством, оскільки при виплаті щорічної грошової допомоги на оздоровлення

як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи керувались чинними на той

час нормативно-правовими актами.

Аналізуючи

зміст наведених нормативно-правових актів, суд прийшов до висновку, що оскільки

редакція абзацу 7 частини 4 статті 48 Закону була чинною до внесення

відповідних змін згідно з Законом № 107-VI від 28.12.2007 року (які були

визнані неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду України від

22.05.2008 р. № 10-рп/2008), нарахування компенсації позивачу має здійснюватися

виходячи із розміру, передбаченого Законом № 796-XII.

У

відповідності до частини 2  статті 11

Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні

справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і

не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог

тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів

сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи

те, що суд в ході розгляду справи дійшов висновку, що позивач має право

отримувати щорічну допомогу на оздоровлення, виходячи з розміру встановленого

абзацом 7   частини четвертої статті 48

Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі трьох мінімальних заробітних

плат,  суд з метою повного захисту прав,

свобод та інтересів позивача вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги

шляхом зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок та виплатити щорічну

допомогу на оздоровлення у відповідному розмірі.

Відповідно

до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав,

свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не

встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом

встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався

цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду

починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень

за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта

владних повноважень.

З огляду на

те, що позивачем був пропущений річний строк для звернення до адміністративного

суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановлений ст. 99 КАС України,

суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення недоотриманих належних сум

щорічної допомоги на оздоровлення за 1998 - 2006 роки не підлягають

задоволенню, застосовуючи наслідки статті 100 КАС України.

Таким чином,

виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного

законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в

позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими,

що підлягають задоволенню частково.

Відповідно

до вимог частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо

адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені

позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу -

відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач, як

громадянин, віднесений до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської

катастрофи, звільнена від сплати судових витрат.

Керуючись

ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов

задовольнити частково.

2.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської

районної у м. Києві державної адміністрації (02232, м. Київ, вул. Закревського,

87-Д) здійснити перерахунок ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) суми щорічної допомоги на

оздоровлення, передбаченої абзацом сьомим частини четвертої статті 48 Закону

України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи»за 2007 рік, виходячи із суми мінімальної заробітної

плати на момент виникнення права на виплату. 

3.

Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних

виплат (03165, Київ, вул. Комарова, 7) виплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) суми щорічної

допомоги на оздоровлення, передбаченої абзацом сьомим частини четвертої статті

48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2007 рік за виключенням сум фактично

проведеної виплати.

4. В іншій

частині позову відмовити.   

Постанова

набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне

оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу

адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в

апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного

судочинства України.

Суддя                                                                                                          

К.С. Винокуров

Дата

складення та підписання постанови в повному обсязі -08.01.2009.