Ухвала

від 03.04.2013 по справі 26/284пн

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

03 квітня 2013 року м. Київ В/800/987/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя СуддіМуравйов О. В. Борисенко І. В. Вербицька О. В. Кошіль В. В. Моторний О. А. розглянувши заяву про перегляд Верховним Судом УкраїниДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Державної податкової служби ухвали відВищого адміністративного суду України 24.01.2013 року у справі№ 26/284пн (К-22476/10) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-впроваджувальний центр «Політехнік» до за участю Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька, Головного управління державного казначейства України в Донецькій області Прокуратури Донецької області простягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

В с т а н о в и в:

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька Державної податкової служби подала заяву про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.01.2013 року у справі № 26/284пн (К-22476/10), якою касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька відхилено. Постанову Господарського суду Донецької області від 21.02.2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.05.2010 року у справі № 26/284пн залишено без змін.

Заява подана з посиланням на ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: п. 1.8 ст. 1, пп. пп. 7.7.1, 7.7.5, 7.7.8 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В заяві відповідач стверджує про неправильне застосування судом касаційної інстанції положень зазначених норм матеріального права, заперечуючи висновок суду про те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

В обґрунтування доводів про різне застосування судом касаційної інстанції цієї норми матеріального права заявник посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.06.2011 року у справі № 2-а-11098/08 (К-20531/08) та від 26.01.2009 року у справі № 713/290-АП-06.

Разом з тим, Верховний Суд України в постанові від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10 за позовом Приватного підприємства «Армавір» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, аналізуючи питання наявності неоднакового застосування положень Закону України «Про податок на додану вартість», дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція щодо неправомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування висловлена Верховним Судом України у постановах від 26.12.2006 року у справі № 21-262во06, від 09.09.2008 року у справі № 21-500во08, від 11.10.2006 року у справі № 21-593во06.

Викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.01.2013 року у справі № 26/284пн (К-22476/10) висновки відповідають зазначеній вище позиції Верховного Суду України.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Оскільки згідно з ч. 1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.01.2013 року позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії, підстав для допуску справи до провадження немає.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 15.06.2010 року підлягають відхиленню, оскільки підставою скасування судових рішень у цій справі та направлення її на новий розгляд є те, що судами не надано оцінки доводам податкового органу про відсутність підписів та відтисків печатки на деяких накладних та відсутність деяких залізничних накладних, проте, у справі № 26/284пн (К-22476/10) суд касаційної інстанції погодився з висновком про задоволення позову у зв'язку з тим, що позивачем до податкового кредиту включений ПДВ по належним чином оформленим податковим накладним, які включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, а також позивачем сплачений контрагентам у відповідних податкових періодах ПДВ у сумах, які дорівнюють сумам, заявленим позивачем до відшкодування, що підтверджено платіжними документами.

Тобто, в зазначених справах застосування норм матеріального права відбувалося виходячи з різних встановлених обставин.

Керуючись ст. ст. 236-240 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А л и в:

Відмовити Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Державної податкової служби в допуску до провадження по перегляду Верховним Судом України справи № 26/284пн (К-22476/10) Господарського суду Донецької області.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді І. В. Борисенко

О. В. Вербицька

В. В. Кошіль

О. А. Моторний