Ухвала

від 01.04.2013 по справі 801/285/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/285/13-а

01.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В. ) від 04.02.13 у справі № 801/285/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Детективно-охоронне агентство "Сандар" (вул. Хабаровська, 48, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.02.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Детективно-охоронне агентство "Сандар" задоволено:визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 24.12.2012:№ 0012852204 та № 0012842204,вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду та прийняття рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомили. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Детективно-охоронне агентство "Сандар" (далі- позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.12.2012: №0012842204, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 19449,00грн.та №0012852204, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 122681,00грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 61341,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки були зроблені помилкові висновки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи 24.12.2012 відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення: №0012842204, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 19449,00грн.та №0012852204, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 122681,00грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 61341,00грн.

Передумовою нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість став акт від 11.12.2012 № 9910/22-3/33713538 позапланової документальної невиїзної перевірки позивача з питань достовірності декларування податкового кредиту по податку на додану вартість за вересень-листопад 2011року,витрат,що враховуються при визначенні об'єкту а оподаткування за ІІІ - IV квартал 2011 року при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Олімп-Пром".

Перевіркою встановлені порушення позивачем: підпункту 14.1.185, пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9. пункту139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток за 4 квартал 2011року на суму 19449,00грн., підпункту 14.1.185, пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1, статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 122681,00грн.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу/

Статтею 135 Податкового кодексу України визначено порядок визначення доходів та їх склад, згідно з пунктом 135.1 якої доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку(підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку-дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів- дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку(пункт187.1. статті 187 Податкового кодексу України).

Згідно пункту198.1.статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду .

Згідно пункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3. статті 200 Податкового кодексу України).

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач, діючи відповідно до умов договору купівлі-продажу №192 від 02.08.2011,придбав у ТОВ "Олімп - Пром" товар (кабель, обладнання , відеокамери) у вересні 2011 року на суму 219612,00 грн.(у тому числі податок на додану вартість) , що підтверджено видатковою накладною № РН-060901 від 06.09.2011, у жовтні 2011року- на суму 241197,00 грн. ( у тому числі податок на додану вартість), що підтверджено видатковою накладною №РН-121002 від 12.10.2011, у листопаді 2011 року - на суму 275084,20 грн.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що при формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період позивач безпідставно відніс до його складу суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ "Олімп-Пром" при проведенні розрахунків за товар, оскільки діяльність вказаного суб'єкту господарювання була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та укладені з ним договори не мають реального товарного характеру, через наступне.

Слід зазначити, що згідно довідки АА№528370, виданої Головним управління статистики в Автономній Республіці Крим, основними видами діяльності позивача зазначені: електромонтажні роботи, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, обслуговування систем безпеки.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що придбаний у вересні-листопаді 2011року товар вартістю 736084,20грн.(у тому числі податок на додану вартість) був поставлений на облік в порядку, передбаченому чинним законодавством України. В подальшому позивач здійснював реалізацію частки придбаного у ТОВ "Олімп-Пром" товару своїм контрагентам, зокрема,ТОВ "Озон-Юг", про що свідчить видаткова накладна №РН0000014 від 07.09.2011 (всього на суму 67371,72 грн. у тому числі податок на додану вартість).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що частку придбаного товару позивач використовував при виконанні робіт по монтажу та наладженню охоронної сигналізації, проведення якої здійснювалось на підставі договору, укладеного з ПП "АРК СТРОЙ 2". Всього на забезпечення виконання робіт було використано товару на суму 34106,40грн. (у тому числі податок на додану вартість).

Помилковими вважаються твердження в апеляційній скарзі про нікчемність правочину, укладеному між позивачем та ТОВ «Олімп-Пром» через наступне.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині першої статті 204 Господарського кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані статею 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина перша статті 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

У порушенні вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, не надано доказів, які спростовували б твердження платника податків про використання товару, придбаного у ТОВ «Олімп-Пром», для здійснення господарської діяльності, також не надано доказів відсутності необхідності в отриманні цього товару для її проведення, також відсутні докази того,що товар, який облікований позивачем, був придбаний у інших контрагентів, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем факту отримання у перевіряємий період від ТОВ «Олімп-Пром» товару в обсягах, відображених в його бухгалтерському обліку, подальшої його реалізації своїм контрагентам, правомірності віднесення сплаченої його вартості до складу його валових витрат, внаслідок чого висновки податкового органу щодо взаємовідносин з цим контрагентом, викладені в акті перевірки № 9910/22-3/33713538 від 11.12.2012, не відповідають дійсним обставинам справи, тому у позивача були правові підстави для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідні звітні періоди, зарахування сплачених ним коштів до складу валових витрат.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що у податкового органу не було визначених законом підстав щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Оскільки судом встановлено помилковість донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 122681,00грн. за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки то і застосування у спірному податковому повідомленні-рішенні фінансових санкції в сумі 61341,00грн. слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 24.12.2012: №0012842204, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 19449,00грн.та №0012852204, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 122681,00грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 61341,00грн., суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 24.12.2012: №0012842204, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмір 19449,00грн.та №0012852204, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 122681,00грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 61341,00грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції, зазначає тільки про обставини справи.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Судова колегія звертає увагу на те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення помилково зазначив, «… частку придбаного у ТОВ «Озон-Юг» товару позивач використовував при виконанні робіт…», «…про використання товару, придбаного у ТОВ «Озон-Юг», «… доведеним факт отримання від ТОВ «Озон-Юг», замість: «… частку придбаного у ТОВ «Олімп-Пром» товару позивач використовував при виконанні робіт…», «…про використання товару, придбаного у ТОВ «Олімп-Пром», «… доведеним факт отримання від ТОВ «Олімп-Пром». Тим не менш ці недоліки не впливають на законність прийнятої постанови в цих частинах, а є підставою для розгляду питання про виправлення описок в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.02.2013 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задовлення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.02.13 у справі № 801/285/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко