Ухвала

від 28.03.2013 по справі 2а-1670/7857/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2013 р.Справа № 2а-1670/7857/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2013р. по справі № 2а-1670/7857/12

за позовом Приватного підприємства "Рост Електромонтаж"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

12 грудня 2012 року Приватне підприємство " Рост Електромонтаж " звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0005712301 та № 0005722301 від 28 листопада 2012 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 січня 2013 р. адміністративний позов приватного підприємства "Рост Електромонтаж" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС від 28 листопада 2012 року № 0005712301, 0005722301. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Рост Електромонтаж" витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 146 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 січня 2013 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, надали заяви про розгляд справи за їх відсутністю.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство "Рост Електромонтаж" (ідентифікаційний код 34322724) зареєстровано як юридична особа, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АА № 587403 від 18 травня 2012 року, копія якої наявна в матеріалах справи.

Позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві та з 21 червня 2006 року є платником податку на додану вартість згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №23480030 від 21.06.2006 року.

Основними видами діяльності підприємства позивача є виробництво електророзподільної та контрольної апаратури, електромонтажні роботи, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АА № 587403 від 18 травня 2012 року.

Відповідно до направлень на перевірку № 1596, № 1603 від 15.10.2012, №1649 від 22.10.2012, на підставі наказу ДПІ у м. Полтаві №1787 від 01.10.2012 "Про проведення виїзної планової документальної перевірки" та від 26.10.2012 № 2030 "Про продовження терміну проведення планової документальної перевірки" у період з 15.10.2012 по 02.11.2012 посадовими особами податкового органу було проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного підприємства "Рост Електромонтаж" (код ЄДРПОУ 34322724) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

За наслідками перевірки ДПІ у м. Полтаві складено Акт від 09.11.2012 № 3921/22-2/34322724, згідно із висновками якого встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог:

- підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент вчинення спірних правовідносин), пункту 44.1 статті 44 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010,- в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства позивача на суму 582 228,00 грн, в тому числі за 3 квартали 2009 року в сумі3107,00 грн; за 2 півріччя 2009 року в сумі 6192,00 грн; за 1 квартал 2010 року в сумі 1020,00 грн; за півріччя 2010 року в сумі 7831,00 грн; за 3 квартали 2010 року в сумі 15721,00 грн; за 2010 рік в сумі 29059,00 грн, за 1 квартал 2011 року в сумі 99638,00 грн, за 2-3 квартали 2011 року в сумі 232699,00 грн; за 2-4 квартали 2011 року в сумі 339126,00 грн, за 1 квартал 2012 року в сумі 98311,00 грн; за півріччя 2012 року в сумі 108213,00 грн. Встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 1680,00 грн, в тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 1680,00 грн;

- підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/98-ВР, пунктів 44.1, 44.3, 44.5, 44.6 статті 44, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010, - в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 505 876,00 грн, в тому числі за липень 2009 року в сумі 1718,00 грн; за серпень 2009 року в сумі 495,00 грн; за вересень 2009 року в сумі 273,00 грн; за жовтень 2009 року в сумі 1107,00 грн; за листопад 2009 року в сумі 1147,00 грн; за грудень 2009 року в сумі 214,00 грн, всього за 2 півріччя 2009 року в сумі 4954,00 грн; за лютий 2010 року в сумі 409,00 грн; за березень 2010 року в сумі 407,00 грн; за квітень 2010 року в сумі 582,00 грн; за травень 2010 року в сумі 1563,00 грн; за червень 2010 року в сумі 3304,00 грн; за вересень 2010 року в сумі 6312,00 грн; за жовтень 2010 року в сумі 336,00 грн; за листопад 2010 року в сумі 6102,00 грн; за грудень 2010 року в сумі 4232,00 грн; всього за 2010 рік в сумі 23237,00 грн; за січень 2011 року в сумі 38333,00 грн; за лютий 2011 року в сумі 24305,00 грн; за березень 2011 року в сумі 17073,00 грн; за квітень 2011 року в сумі 336,00 грн; за липень 2011 року в сумі 89693,00 грн; за серпень 2011 року в сумі 67383,00 грн; за вересень 2011 року в сумі 36257,00 грн; за жовтень 2011 року в сумі 50898,00 грн; за листопад 2011 року в сумі 2828,00 грн; за грудень 2011 року в сумі 46497,00 грн; всього за 2011 рік в сумі 374603,00 грн; за січень 2012 року в сумі 46920,00 грн; за лютий 2012 року в сумі 46709,00 грн; за квітень 2012 року в сумі 148,00 грн; за травень 2012 року в сумі 9035,00 грн; за червень 2012 року в сумі 260,00 грн; всього за 2012 рік в сумі 103 072,00 грн.

На підставі висновків Акта перевірки від 09.11.2012 № 3921/22-2/34322724, відповідачем 28 листопада 2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0005712301, яким ПП "Рост Електромонтаж" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 614 211,25 грн, у тому числі за основним платежем +579121,00 грн, штрафними санкціями у розмірі 35090,25 грн та № 0005722301, яким ПП "Рост Електромонтаж" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 607 843,00 грн, в тому числі основний платіж - +502283,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 105560,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та витрат за цими операціями до складу валових витрат.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 09.11.2012 № 3921/22-2/34322724, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугували виключно висновки Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 1090/2207/36224260 від 01 листопада 2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Євроіндастрі", код ЄДРПОУ 36224260 щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ПП "Рост Електромонтаж", код ЄДРПОУ 34322724 за період з 01 січня 2011 року по 31 травня 2012 року", яким було встановлено відсутність за місцезнаходженням ТОВ "Євроіндастрі", а згідно системи автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкового зобов'язання головним постачальником підприємства ТОВ "Торговий Дім "Прайм", в якого, за твердженням податкового органу, кредит має нульове значення та висновки Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 2243/22-9/37240791 від 05 липня 2012 року "Про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Союз" (код ЄДРПОУ 37240791) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період грудень 2011 року, січень - травень 2012 року, яким було встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, і тому, на думку відповідача, відповідно до вимог частин 1,5 статті 103, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, правочини з вказаними контрагентами мають ознаки нікчемності, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені без мети настання реальних наслідків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між позивачем та ТОВ "Євроіндастрі" були укладені:

- договір поставки № 009/09Х від 12 січня 2009 року, відповідно до умов якого ТОВ ""Євроіндастрі" (Постачальник) зобов'язується поставити, а позивач (Покупець) прийняти та оплатити товар , на умовах, зазначених у цьому Договорі;

- договір поставки № 01009Х від 05 січня 2011 року, за умовами якого ТОВ ""Євроіндастрі" (Постачальник) зобов'язується поставити, а позивач (Покупець) прийняти та оплатити товар на умовах, зазначених у цьому Договорі 25 січня 2011 року було укладено додаткові угоди №1 та №2 до даного договору; 21 липня 2011 року укладено Додаткові угоди №3 та №4 до даного Договору; 20 жовтня 2011 року укладено Додаткову угоду №5)

- договір поставки № 24/12/2012-01Х від 24 грудня 2012 року, за умовами якого ТОВ ""Євроіндастрі" (Постачальник) зобов'язується поставити, а позивач (Покупець) прийняти та оплатити товар, на умовах, зазначених у цьому Договорі /том 9 а.с. 91-93,118-123/.

У період з липня 2009 року по червень 2012 року позивач придбав у ТОВ ""Євроіндастрі" електротовари (автоматичні вимикачі, пристрої, клеми, замикаючі пластини, контактори) на загальну суму 3035187,30 грн.

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій надані рахунки - фактури, видаткові накладні, податкові накладні, первинні банківські документи /том 1 а.с.120-245; том 5 а.с.211-250; том 9 а.с.1-66; том 8 а.с. 204-250/.

Ані позивачем, ані відповідачем не спростовано та не ставились під сумнів висновки акту перевірки щодо сплати позивачем коштів за товарно-матеріальні цінності на суму 3035187,30 грн в безготівковій формі.

Придбаний товар використовувався у господарській діяльності, а саме: як комплектуючий матеріал до основного виробу електрощитового обладнання, що в подальшому реалізовувалось замовникам, даний факт підтверджується копіями первинних документів, наявних в матеріалах справи, а саме: комплектація виробу, калькуляція вартості матеріалів, податковими накладними, документами банківської звітності, актами звірки розрахунків /том 7 а.с. 148-160; том 5 а.с. 1-130, 131-208; том 4 а.с.219-250, 102-218; том 9 а.с.73-89; том 3 а.с. 1-112; том 2 а.с. 1-214/.

Вказані товари не є основними засобами та були використані у господарській діяльності ПП "Рост Електромонтаж" після чого були списані, на підтвердження чого є в наявності копії калькуляцій вартості матеріалів виробленої продукції, комплектацій виробів, документи щодо інвентаризації товарів на складі, акти інвентаризаційної перевірки, накладних на внутрішнє переміщення /том 8, а. с. 5-203, том 5, а. с. 208/.

Відповідно до довідки АА № 587403 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до основних видів діяльності ПП "Рост Електромонтаж" належать: "діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах" (код КВЕД 71.12), "виробництво електророзподільної та контрольної апаратури" (код КВЕД 27.12), "електромонтажні роботи" (код КВЕД 43.21), "інші будівельно-монтажні роботи" (код КВЕД 43.29), "неспеціалізована оптова торгівля" (код КВЕД 46.90), "діяльність у сфері архітектури" (код КВЕД 51.21.0) / том І, а. с. 75/.

ПП "Рост Електромонтаж" мав дозвіл на проведення будівельно-монтажних робіт, що підтверджується копіями ліцензії Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України серія АВ № 119189 на здійснення будівельної діяльності (строк дії з 14 липня 2006 року по 14 липня 2011 року) з переліком видів робіт провадження будівельної діяльності, а також ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції України серія АВ № 587936 на ведення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (строк дії з 01 липня 2011 року по 01 липня 2016 року) /том І, а. с. 76-77/.

У квітні 2012 року на підставі усної домовленості позивач придбав у ТОВ "ВІП-Союз" контакт 57Е(до 1000В) показчик низької напруги, вартістю 66,00 грн. Письмовий договір між сторонами укладено не було у зв'язку з незначною вартістю придбаного товару.

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій надані первинні бухгалтерські документи: рахунок фактура № 184 від 24 квітня 2012 року, видаткова накладна № РН-0002343 від 24 квітня 2012 року, податкова накладна № 100 від 24 квітня 2012 року, платіжне доручення та товарно-транспортну накладну /том 7 а. с. 161-164; том 5 а. с. 209/.

Придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності, як спеціальний засіб за допомогою якого здійснюються вимір напруги на заживних клемах контактів основного виробу електрощитового обладнання, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем, відповідно до акту перевірки та письмових заперечень, реальність вказаних господарських операцій заперечується, зокрема, з тих підстав, що під час перевірки позивачем не було надано доказів на підтвердження факту транспортування товару від постачальників на адресу ПП "Рост Електромонтаж".

Як було встановлено судом першої інстанції, транспортування товару від постачальника ТОВ "Євроіндастрі" на адресу ПП "Рост Електромонтаж" здійснювалося як власним транспортом позивача, так і через перевізника "Нічний експрес".

На підтвердження транспортування товарів через перевізника "Нічний експрес" позивачем надано копію договору № 8087 від 21 серпня 2009 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір) /том 9, а. с. 149-151/. Відповідно до пункту 1 Договору ПП "Рост Електромонтаж" (Замовник) передає, а ПП "Нічний експрес" (Перевізник) приймає для забезпечення перевезення на території України вантажі, кількісні та якісні характеристики яких, а також маршрут доставки, відомості про Одержувача та інше, вказуються у Заявках (вантажних деклараціях) на кожен перевезення.

Виконання зазначеного договору позивачем підтверджувалось актами наданих послуг /том 9, а. с. 161-196/, а також копіями вантажних декларацій товарно-транспортних накладних /том 4, а. с. 73-101, том 1, а. с. 96/.

Позивачем також надані копії банківських виписок, з яких вбачається оплата ПП "Нічний експрес" за надані транспортні послуги /том 9, а. с. 152-160/.

Як вбачається з матеріалів справи на підприємстві ПП "Рост Електромонтаж" працював водії ОСОБА_2, ОСОБА_3, на підтвердження чого надав копії наказів про прийняття на роботу /том 7, а. с. 165-166/.

Транспортування товару відбувалось позивачем відповідно до Подорожніх листів службовим автомобілем ГАЗ 330232-414 ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_3, який зареєстрований на праві власності за ПП "Рост Електромонтаж", що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, копія якого міститься в матеріалах справи / том 1, а. с. 78, 97-120; том 6, а. с. 28-141/.

Також судом першої інстанції було встанолено, що транспортування товару від постачальника ТОВ "ВІП-Союз" на адресу ПП "Рост Електромонтаж" здійснювалося через перевізника Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", що підтверджується товарно-транспортною накладною № 56227000090465 від 25 квітня 2012 року /том 7, а. с. 161/.

Разом з цим колегія судів зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що надані ПП "Рост Електромонтаж" документи первинного бухгалтерського обліку під час проведення перевірки досліджувались ревізором не суцільним порядком, а вибірково, про що свідчить пояснення ревізора Тагільцева Т. І. При цьому, з приводу того, чому документи не були досліджені у повному обсязі, ревізор пояснила, що вона була обмежена у часі, а також у зв'язку з великою кількістю документів.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Спеціальним законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Вказаний Закон втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосування до спірних правовідносин, які виникли та існували до набрання чинності Податковим кодексом, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірних сум податкового кредиту.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

До правовідносин, які виникли між сторонами після 01 січня 2011 року, підлягають застосуванню норми Податкового кодексу.

Положеннями пунктів 44.1, 44.3, 44.5, 44,6 статті 44 Податкового кодексу України закріплено вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а саме:

- для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу /пункт 44.1 статті 44 ПКУ/;

- Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву /пункт 44.3 статті 44 ПКУ/;

- У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків/пункт 44.5 статті 44 ПКУ/;

- У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення /пункт 44.6 статті 44 ПКУ/.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України закріплено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, контрагентами на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та не оспорюються відповідачем.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України закріплено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент вчинення спірних правовідносин), пункту 44.1 статті 44 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/98-ВР, пунктів 44.1, 44.3, 44.5, 44.6 статті 44, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договорів.

Неможливість проведення зустрічних звірок податківцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова у контрагента позивача - ТОВ "Євроіндастрі" та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 2243/22-9/37240791 від 05 липня 2012 року у контрагента позивача - ТОВ "ВІП Союз" , не є доказом факту нереальності постачання товару позивачу.

Підприємством позивача правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаними суб'єктами господарювання.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальниками їх зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкових інспекцій на обліку в яких знаходяться контрагенти позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентами у спірних правовідносинах договори в судовому порядку оспорювались, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаних договорів недійсним.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2013р. по справі № 2а-1670/7857/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С. Судді Зеленський В.В. П’янова Я.В.