Рішення

від 01.04.2013 по справі 923/51/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2013 р. Справа № 923/51/13-г

Господарський суд Херсонської області у складі судді Чернявського В.В. при секретарі секретарі Борхаленко О.А., за участю представників учасників процесу:

від позивача: Байдича С.М.- голови правління, Богомолова Л.Ф.- уповн. предст., дов. від 10.01.2013р.

від відповідача-1: Бережної В.С.- голови правління

від відповідача-2: Чудесенка Л.К.- голови правління

від третьої особи: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Гаражно-будівельного кооперативу "Дніпро-4", м.Херсон

до відповідача-1: Гаражного кооперативу "Дніпро-3", м.Херсон

до відповідача-2: Гаражно-будівельний кооператив "Дніпро-2", м.Херсон

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго", м.Херсон

про визнання права власності.

Про обставини справи зазначено в ухвалах суду від 31.01.2013р. та від 21.02.2013р., якими розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні 26.03.2013р. оголошувалась перерва до 11год.00хв. 01.04.2013р.

В редакції заяви позивача про уточнення позовних вимог, що надійшла до суду з супровідним листом № 2287 від 20.02.2013р., предмет вимог позивач сформулював так: "Визнати за Гаражно-будівельним кооперативом "Дніпро-4" (р/р 26003301706 в АТ "Ощадбанк" у м. Херсоні, МФО 352457, код ЄДРПОУ 22738380) право власності на 7,5 відсотків лінії електропередач (ЛЕП) на 6,3кВ, потужністю 160 кВт/год, довжиною біля 600 метрів продовжуваністю від ячейки 35 підстанції "Консервна" ПАТ "ЕК "Херсонобленерго" по вул. Перекопській, буд.178 у м.Херсоні до ТП 965 та трансформаторну підстанцію (ТП) № 965 по вул. Перекопській, 178-в у м. Херсоні".

Представники позивача у судових засіданнях пояснювали, що формулювання вимог слід розуміти таким чином, що позивач претендує на 7,5% лінії електропередач та 7,5% трансформаторної підстанції, а не на всю трансформаторну підстанцію.

Вимоги обґрунтовано твердженням про те, що позивач поряд з відповідачами здійснював фінансування будівництва ЛЕП та ТП з метою подальшого їх сумісного використання, згідно проектної, технічної документації позивачу заплановано виділення 12кВт потужності ЛЕП та ТП, що складає 7,5% потужності встановленої в результаті спільної діяльності трансформаторної підстанції.

Позивач зазначив, що до 2011р. його право на отримання електроенергії реалізовувалось шляхом субспоживання за відповідним договором з гаражним кооперативом "Дніпро-3", який формально діє і тепер. Проте з 2011р. відносини з ГК "Дніпро-3" погіршились (позивач вважає, що переплачував цьому відповідачу за спожиту електроенергію із-за застосування завищених тарифів, відповідач-1 стверджує, що отримував від позивача вартість електроенергії за тими ж тарифами, що використовуються у відносинах між первинними споживачами та енергопостачальною компанією "Херсонобленерго"), що привело до наступного розвитку ситуації: позивач в теперішній час фактично не отримує електроенергії посередком ГК "Дніпро-3", тимчасово, на час судового врегулювання ситуації, за домовленістю з Гаражно-будівельним кооперативом "Дніпро-2", отримує електроенергію посередком цього відповідача.

Позивач реалізовував наміри укласти договір на споживання електроенергії безпосередньо з ПАТ "ЕК "Херсонобленерго", але не уклав такого договору, оскільки виходячи з потенційної потужності спірного трансформатора та лінії електропередач (160 кВт), яка вже розподілена між двома відповідачами за їх договорами на споживання електроенергії з ПАТ "ЕК "Херсонобленерго", з-за технічних причин укладення такого договору позивача з ПАТ "ЕК "Херсонобленерго" за повідомленням останнього можливе за зменшення договірних величин споживання величин електроенергії гаражним кооперативом "Дніпро-3". Остаточної згоди ГК "Дніпро-3" на таке зменшення не надав, у зв'язку з чим ГБК "Дніпро-4" ініціював судові провадження, першим з яких був позов про визнання недійсним договору про сумісну діяльність від 21.08.2002р., у якому було відмовлено за постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2012р. у справі № 5024/486/2012.

Після тої відмови позивач усвідомив право на позов, за яким порушено цю справу - № 923/51/13-г, як позов, який веде до захисту його права.

За відзивом відповідача-2 на позовну заяву цей відповідач вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, не заперечує проти визнання частки позивача у спільній власності, виходячи із домовленості сторін по договору про сумісну діяльність, а саме із заявленої потужності, де 60% (96 кВт) - ГБК "Дніпро-2" та 40% (64 кВт) ГК "Дніпро-3" та виділення ГБК "Дніпро-4" 12 кВт, що становить 7,5%.

Відповідач-1 - ГК "Дніпро-3" проти позовних вимог заперечує з таких підстав.

Під час розроблення робочого проекту були враховані інтереси всіх 6-ти зазначених там споживачів електроенергії, про що свідчить копія робочого проекту, технічні умови електропостачання.

Інші 4 суб'єкти (в т.ч. і позивач), окрім відповідачів, відмовились оплачувати виготовлення технічної документації, проте вона не перероблялась.

Надані докази щодо вчинених позивачем платежів не свідчить про участь у спільній діяльності, доводять про їх спрямування на електрообладнання від ГК "Дніпро-3" до ГБК "Дніпро-4".

Із заяви ГБК "Дніпро-4", підписаної і ГК "Дніпро-3", ГБК "Дніпро-2" слідує, що заявник встанове свою КТП, укладе окремий договір споживання електроенергії з ПАТ "ЕК "Херсонобленерго" та буде користуватися існуючою ЛЕП, проти чого ГК "Дніпро-3" не заперечує.

У судовому засіданні представник відповідача-1 пояснила, що за підрахунком відповідача-1 його вклад у спільну діяльність склав 15200 грн., а вклад відповідача-2 - 18 тис.грн., крім того безоплатно, по суті в обмін на послугу, у ДП "Таврія Склобуд" 20.04.2004р. за договором приймання-передачі майна учасниками договору про спільну діяльність набуто силовий трансформатор ТМ 160/10 (за цим актом вартість трансформатора вказана сумою 8190грн., вклад відповідача-1 у спільну діяльність - 16тис.грн., відповідача-2 - 24тис.грн - копія на а.с.196).

Третя особа - ПАТ "ЕК "Херсонобленерго" навела письмові пояснення, зазначивши, що через спірну трансформаторну підстанцію здійснюється постачання електричної енергії до об'єктів ГБК "Дніпро-2" (згідно договору про постачання е/е № 2981 від 03.01.2003р.) та об'єктів ГК "Дніпро-3" (згідно договору про постачання електричної енергії від 08.01.2003р. № 2982). Ця трансформаторна підстанція не належить ПАТ "ЕК "Херсонобленерго". Також третя особа зазначила, що при укладанні договорів про постачання електричної енергії ГБК "Дніпро-2" та ГК "Дніпро-3" надавало проектно-технічну документацію від 2002р., з якою вбачається, що проект розроблювався з врахуванням дозволеної потужності, що виділяється на об'єкти ГБК "Дніпро-4".

С у д в с т а н о в и в:

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2012р. у справі № 5024/486/2012, порушеній за позовом ГБК "Дніпро-4" до ГК "Дніпро-3" та ГБК "Дніпро-2" про визнання недійсним договору від 21.08.2002р. про сумісне будівництво лінії електропередач (ЛЕП) і трансформаторної підстанції (ТП), за результатами апеляційного провадження відмовлено у позові.

За мотивувальною частиною названого судового рішення (копія на а.с.34-35) встановлені такі обставини.

"З наданих позивачем доказів вбачається, що він, за рахунок внесків його членів, також приймав участь в будівництві зазначених у договорі об'єктів, що підтверджується наступним.

Так, в матеріалах справи наявний спільний лист керівника позивача (ГК "Дніпро-4") Байди С.Н. та керівника відповідач-1 (ГК "Дніпро-3") - Бережної В.С. на адресу керівника відповідача-2 (ГК "Дніпро-2"), з якого вбачається що, по-перше, відповідач-1 визнавав факт участі позивача в будівництві ЛЕП та факт внесення ним (позивачем) цільових внесків його членів на це будівництво, а, по-друге, судячи з резолюції керівника відповідача-2 на цьому листі відповідач-2 не заперечував цей факт та надавав, враховуючи зазначене, згоду на монтаж ліній.

З наявного у справі листа керівника відповідача-2 на адресу позивача також вбачається, що цей відповідач визнавав та підтверджував факт спільного будівництва відповідачами та позивачем як ЛЕП, так і ТП та зазначав, що ці об'єкти поставлені на його баланс на умові спільного подальшого користування їх відповідачами та позивачем.

З протоколу загальних зборів позивача № 12 від 29.06.2002р. вбачається, що на цих зборах вирішувалось питання про будівництво ЛЕП та ТП сумісно з відповідачами та визначено необхідність збору внесків для цих цілей.

Крім того, у справі наявні письмові пояснення членів позивача, копії їх членських книжок, прибуткових ордерів та квитанцій, з яких вбачається, що члени позивача дійсно вносили внески на будівництво вказаних об'єктів, в тому числі в касу відповідача-1 (ГК "Дніпро-3").

Сукупний аналіз зазначених доказів дозволяє зробити висновок, що позивач також спільно з відповідачами здійснював фінансування будівництва ЛЕП та ТП з метою подальшого сумісного їх використання і відповідачі до виникнення цього спору визнавали цей факт".

У цій справі беруть участь ті ж сторони та і в тих же статусах, що і у справі № 5024/486/2012, при цьому обидва спори обумовлені спробами одним і тим же позивачем одним та іншим позовом вирішити одну й ту ж спірну ситуацію.

Названі встановлені постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2012р. у справі № 5024/486/2012 обставини на підставі вказаної ч.2 ст.35 ГПК України не доводяться знову у справі № 923/51/13-г, сприймаються у цій справі, відповідно, як вже встановлені факти.

Зазначений договір про сумісне будівництво ЛЕП і ТП, датований 21.08.2002р. (копія на а.с.31-32), за текстом містить відомості про те, що його уклали ГБК "Дніпро-2" та ГК "Дніпро-3". Предметом договору визначено будівництво ЛЕП на 6,3 кіловольт потужністю 160 кВт/год, яка проходить від КТП "Консервна", розміщена по вул. Перекопській до ГБК "Дніпро-2", та трансформаторну підстанцію (ТП) на території ГБК "Дніпро-2" для забезпечення членів ГБК "Дніпро-2" та ГК "Дніпро-3" електроенергією.

За договором зазначено, що ці два учасники замовляють проектно-кошторисну документацію на ЛЕП і ТП та проводять оплату в рівних частках (по 50%), у відповідністю з проектно-кошторисною документацією замовляють будівельно-монтажні матеріали та необхідне обладнання на будівництво ЛЕП і ТП та проводять оплату його вартості в частках ГБК "Дніпро-2" - 60%, ГК "Дніпро-3" - 40% (64 кВт/год).

У п.1.6 договору зазначено, що майно, придбане за рахунок внесків учасників договору, знаходиться на балансі ГБК "Дніпро-2", розпоряджатися майном ГБК "Дніпро-2" має право тільки за договором правління обох кооперативів.

У п.3.5 договору викладено норму про те, що у випадку, коли якась із сторін не проводила внесків у обумовлених сумах або взагалі не проводила ніяких внесків (обов'язкових, цільових тощо) ЛЕП і ТП переходять у власність іншої сторони.

Висновки про виникнення чи невиникнення, наявність чи відсутність у позивача заявленого за позовом права, суд має вчиняти на підставі цивільного законодавства на час стверджуваного виникнення права, а саме Цивільного Кодексу УРСР. За ст.430, 432 ЦК УРСР за договором про спільну (сумісну) діяльність (саме таким є згаданий договір від 21.08.2002р.) сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети; з цією метою вони здійснюють внески грошима, іншими внесками, працею. Грошові та інші внески учасників договору, а також створене, набуте в результаті сумісної діяльності майно, є їх спільною власністю.

Відповідно до ст.433 ЦК УРСР порядок покриття витрат, передбачених договором про спільну діяльність, та збитків, які можуть виникнути в результаті спільної діяльності, визначається договором. Якщо договором такий порядок не передбачений, загальні витрати та збитки покриваються за рахунок спільного майна (вказаного у ст.432 ЦК УРСР), а в разі його недостатності - покладаються на учасників договору пропорційно їх внескам у спільне майно.

З огляду на викладений зміст ст.430, 432 ЦК УРСР створений результат спільної діяльності є спільною власністю. Така спільна власність може існувати як у статусі з визначенням долей, так і без визначення таких, а в разі наявності спору щодо володіння та (або) користування, та (або) розпорядження спільним майном такий спір вирішується судом як з огляду на зміст ст.112, 113 ЦК УРСР щодо визначення спільної діяльності, права спільної часткової власності, так і на ст.124 Конституції України щодо поширення юрисдикції суддів на всі правовідносини, що виникають у державі.

Дотепер формальними учасниками спільної діяльності за викладенням договору значились ГБК "Дніпро-2" та ГК "Дніпро-3", за яким, як вже зазначено, з посиланням на проектно-кошторисну документацію вказано про частку ГБК "Дніпро-2" в 60 % (96 кВт/год) та ГК "Дніпро-3" - 40% (64 кВт/год) у спільній діяльності.

Зміст п.1.4. договору щодо обумовленості часток учасників проектно-кошторисною документацією, наведених ст.430, 432 ЦК УРСР, встановленого судом за преюдицією на підставі ч.2 ст.35 ГПК України (про те, що позивач спільно з відповідачами здійснював фінансування будівництва ЛЕП та ТП з метою сумісного їх використання, тобто був учасником спільної діяльності поряд з відповідачами) свідчить про обумовленість розміру частки кожного з учасників, саме розміром частки кожного в проектно-кошторисній документації, до числа якої відноситься і проектна, і технічна документація такого результату як створення, набуття речей, призначення яких досить специфічне - задовольняти потреби в енергопостачанні певних суб'єктів. Цими речами є лінія електропередач та трансформаторна підстанція, якою називається власне трансформатор ТМ 160/10.

В числі проектної, технічної документації значиться (і це не змінювалось), що позивач поряд з іншими учасниками спільної діяльності є основним "електроприймачем" створюваного об'єкта з долею відповідно до призначених для нього 12 кВт у складі потенційної потужності як лінії електропередач, так і трансформаторної підстанції. Такий термін "електроприймач" застосовано, зокрема у експертному висновку Херсонського експертно-технічного центру від 02.08.2002р. "Про відповідність проектної документації нормативним актам з питань охорони праці" (а. с. 26-28).

Відповідно, виходячи в т.ч. зі змісту п.1.4 договору щодо обумовленості частки кожного проектно-кошторисною документацією, призначеною для нього часткою потенційної, планової спроможності, потужності створюваних електрооб'єктів (що, як зазначено, узгоджується зі ст.430, 432 ЦК УРСР) слід дійти до висновку, що позивач поряд з відповідачами має право на частку у майні, що є результатом спільної діяльності.

Розмір фактично вчиненого у цьому разі вкладу, не є визначальним для результату вирішення спору за цим позовом, таким визначальним фактором, як вказано, є обумовленість договором частки розміром запроектованих проектною документацією для споживання величин електроенергії певному суб'єкту посередком використання створюваних у спільній діяльності об'єктів.

За преюдицією встановлено, що позивач був учасником спільної діяльності, цим судовим рішенням встановлено, що розмір його частки у створеному майні (який слід встановлювати суду за наявності спору) обумовлений не фактичним чи договірним розміром його витрат у числі загальних витрат, а розміром призначеної для нього частки електроспоживання через створені об'єкти у загальному розмірі потенційної потужності створених об'єктів, відтак слід оцінити як обґрунтовані вимоги позивача про визнання права власності на частку у створеному у спільній діяльності майні співрозмірно пропорції, в якій у чисельнику розмір призначеної для нього частки в загальній потужності об'єктів, у знаменнику - така загальна потужність, тобто 12кВт :160кВт = 0,075, що відповідно, дорівнює 7,5%.

Опис обставин виникнення спору, наведений в описовій частині цього судового рішення, свідчить про оспорювання відповідачем заявленого права позивача. Це оспорювання, невизнання права, що слідує з повідомлень обох сторін, стало очевидним для учасників з 2011р., за чинності ЦК України, що набрав чинності з 01.01.2004 р. Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Створені, набуті в результаті спільної діяльності учасниками об'єкти - трансформаторна підстанція, якою кваліфікується трансформатор ТМ-160/10, та лінія електропередач протяжністю 600 м до нього від іншої трансформаторної підстанції КТП "Консервна", що розташована на вул. Перекопській, 178 у м. Херсоні, не мають статусу об'єктів нерухомості, за чинним законодавством об'єктами нерухомості не кваліфікуються, введені в експлуатацію зі здачею-прийняттям виконаних робіт щодо монтажу електротехнічних об'єктів, створенням паспорту кабельної лінії, вчиненням Територіальним управлінням по Херсонській області дозволу № 0017/691 від 16.12.2002р. на подачу напруги і допуск до експлуатації електроустановок (копії на а. с.151-161).

Суд зауважує, що з того ж п.1.4 договору, проектно-технічної документації, зміст якої обумовлює об'єм прав учасників у натуральних величинах, слідує висновок про те, що визначене за проектно-технічною документацією право позивача на користування ЛЕП і ТП, щодо споживання через них електроструму в межах 12 кВт є не окремим правом тільки користування, що обмежується власне цим правом користування, а складовим права власності, яке, як відомо, включає право користування, володіння та розпорядження. За п.1.4 договору право на створюваний результат спільної діяльності як право власності обумовлюється змістом проектної документації, яка (проектна, технічна документація) у випадку відсутності такої норми в договорі давала б підстави для висновку про наявність лише права користування (способом за вибором споживача - як субкористування, так і безпосередньо у відносинах з ЕК "Обленерго"), а за встановленої судом наявності такої норми дає підстави для висновку не тільки про право користування, а й про право власності.

Тут суд зауважує, що позиція відповідача-1 по відношенню до позову непослідовна: заперечуючи проти права користування, власності позивача щодо ТП, та вказуючи, що заперечує проти позову, цей відповідач не заперечує проти права цього ж позивача користуватися спірною ЛЕП. У цьому ж випадку і обидва об'єкти за суб'єктами права власності не відокремлюються один від одного, і право користування позивача ЛЕП є нічим іншим як складовою права власності на частку у ЛЕП та ТП.

При задоволенні позову окрім викладеного суд врахував і пояснення ПАТ ЕК "Херсонобленерго" у справі (а.с.30), за якими при виникненні спірних відносин у 2002р. з наданої до Херсонобленерго ГБК "Дніпро-2" та ГК "Дніпро-3" проектно-кошторисної документації слідує, що вона (сам проект) розроблювалась з врахуванням дозволеної потужності, що виділяється на об'єкти ГК "Дніпро-4".

Спірні об'єкти суд ідентифікує за адресами місцезнаходження, абсолютними величинами, прийнявши до уваги, що спірна у частці про право власності трансформаторна підстанція у різних документах має різні інвентарні номери, що не позбавляє її достатніх встановлених судом ідентифікуючих ознак.

Відповідно до ст.3 "Загальні засади цивільного законодавства" ЦК України до таких засад віднесено справедливість, добросовісність та розумність. Ці ж засади завжди, і в минулому за чинності ЦК УРСР, були притаманні цивільному праву за теорією про нього.

За оцінкою суду застосування законодавства у цій справі відповідає цим засадам, право позивача підлягає захисту таким способом, а складовою цього права є використання спірних за суб'єктом права власністю в розмірі дозволеної потужності при споживанні електроструму.

За загальним правилом, відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, тобто, - у разі задоволення позову - на відповідача. Одначе, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору (ч.2 ст.49 ГПК України).

Застосовуючи саме цю норму суд покладає на позивача судовий збір за позовом з огляду на наступне.

Спірні відносини виникли у 2002-2004р.р., позов заявлено 15.01.2013р., протягом досить тривалого часу від виникнення відносин до заявлення позову, позивач не волів усвідомлювати своє право, його обсяг, обсяг його складових, обмежуючись та задовольняючись до 2011р. реалізацією лише його частини за субспоживанням електроенергії посередком ГК "Дніпро-3". Відповідно, за такої поведінки інші зацікавлені особи звикли до такого стану речей, коли у позивача начеб-то й нема права, про спірність якого він заявив лише 15.01.2013р. Викладене, в свою чергу, приводить і до труднощів сприйняття учасниками дійсного змісту відносин, і до труднощів у реалізації судом принципу всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи: частину витребуваних документів, необхідних для вирішення спору, позивач суду не надав, навіть не пояснюючи причин невиконання вимог суду, проте такі були надані відповідачем, у якого вони збереглись, не дивлячись на значну тривалість періоду від їх створення, виникнення спірних відносин. За можливої їх відсутності невідомо як би реалізувався принцип змагальності у процесі та який би був результат застосування правил доказування за ст.33 ГПК України.

Своєчасне, без зволікань усвідомлення права, його декларування, як з огляду на обставини справи, так і з огляду на необхідне добросусідство сторін, на переважно доброзичливе ставлення учасників один до одного як тепер, так і тим більше в минулому, що очевидно зі спілкування у судовому процесі, не приводило б, за оцінкою суду, до судової оцінки відносин: ситуацію могло і мало бути врегульовано учасниками в далекому минулому без загострення стосунків та без звернення до суду.

Досить пізне усвідомлення права, його декларування та ініціювання судового захисту у цій справі не є підставою відмовити у захисті цього права (питання про перебіг строку позовної давності за позовом судом не вивчалось, оскільки про застосування строку позовної давності ніхто з відповідачів протягом провадження в суді І інстанції не заявляв), проте з врахуванням викладеного є підставою вважати, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача (ця фраза - тільки і виключно в контексті правил розподілу судових витрат за ст.49 ГПК України) та, відповідно, - підставою для покладення на позивача судового збору за позовом, який вирішено на користь позивача.

Керуючись ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати за гаражно-будівельним кооперативом "Дніпро-4" право власності на 7,5% трансформаторної підстанції, що розташована по вул. Перекопській, 178-В у м.Херсоні, складається з трансформатора ТМ-160/10 потужністю 160 кВт, та на 7,5% лінії електропередач на 6,3 кВ до цієї трансформаторної підстанції по вул. Перекопській, 178-В у м.Херсоні від трансформаторної підстанції "Консервна" по вул. Перкекопській, 178 у м.Херсоні.

Повне рішення складено

05.04.2013р.

Суддя В.В. Чернявський