Постанова

від 15.10.2013 по справі 923/51/13-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2013 р.Справа № 923/51/13-г Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Будішевської Л.О.,

Суддів : Бєляновського В.В., Мишкіної М.А.,

(Склад судової колегії сформований розпорядженням заступника голови суду №690 від 11.09.2013р.)

при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

від ГБК „Дніпро-4" - Байдич С.М., голова правління, Богомолов Л.Ф., за довіреністю,

від ГК „Дніпро-3" - Бережна В.С., голова правління,

від ГБК „Дніпро-2" - не з'явився,

від ПАТ „ЕК „Херсонобленерго" - не з'явився,

від ПрАТ „Український силікат" - Цикорук Л.Є., заступник голови правління,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Гаражного кооперативу „Дніпро-3"

на рішення господарського суду Херсонської області від 01 квітня 2013 року

у справі №923/51/13-г

за позовом Гаражно-будівельного кооперативу „Дніпро-4"

до відповідачів:

1. Гаражного кооперативу „Дніпро-3";

2. Гаражно-будівельного кооперативу „Дніпро-2"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Херсонобленерго"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватного акціонерного товариства „Український силікат"

про визнання права власності

встановив:

У січні 2013 року гаражно-будівельний кооператив „Дніпро-4" (далі-позивач, ГБК „Дніпро-4") звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до гаражного кооперативу „Дніпро-3" (далі-відповідач-1, ГК „Дніпро-3") та гаражно-будівельного кооперативу „Дніпро-2" (далі-відповідач-2, ГБК „Дніпро-2"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача- публічного акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Херсонобленерго" (далі-ПАТ „ЕК „Херсонобленерго") про визнання за ГБК „Дніпро-4" права власності на 15/200 частин лінії електропередач (ЛЕП) на 6,3 кВ, потужністю 160 кВт/год. та трансформаторної підстанції (ТП).

20 лютого 2013 року до господарського суду Херсонської області надійшли уточнення до позовних вимог, в яких позивач просив суд: визнати за ГБК „Дніпро-4" права власності на 7,5 відсотків лінії електропередач (ЛЕП) на 6,3 кВ, потужністю 160 кВт/год. довжиною біля 600 метрів продовжуваністю від ячейки 35 підстанції „Консервна" ЕК „Херсонобленерго" по вулиці Перекопській, 178 у м. Херсоні до ТП 965 та трансформаторної підстанції (ТП) №965 по вулиці Перекопській, 178 у м. Херсоні.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 01 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено: визнано за гаражно-будівельним кооперативом „Дніпро-4" право власності на 7,5 % трансформаторної підстанції, що розташована по вулиці Перекопській, 178-В у м. Херсоні, складається з трансформатора ТМ-160/10 потужністю 160 кВт, та на 7,5 % лінії електропередач на 6,3 кВ до цієї трансформаторної підстанції по вулиці Перекопській, 178-В у м. Херсоні від трансформаторної підстанції „Консервна" по вулиці Перекопській, 178 у м. Херсоні.

Рішення суду мотивоване наступним.

Позивач приймав участь у будівництві спірних об'єктів, відповідно він наряду з відповідачами має право на частку у майні, що є результатом спільної діяльності.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ГК „Дніпро-3" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 01 квітня 2013 року у справі №923/51/13-г про визнання права власності та прийняти нове рішення, яким у позові ГБК „Дніпро-4" відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ГБК „Дніпро-4" не приймав участі при укладанні договору про сумісне будівництво ЛЕП і ТП від 21.08.2002р., та не приймав участі при розробці технічної документації.

ГБК „Дніпро-4" звернувся до ПАТ „ЕК „Херсонобленерго" з проведення ЛЕП та ТП , йому було рекомендовано отримати технічні умови на електропостачання у ГК „Дніпро-3", оскільки останній має зменшити свою дозволену потужність на величину, яка зазначена в технічних умовах шляхом внесення відповідних змін у договір про постачання електроенергії, укладений між ПАТ „ЕК „Херсонобленерго" та ГК „Дніпро-3".

Твердження позивача про те, що він дізнався про існування договору сумісного будівництва від 21.08.2002р. тільки в грудні 2011р. не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки сам позивач підтвердив той факт, що з 2003 року він є субспоживачем електроенергії та сплачував кошти за її споживання ГК „Дніпро-3".

Представник ГК „Дніпро-3" в засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу голова ГБК „Дніпро-4" Байдич С.М. її не визнав, вважаючи її вимоги безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованими.

Представник ГБК „Дніпро-4" в судовому засіданні підтримав доводи, викладені головою кооперативу у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представник третьої особи підтримав доводи апеляційної скарги.

Представники ГБК „Дніпро-2" та ПАТ „ЕК „Херсонобленерго" не з'явилися в засідання суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2013 року на підставі ст.25 ГПК України здійснено заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів державного підприємства „Таврія склобуд" на його правонаступника - приватне акціонерне товариство „Український Силікат".

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та третьої особи, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на усну домовленість між ним та відповідачами про спільне будівництво лінії електропередач та трансформаторної підстанції з метою забезпечення членів кооперативів електроенергією.

Доказами участі позивача в спільній діяльності, на його думку, є прибуткові касові ордери, що підтверджують внесення коштів у спільне будівництво.

Крім того, на думку позивача, про його участь у будівництві вказаних об'єктів свідчить спільний лист керівника позивача Байди С.Н. та керівника відповідача-1 - Бережної В.С. на адресу керівника відповідача-2, із змісту якого випливає, що відповідач-1 визнавав факт участі позивача в будівництві ЛЕП та факт внесення ним цільових внесків його членів на це будівництво. Таким чином, відповідач-2 визнавав та підтверджував факт спільного будівництва відповідачами та позивачем як лінії електропередач, так і трансформаторної підстанції, зазначивши при цьому, що вказані об'єкти поставлені на його баланс на умові спільного подальшого користування їх відповідачами та позивачем.

За таких умов позивач вважає себе співвласником ЛЕП та ТП.

Судова колегія не погоджується з такими твердженнями позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

Статтею 321 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Умовами договору від 21.08.2002р. передбачено виникнення спільної часткової власності його учасників за умови його виконання.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як було встановлено судом першої інстанції, укладений між ГБК „Дніпро-2" та ГК „Дніпро-3" договір про сумісне будівництво ЛЕП і ТП від 21.08.2002р. за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

Нотаріально посвідчений договір про сумісне будівництво лінії електропередач та трансформаторної підстанції, укладений 21.08.2002р. між відповідачами у справі та на який посилається позивач, є правочином, який спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків його учасників, але позивач не є стороною цього договору.

Документи, які містяться в матеріалах справи і які, на думку скаржника підтверджують його участь в фінансуванні будівництва ЛЕП та ТП, не є належними доказами для законного визнання за ним права власності на 7,5 відсотків лінії електропередач та трансформаторну підстанцію по вулиці Перекопській, 178 у м. Херсоні як учасника спільної діяльності.

Крім того, 10.02.2004р. ГБК „Дніпро-2", ГК „Дніпро-3" та державне підприємство „Таврія склобуд" уклали договір простого товариства, згідно з яким спірне майно є спільною частковою власністю учасників цього договору.

Вказаний договір є чинним, відповідно спірне майно перебуває на даний час у спільної власності ГБК „Дніпро-2", ГК „Дніпро-3" та ПАТ „Український силікат".

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржене рішення щодо задоволення позову, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної юридичної оцінки фактичним обставинам справи та неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, у зв'язку з чим дане рішення підлягає скасуванню.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу колегії суддів як обґрунтовані, а тому останні підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 99, 101-105

Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд

постановив :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 01 квітня 2013 року у справі №923/51/13-г скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з гаражно-будівельного кооперативу „Дніпро-4" на користь гаражного кооперативу „Дніпро-3" 860,25 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 21.10.2013 року.

Головуючий суддя Будішевська Л.О.

Судді Бєляновський В.В.

Мишкіна М.А.