Постанова

від 28.03.2013 по справі 25/112-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2013 р. Справа№ 25/112-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Скрипки І.М.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Сидоренко В.А. - довіреність б/н від 01.07.2012 року,

від відповідача-1: не з'явилися,

від відповідача-2: не з'явилися,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „АКЗ" на рішення господарського суду Київської області від 23.10.2012 року

у справі № 25/112-12 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Мітра Україна",

до 1. Приватного акціонерного товариства „АКЗ",

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

Анатоліївни,

про стягнення 5 349,32 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення на свою користь з відповідача-1 3 315,83 грн. 3% річних, 1 980,00 грн. грн. інфляційних втрат та про солідарне стягнення з ПрАТ „АКЗ" і ФОП ОСОБА_3 53,49 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 23.10.2012 року позовні вимоги до відповідача-1 задоволено повністю. Присуджено до стягнення 3 349,32 грн. 3% річних та 2 000,00 грн. інфляційних втрат. У задоволенні позовних вимог до відповідача-2 відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ПрАТ „АКЗ" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 23.10.2012 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків викладених в рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.

ТОВ „Мітра Україна" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ПрАТ „АКЗ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 23.10.2012 року - без змін.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2013 року для розгляду справи № 25/112-12 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 року розгляд справи було відкладено на 28.03.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників відповідача-1 та відповідача-2.

Представник позивача проти доводів відповідача-1, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив суд апеляційну скаргу ПрАТ „АКЗ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 23.10.2012 року - без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 14.03.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ПрАТ „АКЗ" слід відмовити, а рішення господарського суду Київської області від 23.10.2012 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням господарського суду м. Києва від 01.09.2011 року по справі 56/131 за позовом ТОВ „Будшляхмаш-Україна" до ПрАТ „АКЗ" та ТОВ „Єврокомплекс-2007" про стягнення 125 000,00 грн. встановлено, що згідно досягнутих між позивачем та відповідачем-1 домовленостей з приводу поставки товару, ТОВ „Будшляхмаш-Україна" здійснило на користь ПрАТ „АКЗ" поставку навантажувача XZ-656П за накладною від 14.09.2007 № РН-00044/2/139 на загальну суму 370 000,00 грн.

Крім того, вказаним рішенням встановлено факт існування у ПрАТ „АКЗ" перед ТОВ „Будшляхмаш-Україна" заборгованості за поставлений товар за накладною від 14.09.2007 № РН-00044/2/139 та стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 125 000,00 грн. заборгованості.

Вищезазначене рішення господарського суду м. Києва від 01.09.2011 року залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2011 року.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

18.11.2011 господарським судом м. Києва видано наказ на примусове виконання рішення у справі № 56/131.

Відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції під час виконання наказу господарського суду по справі № 56/131 від 18.11.2011 року, зазначену в наказі заборгованість відповідача-1 перед ТОВ „Будшляхмаш-Україна" стягнуто повністю, що підтверджується банківською випискою від 03.03.2012 на суму 138 986,00 грн.

Таким чином, грошове зобов'язання за накладною від 14.09.2007 № РН-00044/2/139 у повному обсязі ПрАТ „АКЗ" перед ТОВ „Будшляхмаш-Україна" виконано 03.03.2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на зазначені норми законодавства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки факт порушення відповідачем -1 грошового зобов'язання з поставки, встановлений рішенням господарського суду від 01.09.2011 року у справі № 56/131, яке у повному обсязі було виконано 03.03.2012 року, то існують усі правові підстави для того, щоб заявляти вимоги до ПрАТ „АКЗ" про сплату інфляційних втрат та 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 12.04.2011 року по 02.03.2012 року.

Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ „Будшляхмаш-Україна" (далі - первісний кредитор) та ТОВ „Мітра Україна" (далі - новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги у зобов'язані від 01.08.2012 року (далі - Договір відступлення).

Відповідно до пункту 2 Договору відступлення сторони підтверджують, що відповідач-1 має борг перед первісним кредитором за неналежно виконане грошове зобов'язання за договором купівлі-продажу навантажувача марки XZ-656П від 14.09.2007 року, який складається з інфляційних втрат та 3% річних у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України з суми у розмірі 125 000,00 грн. за період з 12.04.2011 року по 02.03.2012 року.

Згідно пункту 4. Договору відступлення новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника сплати грошової суми, визначеної в пункті 2. Договору відступлення.

У пункті 9. Договору відступлення сторони погодили, що він набирає чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 статті 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Стаття 516 Цивільного кодексу України визначає порядок заміни кредитора у зобов'язанні:

1. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно частини 2 статті 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Позивачем направлялась вимога відповідачу-1 щодо сплати інфляційних втрат у розмірі 1 750,00 грн. та 3% річних у розмірі 3 339,04 грн., що підтверджується листом-вимогою від 15.08.2012 року та описом вкладення в цінний лист з відбитком календарного штемпелю поштового відділення.

Проте, дана претензія залишена відповідачем-1 без відповіді та виконання.

При цьому, у пункті 6 Договору відступлення встановлено, що з моменту укладання Договору відступлення позивач набуває статусу особи, яка заявила вимоги як до боржника у порядку статей 530, 625 Цивільного кодексу України, при цьому датою заявлення таких вимог вважається 28.03.2012 - дата надсилання вимоги первісним кредитором боржнику (відповідачу 1).

До матеріалів справи додано копію листа № 2 від 27.03.2012 року первісного кредитора з вимогою до відповідача-1 про сплату інфляційних втрат у розмірі 1 750,00 грн. та 3% річних у розмірі 3 339,04 грн., надіслання якого підтверджується копією опису вкладення в цінний лист з відбитком календарного штемпелю поштового відділення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що зібраними у справі доказами підтверджується, що відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахований на суму основного боргу в розмірі 125 000,00 грн. за період з 12.04.2011 року по 02.03.2012 року, судова колегія приходить до висновку, що він відповідає вимогам законодавства, обставинам справи та є арифметично вірним.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача-1, а також те, що відповідач-1 будь-яких доказів щодо сплати заборгованості за Договором відступлення не надав, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 3 349,32 грн. 3% річних та 2 000,00 грн. інфляційних втрат є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, між позивачем (кредитор) та ФОП ОСОБА_3 (поручитель), було укладено договір про встановлення поруки від 02.08.2012 (далі - Договір поруки), відповідно до п. 1.1 якого, відповідач-2 поручається за зобов'язанням відповідача-1 у частині сплати 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання згідно договору купівлі-продажу навантажувача Х2-656П від 14.09.2007 року.

Станом на день укладення Договору поруки, розмір 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання становить 5 349,32 грн.

Згідно із пунктами 1.2., 1.3. Договору поруки у випадку невиконання відповідачем-1 добровільно, вказаного в пункті 1.2. Договору поруки обов'язку щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання у встановлений чинним законодавством строк, відповідач 1 і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в розмірі поручительства. Розмір поручительства поручителя перед кредитором становить 1% від суми, що підлягає сплаті відповідачем-1 позивачу за прострочення грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу навантажувача Х2-656П від 14.09.2007 року у відповідності до положень статті 625 Цивільного кодексу України та не може бути збільшений без додаткової письмової угоди відповідно змісту Договору поруки.

Відповідно до статті 353 Цивільний кодекс України порука - це договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного повернення кредиту за кредитним договором.

Частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Волевиявлення боржника під час укладання договору поруки не є істотною умовою договору поруки, оскільки згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, цей вид забезпечення виконання зобов'язань не випливає безпосередньо на права та обов'язки боржника, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюється, не припиняється, не змінюється.

З огляду на наведене, позивач просить суд солідарно стягнути з ПрАТ „АКЗ" і ФОП ОСОБА_3 53,49 грн., що становить 1% від суми 5 349,32 грн.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, Договір поруки містить посилання на договір купівлі-продажу навантажувача Х2-656П від 14.09.2007 року, в той час, як у даному провадженні розглядається прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі накладної від 14.09.2007 року №РН-00044/2/139.

При цьому, спір щодо поставки товару за вказаною накладною вже вирішувався в процесі розгляду господарським судом Миколаївської області справи № 15/313/09, яким було встановлено, що між ТОВ „Будшляхмаш-Україна" та ПрАТ „АКЗ" виникли договірні відносини стосовно купівлі-продажу навантажувача XZ-656П, підтвердженням чого є накладна від 14.09.2007 року №РН-00044/2/139, яка містить умови про предмет на ціну договору та свідчить про досягнення сторонами згоди з зазначених істотних умов, з чого випливає наявність обставин, з якими частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України пов'язує факт укладання договору.

З огляду на вищевказане, вірним є висновок місцевого господарського суду, що позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували факт укладання ним з відповідачем-2 Договору поруки саме щодо виконання відповідачем-2 обов'язку оплати за прострочення грошового зобов'язання за договірними відносинами стосовно купівлі-продажу навантажувача XZ-656П, на підставі накладної від 14.09.2007 року №РН-00044/2/139.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 суми в розмірі 53,49 грн. є безпідставними, недоведеними та задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем заявлено про відшкодування йому витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 1 500,00 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України до складу судових витрат входять, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем (замовник) та Адвокатським об'єднанням „Адвокатська контора Василик і Євстігнєєв" (контора) укладено Договір від 01.08.2012 року № 002/12-ап про надання адвокатських юридичних послуг (Договір). Свідоцтво про реєстрацію адвокатського об'єднання від 09.08.2007 року № 550.

Відповідно до пункту 1.2. Договору, адвокатське об'єднання надає замовнику юридичні послуги, а саме: підготовка конторою документів, що подаються до суду по справі; представництво позивача, виключно в господарському суді Київської області під час розгляду справи; збирати та отримувати докази, необхідні для належного представлення інтересів замовника під час розгляду справи господарським судом Київської області.

В матеріалах справи міститься підписаний сторонами акт від 03.10.2012 року приймання-передачі юридичних послуг до Договору, відповідно до якого контора надала, а замовник прийняв юридичні послуги за Договором у повному обсязі на суму 1 500,00 грн.

04.10.2012 року на підставі Договору позивач перерахував адвокатському об'єднанню 1 500,00 грн. за адвокатські послуги, що підтверджується копією банківської виписки.

Враховуючи вищевказане, вірним є висновок місцевого господарського суду, що судові витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1 500,00 грн. відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

У своїй апеляційній скарзі відповідач-1 посилається на те, що між ТОВ „Будшляхмаш-Україна" та ПрАТ „АКЗ" було укладено договір № 08/07 від 04.09.2007 року, предметом якого є купівля-продаж навантажувача XZ-656П в кількості одна одиниця.

Як стверджує відповідач-1, саме на підставі вказаного договору № 08/07 від 04.09.2007 року ТОВ „Будшляхмаш-Україна" здійснило на користь ПрАТ „АКЗ" поставку навантажувача XZ-656П за накладною від 14.09.2007 № РН-00044/2/139 на загальну суму 370 000,00 грн.

При цьому, у п. 10.2 договору № 08/07 від 04.09.2007 року сторони погодили, що жодна із сторін не має право передавати свої права за даним договором третій стороні без письмової згоди другої сторони.

Таким чином, враховуючи, що вказаний договір недійсним в судовому порядку не визнавався, а в матеріалах справи відсутні докази письмового погодження відповідачем-1 відступлення первісним кредитором своїх прав за договором № 08/07 від 04.09.2007 року, то на думку скаржника, Договір відступлення є нікчемним відповідно до приписів ст. 514 та ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Проте, як вбачається з умов Договору відступлення позивач набув право вимоги до відповідача-1 за неналежно виконане грошове зобов'язання за договором купівлі-продажу навантажувача марки XZ-656П від 14.09.2007 року.

При цьому, укладення зазначеного договору купівлі-продажу навантажувача марки XZ-656П від 14.09.2007 року було здійснено шляхом підписання сторонами накладної від 14.09.2007 № РН-00044/2/139.

Зазначена обставина встановлювалась під час розгляду господарськими судами справи № 56/131.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2011 року у справі № 56/131 встановлено, що саме за накладною від 14.09.2007 року № РН-00044/2/139 ТОВ „Будшляхмаш-Україна" здійснило на користь ЗАТ „АКЗ" поставку навантажувача XZ-656П на загальну суму 370 000,00 грн.

Також вказаною постановою встановлено, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що між сторонами у справі існують договірні відносини поставки (купівлі-продажу) навантажувача XZ-656П на підставі накладної № РН-00044/2/139 від 14.09.2007 року, яка містить умови про предмет та ціну договору та свідчить про досягнення сторонами згоди з зазначених істотних умов.

Таким чином, посилання відповідача-1 на договір № 08/07 від 04.09.2007 року колегією суддів апеляційного господарського суду не приймаються до уваги.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-1, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи відповідача-1 не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Київської області від 23.10.2012 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „АКЗ" на рішення господарського суду Київської області від 23.10.2012 року у справі № 25/112-12 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 23.10.2012 року у справі № 25/112-12 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

4. Справу № 25/112-12 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 29.03.2013 року.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Скрипка І.М.

Руденко М.А.