Ухвала

від 19.03.2013 по справі 0670/3881/12

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1-й інстанції: Фещук А.В.

Суддя-доповідач:Бондарчук І.Ф.

УХВАЛА

іменем України

"19" березня 2013 р. Справа № 0670/3881/12

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Бондарчука І.Ф.

суддів: Моніча Б.С.

Охрімчук І.Г.,

при секретарі Кошиль О.Ю. ,

за участю сторін:

розглянувши апеляційну скаргу Бердичівської об"єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "18" вересня 2012 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Техкомплект" до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000542200 від 05.06.2012 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність визначення податковим органом податкових зобов'язань з податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням №0000542200 від 05.06.2012 р., оскільки при проведенні перевірки та прийнятті податкового повідомлення-рішення відповідач помилково дійшов висновку про нікчемність угоди, укладеної між Приватним підприємством "Техкомплект" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торанг ЛТД".

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року позов Приватного підприємства "Технокомплект" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області № 0000542200 від 05.06.2012 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд посилався на те, що в судовому засіданні належними доказами була доведена дійсність господарської угоди позивача та його контрагента.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідачем здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності визначення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2010 р. по 31.07.2010 р., за наслідками якої складено акт від 21.05.2012 р. № 718/22/306178847 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки зазначено порушення підприємством вимог п.п.7.4.1 п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 19902, 10 грн. по періодах: квітень 2010 року - на суму 5140 грн.; травень 2010 року - на суму 3347 грн.; червень 2010 року - на суму 2230 грн.; липень 2010 року - на суму 9185,10 грн. Такі висновки були зроблені податковим органом, виходячи з того, що позивачем не надано журналу обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, відсутність даних про належність автомобіля, актів приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, а також те, що податкові накладні, які виписані на підставі видаткових накладних, не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, що підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту ПП "Техкомплект" сум податку на додану вартість в бухгалтерському та податковому обліку.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000542200 від 05.06.2012 р., яким підприємству визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі розміром 24878 грн., з яких: 19902 грн. - основний платіж; 4976 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Встановлено, що між ТОВ "Торанг ЛТД" ("Постачальник") та ПП "Техкомплект" ("Замовник") укладено договір № 58 від 12 квітня 2010 р. (далі - Договір), на виконання умов якого "Постачальник" зобов'язується поставити "Замовнику" товар згідно з заявкою, а "Замовник" зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На виконання умов Договору ТОВ "Торанг ЛТД" виписано позивачу видаткові накладні та податкові накладні на поставку товарно-матеріальних цінностей.

Оплата вартості товару позивачем на користь ТОВ "Торанг ЛТД" здійснено шляхом безготівкового розрахунку.

Перевезення придбаного товару здійснено за замовленням позивача ТОВ "Торанг ЛТД" про, що свідчать додані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні.

Згідно з п.п.7.5.1 п.7.5 ст7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до положень п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податковим органом не враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

За наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

На виконання умов Договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Торанг ЛТД", останнім видано позивачу видаткові та відповідно податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

Факт виконання договору за вказаний період підтверджуються, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними доручення про оплату товару.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, а також не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував Законодавство, яке регулює ці правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду без змін.

За таких обставин, доводи, наведені в апеляційній скарзі , спростовуються матеріалами справи, а висновок суду першої інстанції є таким, що ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Бердичівської об"єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "18" вересня 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.Ф.Бондарчук

судді: Б.С. Моніч І.Г. Охрімчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "20" березня 2013 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Приватне підприємство "Техкомплект" пл.Соборна,25,м.Бердичів,Житомирська область,13300

3- відповідачу Бердичівська об'єднана державна податкова інспекція Житомирської області вул. Б. Хмельницького,24-а,м.Бердичів,Житомирська область,13312