Рішення

від 25.03.2013 по справі 2-2710/12

СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Справа № 2-2710/12

Провадження № 2/712/357/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2013 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі

головуючого-судді Мельник І.О.

при секретарі Бондар Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Третя Черкаська державна нотаріальна контора, про визнання договору довічного утримання недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Третя Черкаська державна нотаріальна контора про визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на квартиру. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22.08.2007 року між нею, її чоловіком ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання, згідно з яким позивачка разом з покійним чоловіком передали у власність належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1. Згідно з умовами договору відповідачка зобов»язалася надавати їм довічне матеріальне забезпечення, а саме: забезпечувати продуктами харчування, одягом, необхідною допомогою та зберігати в безкоштовному довічному користуванні вказану вище квартиру. Проте, взяті на себе обов’язки ОСОБА_2 виконувала неналежним чином. Крім того, на час підписання зазначеного договору чоловік ОСОБА_1 не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, так як мав нестабільну психіку, що виражалося в постійних скаргах на погане самопочуття, втраті пам'яті, важко зрозумілій мові, не сприйнятті оточуючих. Враховуючи викладене, позивачка змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, просить визнати договір довічного утримання від 22.08.2007 року недійсним та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2.

Заявою від 17.12.2012 року представника позивачки - ОСОБА_4 уточнила позовні вимоги та зазначила, що ОСОБА_2 за час життя ОСОБА_3 з 22.08.2007 року по 27.10.2008 року не виконувала п. 4 договору довічного утримання від 22.08.2007 року, а саме: догляд за ОСОБА_3 не здійснювався, лікарів відповідачка йому не викликала, не готувала їжу, не прала, не прасувала, ремонт у квартирі не робила, за комунальні послуги та квартплату не сплачувала. Крім того, позивачка та її чоловік не отримували визначену п.5 договору матеріальну допомогу в розмірі 300 грн., дізналися про неї лише через рік після підписання договору. Просила визнати договір довічного утримання недійсним та визнати за позивачкою право власності на ? частку квартири АДРЕСА_2.

В судовому засіданні представник позивачки - ОСОБА_4 уточнені позовні вимоги від 17.12.2012 року підтримала, просила позов задовольнити. Суду пояснила, що за життя чоловіка ОСОБА_1, відповідачка не виконувала умови договору довічного утримання від 22.08.2007 року. Крім того, просила суд звернути увагу на той факт, що при укладенні зазначеного договору нотаріус на надала належної оцінки тому, що ОСОБА_3 був інвалідом 1 групи, мав поганий зір, перебував у тяжкому хворобливому стані, нотаріусом не було витребувано медичних довідок про стан здоров»я та необхідність надання сторонньої допомоги, не встановлено коло спадкоємців. Враховуючи безпорадний стан, ОСОБА_1 та її чоловік були змушені погодитися на такі вкрай не зручні та невигідні для них умови договору.

Відповідачка в судовому засіданні заперечувала проти заявлених позовних вимог, пояснивши, що всі умови договору довічного утримання від 22.08.2007 року в частині утримання померлого ОСОБА_3 вона виконала в повному обсязі. Факт повного виконання нею умов договору відносно ОСОБА_3 встановлений рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.06.2010 року і відповідно до ЦПК не підлягає доказуванню. Просила в позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, які фактично повідомили суду про порядок виконання відповідачкою умов договору довічного утримання, щодо обставин укладання цього договору були обізнані лише зі слів позивачки, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Встановлено, що 22.08.2007 року між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір довічного утримання, який посвідчений нотаріусом Третьої Черкаської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 2-4437. За умовами даного договору ОСОБА_3, ОСОБА_1 передали у власність відповідачці належну їм на праві спальної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2, а остання зобов’язалася надавати їм довічне утримання та догляд щомісячно.

27.10.2008 року ОСОБА_3 помер.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.06.2010 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Черкаська державна нотаріальна контора, про розірвання договору довічного утримання.

21.01.2011 року рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси розірвано договір довічного утримання від 22.08.2007 року укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 в частині утримання ОСОБА_1.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28.03.2012 року визнано за ОСОБА_2 право власності на ? квартири АДРЕСА_3.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно із ч. 1 ст. 747 ЦК України майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду). У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зобов'язання набувача відповідно зменшується.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Наявність тяжкої обставини - це той факт, який передусім має доводитися. При цьому слід мати на увазі, що тяжка обставина має бути саме для тієї особи, яка вчинила правочин.

Пунктом 23 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. №9 «Про судову розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім»ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Обставина, яка вплинула на особу має бути наявною саме на момент вчинення правочину, а не виникнути в подальшому.

Суд критично оцінює посилання представника позивача на вчинення ОСОБА_3 правочину під впливом тяжкої обставини - хвороби, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 був інвалідом дитинства 1 групи пожиттєво, з діагнозом параліч нижніх кінцівок, в зв»язку з чим мав постійні проблеми зі здоров»ям, тобто безвихідне становище, викликане неможливістю самостійного існування без сторонньої допомоги, стан поганого самопочуття для останнього були звичайними і повсякденними обставинами.

Шляхом комплексного зіставлення різних чинників, що стосуються не лише матеріальних аспектів життя, а й моральних, психічних та соціальних, суд приходить до висновку , що тяжке становище для ОСОБА_3 тривало довічно, тобто збіг обставин не являв собою тимчасове зосередження й нашарування негативних факторів, які згодом можна було б оцінити по-іншому.

Тяжка обставина, про яку йдеться в ч.1 ст. 233 ЦК України, мала б вплинути на ОСОБА_3 таким чином, що спонукала б його вчинити правочин, який оспорюється. Тобто лише при припиненні загрожуючих обставин він став би здатний оцінити їх як такі, що змусили його укласти правочин, який за інших умов він не укладав би.

Посилання позивача на те, що визначене договором довічного утримання матеріальне забезпечення її та чоловіка у розмірі 300 грн. було недостатнім суд вважає необґрунтованим, оскільки відчужувач набуває не суму грошей, а можливість існування, яке він міг би й втратити без допомоги особи, з якою укладено договір. При цьому, відсутні будь-які докази того, що за життя ОСОБА_3 не задовольняли умови оспорюваного правочину і він вважав його укладеним на вкрай невигідних умовах.

Таким чином, суд вважає, що позивачка не довела обставин укладання договору довічного утримання на вкрай невигідних умовах для ОСОБА_3 Не доведено і яким чином невигідні умови безпосередньо пов'язані з обставинами вчинення правочину, а також, що вчинення правочину було єдиним шляхом вирішення тієї проблеми, які вимусили останнього це зробити, в чому саме полягала кабальність умов.

Аналізуючи вищевикладене, суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання договору довічного утримання недійсним, а саме: наявність вкрай невигідних умов та тяжкий збіг обставин, оскільки обидві зазначені умови мають бути наявними, і необхідною та достатньою для застосування ст. 233 ЦК України є їх сукупність.

Положеннями ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.5, 10, 11, 57-60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 215,216, 233, 744 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Третя Черкаська державна нотаріальна контора, про визнання договору довічного утримання недійсним.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Головуючий: