Постанова

від 25.03.2013 по справі 2а-2719/11/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2013 року м. Київ К/9991/55719/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012

у справі № 2-а-2719/11/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гросс»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гросс» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000013500/0 від 10.11.2010 та № 0000013500/1 від 28.12.2010.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2012 скасовано; позов задоволено; визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області стосовно винесення нею податкових повідомлень-рішень № 0000013500/0 від 10.11.2010 та № 0000013500/1 від 28.12.2010; визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області № 0000013500/0 від 10.11.2010 та № 0000013500/1 від 28.12.2010.

Відповідач подав касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2012.

Оскільки представники сторін у судове засідання касаційної інстанції 25.03.2013 не з'явились, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- ДПІ у Вишгородському районі Київської області була проведена документальна невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Інфокс Плюс» та ТОВ «Юніком Трейдінг» за період з 01.01.2009 по 31.12.2009, за результатами якої складено Акт № 16/35-022/30729660 від 01.11.2010;

- за наслідками перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000013500/0 від 10.11.2010, яким позивачу за порушення п.п.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 701 255,00 грн. (з яких: 2 467 503,00 грн. - основний платіж та 1 233 752,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результати адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000013500/1 від 28.12.2010, відповідно до якого сума податкового зобов'язання позивача не змінювалась;

- висновок про порушення позивачем податкового законодавства зроблений відповідачем внаслідок того, що за результатами перевірки посадові особи відповідача дійшли висновку, що позивачем до складу податкового кредиту безпідставно віднесено суми по взаємовідносинах з ТОВ «Інфокс Плюс» та ТОВ «Юніком Трейдінг», оскільки правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, не відповідають обов'язковим умовам чинності правочинів та згідно ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України є недійсними (нікчемними).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, визнав необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем п п.п.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп.7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що договори, які були укладені між позивачем та наведеними контрагентами, визнані судом недійсними. За таких обставин, посадові особи відповідача при складанні акту перевірки вийшли за межі своїх повноважень і безпідставно, поза судової процедури, визнали недійсними договори, укладені між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент видачі позивачу податкових накладних ТОВ «Інфокс Плюс» та ТОВ «Юніком Трейдінг» належним чином були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності контролювати податкову звітність контрагентів. Якщо за результатами господарської операції віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості товару, відбувається на підставі належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Судом апеляційної інстанції в ході судового розгляду встановлено, що позивачем належним чином виконано свої зобов'язання по взаємовідносинах з ТОВ «Інфокс Плюс» та ТОВ «Юніком Трейдінг», що оформлено відповідними первинними документами, які містять усі необхідні реквізити згідно вимог чинного податкового законодавства.

Посилання податкового органу, що покладені в обґрунтування висновку про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість, на нікчемність укладених правочинів, правомірно не взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що зазначені правочини завдали збитків державі чи порядок та умови їх виконання оспорюються сторонами, відповідачем суду не надано.

При безпосередньому дослідженні доказів судом апеляційної інстанції не було встановлено, що первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності.

Приймаючи до уваги, що зміст спірних договорів між позивачем та ТОВ «Інфокс Плюс», ТОВ «Юніком Трейдінг» не суперечить актам цивільного законодавства, факт розрахунків позивачем за отриманий товар податковим органом не заперечується (а лише наголошується, що первинні документи були підписані неналежними особами), суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що обставини, якими відповідач обґрунтовує правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, не підтверджують факту порушення позивачем податкового законодавства.

З врахуванням усього вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, не спростованого доводами касаційної скарги, про те, що податок на додану вартість, сплачений позивачем у складі вартості товарів та послуг, придбаних у ТОВ «Інфокс Плюс» та ТОВ «Юніком Трейдінг», правомірно віднесений позивачем до податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Однак, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни постанови суду апеляційної інстанції з огляду на те, що судом апеляційної інстанції помилково в частині 4 резолютивної частині постанови зазначено про визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області стосовно винесення нею податкових повідомлень-рішень № 0000013500/0 від 10.11.2010 та № 0000013500/1 від 28.12.2010, оскільки така позовна вимога позивачем не заявлялась та судом не розглядалась.

Відповідно до ст.225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність зміни постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 шляхом виключення з її резолютивної частини частини 4 наступного змісту: «Дії Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області стосовно винесення нею податкових повідомлень-рішень № 0000013500/0 від 10.11.2010 та № 0000013500/1 від 28.12.2010 - визнати неправомірними».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 змінити, виключивши з її резолютивної частини частину 4 наступного змісту: «Дії Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області стосовно винесення нею податкових повідомлень-рішень № 0000013500/0 від 10.11.2010 та № 0000013500/1 від 28.12.2010 - визнати неправомірними».

3. В іншій частині - постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний