Ухвала

від 03.04.2013 по справі 2а-2091/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/46050/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін: від позивача - Ракітін С.П.,

від відповідача - Борисов І.І., Воєводін Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012 р.

у справі № 2-а-2091/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Технобуд»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технобуд» (далі - позивач, ТОВ «Технобуд») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва), в якому просило суд, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 02.03.2012 р. № 0000912311 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 595 028 грн., визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 02.03.2012 р. № 0000902311 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 120 164,00 грн. та визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 10.10.2011 р. № 0004092302/0 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 561 279 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012р., адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у судовому засіданні 03.04.2013 р.проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства .

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.09.2011 р. працівниками ДПІ у Солом'янському районі м. Києва на підставі наказу від 21.09.2011 р. № 3454 та пункту 79.1 статті 79, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Технобуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «БК «Мастерклас» за період з 01.05.2009 р. по 31.05.2009 р., за результатами якої складено акт перевірки від 22.09.2011 р. № 10119/23-02/13667869 та встановлено порушення позивачем вимог пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік», підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2. підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість з травень 2009 року на суму 449 023 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 10.10.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0004092302/0 відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 561 279 грн., в тому числі за основним платежем - 449 023 грн., за штрафними санкціями - 112 256 грн.

За результатами адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення від 10.10.2011 р. № 0004092302/0, податковими органами дане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги ТОВ «Технобуд» від 27.10.2011 р. та від 23.01.2012 р. залишені без задоволення

Також, на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 30.01.2012 р. № 385 у зв'язку з надходженням до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва постанови від 16.01.2012 р. слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Романюка М.О., в період з 30.01.2012р. по 03.02.2012 р. працівниками ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Технобуд» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «БК «Мастерклас» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт перевірки від 10.02.2012 р. № 1130/23-11/13667869 та встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 471 255,00 грн.; підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 1 963 125,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва 02.03.2012 р. прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000902311, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 120 064 грн., в тому чисті за основним платежем - 896 131 грн., за штрафними санкціями -224 033 грн.; № 0000912311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 595 028 грн., в тому числі за основним платежем - 1 276 022 грн., за штрафними санкціями - 319 006 грн.

Підставою для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, як вбачається з акту перевірки № 10119/23-02/13667869 від 22.09.2011 р., стало те що договір №24/02/01 від 24.02.2009 р. укладений між ТОВ «Технобуд» та ТОВ «БК «Мастерклас» є нікчемним та укладеним, з порушенням статей 203, 207, 228 Цивільного кодексу України. Такий висновок відповідачем зроблено на підставі матеріалів кримінальної справи № 51-3151, в межах якої встановлено, що підписи на договорі № 24/02/01 від 24.02.2009 р., податковій накладній, Договірній ціні на гідроізоляцію паркінгу, Довідці про вартість виконаних підрядних робіт за травень 2009 року, Акті № 1 приймання виконаних підрядних робіт за травень 2009 року (Форма КБ-2в) у ТОВ «БК «Мастерклас» виконані під прізвищем ОСОБА_8, а відповідно до Висновку № 8524/1111 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи № 51-3151 від 09.09.2011 р. «підписи від імені ОСОБА_8, електрофотографічні зображення яких містяться в електрофотокопіях; виконані не ОСОБА_8, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_8». За таких обставин податковий орган стверджує, що фінансово-господарські операції ТОВ «БК «Мастерклас» та ТОВ «Технобуд» в період з 01.05.2009 р. по 31.05.2009 р. не містять економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів. Наведена інформація, на думку відповідача, свідчить про те, що усі господарські операції ТОВ «БК «Мастерклас» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже договір підряду № 24/02/01 від 24.02.2009 р. укладений між позивачем та ТОВ «БК «Мастерклас» є нікчемним.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкові повідомлення-рішення з податку на додану вартість та податку на прибуток, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання зазначеного договору підряду, правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення до валових витрат суми по взаємовідносинам з ТОВ «БК «Мастерклас», а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підтвердження факту товарності операцій проведених позивачем за договорами з ТОВ «БК «Мастерклас» в матеріалах справи містяться довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт, податкові накладні а також банківські виписки, по яким відображено перерахування грошових коштів організації.

Відповідності до підпунктів 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

З огляду на зазначене, помилковими є висновки податкового органу щодо заниження сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Вказані обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх та тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Суди попередніх інстанцій, заперечуючи висновки відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «БК «Мастерклас», з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 1, статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами», в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила, згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України та статті 228 Цивільного кодексу України, можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Тобто, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Таким чином, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Слід зазначити, що господарська операція є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, тоді як правочин (господарським зобов'язанням) є правовою підставою для вчинення господарської операції, тобто ці поняття не є тотожними та мають різний правовий зміст.

Як було зазначено вище, за законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, які заперечили висновки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва щодо порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало в заниженні податку на прибуток, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

В матеріалах справи містяться копії актів виконаних робіт із визначенням сум витрат, що підтверджує товарність операції за договорами підряду № 24/02/01 від 24.02.2009 р., №29/04-1 від 29.04.2009 р., укладеними між ТОВ «Технобуд» (Заявник) та ТОВ «БК «Мастерклас» (Підрядник).

Отже, позивачем віднесено до складу валових витрат суми, які підтверджується первинними документами.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень № 0004092302/0 від 10.10.2011 р., № 0000912311, № 0000902311 від 02.03.2012 р., вимоги щодо скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012 р. у справі № 2-а-2091/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. Бухтіярова Помічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська