Постанова

від 28.03.2013 по справі 826/961/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 березня 2013 року 11:38 № 826/961/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі Руденко Н.В., за участю представників сторін:

від позивача: Гончарук М.П. (представник), Омельченко М.А. (директор, діє на підставі статуту), Попова О.М. (представник, бухгалтер)

від відповідача: Кириленко М.Є (представник)

від третьої особи-1 : не з'явився

від третьої особи-2 :не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно Виробнича Компанія «Максус» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва ДПС третя особа-1Товариство з обмеженою відповідальністю «Добробут 05» третя особа-2Товариство з обмеженою відповідальністю «БКК Інтермарр» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2012 № 0001872240/8079 та № 0001882240/8080,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось ТОВ «Торгівельно Виробнича Компанія «Максус» з позовом до ДПІ у Дарницькому районі міста Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2012 р.:

- № 0001872240/8079, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 390 149 грн. за основним платежем та на 1 гр. за штрафними санкціями;

- № 0001882240/8080, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 331 777 грн. за основним платежем та на 30 182,50 грн. за штрафними санкціями.

Позивач зазначає, що висновки ДПІ, покладені в основу оскаржуваних рішень, ґрунтуються на начебто нездійсненні спірних операцій з придбання фурнітури. У той же час, як зазначає позивач, спірні операції фактично виконані та оформлені належним чином складеними первинними документами. При цьому, щодо здійснення доставки товарів за спірними операціями, позивач наголошує на тому, що враховуючи невеликий за об'ємом обсяг товарів, їх транспортування здійснювалось кур'єрськими засобами (шляхом надання транспортно-експедиційних послуг). Позивач також зазначає, що фактичне виконання спірних операцій також підтверджується з урахуванням документально підтверджених відомостей про подальший рух товарів, а саме про подальшу реалізацію.

Відповідач проти позову заперечує, вважає оскаржувані рішення обґрунтованими та законними з підстав, викладених в акті перевірки.

Третім особам надіслано копії ухвали суду про відкриття провадження у справі та залучення їх в якості третіх осіб на стороні позивача, а також виклики до суду, за адресами, визначеними в ЄДР, однак поштові відправлення не вручені поштою адресатам з незалежних від суду причин (відсутність за місцезнаходженням), у зв'язку з чим та виходячи з положень абз. 2 ч. 3 ст. 167, ч. 4 ст. 33, ч. 11 ст. 35 КАС України копії ухвали та повістки в силу закону вважаються врученими належним чином, а треті особи - належним чином повідомленими про розгляд справи. Проте, треті особи в судове засідання не з'явилися, поважних причин неявки у судові засідання не повідомили, заяви про відкладення розгляду справи не подавали, виходячи з чого та з урахуванням того, що явка третіх осіб не визнавалася обов'язковою, з урахуванням встановлених строків розгляду справи, справу розглянуто за відсутності третіх осіб на підставі наявних матеріалів.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 28.03.2013 р. року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС проведено документальну виїзну перевірку ТОВ «Торгівельно виробнича компанія «Максус» (код з ЄДР 33937510; адреса: 02121, м. Київ, Дарницький район, вул. Декабристів, 12/37, квартира 301) з питань взаємовідносин позивача з ТОВ «Добробут 05» (код з ЄДР 33746694; адреса: 04070, м. Київ, Подільський район, вул. Спаська, 11 ) та ТОВ «Будівельно-комплектуюча компанія "Інтермарр» (код з ЄДР 33887638; адреса: 01133, м. Київ, Печерський район, вул. Кутузова, 18/7, офіс 420) за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 10.07.2012 р. № 3280/2240/33937510 (далі - Акт перевірки).

Перевірка проведена, зокрема, на підставі п/п. 78.1.1. ПК України.

Як зазначено в акті перевірки, позивач перебуває на податковому обліку з 17.01.2006 р. та є платником ПДВ згідно свідоцтва від 14.02.2006 р.

В Акт перевірки зазначено, що в період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. позивач (одержувач) перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ «Добробут-05» відповідно до договору поставки.

Як зазначено в Акті перевірки, листом від 10.04.2012 р. позивач проінформував ДПІ, що зазначене підприємство було постачальником дверної фурнітури. В Акті перевірки зазначено, що із зазначеним контрагентом оформлено видаткові накладні від 01.08.2011 р. на суму 375000 грн. з ПДВ, від 01.07.2011 р. на суму 150000 грн. з ПДВ, від 04.07.2011 р. на суму 94194,58 грн. з ПДВ, а загалом на суму 619194,58 грн. Номенклатура поставки - «Дверна фурнітура».

Позивачу видано податкові накладні на ті самі дати, суми та з тією самою номенклатурою поставки. Суми ПДВ за цими накладними включені до складу відповідного податкового періоду (липень-серпень 2011 р.).

Відносно зазначеного контрагента зазначається про наявність протоколу допиту свідка від 05.03.2012 р. - ОСОБА_5 (директора та засновника ТОВ «Добробут 05»), який зазначив, що зареєстрував зазначене підприємство за винагороду та не мав на меті здійснювати діяльність як директора товариства. Іноді до нього приїжджала особа, яка надавала йому для підписання окремі документи, суть яких він не розумів.

Окрім того, як зазначено в Акті перевірки, позивачем (покупець) з ТОВ «БКК «Інтермарр» (продавець) укладено договір № 040101 від 04.01.2011 р. на поставку дверної фурнітури. Виписано рахунки. Оформлено видаткові накладні: від 04.01.2011 р. на суму 131318,77 грн. з ПДВ та від 01.02.2011 р. на суму 164988,23 грн. з ПДВ, а всього на суму 296307 грн. з ПДВ - 49384,50 грн. На ті самі дати оформлено податкові накладні відповідно № 0401004 та № 0102006.

В подальшому, згідно додатку № 5 до декларацій встановлено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ 228 578,35 грн.: у січні 2011 р. - 21886,46 грн., у лютому 2011 - 27498,04 грн., у березні 2011 - 36666,67 грн., у квітні 2011 - 35000 грн., у травні 2011 - 45000 грн., у червні 2011 р. - 45000 грн., у липні 2011 р. - 17527,18 грн.

Як також зазначено в Акті перевірки підприємством-контрагентом не відображалися в податковому обліку операції з позивачем. Окрім того, як зазначає ДПІ в Акті перевірки, відносно контрагента ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС складено акт перевірки від 07.02.2012 р. Зазначається, що в якості свідка допитана ОСОБА_6 (директор та засновник підприємства-контрагента), яка зазначила про реєстрацію підприємства за винагороду та про те, що не має відношення до укладання договорів, бухгалтерської та податкової звітності, зняття коштів та підписів на документах підприємства не ставила.

По суті, з урахуванням наведеного, висновки ДПІ зводяться до нездійснення спірних операцій, що зумовило наступні висновки ДПІ у розділі 4 (Висновок) Акту перевірки, а саме: перевіркою встановлено порушення позивачем п/п. 5.2.1., ч. 4 п/п.5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п/п. 138.2., 139.1.9. ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток за період з 01.01.2011 р. по 31.09.2011 р. у розмірі 390 149 грн. (1 кв. 2011 р. - 107564 грн., 2 кв. 2011 р. - 143 748 грн., 3 кв. 2011 р. - 138 837 грн. Крім того, ДПІ дійшла до висновку про порушення позивачем п. 198.3., 198.6. ПК України, що з висновком ДПІ призвело до заниження суми ПДВ до сплати у розмірі 331 777 грн., зокрема, по періодам: січень 2011 - 21886 грн., лютий 2011 р. - 27498 грн., березень 2011 р. - 36667 грн., квітень 2011 р. - 35000 грн., травень 2011 - 45000 грн., червень 2011 р. - 45000 грн., липень 2011 р. - 58226 грн., серпень 2011 р. - 62 500 грн.

На підставі зазначених висновків Акту перевірки прийнято оскаржувані рішення.

У взаємозв'язку з наведеним та відносно характеру спірних операцій, слід зазначити наступне.

Між позивачем та ТОВ «БКК «Інтермарр» (постачальник) в особі ОСОБА_6 було укладено договір поставки № 040101 від 04.01.2011 р. на поставку товарів, номенклатура яких та ціна визначаються у специфікаціях (п. 1.1, п. 1.3.). Одночасно у п. 3.1. договору зазначається про узгодження питань ціни, асортименту, кількості в рахунку-фактурі.

Товар поставляється силами та засобами покупця на умовах самовивозу зі складу постачальника (п. 3.2.). Договором передбачена оплата протягом 365 календарних днів з моменту реалізації покупцем відповідно партії товару.

04.01.2011 р., 01.02.2011 р., 01.03.2011 р., 01.04.2011 р., 04.05.2011 р., 01.06.2011 р., між сторонами оформлено видаткові накладні, рахунки, які підписані у зв'язку з поставкою фурнітури (замки, шпінгалети, гачки, брелки тощо) відповідно на суми 131318,77 грн. з ПДВ 164988,23 грн. з ПДВ, 220000 грн. з ПДВ, 210000 грн. з ПДВ, 270000 грн. з ПДВ, 270000 грн. з ПДВ, 105163,08 грн. з ПДВ.

Окрім того, позивачем з ТОВ «Добробут-05» (постачальник) підписано також договір поставки № 1 від 01.07.2011 р., зміст якого є аналогічним попередньому, крім умов оплати, згідно яких за кожну партію товару розрахунок здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту реалізації покупцем відповідної партії товару, а максимальний строк реалізації встановлено у 90 банківських днів з моменту поставки.

До матеріалів справи надано видаткову накладну від 01.07.2011 р., підписану із зазначеним контрагентом, про оформлення передачі 172 найменувань фурнітури (шпінгалети, замків, серцевин тощо) на загальну суму 150 000 грн. з ПДВ. В контексті наведеного позивачем надано оформлену 04.07.2011 р. видаткову накладну на аналогічну продукцію вартістю 94194,58 грн. з ПДВ. Аналогічно сторонами договору оформлено 01.08.2011 р. видаткова накладна на суму 375000 грн. з ПДВ (165 найменувань продукції).

Під час розгляду справи також надано податкові накладні, складені на вищенаведені дати оформлення видаткових накладних із зазначеною в них номенклатурою товарів, визначеною у видаткових накладних.

При цьому, щодо оплати, разом із позовною заявою надано банківські виписки, платіжні доручення.

У взаємозв'язку з наведеним та щодо формування платником податку валових витрат за операціями, проведеними у 1 кв. 2011 року, слід зазначити, що правовідносини щодо цього регулювались у наведений період наступними положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон про прибуток).

Так, відповідно до п. 5.1. Закону про прибуток, який був чинний до 01.04.2011 року, валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону про прибуток встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п/п. 11.2.1. датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: (1) або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; (2) або дата оприбуткування платником податку товарів, а (3) для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з абз. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Проаналізувавши у взаємозв'язку з вищенаведеним також положення ПК України:

- п/п. 14.1.36. ПК України (щодо визначення терміну «господарська діяльність») 14.1.191. (щодо визначення «постачання товарів»), п/п. 14.1.202. (щодо визначення «продаж (реалізація) товарів»),

- (щодо оподаткування прибутку підприємств , щодо формування витрат за операціями, проведеними з 2 кварталу 2011 року), а саме: п/п. 14.1.27. (щодо визначення терміну «витрати»), п/п. 134.1.1. (щодо об'єкту оподаткування); п. 138.1. (щодо складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування), п/п. 14.1.228. (щодо визначення поняття собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг), п/п. 138.2. (щодо визнання витрат на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат), п/п. 138.4. (щодо періоду визнання витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, які визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг), п/п. 137.1. (дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар), п/п. 139.1.9 (щодо не включення до складу витрат тих витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами),

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 198.1. ПК України (щодо виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів, п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення податкового кредиту), п. 201.1. (щодо обов'язку покупця видати покупцю податкову накладну), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної), п. 201.7. (щодо порядку видачі п/н); п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо особи, яка видає п/н та її статусу як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.6. ПК України (щодо не віднесення до податкового кредиту сум податку, не підтверджених податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджених іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу), п. 198.6. (щодо відповідальності платника у разі не підтвердження на час перевірки сум податку зазначеними цим пунктом документами),

- п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку), а також положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд приходить до наступних висновків.

Так , податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути видані за фактично вчиненою операцією.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ, виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум витрат та податкового кредиту та які є передумовою його формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

У той же час, в контексті спірних відносин наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема , це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів/податкових накладних.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача , якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому , вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму роз'ясненні ВАС України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

Окрім того , вирішуючи спір по суті, суд також виходить з того, що суб'єкт владних повноважень не має права , обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржувані рішення оцінюються судом виходячи з доведеності з боку ДПІ тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені ДПІ в Акті перевірки, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин.

В даному випадку , як приходить до висновку суд, відповідач, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

У той же час , сукупність досліджених судом під час розгляду справи первинних, платіжних, облікових та звітних документів за спірними операціями, а також : (1) сукупність матеріалів про подальший рух продукції на користь низки компаній (ТОВ «Торгова група «АРС-Кераміка»,ТОВ «Ванбуд», ТОВ «Спецтранскомплект» ті інших), первинні документи щодо чого разом із копіями рахунків, накладних, довіреностей на отримання матеріальних цінностей залучені до справи; (2) узагальнені по первинним документам Довідки «Про рух товарів» де деталізовано по окремими позиціям товарів відомості щодо придбання цих товарів та їх подальшої реалізації (по контрагентам); (3) відомості про трудові ресурси позивача - штатний розклад по позивачу та розрахунки з ПДФО відповідно до яких штатна чисельність працівників позивача коливалась від 16 до 19 осіб; (4) докази наявності у позивача орендованих приміщень (під офіс та склад за договорами з ВАТ «Київхімволокно» та ТОВ «Мавелес»); (5) копії інструкцій/керівництва по експлуатації/монтажу окремої продукції; (6) фото-фіксація візуального вигляду продукції (відносно об'єму партій товару для мети їх транспортування), тобто сукупність тих відомостей та документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентами позивача на користь останнього та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Вищезгадані первинні документи, податкові накладні видані контрагентами позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав її видачі, наведені в ній відомості відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками ПДВ, що не заперечується відповідачем, а отже видача ними податкових накладних, є правомірною.

При цьому, відносно перевезення продукції до позивача, останнім надано акти здачі-приймання щодо надання транспортно-експедиційних послуг (послуг по доставці відправлень), складені позивачем з ТОВ «П.В.К.» та ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» з перевезення товарів за спірними операціями між містами України (Тернопіль, Львів, Київ, Житомир, Дніпропетровськ, Харків,Чернігів, Вінниця, Івано-Франківськ, Донецьк) за періоди що охоплюють періоди спірних операцій, відомості щодо чого не спростовані ДПІ під час розгляду справи. В контексті наведеного позивачем також надано договір № 1000 від 01.10.2008 р. з ТОВ «Нова пошта» щодо здійснення доставки відправлень, договір з ТОВ «Делівері» від 09.08.2011 р. на транспортно-експедиційне обслуговування, договір від 20.09.2009 р. щодо надання аналогічних послуг з ТОВ «Транспортна компанія «САТ», договір з ТОВ «П.В.К.».

В контексті ж доводів ДПІ, суд зазначає, що за своїм характером операції з поставки продукції позивачу по своїй суті є операцією з перепродажу. У той же час, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, ДПІ не доведено недостатності існуючих у контрагентів ресурсів для виконання спірних операцій. При цьому, ДПІ не доведено обсягів трудових та інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні. В контексті наведеного ДПІ не надано податкової звітності контрагента з якої в вбачалось недостатність наявних у контрагента ресурсів для виконання спірних операцій. Напроти, як вбачається з податкової звітності ТОВ «БКК «Інтермарр» з ПДФО на підприємстві рахувалось дві особи та ДПІ не доведено недостатності такої чисельності працівників для забезпечення виконання спірних операцій.

Щодо посилання ДПІ на покази керівників підприємств-контрагентів відносно непричетності до діяльності цих підприємств, слід зазначити, що за відсутності висновків експертизи, проведеної, зокрема, за ініціативою ДПІ в порядку ст. 84 ПК України, щодо можливої підробки підписів на первинних документах за спірними операціями, за відсутності вироку у кримінальній справі та без відповідної оцінки відповідних показів зазначеної особи судом у кримінальній справі за правилами КПК України, самі по собі зазначені покази/ пояснення не є достатнім та допустимим доказом юридичної дефектності первинних документів та податкових накладних, нездійснення спірних операцій, та підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства.

Відносно зазначених пояснень слід також додати, що відомості, які внесені до ЄДР, в силу приписів ч. 1 ст. 16 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», є достовірними . В контексті наведеного до матеріалів справи залучено в документальному виразі відомості з ЄДР («ДП «Інформаційно-ресурсний центр»), де, крім іншого, містяться відомості про вищезгаданих осіб, як керівників підприємств-контрагентів позивача, відомості щодо чого є достовірними в силу Закону та не спростовані ДПІ станом на час вчинення спірних операцій.

В контексті наведеного також слід зазначити, що під час розгляду справи не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55 1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання») , яким би встановлювалась реєстрація та діяльність контрагентів позивача без відома засновника, їх реєстрація на підроблені , втрачені документи або реєстрація на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, реєстрації/ перереєстрації цих підприємств на підставних осіб.

В контексті доводів ДПІ, викладених в Акті перевірки, суд вважає також за необхідне зазначити, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано рішення суду про визнання правочинів з контрагентами недійсним з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України, на можливість зверненням ДПІ до суду з окремим позовом щодо чого звертає свою увагу ВАС України у роз'ясненні від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав їх невідповідності вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Відповідачем під час розгляду справи також не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємств - контрагентів позивача на підставних осіб.

Суд, крім іншого, в контексті наведеного наголошує також на тому, що згідно з усталеною судовою практикою вищих судових інстанцій, можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, а тим більше можливі порушення з боку контрагентів контрагента позивача, не є самостійною та достатньою підставою для позбавлення покупця сформованих сум податкових вигод.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, слід також зазначити, що в Акті перевірки не наведено жодних документально підтверджених обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Оцінюючи при цьому також доводи ДПІ про ненадання позивачем окремих документів, суд зазначає, що акт перевірки складений 10.07.2012 р. Позивачем 16.07.2012 р. до ДПІ подано заперечення до яких надано договір № 040101 від 04.01.2011 р. з ТОВ «БКК «Інтермарр» та видаткові накладні за спірними операціями. Окрім цього, до заперечень листом позивача було надано доповнення до якого були залучені матеріали за спірними операціями, а саме: договори, рахунки, видаткові накладні, податкові накладні платіжні доручення, банківські виписки (всього 88 найменувань на 220 аркушах). Враховуючи наведене та приписи абз. 2 п. 44.6., абз. 2 п. 44.7. ПК України, документи, залучені до заперечень позивача підлягали врахуванню ДПІ під час розгляду ним питання про прийняття рішення. При цьому, як зазначає ДПІ в Акті перевірки листами від 10.04.2012 р. та від 02.07.2012 р. позивачем надавались документи за спірними операціями на спростування повноти яких не надано доказів під час розгляду справи, а у п. 2.10. Акту перевірки вказано перелік документів, які використані під час перевірки, у т.ч. договір від 04.01.2011 р., рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні. В цьому ж контексті, слід додати, що під час розгляду справи ДПІ не надано доказів складання акту відмови позивача у наданні документів, як-то передбачено вимогами п. 85.6. ПК України. Наведене в сукупності вказує на безпідставність доводів ДПІ щодо ненадання позивачем документів за спірними операціями та не підтвердження показників податкової звітності.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

В силу положень ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене в сукупності , суд приходить до висновку, що в даному випадку, в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не надано будь-яких належних/допустимих доказів та не доведено наявності обставин та підстав, які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку свідчили б про нездійснення спірних операцій або ж юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям та унеможливлювали формування позивачем спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ. У свою чергу, судом не встановлено обставин, які б унеможливлювали формування позивачем спірних сум витрат та податкового кредиту. Враховуючи наведене у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку ДПІ не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень, які прийняті на підставі зазначених вище висновків Акту перевірки, у зв'язку з чим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень. На поверненні судового збору представник позивача у судовому засіданні не наполягав.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ТОВ «Торгівельно виробнича компанія «Максус» (код з ЄДР 33937510; адреса: 02121, м. Київ, Дарницький район, вул. Декабристів, 12/37, квартира 301) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі міста Києва ДПС від 23.07.2012 № 0001872240/8079 та № 0001882240/8080.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А.Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 01.04.2013 р.