Рішення

від 13.02.2013 по справі 23/105-12     

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" лютого 2013 р. Справа № 23/105-12

Господарський суд Київської області у складі колегії суддів: головуючий суддя Заєць Д.Г., суддя Саванчук С.О., суддя Ярема В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Київської міжрайонної екологічної прокуратури Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України, м. Київ

до 1) Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький

2) Приватного підприємства «Терравіта-1», Київська область, м. Бориспіль

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки

секретар судового засідання Бердило І.П.

за участю представників:

від позивача: Кушніренко П.Б. (довіреність №57 від 8 жовтня 2012 року);

від відповідача 1: Литвин А.М. (довіреність №06-19/2378 від 20 листопада 2012 року);

від відповідача 2: Білан О.М. (довіреність №3/10 від 1 жовтня 2010 року);

Гамоля О.Ф. (довіреність б/н від 22 січня 2013 року)

від прокуратури: Лядецька Л.В. (посвідчення №11 від 14 грудня 2011 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міжрайонна екологічна прокуратура Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України (далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач 1) та Приватного підприємства «Терравіта-1» (далі - відповідач 2) про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 22 вересня 2010 року за №987 «Про передачу в оренду земельної ділянки на умовах довгострокової оренди ПП «Терравіта-1» між Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області та Приватним підприємством «Терравіта-1» укладено договір оренди земельної ділянки від 23 грудня 2011 року для організації риболовецького стану. У позовній заяві прокурор зазначає, що розпорядження від 22 вересня 2010 року за №987 «Про передачу в оренду земельної ділянки на умовах довгострокової оренди ПП «Терравіта-1» прийняте всупереч вимогам Земельного кодексу України, оскільки, передана в оренду земельна ділянка належить до земель лісового фонду та частково розташована в прибережній захисній смузі річки Дніпро, отже, зазначена земельна ділянка не підлягає передачі в оренду. Крім того, проект землеустрою, на підставі якого відводилась в оренду земельна ділянка, не отримав позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, а отже, не міг бути підставою для прийняття спірного розпорядження. За таких обставин, на розгляд суду передано вимоги про визнання незаконним та скасування спірного розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23 грудня 2011 року, внесення запису про скасування запису реєстрації договору в управлінні Держкомзему у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області та повернення земельної ділянки площею 0,95 га до власності держави в особі Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 26 жовтня 2012 року та призначено справу до розгляду на 7 листопада 2012 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26 грудня 2012 року призначено колегіальний розгляд справи №23/105-12 у складі трьох суддів.

Розпорядженням голови господарського суду Київської області за №287-АР від 27 грудня 2012 року призначено колегію з розгляду справи №23/105-12 у складі: головуючий суддя Заєць Д.Г., члени колегії - судді: Черногуз А.Ф., Саванчук С.О.

Ухвалою суду від 27 грудня 2012 року колегією суддів: головуючий суддя Заєць Д.Г., судді: Черногуз А.Ф., Саванчук С.О. справу №23/105-12 прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 23 січня 2013 року.

На підставі розпорядження голови господарського суду Київської області за №19-АР від 21 січня 2013 року здійснено заміну у складі колегії суддів, що розглядає справу, а саме, суддю Черногуза А.Ф. замінено на суддю Ярему В.А.

Ухвалою суду від 21 січня 2013 року колегією суддів: головуючий суддя Заєць Д.Г., судді: Ярема В.А., Саванчук С.О. справу №23/105-12 прийнято до провадження.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Представники відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзивах на позовну заяву, проти позову заперечували.

13 лютого 2013 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідачів, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 22 вересня 2010 року за №987 «Про передачу в оренду земельної ділянки на умовах довгострокової оренди ПП «Терравіта-1» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах довгострокової оренди ПП «Терравіта-1» для організації риболовецького стану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області та надано ПП «Терравіта-1» земельну ділянку площею 0,95 га на умовах довгострокової оренди терміном на 49 років, яка знаходиться на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, для організації риболовецького стану, за рахунок земель загального користування.

Як встановлено судом, відведення земельної ділянки площею 0,95 га ПП «Терравіта-1» спірним розпорядженням здійснювалось на підставі розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП «Терравіта-1» під риболовецький стан в межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (том 1, а.с. 113-174).

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 21 червня 2007 року за №414 «Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки під риболовецький стан ПП «Терравіта-1» надано ПП «Терравіта-1» дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки.

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 17 вересня 2007 року за №643 «Про погодження місця розташування та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП «Терравіта-1» погоджено місце розташування риболовецького стану на земельній ділянці площею 0,95 га та надано дозвіл ПП «Терравіта-1» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах довгострокової оренди.

На виконання розпорядження №643 від 17 вересня 2007 року ПП «Терравіта-1» отримало позитивні висновки про погодження проекту землеустрою, що підтверджується висновком Переяслав-Хмельницького районного відділу земельних ресурсів від 10 вересня 2007 року за №22/45, висновком Переяслав-Хмельницького районного відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства від 10 вересня 2007 року за №326, висновком Переяслав-Хмельницької санітарно-епідеміологічної станції від 10 вересня 2007 року за №139, висновком Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 10 вересня 2007 року за №80, висновком державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 11 вересня 2007 року за №06-13/9192, висновком Київського обласного управління лісового та мисливського господарства від 29 жовтня 2007 року за №01-04/2217, висновком Дніпровського басейного управління водних ресурсів від 27 липня 2007 року за №ІД/8-1008, висновком управління культури та туризму від 31 липня 2007 року за №11/2415/02.

Відповідно до пункту 10 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою КМУ від 26 травня 2004 року за №677, погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства. Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в тому числі лісогосподарського призначення і водного фонду є об'єктами обов'язкової державної експертизи, яка має на меті дослідження, перевірку, аналіз та оцінку об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовку обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється. Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

В матеріалах проекту землеустрою наявний висновок державної експертизи землевпорядної документації, затверджений начальником Головного управління земельних ресурсів у Київській області за №17-24е від 4 липня 2008 року (том 1, а.с. 173-174).

У позовній заяві та у письмових поясненнях до позову прокурор зазначає, що розроблений проект землеустрою не отримав позитивного висновку землевпорядної експертизи.

Однак, зазначені доводи спростовуються наступним.

Відповідно до пункту 3.5.3 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої Наказом Держкомзему №391 від 3 грудня 2004 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України за №1618/10217 від 21 грудня 2004 року, підготовлені висновки державної експертизи повинні зводитись до трьох можливих варіантів: землевпорядна документація в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно та погоджується (у разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок); землевпорядна документація не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, повертається на доопрацювання; землевпорядна документація, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується.

Згідно пункту 3.5.8 методики усунення зауважень та внесення виправлень, виявлених в результаті державної експертизи, здійснюють розробники землевпорядної документації та інші суб'єкти, що допустили порушення вимог чинного законодавства України, встановлених норм і правил при підготовці об'єкта державної експертизи або його окремих складових частин.

Пунктом 3.5.9 методики контроль за усуненням зауважень державної експертизи здійснюють виконавці експертизи (експерти) чи, за їх дорученням, керівники підпорядкованих територіальних органів земельних ресурсів. Факт внесення виправлень, врахування зазначених у висновку зауважень та пропозицій посвідчується відповідним записом на висновку експертизи керівника експертного підрозділу або керівника підпорядкованого територіального органу земельних ресурсів, на якого покладено контроль за усуненням зауважень державної експертизи.

У пункті 10.3 висновку державної експертизи землевпорядної документації («Зауваження та пропозиції до землевпорядної документації») зазначено, що передачу земельної ділянки здійснити за умови дотримання вимог Земельного Кодексу України.

У пункті 11 висновку державної експертизи землевпорядної документації («Підсумкова оцінка результатів державної експертизи») зазначено, що поданий на державну експертизу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП «Терравіта-1» під риболовецький стан в межах Циблівської сільської ради Київської області відповідає вимогам чинного законодавства України , встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно при умові виконання зауважень, вказаних в п. 10 висновку.

Оскільки, чинне законодавство не передбачає надання будь-яких окремих підтверджуючих документів про те, що висновок відповідає вимогам законодавства і всі зауваження до нього усунуті (повторна експертиза із наданням нового висновку передбачена законом та методикою тільки для негативного висновку), висновок державної експертизи землевпорядної документації №17-24е від 4 липня 2008 року, затверджений головним управлінням земельних ресурсів у Київській області, вважається позитивним і є підставою для прийняття рішення органом державної влади про виділення відповідної земельної ділянки за проектом відведення.

Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» висновки державної експертизи можуть бути скасовані органом, який їх видав, у разі виявлення обставин, що могли вплинути на об'єктивність оцінки висновку.

Проте, прокурором та позивачем не надано доказів скасування висновку державної експертизи землевпорядної документації, що міститься в матеріалах справи, з підстав його необ'єктивності.

Таким чином, прокурор не довів належними та допустимими доказами, що висновок державної експертизи землевпорядної документації затверджений начальником Головного управління земельних ресурсів у Київській області за №17-24е від 4 липня 2008 року, не є позитивним.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Статтею 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Згідно ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; соціально-економічного розвитку відповідних територій; бюджету, фінансів та обліку; управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики; промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку; науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх; використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; зовнішньоекономічної діяльності; оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 21 зазначеного Закону встановлено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Тобто, саме до повноважень місцевої державної адміністрації законом віднесено як питання використання земельних ресурсів, так і контроль за таким використанням, а також розпорядження землями державної власності.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Частиною 1 ст. 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Як вбачається із спірного розпорядження, земельна ділянка, яка передана в оренду ПП «Терравіта-1» надана за рахунок земель загального користування.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження спірна земельна ділянка була віднесена до земель запасу, що підтверджується, також, довідкою управління земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області головного управління земельних ресурсів у Київській області за №07/58 від 15 січня 2008 року.

У позовній заяві прокурор зазначає, що згідно ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.

До того ж, прокурор зазначає, що земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та частково розташована в прибережній захисній смузі річки Дніпро.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що спірна земельна ділянка віднесена до штучно створеної у межах однієї з визначених ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України категорій.

Доводи прокурора стосовно того, що спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель лісогосподарського призначення, а тому, Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області не могла нею розпоряджатись, спростовуються наступним.

Як вже зазначалось, у спірному розпорядженні зазначено, що земельна ділянка яка надається ПП «Терравіта-1» надається за рахунок земель загального користування.

Отже, відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області, надавши ПП «Терравіта-1» спірну земельну ділянку із земель запасу, визначила категорію земель для неї, а саме, - землі загального користування.

Крім того, віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не позбавляє орган, уповноважений розпоряджатися такою земельною ділянкою, надавати її в оренду.

В матеріалах справи наявний висновок Переяслав-Хмельницького районного відділу земельних ресурсів від 10 вересня 2007 року за №22/45 з якого вбачається, що Переяслав-Хмельницький районний відділ земельних ресурсів не заперечує проти надання земельної ділянки площею 0,95 га за рахунок земель лісового фонду, ліс бувшого КСП ім. Шевченка і погоджує проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при умові погодження землекористувача та відшкодування втрат лісогосподарського виробництва.

Однак, як встановлено судом, землекористувач спірної земельної ділянки, а саме, Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Шевченка (державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №002231) ліквідоване у 2007 році у зв'язку з визнанням його банкрутом, про що свідчить запис державного реєстратора від 28 квітня 2007 року (витяг з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців (том 1, а.с. 96-98).

Згідно ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За таких обставин, суд зазначає, що цивільна правоздатність Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка припинена 28 квітня 2007 року.

Отже, у зв'язку із припиненням Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка як юридичної особи, отримання згоди землекористувача стало неможливим, оскільки, припинилось його право користування спірною земельною ділянкою.

Судом встановлено, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 27 вересня 2012 року №513 «Про припинення права постійного користування колективних сільськогосподарських підприємств земельними ділянками» припинено право постійного користування колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка земельними ділянками загальною площею 403,7 га, що знаходяться на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Згідно пункту 2 зазначеного розпорядження земельні ділянки, які не перебувають у власності чи користуванні фізичних та юридичних осіб, передано до земель запасу відповідних сільських рад Переяслав-Хмельницького району.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження спірна земельна ділянка відносилась до земель запасу, оскільки, землекористувач даної земельної ділянки - Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Шевченка було ліквідоване.

Той факт, що спірна земельна ділянка розташована частково в прибережній захисній смузі та водоохоронній зоні Канівського водосховища також відповідає нормам чинного законодавства і не виходить за межі повноважень Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області щодо розпорядження землями, встановлених законом.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Згідно ч. 2 ст. 58 Земельного кодексу України для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Статтею 85 Водного кодексу України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Умовою використання таких земельних ділянок є дотримання вимог законодавства щодо користування ними (ст.ст. 87, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України).

Як вбачається зі змісту висновку, наданого Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів від 27 липня 2007 року за №ІД/8-1008, проект відведення було погоджено зазначеним органом та викладено умови використання земельної ділянки в частині прибережної смуги із дотриманням ст. 89 Водного кодексу України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при прийнятті спірного розпорядження Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області від 22 вересня 2010 року за №987 «Про передачу в оренду земельної ділянки на умовах довгострокової оренди ПП «Терравіта-1» було дотримано вимоги чинного законодавства України, Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області діяла в межах наданих їй повноважень, спірне розпорядження не порушує вимог чинного законодавства України, тому, позовна вимога в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 22 вересня 2010 року за №987 «Про передачу в оренду земельної ділянки на умовах довгострокової оренди ПП «Терравіта-1» задоволенню не підлягає.

На підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 22 вересня 2010 року за №987 «Про передачу в оренду земельної ділянки на умовах довгострокової оренди ПП «Терравіта-1» між Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області та Приватним підприємством «Терравіта-1» укладено договір оренди земельної ділянки від 23 грудня 2011 року.

Спірний договір від 23 грудня 2011 року зареєстровано в управлінні Держкомзему у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26 березня 2012 року за №322330004002543.

Відповідно до пункту 2 договору в оренду предається земельна ділянка лісогосподарського призначення (кадастровий номер 3223388200:02:015:0072) загальною площею 0,9500 га для організації риболовецького стану.

Згідно пункту 4 договору договір укладено на 49 років, він набирає чинності з моменту державної реєстрації.

Пунктом 5 договору передбачено, що орендна плата вноситься у грошовій формі та розмірі 2417,08 грн. за рік.

20 листопада 2012 року між відповідачами укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 23 грудня 2011 року.

Згідно пункту 1 додаткової угоди сторони вирішили внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 23 грудня 2011 року, доповнивши п. 34 даного договору наступним абзацом: «Орендарю забороняється передавати у заставу та вносити до статутного фонду право оренди земельної ділянки».

Дана угода зареєстрована в управлінні Держкомзему у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 21 листопада 2012 року за №22330004003988.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування визнаються незаконними в судовому порядку з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або законам України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Проаналізувавши положення оскаржуваного договору від 23 грудня 2011 року суд вважає, що правові підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Судом встановлено, що сторони оскаржуваного договору досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», а саме: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки) - пункт 2 договору; строк дії договору оренди - пункт 4 договору; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату - пункти 5-7 договору; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду - пункти 10-11 договору; умови збереження стану об'єкта оренди - пункт 12 договору; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю - пункти 13-14 договору; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві - пункти 15-19 договору; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки - пункти 20-21 договору; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини - пункт 26 договору; відповідальність сторін - пункти 33-34 договору; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки - пункт 34 договору.

Крім того, спірний договір укладено між юридичними особами в письмовій формі, договір підписано уповноваженими особами, обсяг дієздатності яких визначено статутними документами і відповідає вимогам ст. 92 Цивільного кодексу України.

Волевиявлення осіб на укладення спірного договору закріплено розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 22 вересня 2010 року за №987 «Про передачу в оренду земельної ділянки на умовах довгострокової оренди ПП «Терравіта-1».

Спірний договір спрямований на реальну передачу Приватному підприємству «Терравіта-1» земельної ділянки у довгострокове користування.

Спірний договір оренди земельної ділянки від 23 грудня 2011 року укладено на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 22 вересня 2010 року за №987 «Про передачу в оренду земельної ділянки на умовах довгострокової оренди ПП «Терравіта-1», яке станом на момент прийняття рішення у справі №23/105-12 у судовому порядку не визнано незаконним та не скасовано.

Таким чином, позовна вимога в частині визнання недійним договору оренди земельної ділянки від 23 грудня 2011 року, укладеного між відповідачами, задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги в частині внесення запису про скасування запису реєстрації договору в управлінні Держкомзему у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області від 26 березня 2012 року за №322330004002543, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Враховуючи приписи ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, суд може захистити цивільне право або законний інтерес лише способом, встановленим договором або законом, а отже, такий спосіб захисту цивільних прав, як внесення запису про скасування запису реєстрації договору, не відповідає можливим способам захисту прав та інтересів, встановлених господарським та цивільним законодавством, отже, такий спір фактично не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а вимога про внесення запису про скасування запису реєстрації договору не може бути предметом спору.

Позовна вимога щодо повернення земельної ділянки площею 0,9500 га до власності держави в особі Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації також не підлягає задоволенню, оскільки, є похідною вимогою від вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 22 вересня 2010 року за №987 «Про передачу в оренду земельної ділянки на умовах довгострокової оренди ПП «Терравіта-1» та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23 грудня 2011 року, в задоволенні яких судом відмовлено з вищевикладених підстав.

Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повне рішення складено - 15 лютого 2013 року

Головуючий суддя Суддя СуддяД.Г. Заєць С.О. Саванчук В.А. Ярема