Постанова

від 03.04.2013 по справі 8/076-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 року Справа № 8/076-12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Яценко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Новопетрівської сільської ради на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.11.2012 р. у справі господарського суду№ 8/076-12 Київської області за позовомНовопетрівської сільської ради доВишгородського районного споживчого товариства прозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились; відповідача: Сибільов В.В., дов. № 77 від 03.04.2013 р.;

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 р. Новопетрівська сільська рада (далі - Рада) звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою, у якій просила прийняти рішення про зобов'язання Вишгородського районного споживчого товариства (далі - Товариство):

- звільнити земельну ділянку площею 0,1863 га, розташовану за адресою: Київська обл., Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Леніна 222, кадастровий номер 3221886001:02:076:0161;

- привести земельну ділянку площею 0,1863 га, розташовану за адресою: Київська обл., Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Леніна 222, кадастровий номер 3221886001:02:076:0161 у придатний для використання стан, шляхом знесення будинків, будівель і споруд.

Позовні вимоги Рада, посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" обґрунтовувала тим, що Товариство, як власник нерухомого майна, що підтверджується свідоцтвом на право власності на кафе "Бригантина" від 15.06.2000 р., не реалізував своє право на оформлення у встановленому законом порядку земельної ділянки, що знаходиться під об'єктом нерухомого майна і необхідної для його обслуговування та своїми діями/бездіяльністю відмовився від оформлення договору оренди землі, у зв'язку із чим, використовує земельну ділянку незаконно та не сплачує орендну плату за її користування.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.08.2012 р. (суддя Скутельник П.Ф.) у задоволенні позовних вимог Ради відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2012 р. (колегія суддів: Тищенко О.В., Чорна Л.В., Іоннікова І.А.) рішення господарського суду Київської області від 13.08.2012 р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що дії Товариства не можна кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки, зважаючи на те, що Товариство є власником нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці, рішенням Ради від 15.04.2011 року за № 99-VI-VI "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки в оренду Вишгородському районному споживчому товариству" спірна земельна ділянка надавалась Товариству в оренду на 10 років і не зважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору оренди Товариством вживались заходи щодо врегулювання розбіжностей для його укладення.

Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2012 р. і рішення господарського суду Київської області від 13.08.2012 р. скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду Київської області. Викладені у касаційній скарзі вимоги Рада обґрунтовує посиланням на обставини справи, ст. ст. 321, 377 Цивільного кодексу України, ст. ст. 78, 116, 125, 126, 152, 212 Земельного кодексу України ст. ст. 4 3 , 43, 111 28 Господарського процесуального кодексу України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ст. 48 Закону України "Про охорону земель".

Товариство не скористалось правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Ради до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням секретаря другої судової палати від 02.04.2013 р. розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. (головуючого), Мачульського Г.М. та Яценко О.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Ради не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- рішенням виконавчого комітету Вишгородської районної ради народних депутатів від 07.07.1980 р. за № 261 "Про затвердження акту державної комісії від 30.06.1980 року" затверджено акт державної приймальної комісії "Про прийняття в експлуатацію кафе на 75 місць в с. Н. Петрівці" від 30.06.1980 р. Будівля кафе прийнята в експлуатацію державною приймальною комісією, яка станом на 07.07.1980 р. в силу вимог ст. 22 Земельного кодексу Української РСР в редакції 1970 року без відведення кооперативній організації, правонаступником якої є Товариство, земельної ділянки в порядку, що передбачений даним Земельним кодексом Української РСР для будівництва і експлуатації такої будівлі, не мала б права приймати в експлуатацію будівлю кафе. На час розгляду справи будівля має поштову адресу: вул. Леніна 222 в с. Нові Петрівці, Вишгородського району, Київської області;

- факт правомірного володіння Товариством на праві власності будівлею кафе за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Леніна, 222, підтверджується свідоцтвом на право власності від 15.06.2000 р. № б\н, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради від 31.08.1999 р. за № 115 та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.08.2012 р. № 35026334;

- рішенням Ради від 29.07.2010 р. № 862-XXXVII-V вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок Товариству, на яких розташовано об'єкт нерухомого майна в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області - Кафе "Бригантина", вул. Леніна, 222 - 0,1900 га, та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо передачі земельних ділянок в довгострокову оренду терміном на 10 років Товариству для обслуговування вказаного об'єкта нерухомості;

- рішенням господарського суду Київської області від 25.10.2011 р. у справі № 20/095-11 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України, встановлено, що 15.04.2011 р. Радою, відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України та п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", було прийнято рішення "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки в оренду Вишгородському районному споживчому товариству" № 99-VI-VI, згідно з яким сільська рада, розглянувши лист Товариства від 11.03.2011 р. № 92 щодо укладання договору оренди землі, технічну документацію із землеустрою щодо надання земельної ділянки Вишгородському районному споживчому товариству в оренду під розміщення існуючого закладу громадського харчування, який розташований за адресою: вул. Леніна 222 в с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київська область, затвердила вказану технічну документацію із землеустрою щодо надання земельної ділянки в оренду відповідачеві та надала останньому в оренду строком на 10 років земельну ділянку під існуючою на ній будівлею за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Леніна, 222, земельна ділянка загальною площею 0,1863 га, кадастровий номер 3221886001:02:076:0161 і встановила річний розмір орендної плати за земельну ділянку у розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

- із зазначено рішення суду також вбачається, що Рада листом № 729 надіслала на адресу Товариства підписаний у трьох примірниках проект договору оренди землі на зазначену вище земельну ділянку, однак Товариство надіслані проекти договорів оренди землі не підписало та із зауваженнями не повернуло;

- у листі-відповіді від 20.06.2011 р. № 211 Товариство повідомило Раду про неспроможність сплачувати орендну плату, встановлену рішенням Ради від 15.04.2011 р. в розмірах від 6 до 12 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти споживчої кооперації, у зв'язку з чим звернулося до Ради з проханням про встановлення мінімальної ставки орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок;

- 07.06.2012 р. Виконавчим комітетом Новопетрівської сільської ради, на виконання рішення Ради від 21.01.2012 р. № 53-IV-VI проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки, площею 0,1863 га, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Леніна, 222, кадастровий номер 3221886001:02:076:0161, яка використовується без правовстановлюючих документів на землю та складено відповідний акт перевірки дотримання земельного законодавства від 07.06.2012 р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що встановлені рішенням господарського суду Київської області від 25.10.2011 р. у справі № 20/095-11 факти, з огляду на положення ст. 35 Господарського процесуального кодексу України мають приюдиційне значення у даній справі.

За приписами частини другої ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, звертаючись до суду із позовом, Рада просила кваліфікувати дії Товариства як самовільне зайняття земельної ділянки та, відповідно привести спірну земельну ділянку у придатний для використання стан, шляхом знесення належних Товариству на праві власності будинків, будівель і споруд.

Між тим, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, зазначені позовні вимоги Ради було відхилено обґрунтовано, з огляду на наступне.

Абзацом шістнадцятим ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За приписами статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічні положення закріплені і у статті 377 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 4 ст. 30 Земельного кодексу України в редакції від 06.04.1999 року, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" (в редакції від 16.01.2013 р.) роз'яснено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Окрім того, пунктом 3.4 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України роз'яснено, що за змістом статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.

З огляду на наведене, та враховуючи встановлений судами попередніх інстанцій факт знаходження на спірній земельній ділянці нерухомого майна - будівлі кафе, яке належить Товариству на праві власності, останні дійшли до обґрунтованого висновку щодо неможливості кваліфікувати дії Товариства як самовільне зайняття земельної ділянки, у зв'язку із чим, суди попередніх інстанцій правомірно відхилили позовні вимоги Ради про звільнення спірної земельної ділянки як такої, що зайнята Товариством самовільно.

Враховуючи встановлення судами попередніх інстанцій, а також, рішенням господарського суду Київської області від 25.10.2011 р. у справі № 20/095-11 факту прийняття Радою рішень від 29.07.2010 р. № 862-XXXVII-V, від 15.04.2011 р. № 99-VI-VI, а також, враховуючи вжиття Товариством заходів щодо врегулювання розбіжностей для укладення договору оренди, останніми обґрунтовано відхилено посилання Ради на те, що Товариство, як власник нерухомого майна, не реалізувало своє право на оформлення у встановленому законом порядку земельної ділянки, що знаходиться під об'єктом нерухомого майна і необхідної для його обслуговування та відмовилось від оформлення договору оренди землі.

Щодо позовних вимог Ради про приведення спірної земельної ділянки у придатний для використання стан, шляхом знесення належних Товариству на праві власності будинків, будівель і споруд, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відсутність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку у Товариства викликана через недосягнення сторонами домовленості щодо визначення розміру орендної плати для укладення договору оренди земельної ділянки. Позовні вимоги про звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан, фактично означає знесення належного Товариству на праві приватної власності майна, що суперечить наведеним вище положенням законодавства, з огляду на що, задоволенню також не підлягають.

З урахуванням встановлених ст. ст. 111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що, під час розгляду справи господарським судом апеляційної інстанції, фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки апеляційного господарського суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, відтак відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду, які містяться в оскаржуваному судовому акті.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2012 р. у справі № 8/076-12 є законною та обґрунтованою, в зв'язку з чим має бути залишена без змін.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 та 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Новопетрівської сільської ради залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2012 р. у справі № 8/076-12 господарського суду Київської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя О.В. Яценко