Постанова

від 03.04.2013 по справі 2а-1134/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/44189/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Корженкової І.О.,

та представників сторін:

позивача - Головченка В.В., Грабовського І.А.,

відповідача - Шкодича Ю.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012

у справі № 2а-1134/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю " Компанія з управління активами "Капітал Інвест" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012, позов задоволено повністю; скасовано податкові повідомлення-рішення:

від 20.01.2011 № 0000183540/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 638 075 грн. (у тому числі 1 310 460 грн. за основним платежем та 327 615 грн. за штрафними санкціями);

від 20.01.2011 № 0000172201/0 про донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 25 000 грн. (у тому числі 20 000 грн. за основним платежем та 5000 грн. за штрафними санкціями);

від 20.01.2011 № 00000131705/0 про зобов'язання позивача сплатити 1256 грн. податку з доходу фізичних осіб (у тому числі 1005 грн. за основним платежем та 251 грн. за штрафними санкціями);

від 20.01.2011 № 0000192201/0, за яким позивача притягнуто до відповідальності у вигляді 680 грн. штрафних санкцій з податку на додану вартість.

Посилаючись на порушення судами пунктів 1.3, 1.15 статті 1, підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», підпункту 4.1.6 пункту 4.1, 4.2.8 пункту 4.2 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статей 202, 512,513 Цивільного кодексу України, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у задоволенні позову Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті ДПІ за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 25.02.2005 по 30.09.2010, оформленої актом від 30.12.2010 № 361/22-01/33301420.

Підставою для донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 638 075 грн. (у тому числі 1 310 460 грн. за основним платежем та 327 615 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 20.01.2011 № 0000183540/0 стало те, що ДПІ було кваліфіковано дохід, отриманий позивачем за наслідками відступлення права вимоги за інвестиційними договорами третім особам, не як дохід від операцій з активами інституту спільного інвестування (далі - ІСІ), а як дохід безпосередньо позивача, отриманий з інших джерел.

Так, у ході перевірки податковим органом було встановлено, що Товариство здійснює діяльність з управління активами пайового недиверсифікаційного венчурного інвестиційного фонду «Поступ» (далі - Фонд). У процесі провадження цієї діяльності позивач (інвестор) від імені Фонду уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Автопромхім» (емітент, далі - ТОВ «Автопромхім») інвестиційні договори, умовами яких передбачалося забезпечення інвестором фінансування будівництва об'єктів нерухомості шляхом придбання у власність облігацій, випущених емітентом; реалізація права інвестора на придбання об'єктів нерухомості у відповідності з цими інвестиційними договорами здійснювалося шляхом перерахування облігацій на рахунок емітента для їх погашення. На виконання своїх зобов'язань за названими інвестиційними договорами позивач придбав у третьої особи за договорами купівлі-продажу цінних паперів облігації ТОВ «Автопромхім». За договорами резервування (з урахуванням додаткових угод), укладеними Товариством та ТОВ «Автопромхім», за позивачем було закріплено конкретні об'єкти нерухомості у відповідності до кількості та вартості придбаних позивачем облігацій.

У той же час позивач, виступаючи від імені Фодну, за участю ТОВ «Автопромхім» уклав з фізичними особами договори про відступлення права вимоги, предметом яких була передача належних позивачеві на підставі інвестиційних договорів (з урахуванням умов договорів резервування) прав вимоги та отримання від фізичних осіб грошових коштів як компенсацію за передані права.

У той же час спірні облігації, які фактично засвідчували право на відповідні об'єкти нерухомості, залишилися у власності Товариства та були пред'явлені ним до погашення емітентові шляхом перерахування цих облігацій на рахунок ТОВ «Автопромхім»; в обмін емітент підготував та надав Товариству усі необхідні документи для державної реєстрації права власності на нерухомі об'єкти (як це було засвідчено актами приймання-передачі цінних паперів, складними ТОВ «Автохімпром» та позивачем від імені Фонду). Однак право власності на об'єкти нерухомості оформлювалося одразу на фізичних осіб, яким ТОВ «Автохімпром» безпосередньо передавав ключі на відповідні квартири.

В умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників, а не лише виходячи з умов укладених правочинів.

А відтак у розглядуваному випадку для встановлення сутності спірних господарських операцій як підстави для формування даних податкового обліку платника необхідно проаналізувати фактичний рух активів, що відбувався на виконання таких договорів.

У спірних операціях названі інвестиційні договори (укладені Товариством від імені фонду та ТОВ «Автохімпром») не породжують будь-яких правових наслідків, оскільки за своєю правовою природою не є інвестиційними договорами.

Адже інвестиційний договір передбачає безпосереднє вкладення інвестором майна у власний чи створюваний ним об'єкт інвестування, тоді як за розглядуваними інвестиційними договорами інвестор (позивач від імені фонду) зобов'язався придбати цінні папери у третіх осіб, зазначені зобов'язання не супроводжувалися безпосередньою виплатою інвестором коштів емітентові.

А відтак спірні інвестиційні договори не опосередковувалися окремим рухом активів; фактичний рух активів полягав у придбанні позивачем облігацій за грошові кошти за договорами купівлі-продажу цінних паперів.

З наведеного випливає висновок, що укладення інвестиційного договору не є господарською операцією у розумінні статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». За наслідками його укладення не відбулося ані руху активів, ані зміни зобов'язань, позаяк цей договір не породжував жодних додаткових зобов'язань та вимог між емітентом облігацій та Товариством ніж ті, що ґрунтувалися на облігаціях безпосередньо та договорах резервування. Адже право на одержання у власність об'єктів нерухомості шляхом пред'явлення емітентові до погашення облігацій виникло у позивача за фактом придбання цих облігацій.

Відсутність отриманих позивачем активів на підставі інвестиційного договору виключає і можливість подальшого відступлення цих активів третім особам, у зв'язку з цим кошти, одержані позивачем від фізичних осіб за договорами про відступлення права вимоги, не є коштами, одержаними у зв'язку з продажем активів ІСІ.

Слід також зазначити, що умовами договорів про відступлення права вимоги передбачалося передача права Товариства на нерухомі об'єкти, отримання якого засвідчувалося облігаціями. Однак, відступаючи таке право без одночасної передачі у власність облігацій новому кредиторові, позивач фактично розділив цінний папір та право вимоги за цим цінним папером.

Згідно з визначенням, що міститься у статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», цінні папери - це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

З наведеного визначення цінного паперу випливає, що право вимоги, посвідчене цінним папером, є невід'ємним від цінного паперу, позаяк за відсутності права вимоги цінний папір втрачає свою економіко-правову сутність і як активу, і як об'єкта цивільних прав. Отже, право вимоги, яке засвідчене цінним папером, не може відступатися окремо та не може становити окремий актив, що також свідчить на користь висновку про відсутність предмета відступлення за спірними договорами про відступлення права вимоги.

З урахуванням викладеного доход, одержаний позивачем за договорам про відступлення права вимоги, не можна кваліфікувати як доход від здійснення операцій з активами ІСІ, що виключає можливість оподаткування цього доходу за правилами пільгового режиму в порядку підпункту 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У зв'язку з цим ДПІ правильно кваліфікувала кошти, одержані позивачем від фізичних осіб, як дохід з інших джерел, який в силу вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 цієї ж статті Закону має бути включений до оподатковуваного доходу Товариства, та, як наслідок, цілком обґрунтовано донарахувала Товариству податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 1 638 075 грн. (з урахуванням штрафних санкцій).

У той же час Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин справи щодо незаконності решти оспорюваних донарахувань.

Так, суди обґрунтовано відхилили як неспроможні доводи ДПІ про неправомірність виключення Товариством до складу валових витрат вартості юридичних послуг у сумі 80 000 грн., наданих адвокатом ОСОБА_4, у зв'язку з тим, що ці витрати були понесені саме у зв'язку з діяльністю Фонду.

Частиною шостою статті 23 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) передбачено, що Бухгалтерський та податковий облік операцій та результатів діяльності зі спільного інвестування, яка проводиться компанією з управління активами через пайовий інвестиційний фонд, здійснюється компанією з управління активами окремо від обліку операцій та результатів її господарської діяльності та обліку операцій та результатів діяльності інших пайових інвестиційних фондів, активи яких перебувають в її управлінні.

Склад і розмір витрат, що відшкодовуються за рахунок активів інституту спільного інвестування визначено у Положенні, затвердженому рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.07.2002 № 196.

Згідно з пунктом 1.3 цього Положення інші витрати, не передбачені пунктом 1.1 цього Положення, а також витрати, що перевищують розмір, установлений пунктом 2.10 цього Положення, здійснюються компанією з управління активами за власний рахунок.

Отже, оскільки витрати на оплату юридичних послуг не наведені у переліку, визначеному цим Положенням, то такі витрати мають обліковуватися у складі витрат Товариства як компанії з управління активами, а не в окремому обліку операцій та результатів діяльності Фонду, незалежно від того, у зв'язку з чим виникла необхідність у цих послугах.

Суди вірно зазначили і про відсутність у позивача функцій податкового агента у правовідносинах з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_5, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, а відтак не є платником податку з доходів фізичних осіб відповідно до статті 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Правильним є і висновок судів про правомірність включення Товариством до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченого при придбанні необхідних послуг у процедурі реєстрації підприємства, виготовлення печатки, придбанні товарно-матеріальних цінностей, позаяк відповідні операції є такими, що безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 у справі № 2а-1134/11/2670 скасувати в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 20.01.2011 № 0000183540/0, за яким товариству з обмеженою відповідальністю " Компанія з управління активами "Капітал Інвест" визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 638 075 грн. (у тому числі 1 310 460 грн. за основним платежем та 327 615 грн. за штрафними санкціями).

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 у справі № 2а-1134/11/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько