Постанова

від 01.04.2013 по справі 2а-16461/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 квітня 2013 року 12:22 № 2а-16461/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Алюпласт Україна» до Державної податкової інспекції у Дарницьком районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

№0003562250/11492, №0003572250/11493, №0003582250/11494,

№0003592250/11495 від 23.11.2012.

за участю представників сторін:

від позивача: Вініцька М.В.

від відповідача: не прибув

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01.04.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпласт Україна», звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницьком районі міста Києва про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дарницьком районі міста Києва від 23.11.2012р. № 0003562250/11492, від 23.11.2012р. № 0003572250/11493, від 23.11.2012р. №0003582250/11494, від 23.11.2012р. №0003592250/11495.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Алюпласт Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 30.06.2012 р. За результатами якої складено акт перевірки від 09.11.2012р. №5727/22-50/33296856 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п. 138.8, пп.138.10.2, п.138.10, ст. 138, пункту 3 підрозділу 4 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року, п.36.1 ст.36 Розділу І Загальних положень Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI, п.54.1 ст.54 Розділу II Адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів) Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI, Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 р. за № 2755-УІ зі змінами та доповненнями, ТОВ «АЛЮПЛАСТ УКРАЇНА» в результаті чого занижено податок на прибуток за IV кв. 2011 р. у сумі 501 478 грн., в результаті: завищення за II кв. 2011 р. валових витрат у сумі 69 267 грн. та завищення суми з від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду у сумі 2 014 023грн.; завищення за ІІ-ІІІ кв. 2011 р. суми від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду у сумі 2 083 290 грн.; завищення валових витрат за II- IV кв. 2011 р. у сумі 2 180 339 грн., в т.ч. за IV кв. 2011 т. у сумі 97 049 грн.; п.198.2, п.198.6 ст.198 розділу V Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями, в результаті завищення податкового кредиту за червень 2011 р. ТОВ «Алюпласт Україна» занижено позитивне значення суми різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за червень 2011 р. у сумі 12 847 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 12 847 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання з ПДВ за серпень 2011 р. у сумі 12 847 грн.; пп. 170.9.1 п. 170.9 ст.170 Податкового Кодексу України від 01.01.2011р. із змінами доповненнями за результатами перевірки повноти та своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2010р. - 2011р. донараховано податку 762,89грн. в т.ч. за листопад 2010р. - 696,89грн., за січень 2011р. - 30,00грн., за червень 2011 р.- 36,00грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем подано заперечення, за результату розгляду заперечень Податковим органом надано відповідь від 22.11.2012 р. №11408/10/22-506, яким повідомило, що висновки Акту перевірки залишено без мін.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2012р. №0003562250/11492, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання Товариству за платежем податок на прибуток приватних підприємств, 3011021000 на суму основного платежу 501 478,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 23.11.2012р. №0003572250/11493, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання Товариству за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах), 3014010100 на загальну суму 16 509,00 грн., в тому числі основний платіж 12 847,00 грн. та штрафні санкції - 3 212,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 23.11.2012р. №0003582250/11494, Товариству було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 12 847,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 23.11.2012р. №0003592250/11495, яким встановлено порушення п. 150.1 ст. 150 ПК України та згідно з п. 6 підрозділу XX ПК України Товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2 014 023,00 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

По-перше. В частині винесення податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012р. №0003572250/11493 та від 23.11.2012р. №0003582250/11494, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовником), з одного боку, та ТОВ Мале науково-виробниче підприємство «Інжетехбуд» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №01-01-11 від 07.02.2011 року (надалі по тексту Договір №01-01-11).

У відповідності до п. 1.1 Договору №01-01-11, в порядку та на умовах визначених даним Договором Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання за плату, відповідно до умов даного Договору, та за завданням Замовника виконати (розробити) робочу документацію переобладнання цеху пресованих виробів під цех по виготовленню пластикового профілю на території ЗАТ «Броварський завод пластмас», що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, Промвузол індекс 07400 (далі - Робоча документація), погодження Робочої документації у відповідних державних органах і установах (зокрема, Київський експертно-технічний центр, Державний пожежний нагляд України) отримання висновків державної експертизи по розробленій Робочій документації. Виконавець за умовами даного договору не виконує розділи «Пожежна сигналізація» та «Автоматичне пожежогасіння» (стадія «Робоча документація»).

Згідно п. 1.2 та 1.3 вищезазначеного Договору, крім робіт, визначених у п. 1.1. Договору, Виконавець за умовами даного Договору зобов'язується отримати Дозвіл на виконання будівельних робіт (отриманого в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області). На стадії Робоча документація Виконавець розробляє наступні розділи: АБ (Архітектурно-будівельні рішення); ТХ (технологія виробництва); ГП (генплан); ЕО (електричне освітлення і обладнання (внутрішнє); ОВ (опалення і вентиляція); ВК (водопостачання і каналізація).

Відповідно до п.2.1 Договору №01-01-11, загальна вартість виконаних робіт, які визначені п. 1.1. та п.1.2. даного Договору складає 512500,00 (п'ятсот дванадцять тисяч п'ятсот) грн. без ПДВ. Розрахунки здійснюються у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця, зазначений у реквізитах до даного Договору.

До вищезазначеного договору, сторонами було укладено Додаткову угоду №1 21.02.2011 р., якою було внесено зміни до реквізитів.

Крім того, між сторонами 29.06.2011 р. було укладено Додаткову угоду, в п. 2.1 було внесено зміни, та виклали в нові редакції, а саме: «Загальна вартість виконаних робіт, які визначені п. 1.1 та п. 1.2 даного Договору складає 615 000,00 (шістсот п'ятнадцять тисяч п'ятсот) грн., у тому числі ПДВ у розмірі 102 500,00 грн.».

Позивач зазначає, що зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Додатками, специфікацією, технічним завданням, Актом здачі-прийняття виконаних робіт, податковими накладними, банківськими виписками, ліцензіями, проектною документацією (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Відповідач в запереченнях на позовну заяву зазначає наступне: «Згідно системи «Автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» за червень 2011 р. по зазначеній сумі обліковується розбіжність, відповідно складеного Броварською ОДПІ акту перевірки № 1909/232/13721907 від 08.12.2011 р. про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ МНВП «Інжтехбуд» (код за ЄДРПОУ 13721907) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з ТОВ «Енерго-комплекс» (код за ЄДРПОУ 31033654) за період червень 2011р., за результатами якого встановлено порушення: п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ МНВП «Інжтехбуд» з зазначеним у акті перевірки постачальником ПП «Енерго-комплекс» (код за ЄДРПОУ 31033654).

Згідно зазначеного акту, ТОВ МНВП «Інжтехбуд» є транзитером, в подальшому придбані послуги по розробці робочої документації по переобладнанню цеху, відповідно до договору №01-01-11 від 07.02.2011 року, було реалізовано ТОВ «Алюпласт Україна» код за ЄДРПОУ 33296859). ТОВ «Алюпласт Україна» суми послуг по зазначеним взаємовідносинам до загальної суми валових витрат не відносило.».

Таким чином, Відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договором, укладеними між Позивачем та його контрагентом не спрямовні на реальне настання правових насліднік, що обумовлені договором.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Крім того, Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду доказів того, що ним взагалі отримувалися якісь послуги від контрагента.

З огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано (придбано) його контрагентом, та послуги, які були ним отримані, суд приходить до висновків, що контрагент позивача був позбавлений можливості виконати роботи (поставити товар), які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з посиланнями відповідача на те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентом є нікчемними правочинами.

Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

З аналізу матеріалів справи та норм законів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012р. №0003572250/11493 та податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012р. №0003582250/11494 не підлягають задоволенню.

По-друге. В частині позовних вимог щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012р. №0003592250/11495, яким встановлено порушення п. 150.1 ст. 150 ПК України та згідно з п. 3 підрозділу 4 розділу XX ПК України Товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, суд зазначає наступне.

Позивачем подано до Податкового органу декларацію з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року у рядку 08 «об'єкт оподаткування позитивний (+) від'ємний (-)» - 7 311 428,00 грн., що було сформовано з урахуванням збитків минулих податкових періодів в сумі 2 014 023,00 грн.

Також, Позивачем подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року.

Статтею 36 Податкового кодексу України визначено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 37.1 статті 37 Податкового кодексу України визначено, що підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Пунктом 1 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, визначено, що розділ III Податкового кодексу України застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 01.04.2011 р., якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Пунктом 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України визначено, що п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України застосовується у 2011 р. з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 р. є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 р.

У відповідності до положень пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України до складу другого кварталу 2011 року включається виключно від'ємне значення об'єкта оподаткування, отримане суб'єктами господарювання за результатами здійсненої господарської діяльності за перший квартал 2011 р. без врахування від'ємного значення, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 р.

Згідно абзацу другого п. 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України визначено, що розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 р. здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку саме за перший квартал 2011 року без врахування будь-яких інших звітних періодів.

Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням НБУ щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.99 р. N 1-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, у зв'язку із набранням 01.04.2011 р. чинності розділом III Податкового кодексу України та відсутністю у ньому посилання на врахування у другому кварталі 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування, окрім того, що виник за результатами діяльності у першому кварталі 2011 р., від'ємне значення об'єкта оподаткування 2010 р., що увійшло до першого кварталу 2011 р. відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. N 334/94-ВР до складу від'ємного значення другого кварталу 2011 р. не включається.

Позивачем не надано суду переконливих доказів того, яким чином виникли розбіжності в податкових деклараціях за 2010 рік та І квартал 2011 р. та яким чином сформувалося від'ємне значення в ІІ кварталі 2011 року.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012р. №0003592250/11495.

По-третє. В частині винесення податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012р. №0003562250/11492, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Сінема Хаус» (Виконавець) було укладено договір №21-1 від 21.04.2011р. на створення відеопродукту рекламного характеру (надалі по тексту Договір №21-1).

Згідно п. 1.1 п. 1.2 Договору №21-1, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по виготовленню відеопродукції, а Замовник зобов'язується оплатити послуги Виконавця по встановленій договірній ціні. Хронометраж, стандарт виробництва, строки виробництва і додаткові вимоги до виробництва відеопродукції визначається Сторонами Додатку №1, що є невід'ємною частиною даного Договору.

У відповідності до п. 1.3.2 вищезазначеного Договору, відеопродукція передається Замовникові на носіях і в строки, установлені в Додатку №1 до даного Договору.

Пунктом 2.1.4 Договору №21-1, передбачено, що здійснити приймання створеної відеопродукції шляхом підписання наданого Виконавцем Акта здачі-приймання.

Додатком №1 до зазначеного договору та Додатковою угодою до Додатку №1 сторони погодили сценарій, формат зйомок, тривалість зйомки, етапи надання послуг, вартість етапів і загальну вартість робіт, кількість носіїв, які будуть передані Замовнику.

Додатком №2 від 21.04.2011р. до договору сторони погодили сторіборд рекламного ролика.

Крім того, між сторонами було підписано Акти здачі-приймання робіт (надання послуг): №СХ-0000004 від 28.04.2011р. по 1 етапу надання послуг з виготовлення відеофільму: «Предпродакшн», відповідно до якого Виконавцем надались послуги з розробки та погодження сценарію, вибір локацій, підбір і затвердження акторів; №СХ-0000006 від 12.05.2011р. по 2 етапу надання послуг з виготовлення відеофільму «Продакшн», відповідно до якого Виконавцем надались послуги зі знімання, монтажу, зведення звуку, світокорекції, графіку і візуальних ефектів відеоматеріалів; №СХ-0000007 від 02.06.2011р. по 3 етапу надання послуг з виготовлення відеофільму: «Постпродакшн», відповідно до якого Виконавцем надались послуги із запису відеозапису на носії, передачі відеоматеріалів Замовнику.

Також, 02.06.2011р. між сторонами було підписано Акт здачі-приймання касет, відповідно до якого Виконавцем були передані, а Замовником прийняті відеоматеріали, записані на наступних носіях: касета Betacam SP - 1 шт.; касета DVCAM - 1 шт.; диск DVD- 5 шт.

Позивач стверджує, що зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Додатками, Актом здачі-прийняття виконаних робіт, копією диска DVD, податковими накладними, банківськими виписками, ліцензіями, проектною документацією (оригінали були дослідженні в судовому засіданні та копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012р. №0003562250/11492, суд зазначає наступне.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук