Рішення

від 04.12.2006 по справі 14/33-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/33-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

04 грудня 2006 р.                                                                                                            Справа 14/33-06

Господарський суд Вінницької області у складі: судді Залімського І.Г., при секретарі судового засідання Гриневичі В.С., з участю представників сторін:

позивача              -   Титора Р.М.

відповідача   -  Карнаух Л.В.

          Розглянувши  в приміщенні суду справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону”, 23310, вул. Промислова, 3, м. Гнівань Вінницької обл., код  ЄДРПОУ 00282435 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична компанія ”Феміда”, 21100, вул. Червоних Курсантів, 8,  м.Вінниця, код  ЄДРПОУ 30957953 про стягнення збитків в сумі 60 000 грн.,

В С Т А Н О В И В :

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору б/н  від 20.12.02 позивач просить стягнути з відповідача 60 000 грн. збитків.  

Відповідач у відзиві на позовну заяву та поясненнях вимоги позивача не визнав, посилаючись на виконання ним умов договору.

Представниками сторін подано клопотання про незастосування технічної фіксації судового процесу, яке підлягає задоволенню як таке, що не суперечить вимогам ч.7 ст.811 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що сторонами 20.12.2002 р. було укладено договір без номера щодо надання юридичних послуг, відповідно до умов якого позивач (замовник) доручає, а відповідач (виконавець) бере на себе зобов'язання щодо надання юридичної допомоги в обсягах та на умовах, визначених договором.

Так, відповідно до п.2.1 зазначеного договору відповідач зобов'язався виконувати правову роботу, обумовлену пунктами "а" - "ж", зокрема, перевірку на відповідність до вимог чинного законодавства документів ВАТ "Гніванський завод спецзалізобетону", участь у підготовці та укладенні договорів, стороною яких є позивач у справі,  допомога щодо організації контролю за їх виконанням, ведення  претензійної роботи за матеріалами, підготовленими позивачем, захист інтересів ВАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" у суді, а також в інших органах при розгляді правових питань з правом укладення мирової угоди, надання консультацій, висновків, довідок з правових питань, вжиття заходів щодо відшкодування збитків, завданих позивачу, інформації з приводу прийняття нових законодавчих актів, що стосуються діяльності  ВАТ "Гніванський завод спецзалізобетону".

За виконання цього об'єму роботи позивач зобов'язався сплачувати щомісячно 1000,00 грн., за роботу в частині повернення коштів від дебіторів - винагороду у розмірі 15% від  суми повернутих коштів (п.п.4.1-4.2).

Згідно розділу 5 договору від 20.12.2002р. останній набрав чинності з  моменту його підписання зі строком дії до 31.12.2003 р. та можливістю його пролонгації.

Угодою від 23.12.2002 р. про зміну і доповнення договору від 20.12.2002 р. сторони доповнили пункт 2.1 підпунктом "з", згідно якого відповідач взяв на себе зобов'язання представляти у встановленому порядку інтереси позивача в суді, на зборах і комітеті кредиторів, в інших органах при розгляді правових питань, пов'язаних з процедурою банкрутства позивача, приймати участь у розробці необхідних для укладення мирової угоди документів. Пунктом 2 зазначеної угоди доповнено також п.4.4 договору та визначено, що за виконану відповідачем роботу, обумовлену підпунктом "з" п.2.1, позивач  перераховує на поточний рахунок ТОВ "Юридична компанія "Феміда" 60 000 грн. передоплати. Решта умов договору залишені сторонами без змін.

Платіжним дорученням №4 від 03.01.2003 р. позивач перерахував на рахунок відповідача 60 000 грн. як передоплату за юридичні послуги.

В подальшому, вважаючи виконання відповідачем своїх зобов'язань неналежними, позивач заявою №373/02 від 24.02.2003 р. та повідомленням №373/02 від 24.02.2003 р. довів до відома відповідача про розірвання укладеного між сторонами договору.

Листом  №57 від 11.03.2003 р. відповідач проінформував позивача про обсяг виконаної ним роботи за договором, про дотримання умов договору про надання юридичних послуг, погодившись у абз.6 арк.3 листа з бажанням позивача розірвати договір за умови підписання акту виконаних робіт.

Як визнали представники сторін у судовому засіданні, після зазначеного листування сторони фактично припинили свої відносини за договором.

В силу ст.162 ЦК УРСР одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом. Відповідно до ст.220 ЦК УРСР зобов'язання припиняється угодою сторін.

Сторони передбачили можливість одностороннього розірвання договору (абз.1 розділу 5 Договору) за умови попередження іншої сторони за один місяць.

Цивільним кодексом УРСР, який діяв на час укладення сторонами договору, не передбачено окремого виду договору як надання послуг, зокрема юридичних. Разом з тим, в силу ст.4 цього ж кодексу, укладений сторонами договір не суперечив чинному законодавству і породжував для сторін цивільні права та обов'язки.

Зважаючи на викладене, аналізуючи умови договору, суд дійшов висновку, що укладений сторонами договір, в межах існуючого на той час правового поля, повинен регулюватись нормами глави 34 ЦК УРСР як договір доручення, оскільки за економічним та юридичним змістом ”послуга” споживається замовником в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності і не завжди має матеріальний результат, тоді коли при договорі поставки дії сторін спрямовані на створення конкретного матеріального результату (об'єкту).

Відповідно до вимог ст.392 ЦК УРСР договір доручення припиняється, крім загальних підстав припинення договорів, також внаслідок:

    1) скасування його довірителем;

    2) відмови повіреного;

    3) смерті довірителя або повіреного, визнання будь-кого з них недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім;

    4) припинення юридичної особи, що бере участь у договорі.

    Довіритель вправі скасувати доручення, а повірений відмовитись від нього у всякий час. Угода про відмову від цього права недійсна.

Наслідком припинення договору доручення до того, як доручення виконано повністю, довіритель зобов'язаний винагородити повіреного відповідно до виконаної роботи, якщо винагороду передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами, а також відшкодувати понесені ним витрати.

Таким чином, суд вважає, що позивач обґрунтовано скористався наданим йому Законом та договором правом на розірвання договору та його припинення. З урахуванням умов договору щодо необхідності повідомлення про його розірвання іншої сторони за один місяць, слід дійти висновку, що договір між сторонами був розірваний та припинив свою дію 25.03.2003 р. (через один місяць після направлення позивачем листів №373/02 від 24.02.2003 р. та  №373/02 від 24.02.2003 р.). Аналогічне право міститься і в чинному Цивільному кодексі України.

Обґрунтовуючи підстави стягнення зазначеної у ціні позову суми, позивач послався на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором. Разом з тим, вказане обґрунтування у судовому засіданні та в матеріалах справи своє підтвердження не знайшло, оскільки у процесуальних документах, протоколах суду, що розглядав справу про банкрутство позивача відображено участь працівника відповідача як представника позивача, а також у матеріалах справи наявні матеріали, що були предметом розгляду комітету кредиторів за участі представника відповідача як повіреного позивача. Відповідними засобами доказування неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором позивачем не доведено. Між тим, викладене не є перешкодою для розірвання договору будь-якої зі сторін договору.

З умов договору та матеріалів справи вбачається, що сторони докладно не визначили обсяг, конкретне наповнення і вартість кожного виду юридичної послуги, що надавалась відповідачем. Так само сторони не передбачили складання акту виконаних робіт за результатами надання послуг, у зв'язку з чим посилання відповідача на вказану обставину суд вважає безпідставною. Умови п.п. ”з” п.2.1 Договору передбачали обов'язок надання юридичних послуг на протязі усього провадження справи про банкрутство позивача і не пов'язувалися із досягненням конкретного результату розгляду справи та були обмежені лише часовими рамками дії договору з можливістю його пролонгації. Таким чином, відповідач зобов'язаний був надавати юридичні послуги згідно п.п. ”з” п.2.1. протягом усього терміну дії договору або до закінчення провадження справи про банкрутство, при цьому вартість його послуг складає обумовлені сторонами 60 000грн., що визнано представником відповідача у судовому засіданні.

Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство позивача відповідно до ухвали господарського суду Вінницької області  від 16-22 червня 2004 р. було припинено у зв'язку із погашенням останнім усіх боргових зобов'язань перед кредиторами, тобто після розірвання сторонами договору. Таким чином, увесь обсяг робіт за договором, який сторони оцінили в сумі 60 000 грн. відповідачем не виконано, що надає право позивачу вимагати повернення різниці вартості наданих послуг у відповідача.

Беручи до уваги, що відповідач виконував умови договору в частині п.п. ”з” п.2.1 Договору з моменту укладення угоди про зміну умов договору з 23.12.2002 р. до моменту його розірвання 25.03.2003 р., а вартість послуг на період дії договору (зі змінами та доповненнями) з 23.12.2002 р. по 31.12.2003 р. сторони визначили у розмірі 60 000 грн., з урахуванням вимог ст.393 ЦК УРСР, ч.3, 4 ст.653 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність права позивача вимагати повернення частини передоплати пропорційно тривалості надання послуг відповідачем (з 26.03.2003 р. по 31.12.03 р.), виходячи із встановленої сторонами тривалості дії договору (з 23.12.2002 р. по 31.12.2003 р.), що складає  45 080,2 грн.

Чіткого та однозначного регулювання щодо способу захисту порушеного права у разі розірвання договору та повернення частини передоплати чинне законодавство не містить, про що свідчить і неоднорідна судова практика (постанови ВГСУ у справах  N 7/332  від 01.02.2005,  N 4/3524-6/289 від 29.09.2004,  N 34/92 від 03.03.2005 та Верховного Суду України N 10/236 від 13.01.2004).  Такий позов може бути пред'явлений у вигляді стягнення збитків, витребування майна із чужого незаконного володіння чи на підставі набуття його без достатніх підстав або які згодом відпали тощо.

Отже, слід дійти висновку, що невірне визначення позивачем матеріального права, на підставі якого існує його вимога (право на позов в матеріальному сенсі), не є підставою для відмови в позові, оскільки норми матеріального права не є елементом позову. Враховуючи, що позивач вірно визначив предмет позову і довів обставини, з якими закон пов'язує виникнення права на позов у матеріальному смислі, то помилка позивача щодо правової природи його вимоги не має значення для вирішення спору, а його абсолютне право підлягає судовому захисту.

Викладене відповідає також ч.2 ст.16 ЦК України та узгоджується із загальними засадами цивільного законодавства, зазначеними у ст.3 цього ж кодексу, зокрема засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 33  ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

На підставі ст.49 ГПК України судові витрати підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-84, 115, 116  ГПК України, -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково в сумі 45080,2 грн. У задоволенні позову в частині стягнення 14919,8 грн. відмовити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична компанія ”Феміда”, 21100, вул. Червоних Курсантів, 8,  м.Вінниця, код  ЄДРПОУ 30957953) 45080,2 (сорок п'ять тисяч вісімдесят грн. двадцять коп.) передплати за договором, 450,8 грн. (чотириста п'ятдесят грн. вісімдесят коп.) витрат на держмито, 88,66 грн. (вісімдесят вісім грн. шістдесят шість коп.) судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь Відкритого акціонерного товариства ”Гніванський завод спецзалізобетону”, 23310, вул. Промислова, 3, м. Гнівань Вінницької обл., код  ЄДРПОУ 00282435).

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.          Рішення направити сторонам.

Суддя                                             Залімський І.Г.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.85ГПК України  08.12.06