Постанова

від 09.04.2013 по справі 5023/4970/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2013 р. Справа № 5023/4970/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В. , суддя Афанасьєв В.В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Філатов П.А. - дов. б/н від 29.05.2012р.

відповідача - Карпухін Д.Ю. - дов. № 70-01/543 від 01.04.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції», м. Харків (вх. 662Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року у справі № 5023/4970/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерсте Електриш», м. Харків

до Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції», м. Харків

про виконання договірних зобов'язань

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ерсте Електриш» (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому (після уточнення позовних вимог) просив зобов'язати ДП «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» виконати в натурі свій обов'язок та забрати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерсте Електриш» котли DC 50S ATMOS у кількості 4 шт., лоддомати 21 у кількості 4 шт., AKE 2000 економ у кількості 2 шт., ізоляцію 2000 у кількості 2шт., строк зберігання яких закінчився.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. (суддя Інте Т.В.) позов задоволено. Зобов'язано Державне підприємство «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» виконати в натурі свій обов'язок, передбачений законом, та забрати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерсте Електриш», речі: котли DC 50S ATMOS у кількості 4 шт., лоддомати 21 у кількості 4 шт., AKE 2000 економ у кількості 2 шт., ізоляцію 2000 у кількості 2шт., строк зберігання яких закінчився. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1073,00грн.

Відповідач, Державне підприємство «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції», з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. по справі № 5023/4970/12 скасувати в повному обсязі, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно зроблено висновок, що строк зберігання обладнання закінчився, оскільки умовами договору такий строк встановлено до 23.04.2012 р. та договір не був розірваний у встановленому законом порядку.

Окрім того, на думку відповідача, судом першої інстанції також не враховано ряд обставин та доказів, на які посилався відповідач та які є суттєвими для вирішення справи по суті, зокрема, акт відсутності спірних товарно-матеріальних цінностей за їх місцезнаходженням, відповідь директора комунального підприємства «Жилкомсервіс», яка свідчить про відсутність укладення договорів оренди приміщень між комунальним підприємстовом «Жилкомсервіс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерсте Електриш», а також копії витягу з кримінального провадження № 1201220480000217 та повідомлення про початок досудового розслідування.

Вищенаведені обставини в сукупності, на думку відповідача, свідчать про те, що у позивача відсутній товар, який йому було передано на зберігання відповідачем, у зв'язку з чим відповідач і направляв позивачу вимогу про повернення грошових коштів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, призначенно до розгляду на 12.03.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання 12.03.2013 р. не прибув, причину неявки не повідомив.

Присутній у судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги (письмового відзиву не надав).

Ухвалою від 12.03.2013 р. розгляд справи відкладено до 02.04.2013 р. для виконання сторонами вимог суду, в т.ч. щодо надання додаткових письмових пояснень та доказів з приводу питань, які були предметом дослідження у судовому засіданні.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. - без змін.

В обґрунтування своєї позиції по справі позивач посилається на те, що його вимоги повністю підтверджені наявними у справі доказами та ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, таким чином посилання відповідача на невиконання позивачем вимоги про повернення товару є необґрунтованим, оскільки договором не передбачений строк видачі поклажі при достроковому поверненні, а одностороннє встановлення строку виконання зобов'язання є недопустимим. Крім того, наведені обставини не пояснюють, чому відповідач відмовляється забирати поклажу у позивача на даний час.

Позивач також зазначає, що зберігання товарів здійснюється за адресою, зазначеною у договорі та обліковується за позабалансовим рахунком 023 та відображено у картках складського обліку М-12.

Обґрунтовуючи своє порушене право, позивач посилається на те, що відповідач заявив вимогу про дострокове повернення товару, що, в силу приписів закону, є підставою для припинення зберігання. Таким чином продовження зберігання після його дострокового припинення є порушенням права позивача, оскільки покладає на нього додаткову відповідальність за чуже майно та обов'язок вжити заходів щодо збереження цього майна.

02.04.2013 р. до Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання старшого слідчого слідчого відділу Дзержинського районного відділу Харківського міського Управління Головного Управління міністерства внутрішніх справ України майора міліції О.О. Петренко про відкладення розгляду справи з метою надання можливості на встановлення істини по справі. Клопотання мотивоване тим, що в провадженні цього відділу розпочато досудове розслідування за заявою керівника відповідача про завдання йому збитків умисними діями позивача.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача підтримав клопотання слідчого. Також, відповідач заявив клопотання про зупинення провадження у справі та направлення матеріалів справи до слідчих органів на підставі п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК України.

Представник позивача проти задоволення таких клопотань заперечує у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів вважає, що у його задоволенні слід відмовити за безпідставністю, оскільки в силу приписів п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК України зупинення провадження у справі та направлення матеріалів справи до слідчих органів є правом, а не обов'язком суду, та таке право використовується судом за наявності ряду підстав, зокрема, і у разі неможливості розгляду даної справи.

Колегія суддів не вбачає підстав, які б унеможливлювали розгляд справи по суті та які б свідчили про необхідність зупинення розгляду даної справи і направлення матеріалів справи до слідчих органів. При цьому, колегія суддів також зазначає, що за результатами розгляду даної справи вона має право направити органам внутрішніх справ чи прокуратурі повідомлення в порядку ст. 90 ГПК України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне відмовити і у задоволенні клопотання старшого слідчого слідчого відділу Дзержинського районного відділу Харківського міського Управління Головного Управління міністерства внутрішніх справ України майора міліції О.О. Петренко про відкладення розгляду справи з метою надання можливості на встановлення істини по справі, оскільки таке клопотання є необґрунтованим та не узгоджується з положеннями ГПК України.

Зокрема, як вбачається із вказаного клопотання, відомості про кримінальне правопорушення внесено до реєстру досудових розслідувань ще у листопаді 2012 року, тобто, більш як 4 місяці. В той же час, згідно з ч. 1 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Станом на дату подання клопотання господарська справа в провадженні апеляційного господарського суду знаходиться вже 1,5 місяці, тобто, до закінчення передбаченого законом строку залишилося 15 днів.

В той же час, старший слідчий О.О. Петренко не зазначає, на який період він просить відкласти розгляд справи та скільки часу йому ще потрібно «для встановлення істини у справі за вказаним провадженням» (мовою оригіналу).

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі та додатково поданих доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 23.04.2012 р. між ДП «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» та ТОВ « Ерсте Електриш» було укладено договір відповідального зберігання №1, у відповідності до умов якого позивач прийняв на відповідальне зберігання котли та комплектуючі до опалювальних приладів, передані відповідачем в асортименті та кількості, відповідно до специфікації, яка є невідємною частиною даного договору.

Згідно зі специфікацією № 1 (додаток № 1 до договору), предметом договору зберігання товар на загальну суму 178384,02 грн. є, зокрема: котел DC 50S ATMOS у кількості 4 шт., лоддомат 21 у кількості 4 шт., AKE 2000 економ у кількості 2 шт., ізоляція 2000 у кількості 2шт., тобто, товар, що є предметом даного позову.

Умовами договору передбачено безоплатне зберігання товару (п.1.4) за адресою м. Харків вул. Новгородська, 4 (п. 2.1). Строк дії договору сторонами встановлено до 31.12.2012 р. (п. 1.2). В той же час, п. 3.1 договору сторони передбачили, що строк зберігання товару складає 1 рік з моменту підписання договору.

Як встановлено під час апеляційного провадження у справі, даний договір з обох сторін підписано повноважними представниками та скріплено печатками підприємств. Зокрема, з боку відповідача такий договір підписано в.о. директора Бутовою М.Е.

26.04.2012 р. між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання.

Колегією суддів також під час апеляційного провадження було встановлено, що спірний товар, що переданий відповідачем на зберігання позивачу, був придбаний відповідачем у позивача на підставі договорів поставки № 8/11 від 20.09.2011 р. та № 9/11 від 20.09.2011 р., про що позивачем до суду апеляційної інстанції надано копії відповідних договорів разом зі специфікаціями, банківські виписки про оплату товару та видаткові накладні від 26.04.2012 р. про отримання відповідачем товару від позивача (т. 1 а.с. 156-173). При цьому, як вбачається із вказаних документів, і договори поставки, і специфікації, і видаткові накладні, які підтверджують факт отримання товару від позивача, підписані від імені відповідача в.о. директора Бутовою М.Е., тобто, особою, яка в подальшому передала товар на зберігання за спірним договором відповідального зберігання.

Отже, як свідчать матеріали справи та підтверджено представниками сторін під час апеляційного провадження у справі, спірний товар був придбаний відповідачем у позивача на підставі договорів поставки та залишений на зберігання згідно з договором відповідального зберігання № 1 від 23.04.2012 р.

При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що, як встановлено під час апеляційного провадження у справі, ані договори поставки, ані договір відповідального зберігання не визнані недійсними у встановленому законом порядку, а отже, в силу приписів ст. 204 ЦК України є правомірними.

Матеріали справи також свідчать, що 09.10.2012 р. відповідач заявив вимогу про дострокове повернення речей (лист №70/1055 від 09.10.2012 року), в якій зазначив строк поставки - до 10.10.2012 р. Листом від 10.10.2012 р. за № 70-6/1067 відповідач повідомив позивача, що згідно з умовами договорів поставки вивіз товару буде здійснюватись транспортом відповідача.

Позивач листом №12/01 від 12.10.2012 р. запропонував відповідачу графік повернення речей (частково 16.10.2012 р., 19.10.2012 р. та 26.10.2012 р. - т. 1 а.с. 15), оскільки з причин їх великої габаритності та неготовності позивача до негайного дострокового повернення мали бути підготовлені приміщення складу та виділені працівники, відповідальні за завантаження речей та транспорт відповідача. Цим же листом позивач пропонував відповідачу згодити наданий ним графік або запропонувати зміни до нього.

12.10.2012 р. відповідач на адресу позивача направив лист № 70-06/1094, в якому зазначив про відсутність речей у позивача на складі за адресою: м. Харків, вул. Новгородська, 4, про що працівниками відповідача був складений відповідний акт від 11.10.2012 р. (т. 1 а.с.16, 45). У листі відповідач також зазначає і про відсутність товару за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 98, а тому просить позивача відшкодувати вартість переданих на зберігання матеріальних цінностей.

Листом № 15/01 від 15.10.2012 р. позивач повідомив відповідача про безпідставність його вимог про відшкодування збитків, оскільки товар знаходиться у позивача та позивач має намір передати такий товар відповідачу у строки, зазначені ним у графіку. Позивач зазначив, що акт про відсутність речей був складений без відома та участі його представника, а відтак, не може свідчити про нестачу переданих на зберігання речей. Окрім того, зазначив, що у зв'язку з заявленою відповідачем вимогою про дострокове повернення товару, договір відповідального зберігання припинив свою дію, а тому, у позивача відсутній обов'язок здійснювати безоплатне зберігання товару.

26.10.2012 р. відповідач повторно направив позивачу лист № 70-6/1149 про відшкодування вартості переданих речей за договором в грошовому еквіваленті в сумі 178384,02 грн., в якому також посилався на те, що позивач усно визнав факт відсутності товару та зазначав про готовність перерахування грошей.

02.11.2012 р. позивачем до суду подана позовна заява про зобов'язання відповідача виконати свій обов'язок в натурі та забрати переданий на зберігання товар.

Позовні вимоги позивача ґрунтувалися на тому, що внаслідок дострокової вомоги відповідача про повернення товару дія договору зберігання припинилася, а відтак, у позивача відсутній обов'язок безоплатно зберігати товар, що належить відповідачу. Знаходження у позивача товару, що належить відповідачу після припиненя дії договору зберігання, покладає на позивача додаткову відповідальність за чуже майно та обов'язок вживати заходів щодо збереження цього майна, що, на думку позивача, є порушенням його прав.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Як встановлено вище, між сторонами виникли взаємовідносини по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, що належать відповідачу на праві власності. Поряд з іншими істотними умовами, сторонами встановлено і строк дії договору, який станом на час виникнення спору не закінчився.

За змістом ст. 938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Відповідно до ст. 948 ЦК України, поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Разом з тим, ст. 953 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що поклажодавець має право в односторонньому порядку припинити дію договору зберігання, направивши зберігачу вимогу про дострокове повернення товару зі зберігання.

Як встановлено вище, відповідачем заявлена вимога про повернення товару до закінчення строку зберігання та позивач не заперечував проти відповідного, направивши відповідачу графік повернення товару.

Однак, на думку колегії суддів, відповідач, з незрозумілих суду підстав ухиляється від прийняття товару, вимагаючи повернення від позивача грошових коштів за такий товар.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що нормами чинного законодавства передбачена єдина підстава для відшкодування грошових коштів (збитків) за отриманий на зберігання товар - це втрата (нестача) або пошкодження речі (ст. 951 ЦК України).

Разом з тим, як вбачається із наявних у справі доказів, відповідачем не доведено того, що товар втрачений чи пошкоджений.

Натомість, позивачем до матеріалів позовної заяви та апеляційної скарги надано належні та допустимі докази на підтвердження факту наявності товару на складі у позивача.

Такими доказами, зокрема, є: бухгалтерська довідка про знаходження майна на зберіганні та облік його за позабалансовим рахунком 023, витяги з оборотно-сальдової відомості по рахунку 023 картеки складського обліку матеріалів (т. 1 а.с.126-139). Окрім того, 25.04.2012 р. директором товариства позивача видано наказ №6 про забезпечення зберігання товару за адресою: м. Харків, вул. Новгородська, 4 та доступ до вказаного приміщення надано лише директору товариства позивача (т. 1 а.с. 140). Відповідне приміщення позивачем використовується на підставі договору оренди та вказане приміщення обладнано охоронною сигналізацією відповідно до укладеного з охоронною фірмою договору на охорону пультом централізованого спостереження та реагування з виїздом мобільної групи.

Що ж стосується посилання відповідача на те, що позивач не забезпечив передачу товару у строки, зазначені відповідачем у своєму листі, колегія суддів зазначає, що умовами договору не передбачено строків повернення товару зі зберігання у разі подання вимоги про дострокове повернення, а тому, не можна стверджувати, що позивач порушив умови договору.

Окрім того, зважаючи на характеристики спірного товару, колегія суддів вважає, що відповідачем визначені нереальні (не розумні) строки повернення (фактично на наступний день після дати вимоги) цього товару, в той час як позивачем направлено відповідачу графік повернення товару, який, на думку колегії суддів, є розумним.

Однак, не направляючи позивачеві жодних заперечень щодо наданого ним графіку повернення, відповідач, в свою чергу, направляє позивачу безпідставну вимогу про повернення грошей, посилаючись на те, що товар у позивача відсутній.

Надаючи оцінку поданому відповідачем у якості доказу акту від 11.10.2012 р. про відсутність матеріальних цінностей (т. 1 а.с. 45) колегія суддів зазначає, що такий акт також не є належним доказом у даній справі, оскільки він складений в односторонньому порядку лише представниками відповідача та не підписаний жодним з представників позивача чи будь-якою іншою належною особою (наприклад, представником торгово-промислової палати, ін.).

При цьому, у вказаному акті зазначено про те, що при комісійному огляді будівлі за адресами: м. Харків, вул. Новгородська, 4 та пр. Гагаріна, 98 спірні матеріальні цінності не виявлені.

Разом з тим, з відповідного акту не вбачається, яким чином представники відповідача могли встановити факт відсутності цінностей за вказаними адресами, за умови, що такі цінності знаходилися всередині приміщень та іх збереження здійснювалося, в т.ч. і засобами охороної сигналізації, а позивач заперечує факт прибуття представників до нього.

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин справи та положень ст. ст. 526, 936, 938, 948, 953 ЦК України колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, в той час як доводи відповідача, викладені ним у запереченнях на позовну заяву та у апеляційній скарзі є безпідставними та не ґрунтуються на належних доказах, через що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції», м. Харків, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі 5023/4970/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 08.04.2013р.

Головуючий суддя Шевель О.В.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Гребенюк Н.В.