Постанова

від 04.12.2012 по справі 2а/0570/13837/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2012 р. Справа № 2а/0570/13837/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12:29

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Галатіної О.О.

при секретарі Зайцевій Я.О.

за участю:

представників позивача - Бляхман М.Л., Колеснік С.А.

представника відповідача - Бєломєстнової Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітат» до Східної митниці про скасування податкового повідомлення-рішення від 3 жовтня 2012 року № 167, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Східної митниці про скасування податкового повідомлення-рішення від 3 жовтня 2012 року № 167.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 06.10.2012 року позивачем отримано податкове повідомлення-рішення від 03.10.2012 року № 167, яким проведено донарахування податку на додану вартість в сумі 73 347,01 грн. (у тому числі основний платіж - 61 025,73 грн. та 12 321,28 грн. - штрафні санкції). Підставою для прийняття повідомлення-рішення є акт планової документальної перевірки стану дотримання ТОВ «Сітат» законодавства України з питань митної справи. З акту перевірки вбачається, що в ході перевірки виявлені порушення вимог п. 5 ст. 267 Митного кодексу України в частині недостовірності задекларованих витрат на транспортування імпортованих товарів, що призвело до заниження податкового зобов'язання підприємства на суму 61 025,73 грн.

З викладеним в описовій частині та висновках Акту позивач не погоджується, з огляду на те, що ТОВ «Сітат» отримало акт без зазначення дати та номера реєстрації. Крім того, позивач зазначає, що ТОВ «Сітат» отримував товар у російських партнерів. Доставка вантажів з Росії в Україну здійснювалась експедиторами, з якими ТОВ «Сітат» було укладено договори експедирування/перевезення. Під час митного оформлення товарів ТОВ «Сітат» вартість транспортних витрат до пункту перетину митного кордону України визначало відповідно до рахунків, а також довідок про транспортні витрати та калькуляцій, які є додатком до рахунків, що надавались до митного оформлення.

Позивач не погоджується з висновками акту та позицією митниці, стосовно того, що до складу митної вартості повинна бути включена повна сума витрат на транспортування оцінюваних товарів ТОВ «Сітат». Таке висловлювання суперечать вимогам законодавства України.

При декларуванні товарів ТОВ «Сітат» керувався нормами Постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження», а також нормами Митного кодексу України, в редакціях, що діяли на момент прийняття митної декларації.

Стаття 267 Митного кодексу зазначає, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема, витрати на транспортування після ввезення.

Відповідно до п. 8 вищевказаного Порядку, для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також: або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; або довідку підприємства - перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства; або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарі здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру товару за 1 кілометр маршруту.

Як і вимагали приписи ст. 267 МК України та постанови № 1766, при оформленні митної декларації ТОВ «Сітат» надавав наступні первинні та фінансово-господарські документи: зовнішньоекономічний договір, ТН, рахунок-фактуру, договір на надання транспортних послуг, рахунок на оплату транспортних послуг, довідку про транспортні витрати, платіжне доручення на оплату транспортних послуг, платіжне доручення на оплату товару, сертифікат походження товару ф. СТ-1, сертифікат якості товару, копію митної декларації РФ.

З метою недопущення порушення ст. 267 МК України, щодо не включення до митної вартості суми витрат на транспортування, додатково до рахунку - фактури додавалися або довідка, або калькуляція із визначенням, яка частина сплачених послуг на транспортування товару підлягає включенню до митної вартості, а яка - ні.

Як вбачається із акту, відповідач вважає, що ТОВ «Сітат» слід донархувати ПДВ шляхом включення до митної вартості суми на оплату транспортування на території України. Таким чином, дії відповідача, щодо донарахування сум ПДВ порушують норму ст. 267 МК України, тому є незаконними і не можуть бути реалізовані ані ТОВ «Сітат», ані Східною митницею. Посилаючись на вказані обставини позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Східної митниці ДМС України від 03.10.2012 року № 167, як незаконне.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував. Надав письмові заперечення в яких зазначив, що за перевіряємий період ТОВ «Сітат» на підставі імпортних контрактів, складених з резидентами Російської Федерації, здійснювало переміщення через митний кордон України товарів, митне оформлення яких в подальшому було здійснено за 205 ВМД.

Згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів Інкотермс, перевезення товарів здійснювалось на умовах поставки автомобільним транспортом із використанням послуг експедиторів/перевізників за договорами на транспортно-експедиційне обслуговування.

За результатами проведеної перевірки у 104 випадках було встановлено заниження митної вартості імпортованих товарів, та як наслідок недобори митних платежів.

Так, декларування витрат на транспортування імпортованих товарі з цими ВМД, здійснювалось у відповідності до вимог статей 262 і 264 Митного кодексу України в редакції 2002 року, Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766, що діяли на час даних правовідносин.

До переліку витрат, які мають включатися до митної вартості товарів, якщо вони не були включені раніше, згідно статті 267 МК України 2002 року, входять витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, а також витрати на обробку оцінюваних товарів, пов'язаних з їх транспортуванням до митного кордону України.

Первинними документами, що зафіксували факт надання послуг з перевезення товарів, є акти виконаних робіт, рахунки, платіжні документи.

Товарно-транспортні накладні та акти виконаних робіт є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями.

Враховуючи приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996 калькуляції (довідки) про вартість транспортних витрат до пункту перетину митного кордону України, що давались підприємством під час оформлення митних декларацій, не є первинними документами у розумінні приписів вказаного Закону.

Отже, неможливо виділити із повної ціни транспортування імпортованих товарів та обчислити витрати на транспортування товарів після їх ввезення на митну територію України, оскільки немає документального підтвердження таких витрат.

Таким чином, оскільки відсутнє документальне підтвердження розподілу транспортних витрат до і після перетину митного кордону України, сума у розмірі 11800 грн. повинна бути включена до митної вартості в повному обсязі.

Ваховуючи, що розмір витрат на транспортування оцінюваних товарів до митного кордону України не підтверджуються жодним документом бухгалтерського обліку ТОВ «Сітат», тобто має місце недотримання позивачем приписів ч. 3 ст. 267 МК України 2002 року.

За результатами співставлення відомостей, що містилися в довідках, що надавалися до митного оформлення та бухгалтерських документах, митницею розраховано суми, які підлягають включенню до митної вартості задекларованих товарів та складають 305 128,56 грн.

Відповідно, збільшення бази оподаткування в даному випадку призвело до збільшення сум податків, які підлягають сплати до державного бюджету.

Посилаючись на вказані обставини, представник відповідача зазначив, що податкове повідомлення-рішення, яке оскаржує позивач прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства України та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітат» зареєстроване, як юридична особа виконавчим комітетом Маріупольської міської ради 27.11.1991 року, включене до ЄДРПОУ за номером 453805, перебуває на податковому обліку в Жовтневій МДПІ м. Маріуполя.

З 23 липня 2012 року по 3 вересня 2012 року Східною митницею була проведена планова документальна перевірка стану дотримання ТОВ «Сітат» законодавства України з питань митної справи за період з 23 липня 2009 року по 23 липня 2012 року, про що складено акт № 2/700000000/0020343392.

Актом перевірки було встановлено, що суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності порушено вимоги п. 5 ст. 267 Митного кодексу України, в частині недостовірності задекларованих витрат на транспортування імпортованих товарів, що призвело до заниження податкового зобов'язання підприємства на суму 61025,73 грн.

Перевіркою встановлено, що підприємством була надмірно включена вартість транспортно-експедиційних послуг до митної вартості товарів, імпортованих на митну територію України.

За наслідками перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення від 03 жовтня 2012 року № 167, яким за основним платежем позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 61025,73 грн. та застосовано штраф у сумі - 12 321,28 грн.

Спір між сторонами виник з приводу належного підтвердження вартості витрат на доставку імпортованих товарів до митного кордону України, з урахуванням виділення із повної ціни транспортування імпортованих товарів вартості транспортно-експедиційних послуг, до їх ввезення на територію України та після їх ввезення.

Позивач вважає, що вартість витрат повністю підтверджена калькуляцією, що є документом підтверджуючим належним чином витрати на транспортно-експедиційні послуги.

Разом з тим, суд дослідивши подані докази та проаналізувавши законодавство, яке слід застосовувати до даних правовідносин, приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з огляду на наступне.

Так, відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, саме в періоді, що перевірявся, регулюються Митним Кодексом України від 11.07.2002 року, № 92-IV, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Судом встановлено, що за спірний період (липень 2009 рок - липень 2012 року) ТОВ «Сітат» здійснювало переміщення через митний кордон України товарів, митне оформлення яких в подальшому здійснювало за 205 вантажними митними деклараціями.

За вказаний період ТОВ «Сітат», як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, здійснював зовнішньоекономічну діяльність на підставі імпортних контрактів, укладених з резидентами Російської Федерації.

Згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів Інкотермс ( у редакції 2000 року), перевезення товарів за умовами всіх контрактів здійснювалось з території Росії на умовах поставки.

За період перевірки на митну територію України на підставі оформлених ВМД в митному режимі «Імпорт» ввезено товару на загальну суму 37 519 673,14 грн. (фактурна вартість), що у валюті (згідно з даними інвойсів) складає 142 078 170,00 руб. Р.Ф.

Перевезення вантажів ТОВ «Сітат» на умовах поставки здійснювало автомобільним транспортом із використанням послуг експедиторів/перевізників за договорами на транспортно-експедиційне обслуговування.

Декларування витрат на транспортування імпортованих товарів за вказаними ВМД, здійснювалось у відповідності до вимог статей 262, 264 Митного кодексу України від 2002 року, «Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766.

За результатами перевірки у 104 випадках було встановлено заниження митної вартості імпортованих товарів та, як наслідок недобори митних платежів.

Такі висновки податковий орган робить, виходячи з того, що позивач на підтвердження задекларованої вартості транспортних послуг не надав документів, які підтверджують фактичні витрати на транспортування до перетину митного кордону та фактичну сплату вартості цих витрат.

Суд погоджується з позицією митного органу з цього приводу та вважає її обґрунтованою, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 264 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 ч. 2 статті 267 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

У відповідності до вимог п. б, ч. 3 статті 267 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню: витрати на транспортування після ввезення.

Отже, слід зробити висновок про те, що законодавець у вищенаведених нормах, чітко розрізнює витрати на транспортування до ввезення на митну територію України та після.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами той факт, що підприємством на підтвердження задекларованої вартості транспортних послуг до митного органу подавались лише калькуляції до рахунку, складені самим підприємством.

З норм закріплених в статті 267 Митного кодексу України виходить, що умовою не включення до митної вартості витрат на транспортування товарів, понесених після їх ввезення, є документальне підтвердження та можливість обчислення таких витрат. В тому числі має бути можливість виділення з загальної суми як витрат на транспортування до митного кордону, так і витрат після ввезення.

Витрати, понесені у зв'язку з транспортуванням мають бути об'єктивними, документально підтвердженими та піддаватися обчисленню. Така інформація має бути підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні.

Правові засади регулювання, організації, введення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996.

Відповідно до положень статті 9 Закону України № 996, підставою, для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

При цьому, у калькуляціях, що надавалися позивачем на підтвердження вартості послуг транспортування при митному оформлені, зазначалась загальна сума транспортних витрат, без розділу їх на транспортні витрати до митної території України та після.

Первинними документами, що фіксують факт надання послуг з перевезення товарів та їх ціну є акти виконаних робіт, рахунки, платіжні документи, товарно-транспортні накладні.

Калькуляції (довідки) про вартість транспортних витрат до пункту перетину митного кордону України, що надавалися позивачем під час оформлення митних декларацій, не є первинними документами у розумінні приписів Закону України № 996.

Таким чином, неможливо виділити із ціни транспортування імпортованих товарів та обчислити витрати на транспортування товарів після їх ввезення, оскільки немає належного документального підтвердження таких витрат.

За результатами співставлення відомостей, що містилися в калькуляціях, що надавалися до митного оформлення та бухгалтерських документах, митницею розраховано суми, які підлягають включенню до митної вартості задекларованих товарів та складають - 305 128,56 грн. Спір по сумах податку у сторін відсутній.

Перевіркою встановлена невідповідність задекларованої вартості перевезень тій, яка міститься у первинних бухгалтерських документах, а саме, актах прийому-передачі виконаних робіт (послуг) та платіжних дорученнях, суд вважає обґрунтованим рішення митного органу, щодо донарахування позивачу податку на додану вартість, визначену у податковому повідомленні-рішенні від 3 жовтня 2012 року № 167.

Відповідно, збільшення бази оподаткування в даному випадку призвело до збільшення сум податків, які підлягають сплати до державного бюджету.

Суд також зазначає на тому, що на адміністративні справи про проти правність рішення суб'єкта владних повноважень розповсюджується дія спеціальної норми КАСУ, а саме - пункту 2 статті 71 КАСУ, відповідно до якої в адміністрати вних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездія льності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи те, що в судовому засіданні відповідачем повністю була доведена правомірність прийнятого ним рішення, суд вважає позовні вимоги безпідставними та відмовляє позивачу в позові повністю.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітат» до Східної митниці про скасування податкового повідомлення-рішення від 3 жовтня 2012 року № 167 - відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 4 грудня 2012 року.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2012 року.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.

Суддя Галатіна О.О.