Рішення

від 09.04.2013 по справі 25/17-4156-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" квітня 2013 р.Справа № 25/17-4156-2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Бетон-Сервіс"

до відповідачів 1. Товариство з обмеженою відповідальністю „Цемент"

2. Громадська організація „Інвалідів „Водолей"

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1.Другий Суворовський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції; 2. ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство „Акціонерний банк „Південний"

про стягнення 6 784 555,39 грн.

Суддя Смелянець Г.Є.

за участю учасників процесу

від позивача: Зелінський О.М. за довіреністю від 21.03.2012р.

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача -2: не з'явився

від третіх осіб на стороні відповідачів: не з'явилися

від третьої особи на стороні позивача: не з'явився

Суть спору: ТОВ „Бетон Сервіс" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про солідарне стягнення з ТОВ „Цемент" і ГО „Інвалідів „Водолей" майнової шкоди в сумі 7 837 669, 68 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.10.2011р. за вказаним позовом ТОВ „Бетон Сервіс" порушено провадження у справі № 25/17-4156-201.

Під час розгляду справи господарським судом Одеської області залучені до участі у справі Другий Суворовський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, про що 01.11.2011р. винесено відповідну ухвалу; ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, про що 22.11.2011р. винесено відповідну ухвалу; Публічне акціонерне товариство „Акціонерний банк „Південний" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, про що 07.12.2011р. винесено відповідну ухвалу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.02.2012р. позов ТОВ „Бетон Сервіс" задоволено частково. З ТОВ „Цемент" на користь ТОВ „Бетон Сервіс" стягнуто 3 724 710, 80 грн. шкоди у вигляді вартості втраченого майна, 13 996, 95 грн. держмита, 129,54 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. В решті частині заявлених позивачем вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2012р. апеляційну скаргу ТОВ „Цемент" задоволено частково. Резолютивну частину рішення господарського суду Одеської області від 27.02.2012р. справі №25/17-4156-2011 залишено без змін, а мотивувальну частину цього рішення викладено в редакції постанови.

Постановою Вищого господарського суду від 13.06.2012р. касаційну скаргу ТОВ Цемент" задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2012р. та рішення господарського суду Одеської області від 27.02.2012р. у справі №25/17-4156-2011 скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, згідно з вказівками, які містяться у Постанові ВГСУ, та які в силу вимог ч.1 ст.111-12 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, судами не розглянуті вимоги позивача, які заявлені останнім у заяві про уточнення позовних вимог, зареєстрованої судом першої інстанції 17.02.2012р. Суди у своїх рішеннях не навели мотивів, за яких відповідача-2, який втратив зазначене майно, має звільнятися від цивільної відповідальності. Судами не надано оцінки діям відповідача-1 щодо його звернення до ВДВС із заявою про заміну його як відповідального зберігача на відповідача-2, а саме щодо його посилання на неможливість подальшого фінансування зберігання майна позивача, не досліджено необхідність такого фінансування, чи здійснювалося воно взагалі у період зберігання майна відповідачем -1, як і не перевірено чи дійсно відповідач-1 втратив можливість подальшого фінансування зберігання.

Ухвалою від 06.07.2012р. справу прийнято до провадження господарським судом Одеської області у складі судді Смелянець Г.Є.

Під час нового розгляду справи позивач надав до суду заяву про відмову від позовних вимог в частині вимог до ГО „Інвалідів „Водолей" за вх.№24512/2012 від 07.08.2012р., згідно з якою просить суд прийняти заяву про відмову від позовних вимог в частині вимог до ГО „Інвалідів „Водолей" та припинити провадження у справі в частині стягнення солідарно з ГО „Інвалідів „Водолей" суми заданої майнової шкоди в розмірі 7 837 659, 68 грн. Також позивач надав до суду заяву за вх.№1227507/2012 від 07.09.2012р., якою позивач відкликає та просить суд повернути заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення завданої майнової шкоди з ГО „Інвалідів „Водолей" від 10.11.2011р. №2, подану до господарського суду Одеської області 11.11.2011р., а також заяву від 07.08.2012р.

Окрім того, позивач надав до суду уточнену позовну заяву за вх.№27505/2012 від 07.09.2012р. та пояснення за вх.№27509/2012 від 07.09.2012р., згідно з якими просить суд стягнути солідарно з ТОВ „Цемент" та ГО „Інвалідів „Водолей" як відшкодування майнової шкоди 6 784 555,39 грн., з яких 4 119 530, 14 грн. - сума за балансовою вартістю втраченого майна, з врахуванням встановленого індексу інфляції та 2 665 025 грн. - суми витрат, які позивач мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

При цьому позивач вважає, що в ході виконавчого провадження з примусового виконання рішення господарського суду Одеської області від 12.11.2008р. у справі №20/209-08-4195 про виселення позивача з нежитлового приміщення, майно, яке складається із 64 позицій, а саме основних засобів виробництв позивача, у т.ч. бетонно - змішувальної установки „Ельба" на загальну суму 4 923 633,07 грн. ВДВС фактично передав на відповідальне зберігання ОСОБА_1 та залишив на території стягувача - відповідача -1 за адресою м. Одеса, вул. Хуторська, 70. Такого висновку позивач дійшов з аналізу ст.ст.1,79 Закону України „Про виконавче провадження", п.п.3.1.,3.3. Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженого наказом Мінюсту України 20.05.2003р. №43/5, Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Мінюсту України від 15.12.1999 №74/5. Також позивач вважає, що за відсутністю рішення ВДВС про призначення ТОВ „Цемент", ГО „Інвалідів „Водолей" охоронцем описаного майна, фактичне спільне розпорядження ВДВС, ТОВ „Цемент", ОСОБА_1, ГО „Інвалідів „Водолей" належного позивачу майна, призвело до його втрати.

Окрім того, позивач вважає, що при вирішенні питання про стягнення на користь позивача майнової шкоди, необхідно застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини, які виникають внаслідок завдання майнової шкоди, а саме ч.2 ст.11, ч.1 ст.1166, ч.1 ст.1190 ЦК України. При цьому, що стосується майнової відповідальності ОСОБА_1, то майнові вимоги до нього на даний час розглядаються загальним судом в межах цивільного судочинства, а в межах вирішення даного господарського спору позивачем на підставі ст.1,12 ГПК України заявлені позовні вимоги лише про майнову відповідальність відповідача-1 та відповідача -2.

У додаткових поясненнях за вх.№30328/2012 від 08.10.2012р. позивач посилається на те, що у заявах, які надішли до суду 03.02.2012р. та 17.02.2012р., позивач просив суд стягнути з відповідачів 6 784 555,39 грн., з яких 4 119 530,14 грн. - сума за балансовою вартістю втраченого майна, а також 394 819,34 грн. - інфляційне збільшення суми, яка підлягає відшкодуванню за заподіяну майнову шкоду, та 2 665 025,25 грн. - сума витрат, які позивач мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Також позивач вважає, що при вирішенні питання про стягнення на користь позивача майнової шкоди, необхідно застосовувати положення законодавства що регулюють правовідносини, що виникають внаслідок завдання майнової шкоди всіма фактичними зберігачами (володільцями та розпорядниками) майна, як солідарними боржниками, оскільки під час здійснення виконавчого провадження по виконанню наказу господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. у справі №20/209-08-4195 фактичне спільне неправомірне розпорядження майном з боку ВДВС, ОСОБА_1, ТОВ „Цемент" та ГО „Інвалідів „Водолій" призвело до його втрати, а відповідно до ч.1 ст.1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. Окрім того, позивач вважає неправомірними посилання відповідача -1 на неможливість подальшого фінансування зберігання майна, оскільки відповідно до законодавства фінансування зберігання майна могло здійснюватися виключно за рахунок коштів державного бюджету України та коштів виконавчого провадження.

Відповідач -1 надав до суду письмові пояснення за вх.24502/2012 від 07.08.2012р., згідно з якими вважає позовні вимоги ТОВ „Бетон-Сервіс" необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з посиланням при цьому на відсутність протиправної поведінки та вини ТОВ „Цемент", оскільки після отримання майна на відповідальне зберігання за актом опису майна від 09.10.2009р., який підписаний генеральним директором ТОВ „Цемент" ОСОБА_1, ТОВ „Цемент" отримано згоду ВДВС на заміну відповідального зберігача, а тому передача майна відповідчу-2 була здійснена на законних підставах і така передача не є порушенням обмежень щодо користування описаним та арештованим майном, встановлених ВДВС в акті опису та арешту від 09.10.2009р. Також відповідач -1 посилається на відсутність причинного зв'язку між шкодою і протиправної поведінкою, оскільки після заміни відповідача -1, як відповідального зберігача на відповідача-2, саме відповідач-2, як новий зберігач є особою відповідальною перед ВДВС за збереження майна. Відповідно до ч.7 ст.78 Закону України „Про виконавче провадження" передане для зберігання майно боржника видається йому державним виконавцем на підставі акта після відшкодування боржником витрат, пов'язаних із зберіганням такого майна, а тому саме ВДВС несе відповідальність безпосередньо перед позивачем за повернення належного останньому майна. Окрім того, відповідач-1 посилається на неможливість подальшого фінансування зберігання майна, із наданням при цьому відповідних доказів.

У письмових поясненнях щодо заяви позивача про відмову від позовних вимог в частині вимог до ГО „Інвалідів „Водолей" відповідач-1 просить суд скористатися своїм правом не приймати відмови позивача від позовних вимог до ГО „Інвалідів „Водолей" та відмовити позивачу у задоволенні заяви, а у разі задоволення вказаної заяви позивача припинити провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки, із врахуванням вказівок, що містяться у постанові ВГСУ, нез'ясованим залишається лише питання про притягнення до цивільної відповідальності відповідача-2 за втрату майна позивача, що фактично і є предметом судового розгляду.

У письмових поясненнях за вх.№27737/2012 від 10.09.2012р. третя особа (ОСОБА_1) посилається на те, що судами апеляційної та касаційної інстанції був вставлений факт, що майно позивача було передане на відповідальне зберігання саме ТОВ „Цемент", а підпис ОСОБА_1 у акті опису і арешту майна свідчить лише про його повноваження як представника юридичної особи, а тому цей факт не підлягає доказуванню у даному судовому процесі. Також третя особа посилається на те, що вина ТОВ „Цемент" у втраті майна позивача відсутня, протиправність позивачем не доведена, а тому не має жодної правової підстави для задоволення позовних вимог ТОВ „Бетон -Сервіс". Окрім того, третя особа посилається на те, що заява позивача про відмову від позовних вимог до ГО „Інвалідів „Водолей" у разі її задоволення судом перешкодить об'єктивному, справедливому і всебічному розгляду даної справи.

Ухвалою від 08.08.2012р. строк вирішення спору у даній справі продовжений господарським судом на 15 днів до 21.09.2012р. у зв'язку із задоволенням відповідного клопотання відповідача -1.

Розпорядженням голови суду від 10.09.2012р. справу передано на розгляд судді Погребній К.Ф. у зв'язку з перебуванням судді Смелянець Г.Є. на лікарняному. На підставі розпорядження голови суду від 24.09.2012р. справу прийнято до провадження суддею Смелянець Г.Є., про що 25.09.2012р. винесено відповідну ухвалу.

Під час розгляду справи суд задовольнив клопотання відповідача -1 та на підставі ч.1 ст.79 ГПК України зупинив провадження у справі №25/17-4156-2011 до вирішення пов'язаної з нею справи №22ц/1590/10289/12, що розглядається апеляційним судом Одеської області.

На підставі заяви відповідача -1 за вх.№10019/2013 від 26.03.2013р. провадження у справі поновлено господарським судом, про що 29.03.2013р. винесено відповідну ухвалу, якою розгляд справи призначений на 09.04.2013р.

Вказану ухвалу суду сторонам та третім особам у справі надіслано 01.04.2013р., про що свідчить реєстр поштових відправлень суду за 01.04.2013р., а також відповідна ухвала суду, яка надіслана на адресу відповідача-2 та повернута органами поштового зв'язку до суду з повідомленням про не проживання відповідача-2 за вказаною адресою.

За таких обставин, а також із врахуванням положень, які містяться у пп.3.9.1. п.3.9. Постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18, господарський суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю відповіжачів1,2 та третіх осіб у судовому засіданні 09.04.2013р.

Представник позивача у судовому засіданні 09.04.2013р. надав усні пояснення, згідно з якими позивач підтримує свої позовні вимоги та просить суд стягнути солідарно з відповідачів майнову шкоду в сумі 6 784 555,39 грн., з яких 4 119 530,14 грн. - сума за балансовою вартістю втраченого майна, із врахуванням індексу інфляції 394 819,34 грн. та 2 665 025,25 грн. - сума витрат, які позивач мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні за участю представника позивача оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд встановив:

Згідно з довідкою ДПІ у Суворовському районі м. Одеси про загальну інформацію щодо ТОВ „Бетон-Сервіс" та результати його діяльності за період з 01.04.2007р. по 30.06.2008р. учасниками ТОВ „Бетон-Сервіс" було внесено до статутного фонду Бетонозмішувальну установку ELBA ESM 60 вартістю 600 000 дол. США, що згідно курсу НБУ 5,3282 грн. за 1 дол. становить 3 196 920 грн. Також вказана БЗУ ELBA ESM 60 передана позивачем у заставу АБ „Південний" на підставі договору застави від 22.05.2006р., згідно з яким вказане майно заставлено з метою додаткового забезпечення своєчасного виконання кредитного договору №124/1 від 28.04.2006р. та додаткової угоди до нього від 12.05.2006р.

30.09.2009р. Другим Суворовським відділом Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (надалі - ВДВС) відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Одеської області №20/209-08-4195, виданого господарським судом Одеської області 16.12.2008р. про виселення ТОВ „Бетон-Сервіс" з нежилого приміщення (склад інертних матеріалів) загальною площею 2500 кв.м., що розташоване за адресою п. Одеса, вул. Хуторська,70, про що винесено відповідну постанову ВП №15035318.

09.10.2009р. ВДВС у присутності понятих та працівника органів внутрішніх справ, проведено опис майна, що належить боржнику із 64 найменувань, вартістю 4 772 190 грн., в т.ч. БЗУ ELBA ESM 60 вартістю 3 500 000 грн., компресор SGHWING вартістю 400 000 грн., генератор вартістю 10 000 грн., металева ємність 60 літрів вартістю 10 000 грн., металева ємність 28 тон вартістю 5000 грн. та на описане майно накладено арешт і встановлено обмеження права користуватися ним: знищувати, пошкоджувати, відчужувати, приховувати, про що складений відповідний акт опису й арешту майна серії АА №625708 від 09.10.2009р.

Також акт опису й арешту майна серії АА №625708 від 09.10.2009р. свідчить, що описане майно прийнято на відповідальне зберігання ТОВ „Цемент" в особі генерального директора ОСОБА_1

При цьому, у рішенні апеляційного суду Одеської області від 22.01.2013р. №22-ц/785/421/13 встановлено, що при отриманні на відповідальне зберігання майна боржника - ТОВ „Бетон Сервіс", згідно акту опису та арешту майна АА№625708, ОСОБА_1 виступав як посадова особа, яка представляла ТОВ „Цемент" відповідно до наданий йому повноважень, що підтверджується наказом №74-К від 23.08.2007р. про призначення його генеральним директором підприємства.

Постановою ВДВС від 16.10.2009р. виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 16.12.2008. у справі №20/209-08-4195 закінчено у зв'язку із виселенням боржника ТОВ „Бетон-Сервіс" з нежилого приміщення (склад інертних матеріалів) загальною площею 2500 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Хуторська,70.

03.11.2009р. за вх.№4139/2244/14 ВДВС одержав заяву ТОВ „Цемент" про неможливість подальшого фінансування зберігання майна ТОВ „Бетон - Сервіс", яке передане ТОВ „Цемент" на відповідальне зберігання 09.10.2009р. та заміну відповідального зберігача вказаного майна ТОВ „Цемент" на ГО „Інвалідів „Водолей".

У листі від 04.11.2009р. №25785 ВДВС надав згоду на заміну відповідального зберігача майна ТОВ „Бетон-Сервіс" з ТОВ „Цемент" на ГО „Інвалідів „Водолей" та просив надати на адресу відділу копію акту прийому-передачі зазначеного майна.

05.11.2009р. між ТОВ „Цемент" (Зберігач) і ГО „Інвалідів „Водолей" (Новий зберігач) укладено угоду про заміну відповідального зберігача, згідно з якою сторони домовилися про те, що зберігач передає, а Новий зберігач приймає на відповідальне зберігання описане майно, що нове місце зберігання описаного майна розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Агрономічна,205, що передача на відповідальне зберігання описаного майна Новому зберігачеві відбувається на підставі акту прийму-передачі описаного майна, який підписується посадовими чи уповноваженими особами Зберігача та Нового зберігача до вивезення відповідного майна з території відповідального зберігання товариства.

З 06.11.2009р. по 20.11.2009р. включно описане ВДВС майно ТОВ „Бетон-Сервіс" вивезено ГО „Інвалідів „Водолей" з території ТОВ „Цемент", про що свідчать відповідні акти прийму-передачі описаного майна №1 від 06.11.2009р., №2 від 07.11.2009р., №3 від 09.11.2009р., №4 від 19.11.2009р., №5 від 20.11.2009р., які підписані між ТОВ „Цемент" і ГО „Інвалідів „Водолей".

26.11.2009р. ВДВС одержав лист ТОВ „Бетон-Сервіс" з вимогою надання документального підтвердження збереження майна ТОВ „Бетон-Сервіс". Також 17.02.2010р. ТОВ „Бетон-Сервіс" звернулося з листами до ТОВ „Цемент", ОСОБА_1, ГО „Інвалідів „Водолей" з вимогою повернення належного ТОВ „Бетон-Сервіс" майна.

23.07.2010р. ВДВС було складено акт про відсутність описаного й арештованого майна АА № 625708 від 09.10.2009 р. за адресою: м. Одеса, вул. Агрономічна, 205.

У зв'язку із втратою належного позивачу майна, останнім здійснений розрахунок спричиненої шкоди, згідно з яким балансова вартість втраченого майна, із врахуванням інфляційних нарахувань в сумі 394819,34 грн. становить 4 119 530,14 грн. (в т.ч. БЗУ ELBA ESM 60 вартістю 3 248 409, 46 грн., компресор SGHWING вартістю 394013,92 грн., генератор вартістю 62067,61 грн., ємність для води 60 тон вартістю 18225,02 грн., цистерна ємністю 28 літрів вартістю 1994,80 грн.), та розмір додаткових витрат, понесених позивачем для відновлення свого порушеного права становить 2 665 025,25 грн.

При цьому у розрахунок розміру додаткових витрат позивачем покладений розрахунок заборгованості ТОВ „Бетон-Сервіс" за кредитним договором №124/1 від 28.04.2006р., який здійснений АБ „Південний" станом на 05.12.2011р.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного:

Як вище встановлено господарським судом, предметом спору у даній справі є солідарне стягнення шкоди, спричиненої спричинена майну позивача під час його зберігання відповідачами -1,2.

Також судом встановлено, що зобов'язання зі зберігання майна позивача виникло у відповідача -1 на підставі акту опису й арешту майна від 09.10.2009р., яким ВДВС передав на відповідальне зберігання відповідача -1 описане й арештоване майно позивача під час виконання наказу господарського суду Одеської області від 16.12.2008р., який виданий на виконання рішення господарського суду Одеської області про виселення позивача з нежилого приміщення на користь відповідача -1.

При цьому, факт передачі описаного й арештованого ВДВС майна позивача на відповідальне зберігання саме відповідачу -1 встановлений рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.01.2013р. №22-ц/785/421/13, а в силу вимог ч.4 ст.35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.55 Закону України „Про виконавче провадження", в редакції, що була чинною на момент передачі майна на відповідальне зберігання, про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

У ст.58 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 55 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі - зберігачеві), під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачеві. Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності. Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Згідно з ч.5 ст.79 Закону України „Про виконавче провадження" Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов'язаний провести опис майна та зазначити його вартість. Описане майно передається на відповідальне зберігання особі, яка державним виконавцем призначена охоронцем майна.

Таким чином, на підставі Закону України „Про виконавче провадження" між ВДВС і відповідачем -1 виникли правовідносини зі зберігання майна позивача, а в силу вимог ч.1 ст.954 ЦК України до зберігання, яке здійснюється на підставі закону застосовуються положення глави 66 ЦК України, якщо інше не встановлено законом.

Так у ч.1 ст.936 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності, а відповідно до ч.1 ст.943 ЦК України зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто.

Між тим, встановлене ч.1 ст.943 ЦК України загальне правило особисто виконувати зберігачем взяті на себе зберігальні обов'язки не є перешкодою для сторін встановити інші умови виконання зберігальних обов'язків, що в свою чергу і було зроблено сторонами шляхом звернення відповідача-1 до ВДВС з заявою про неможливість подальшого фінансування зберігання майна та заміну відповідального зберігача майна з відповідача-1 на відповідача-2 та погодження ВДВС із заміною відповідального зберігача з відповідача-1 на відповідача -2.

При цьому, неможливість подальшого зберігання майна позивача відповідачем -1 пов'язана із виникненням збитків у відповідача -1 за 9 місяців 2009 року в розмірі 36787000 грн., що в свою чергу унеможливлювало здійснення додаткових витрат на оплату послуг ТОВ „Легіон-3000" з охорони майна позивача, розмір яких лише за жовтень 2009 року становив 28050 грн., що підтверджується балансом ТОВ „Цемент" станом на 30.09.2009р., звітом про фінансові результати ТОВ „Цемент" за 9 місяців 2009р., договором №79 від 29.01.2007р., з додатковою угодою до нього №2 від 09.10.2009р., рахунками ТОВ „Легіон-3000" на оплату додаткових послуг та виписками з банківського рахунку ТОВ „Цемент" у АБ „Південний" про оплату рахунків ТОВ „Легіон-3000". Більш того, доповідна записка від 28.08.2009р. свідчить, що територія, на який знаходилося передане на зберігання відповідачу-1 майно позивача, планувалася відповідачем -1 для використання у якості додаткової платформи для зберігання сировини для виробництва цементу.

Згідно з ч.2 ст.940 ЦК України зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схоронності. Вимоги цієї статті підлягають застосуванню і у випадку вже укладеного договору зберігання, якщо зберігач не може забезпечити її схоронності.

Таким чином, з моменту заміни відповідача-1, як відповідального зберігача майна позивача відповіжчем-2 за згодою ВДВС, як поклажедавця цього майна, між ВДВС, як поклажедавцем і відповідачем-2, як новим зберігачем, виникло нове договірне правовідношення з відповідального зберігання майна позивача, а відповідно до вимог ч.1 ст.942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Між тим, вищевстановлені обставини справи свідчать, що саме під час відповідального зберігання майна позивача відповідачем -2 це майно було втрачено останнім, а відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, особою, яка повинна відповідати за шкоду, що спричинена майну позивача, є відповідач-2.

При цьому, необхідною умовою застосування до відповідача-2 такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди необхідно встановити наявність таких складових цивільного правопорушення, як протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і наявністю шкоди, вину завдавача шкоди.

Щодо наявності протиправної поведінки відповідача -2, господарський суд виходить з того, що в порушення вимог ч.1 ст.942 ЦК України відповідачем -2, як відповідальним зберігачем майна позивача, допущено втрату цього майна.

Щодо наявності шкоди в розмірі 4 119 530,14 грн., господарський суд виходить з наступного.

Матеріали справи свідчать, що у розмір спричиненої майну позивача шкоди останнім включено балансову вартість втраченого майна в розмірі 3 248 409,46 грн., із врахуванням інфляційних нарахувань на вартість втраченого майна з 23.07.2010р. по 31.12.2011р. в розмірі 394 819,34 грн., що загалом становить 4 119 530,14 грн. та додаткові витрати позивача, пов'язані з відновленням порушеного права в розмірі 2 665 025, 25 грн.

При цьому розрахунок вартості втраченого майна здійснений позивачем на підставі Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого Постановою КМУ від 22.01.1996р. №116 (в редакції Постанови №1393 від 16.12.2009р.), згідно з якою розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю таких цінностей (з вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 відсотків балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які визначає щомісяця Держкомстат, відповідного розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору за формулою: Р = [(Б - А) х І + ПДВ + А ] х 2, де Р - розмір збитків (у гривнях); Б - балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей (у гривнях); А - амортизаційні відрахування з дати початку експлуатації (у гривнях); І - загальний індекс інфляції, який розраховується з дати початку експлуатації на підставі визначених щомісяця Держкомстатом індексів інфляції; ПДВ - розмір податку на додану вартість (у гривнях); А - розмір акцизного збору (у гривнях).

Між тим, в порушення вимог вищевказаного Порядку індекс інфляції розрахований позивачем не з дати початку експлуатації втраченого майна, а з 23.07.2010р., тобто з дати втрати майна позивача.

За таких обставин господарський суд вважає, що доведеною позивачем є шкода в розмірі 3 724 710, 81 грн., що становить балансову вартість втраченого майна.

Щодо наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, господарський суд виходить з того, що саме внаслідок незбереження майна позивача відповідачем-2, як відповідальним зберігачем цього майна, воно було втрачено останнім, що і призвело до спричинення шкоди майну позивача в сумі 3 724 710,81 грн.

Обставини, які свідчать про те, що додаткові витрати позивача в сумі 2 665 025, 25 грн. виникли саме внаслідок незбереження майна позивача відповідачем -2, із врахуванням при цьому, що ці додаткові витрати фактично є кредиторською заборгованістю позивача за кредитним договором №124/1 від 28.04.2006р., який укладений останнім з ПАТ АК „Південний", недоведені позивачем. Тобто, позивачем не доведено наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача-2 та спричиненою позивачу шкодою в розмірі 2 665 025, 25 грн.

Щодо наявності вини відповідача -2 у спричиненні шкоди, то господарський суд виходить з того, що в силу вимог ч.2 ст.1166 ЦК України відсутність вини у спричиненні шкоди повинна доводити саме особа, яка її завдала.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У ст.34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Між тим, в порушення вимог вищенаведеного законодавства, відповідач-2 не надав до суду жодних доказів, які б свідчили про відсутність його вини у спричиненій майну позивача шкоді, як і не надав до суду жодних заперечень та доказів, які спростовують встановлені обставини справи про незбереження майна позивача саме відповідачем -2.

Поряд з цим, предметом позову ТОВ „Бетон-Сервіс" є стягнення спричиненої майну позивача шкоди з відповідачів 1,2 в солідарному порядку. При цьому, обов'язок солідарної відповідальності відповідачів 1,2 позивач обґрунтовує вимогами ч.1 ст.1190 ЦК України, якою встановлено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Проте, вищевстановлені обставини справи свідчать не лише про відсутність спільних дій відповідачів 1,2 у спричиненій майну позивача шкоді, а навпаки, про спричинення шкоди майну позивача саме відповідачем-2, який в силу вимог ст.1166 ЦК України і повинний відповідати за завдану майну позивача шкоду.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про звільнення відповідача-1 від відповідальності за спричинену майну позивача шкоду та часткове задоволення позовних вимог ТОВ „Бетон-Сервіс" шляхом стягнення спричиненої майну позивача шкоди в сумі 3 724 710,81 грн. саме з відповідача-2.

Відповідно до ст.44, 49 ГПК України судові витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача-2 у справі.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Бетон-Сервіс" задовольнити частково.

2.Стягнути з Громадської організації „Інвалідів „Водолей" (65029, м. Одеса, вул. Князівська,9, код ЄДРПОУ 35358699) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Бетон-Сервіс" (65012, м. Одеса, вул. Отрадна,12,кв.8, код ЄДРПОУ 32780467) шкоду в сумі 3 724 710 (три мільйони сімсот двадцять чотири тисячі сімсот десять) грн. 81 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 13 999 (тринадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 129 (сто двадцять дев'ять) грн. 56 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено у встановленому законом порядку.

Повне рішення складено 10 квітня 2013 року.

Суддя Смелянець Г.Є.