Постанова

від 08.04.2013 по справі 810/732/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 року № 810/732/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С. при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю осіб, які беруть участь у справі

від позивача: Дутчин І.М.,

від відповідача: Крайнік Д.В.,

від третьої особи: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави до третя особаКоцюбинської селищної ради Київської області житлово-будівельний кооператив «Спільнота» проскасування рішення, в с т а н о в и в:

Заступник прокурора Київської області в інтересах держава (надалі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області (надалі - відповідач) за участю третьої особи - житлово-будівельного кооперативу «Спільнота» про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 11.10.2010 № 184 «Про надання житлово-будівельному кооперативу «Спільнота» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 75,00 га для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд членів кооперативу».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при прийнятті рішення відповідачем не враховано той факт, що житлово-будівельний кооператив «Спільнота» не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні Житлового кодексу УРСР і статті 41 Земельного кодексу України. Водночас, позивачем наголошено, що оспорюване рішення прийнято відповідачем за відсутності затвердженої містобудівної документації та з порушенням пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки у ході перевірки прокуратурою встановлено, що зазначена земельна ділянка знаходиться за межами селища Коцюбинське, а відповідач не є органом виконавчої влади та не має відповідних повноважень на розпорядження такими землями. З таких підстав позивач вважає рішення відповідача від 11.10.2010 № 184 протиправним та просить його скасувати у судовому порядку.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем вказано, що доводи позивача, викладені в позовній заяві, не підтверджуються документально та спростовуються наявними у відповідача доказами, тому підстави, з яких позивач просить суд скасувати спірне рішення, є необґрунтованими. Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та у межах повноважень, наданих йому законами України і підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності не надсилав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до приписів частини другої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи третя особа була повідомлена своєчасно та належним чином, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за існуючої явки та на підставі наявних у справі доказів.

Як то встановлено судом, 11.10.2010 Коцюбинською селищною радою Київської області прийнято рішення № 184 «Про надання житлово-будівельному кооперативу «Спільнота» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 75,00 га, для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд членів кооперативу».

Зі змісту даного рішення вбачається, що третій особі - житлово-будівельному кооперативу «Спільнота», надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 75,00 га за рахунок земель запасу житлової і громадської забудови селища Коцюбинське для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу, відповідно до графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки: з півдня - смуга існуючого автошляху, з півночі - вул. Ф.Саєнка, із заходу - вул. Житлова, зі сходу - шосе Київ-Ірпінь.

Крім того, вказаним рішенням зобов'язано житлово-будівельний кооператив «Спільнота» у встановленому порядку розробити містобудівну документацію для обґрунтування розміру земельної ділянки.

Прокуратурою Київської області, на підставі постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 21.01.2013, проведено перевірку діяльності відповідача щодо правомірності прийняття рішення від 11.10.2010 № 184 «Про надання житлово-будівельному кооперативу «Спільнота» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 75,00 га, для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд членів кооперативу».

У ході перевірки позивачем встановлено, що житлово-будівельний кооператив «Спільнота» створено громадянами - ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які не перебувають на обліку осіб (квартирному обліку), які потребують покращення житлових умов, що підтверджується листами Коцюбинської селищної ради від 23.01.2013 № 04.12/68 та Ірпінської міської ради від 25.01.2013 № 01-21/397. Поряд із цим позивачем вказано на невідповідність статуту третьої особи Примірному статуту житлово-будівельного кооперативу. З огляду на ту обставину, що за приписами Житлового кодексу УРСР і статті 41 Земельного кодексу України житлово-будівельний кооператив створюється не менш як п'ятьма особами, а також громадянами, які потребують поліпшення житлових умов, а засновники (члени) даного кооперативу не відповідають зазначеним вимогам, позивач дійшов висновку, що житлово-будівельний кооператив «Спільнота» не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні вищевказаних норм законодавства.

Поряд із цим, позивачем встановлено, що оспорюване рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийнято відповідачем за відсутності затвердженої містобудівної документації та погодження спеціального уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури, що підтверджується листом Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради від 28.01.2013 № 26.

Окрім того, прокуратурою встановлено, що зазначена земельна ділянка знаходиться за межами селища Коцюбинське. Тому, за висновками позивача, оспорюване рішення прийнято всупереч вимогам пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки Коцюбинська селищна рада не є органом виконавчої влади та не має відповідних повноважень на розпорядження такими землями.

Вважаючи спірне рішення неправомірним, прокурор звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

У ході судового розгляду справи представником відповідача надано пояснення з приводу спірних правовідносин та зауважено, що посилання позивача на Примірний статут житлово-будівельного кооперативу щодо мінімальної кількості членів ЖБК є безпідставним, оскільки положення цього статуту суперечать вимогам Закону України «Про кооперацію», який саме і регулює діяльність різних видів кооперативу.

Щодо відсутності у відповідача на момент прийняття оскаржуваного рішення містобудівної документації, представник відповідача пояснив, що станом на дату прийняття спірного акта рішенням Коцюбинської селищної ради від 22.07.2010 № 106 було затверджено схему планування території, а також рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 153 затверджено Генеральний план смт. Коцюбинське, на підтвердження чого представником відповідача надано суду відповідні докази.

Крім того, представником відповідача зауважено, що у листі Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради від 28.01.2013 № 26 вірно зазначено про те, що містобудівна документація для забудови конкретної земельної ділянки, відносно якої приймалося оскаржуване рішення до відділу не подавалась з огляду на те, що спірне рішення не тягне за собою саме передачу земельної ділянки у власність, а отже на момент прийняття оскаржуваного рішення не вирішувалось питання про планування забудови земельної ділянки, яка ще не передана у власність.

Щодо знаходження земельної ділянки поза межами смт. Коцюбинське представник відповідача зазначив, що такі висновки позивача спростовуються даними Генерального плану смт. Коцюбиньске та картагрофічного зображення зовнішніх меж смт. Коцюбинське згідно матеріалів інвентаризації щодо відновлення адміністративно-територіальних меж смт. Коцюбинське відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941. На підтвердження даної обставини представником відповідача надано суду відповідні докази.

Окрім того відповідачем зауважено, що питання встановлення меж смт. Коцюбинське вже було предметом судового оскарження у справі № 2а-6326/11/2670 в якій позивач - Київська міська рада, просила суд визнати нечинними та скасувати рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 06.11.2009 № 170 «Про інвентаризацію меж смт. Коцюбинське», рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 29.04.2010 № 75 «Про затвердження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі смт. Коцюбинське Київської області», рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 № 153, яким затверджено Генеральний план смт. Коцюбинське, а також встановити відсутність повноважень у Коцюбинської селищної ради Київської області на прийняття цих рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Крім того, як то вказано у запереченнях відповідачем, спірне рішення від 11.10.2010 № 184 вже було предметом судового розгляду у справі № 2а-2978/11/1070 саме з підстав знаходження спірної земельної ділянки за межами селища. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд звертає увагу на таке.

Щодо тверджень позивача про те, що житлово-будівельний кооператив «Спільнота» не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні Житлового кодексу УРСР і статті 41 Земельного кодексу України, суд зазначає таке.

Як то вбачається зі змісту позовної заяви, позивач дійшов такого висновку, виходячи з аналізу Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985.

Так, на думку позивача, згідно статей 133-135 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. На облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. До членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу.

Проте, на думку позивача, засновники даного кооперативу не відповідають зазначеним вимогам, оскільки ці громадяни не перебувають на квартирному обліку та не проживають у смт. Коцюбинське.

Крім того, позивач посилається на пункт 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, відповідно до якого при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, не може бути менше 5 осіб.

Ураховуючи викладене, позивач дійшов висновку, що при створенні та державній реєстрації ЖБК «Спільнота» його засновниками (членами) виступали 3 особи, що суперечить зазначеній вимозі Примірного статуту жилого-будівельного кооперативу, тому даний кооператив не створювався як житлово-будівельний кооператив.

Судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А 01 № 280123 07.10.2010 житлово-будівельний кооператив «Спільнота» зареєстровано Виконавчим комітетом Ірпіньської міської ради Київської області як юридичну особу (ідентифікаційний код 37075820).

Згідно статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судом встановлено та не заперечувалась сторонами, що, як на момент звернення до відповідача із заявою про виділення земельної ділянки та прийняття рішення від 11.10.2010 № 184, так і на час розгляду даної справи, запис про реєстрацію ЖБК «Спільнота» в ЄДРПОУ не скасовано у спосіб, встановлений законодавством

Будь-яких належних та допустимих доказів наявності судових рішень щодо скасування запису про реєстрацію житлово-будівельного кооперативу «Спільнота», визнання недійсним статуту даної юридичної особи або визнання неправомірними дій державного реєстратора позивачем суду не надано.

Судом також досліджено нормативно-правове обґрунтування доводів позивача щодо того, що ЖБК «Спільнота» не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні Житлового кодексу УРСР та статті 41 Земельного кодексу України та встановлено таке.

Так, спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює порядок створення кооперативів в Україні є Законом України «Про кооперацію» від 10.07.2003 № 1087-IV.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про кооперацію», кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Приписами статті 6 Закону України від 10.07.2003 № 1087-IV «Про кооперацію» передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про кооперацію», кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою, ніж три особи.

Відтак, із аналізу вказаних норм вбачається, що нормами спеціального Закону, який визначає правові, організаційні, економічні і соціальні основи функціонування кооперації в Україні та який регулює порядок створення кооперативів в Україні передбачено мінімальну чисельність учасників кооперативу у кількості трьох осіб, а також не передбачено такої обов'язкової умови для створення житлово-будівельного кооперативу, як перебування його засновників на обліку для поліпшення житлових умов.

Водночас, стаття 41 Земельного кодексу України визначає, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Тобто, дана норма за своїм змістом не стосується визначення поняття гаражно-будівельного кооперативу, бо встановлює лише порядок передачі у власність або в оренду земельних ділянок.

Між тим, надаючи оцінку таким висновкам позивача суд враховує ту обставину, що предметом даного спору є саме оскарження рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 11.10.2010 № 184, а не надання правової оцінки обставинам створення та реєстрації ЖБК «Спільнота».

Окрім того суд наголошує, що Коцюбинська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, не наділена повноваженнями перевіряти обґрунтованість та правомірність реєстрації тієї чи іншої юридичної особи при вирішенні питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо скасування спірного рішення від 11.10.2010 № 184 з тих підстав, що ЖБК «Спільнота» не є житлово-будівельним кооперативом, є помилковими та не беруться судом до уваги.

Щодо тверджень позивача про те, що Коцюбинська селищна рада Київської області не мала повноважень приймати рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки за відсутності затвердженої містобудівної документації селища, суд зазначає таке.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пунктів «а» і «б» статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Нормативним актом, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.

Пунктом 2 статті 1 даного Закону надано визначення генерального плану населеного пункту - це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Згідно пункту 7 статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

За приписами частини третьої статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівна документація розробляється на паперових і електронних носіях на оновленій картографічній основі в цифровій формі як набори профільних геопросторових даних у державній геодезичній системі координат УСК-2000 і єдиній системі класифікації та кодування об'єктів будівництва для формування баз даних містобудівного кадастру.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», детальний план території уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток території, тобто, детальне планування забудови території здійснюється на основі генерального плану.

У ході судового розгляду справи відповідачем надано суду кольорову копію генерального плану смт. Коцюбинське Київської області, який затверджено рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 153, а також вказане рішення ради (а.с.59-60). Відповідно до умовних зображень земельна ділянка, яка зазначена у спірному розпорядженні, відноситься до резерву садибної забудови.

Відтак, посилання прокурора на інформацію Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради, викладену у листі від 28.01.2013 № 26, як на докази відсутності містобудівної документації селища на дату прийняття оскаржуваного рішення, не відповідає дійсності, оскільки у смт. Коцюбинське наявний генеральний план, тобто містобудівна документація, який було затверджено на час прийняття спірного рішення, і відповідно до якого визначено принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Суд звертає увагу, що зі змісту листа Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради від 28.01.2013 № 26 не вбачається, що саме на час прийняття спірного рішення до відділу не було подано містобудівної документації. У листі, зокрема зазначено, що станом на даний час містобудівна документація щодо детального планування забудови земельних ділянок, дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення їх у власність до відділу не направлялася.

Між тим, порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами викладено у главі 19 Земельного кодексу України.

Так, стаття 1 Земельного кодексу України визначає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Частини шоста, сьома та восьма даної норми визначають, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відтак, процедура отримання земельної ділянки у власність передбачає декілька етапів, одним з яких є отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, іншим розробку відповідної проектної документації, яка має розроблятися в складі проекту землеустрою.

При цьому, як убачається із змісту статті 118 Земельного кодексу України, розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також його експертиза мають на меті визначення меж земельної ділянки в натурі, а також з'ясування обставин, що можуть бути перешкодою для надання земельної такої ділянки.

З'ясування таких обставин є обов'язком органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що передує прийняттю рішення про надання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Саме тому в тексті рішення від 11.10.2010 № 184 (пункт 2) було зобов'язано третю особу розробити містобудівну документацію для обґрунтування розміру земельної ділянки.

Суд наголошує на тому, що факт надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, отримання висновків від уповноважених органів державної влади щодо можливості передачі у власність чи користування земельної ділянки в принципі не можуть призвести до порушення прав держави, адже є обов'язковою складовою визначеної Земельним кодексом України процедури відчуження державою земельної ділянки чи передачі її у користування громадянам або юридичним особам.

Відтак, відповідачем вірно та обґрунтовано зазначено, що рішення про надання дозволу на розробку проектної документації само по собі не тягне за собою передачу земельної ділянки у власність, тому на момент прийняття спірного рішення не може розглядатись питання про планування забудови земельної ділянки, яка ще не передана у власність.

Щодо доводів позивача щодо того, що земельна ділянка, відносно якої було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення у власність житлово-будівельного кооперативу «Спільнота», знаходиться за межами смт. Коцюбинське, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Стаття 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Так, на підтвердження своїх доводів щодо знаходження спірної земельної ділянки, відносно якої прийнято рішення від 11.10.2010 № 184, за межами смт. Коцюбинське, позивачем надано суду копію схеми розташування земельної ділянки (а.с.16).

Втім, дослідивши дану схему суд дійшов висновку, що такий документ не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки сама по собі схема розташування земельної ділянки не відображає планування території смт. Коцюбинське в цілому, а зі змісту цієї схеми вбачається лише місце розташування земельної ділянки, а не її проекція по відношенню до загального плану всієї території смт. Коцюбинське.

Поряд із цим, на вказаній схемі відсутні умовні зображення щодо меж селища та відмітки відповідного компетентного органу, який видав даний документ і до повноважень якого відноситься ведення моніторингу та обліку земель.

У свою чергу відповідачем, на спростування доводів позивача, надано суду Генеральний план смт. Коцюбинське Київської області, який затверджений рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.10.2010 № 153, а також матеріали інвентаризації адміністративно-територіальних меж смт. Коцюбинське Київської області, які затверджені рішенням Коцюбинської селищної ради від 06.11.2009 № 170 та погоджені висновком Відділу Держкомзему у м. Ірпені Київської області від 06.11.2009 № 1483 (а.с.46-47).

Судом також встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 відмовлено у задоволенні позову, зокрема, щодо скасування рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 06.11.2009 № 170 «Про інвентаризацію меж смт. Коцюбинське», рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 29.04.2010 № 75 «Про затвердження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі смт. Коцюбинське Київської області» та рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 № 153, яким затверджено Генеральний план смт. Коцюбинське.

При цьому, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 судом зазначено, що зі змісту рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 № 153 не вбачається розпоряджень землями або територіями інших територіальних громад, у тому числі - територіальної громади м. Києва. Прийнявши дане рішення відповідачем фактично затверджено містобудівну документацію селища, яка передбачає планувальні заходи щодо розвитку внутрішньої та зовнішньої інфраструктури селища в межах, встановлених Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 11.02.1941, і матеріалів інвентаризації меж селища.

Крім того, рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.10.2010 № 156 «Про ведення обліку земель» доручено Коцюбинському селищному голові направити до відділу Держкомзему у м. Ірпені наявну містобудівну документацію та чинні рішення щодо врегулювання питань адміністративно-територіального устрою селища Коцюбинське Київської області та зобов'язано відділ Держкомзему здійснювати облік земель селища Коцюбинське Київської області (площею 4065 га) за встановленими формами державної статистичної звітності на підставі вищевказаних матеріалів.

Окрім того, Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 у справі № 2а-3881/11/1070, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012, зобов'язано відділ Держкомзему в місті Ірпені Київської області та Головне управління Держкомзему у Київській області включити до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель за формами № 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем адміністративні дані про кількісний склад селища Коцюбинське відповідно до рішення Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 156.

Крім того, відповідно до листа Відділу Держкомзему у місті Ірпені Київської області від 14.02.2012 № 01-06/199 облік земель по селищу Коцюбинське здійснюється відповідно до рішення Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 156.

Відповідно до частини п'ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, набирають законної сили з моменту проголошення.

В силу приписів частини першої статті 72 та частини другої статі 255 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, враховуючи приписи статті 124 Конституції України, статті 14, частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, вищевказані судові рішення є обов'язковими до виконання для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо знаходження земельної ділянки поза межами селища спростовано наявними у справі доказами. У свою чергу, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що земельна ділянка, відносно якої прийнято рішення від 11.10.2010 № 184 знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, позивачем суду не надано.

Суд також враховує ту обставину, що спірне рішення вже було предметом оскарження в іншій адміністративній справі № 2а-2978/11/1070 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави, в особі Київської міської ради та Державного агентства земельних ресурсів України до Коцюбинської селищної ради. Так, прокурор просив скасувати рішення відповідача від 11.10.2010 № 184, саме з підстав того, що земельна ділянка, щодо якої відповідачем надано дозвіл на розробку проекту землеустрою відноситься до території міста Києва.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Станом на день розгляд даної справи вказане рішення до суду апеляційного інстанції не оскаржено, доказів протилежного сторонами суду не надано.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Адміністративний суд, оцінюючи відповідність чинному законодавству рішення та дії передусім, досліджує їх на предмет відповідності принципам Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема принципу законності, що закріплений у статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши обставини справи суд вважає, що рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 11.10.2010 № 184 «Про надання житлово-будівельному кооперативу «Спільнота» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 75,00 га для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд членів кооперативу» прийнято відповідачем у відповідності до вимог та у межах повноважень наданих чинним законодавством, а тому скасуванню не підлягає.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, прокурором суду не надано.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 11 квітня 2013 р.