Постанова

від 09.04.2013 по справі 5011-70/10168-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року Справа № 5011-70/10168-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -Тучкова Л.Л., відповідача -Вакуленко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Завод "Полігон" на рішення та постановугосподарського суду м.Києва від 05.11.2012 Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 у справі№5011-70/10168-2012 за позовомТОВ "Завод "Полігон" доПАТ "Укрсоцбанк" про стягнення 380106,48 грн. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 05.11.2012 (судді: Капцова Т.П., Васильченко Т.В., Куркотова Є.Б.) позов задоволено частково - на підставі ст.536, ч.2 ст.625, ч.2 ст.1214 ЦК України та ч.3 ст.198, ч.6 ст.231 ГК України стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ТОВ "Завод "Полігон" 72470,88 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за період з 19.10.2009р. по 09.05.2011р., 4640,68 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 38142,57 грн., нарахованих за період з 10.05.2011р. по 04.03.2012р. В решті позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Рішення в частині задоволення позову мотивоване обставинами неправомірного списання банком належних позивачу коштів у сумі 1546893,06 грн. на підставі договорів поруки №07-15/1235 від 24.09.2007 та №06-09/48 від 18.01.2008, які в подальшому за рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 22.12.2010 у цивільній справі №2-1799/10 визнано недійсними з моменту їх укладення та стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Одеської обласної філії на користь ТОВ "Завод Полігон" суму списаних грошових коштів.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 (судді: Смірнова Л.Г., Тищенко О.В., Чорна Л.В.) рішення змінено шляхом відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 72470,88 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Постанова мотивована відсутністю підстав для застосування у період з 19.10.2009р. по 09.05.2011р. норми ч.6 ст.231 ГК України, якою встановлено розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, оскільки грошове зобов'язання у банку виникло 10.05.2011р. з рішення суду.

ТОВ "Завод "Полігон" (далі - товариство) у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.22,216,236,536,623,625,1212,1214 ЦК України, ст.ст.20,225,231,232 ГК України та п.2 ст.83, ст.ст.104,111 11 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що у зв'язку з визнанням судом недійсними договорів поруки з моменту їх укладення позивач має право на відшкодування збитків, процентів та інфляційних втрат за весь час незаконного користування відповідачем безпідставного списаними грошовими коштами, тобто за період з 19.10.2009р. по 05.03.2012р. Також, на думку заявника, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок розміру процентів за користування чужими грошовими коштами та зазначивши про можливість їх стягнення в сумі 214414,21 грн., в порушення п.2 ст.83 ГПК України не вийшов за межі позовних вимог задля об'єктивного захисту прав і законних інтересів позивача.

ПАТ "Укрсоцбанк" (далі - банк) у поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову скасувати в частині задоволених позовних вимог, прийняти нове рішення про відмову в позові в повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.ст.258,610,612,614,625 ЦК України. Зокрема, скаржник вказує на сплив спеціальної позовної давності по вимогам про стягнення 3% річних, нарахованих за період з 05.05.2011р. по 05.03.2012р., а також на те, що рішення суду не породжує грошового зобов'язання в класичному вигляді, оскільки відносини між сторонами щодо його виконання регулюються спеціальними нормами - ст.ст.319,368,369 ЦПК України та Законом України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а касаційна скарга позивача - частковому задоволенню шляхом скасування постанови в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 72470,88 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та залишення без змін рішення суду першої інстанції в цій частині позову з наступних підстав.

Змінюючи первісне рішення шляхом відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 72470,88 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

08.02.2005р. між позивачем та відповідачем укладено договір банківського мультивалютного рахунку №690/5-137, відповідно до п.1.1 якого банк (відповідач) зобов'язався відкрити клієнту (позивачу) поточні рахунки: №26005690606080 в українських гривнях, №26005690606080 в доларах США, №26005690606080 в російських рублях.

19 жовтня 2009 року з поточного рахунку ТОВ "Завод "Полігон" №26005690606080 відповідачем здійснено списання належних позивачу грошових коштів у розмірі 1546893,06 грн. в рахунок примусового дострокового виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитними договорами №2007-690/Ф03.16-136 від 24.09.2007 та №№2008-690/Ф03.14-02 від 18.01.2008, забезпечених договорами поруки №07-15/1235 від 24.09.2007 та 06-09/48 від 18.01.2007.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 22.12.2010 у справі №2-1799/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10.05.2011 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.12.2011, позов ТОВ "Завод Полігон" до ОСОБА_6 та ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Одеської обласної філії про визнання недійсними договорів поруки та стягнення незаконно списаних грошових коштів задоволено в повному обсязі. Договори поруки №07-15/1235 від 24.09.2007 та №06-09/48 від 18.01.2008, укладені між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", ОСОБА_6 та ТОВ "Завод Полігон", визнано недійсними з часу їх укладення, сторін за договорами поруки №07-15/1235 від 24.09.2007 та №06-09/48 від 18.01.2008 повернуто до попереднього стану та стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Одеської обласної філії ПАТ"Укрсоцбанк" на користь ТОВ "Завод Полігон" суму грошових коштів (1546893,06 грн.), списаних за умовами вказаних договорів поруки.

05.03.2012р. відповідачем повернуто ТОВ "Завод "Полігон" суму грошових коштів у розмірі 1546893,06 грн., списаних за умовами договорів поруки №07-15/1235 від 24.09.2007 та №06-09/48 від 18.01.2008.

Як вбачається з ч.5 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

З дати набрання законної сили рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 22.12.2010 у справі №2-1799/10, а саме з 10.05.2011р. у відповідача виник обов'язок перерахувати списані з рахунку позивача грошові кошти в розмірі 1546893,06 грн.

З огляду на те, що 05.03.2012р. відповідачем повернуто позивачу суму грошових коштів у розмірі 1546893,06 грн., списаних за договорами поруки №07-15/1235 від 24.09.2007 та №06-09/48 від 18.01.2008, а рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 22.12.2010 у справі №2-1799/10 набрало законної сили 10.05.2011р., тому у період з 10.05.2011р. по 04.03.2012р. має місце факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, яке виникло на підставі даного судового рішення.

Як вбачається з положень статті 625 ЦК України, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, нарахування 3% річних та збитків від інфляції не обмежується певним періодом, а стягується за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання.

Водночас, апеляційна інстанція звернула увагу на те, що зобов'язання, які виникають внаслідок одержання майна без достатньої правової підстави, виключають можливість їх прострочення до набуття рішенням суду про повернення набувачем безпідставно набутих грошових коштів законної сили, оскільки саме суд встановлює факт безпідставного отримання коштів. Крім того, положеннями глави 83 ЦК України, якою врегульовані правовідносини, що виникають внаслідок безпідставного набуття, або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого), тобто, позадоговірні зобов'язання, не передбачена можливість застосування до спірних правовідносин норми ст.625 ЦК України, яка передбачає обов'язкову наявність у боржника простроченого грошового зобов'язання, що виникає у відповідача в даному випадку тільки після набрання законної сили рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 22.12.2010 у справі №2-1799/10.

За таких підстав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих позивачем за період з 19.10.2009р. по 09.05.2011р., задоволенню не підлягають.

Відтак, позивач на підставі рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 22.12.2010 у справі №2-1799/10 та положень ч.2 ст.625 ЦК України вправі вимагати нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції за період з 10.05.2011р. по 04.03.2012р. з суми боргу 1546893,06 грн.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 10.05.2011р. по 04.03.2012р. із суми боргу 1546893,06 грн. За перерахунком суду розмір 3% за період з 10.05.2011р. по 04.03.2012р. з суми боргу 1546893,06 грн. становить 38142,57 грн., розмір збитків від інфляції за період з 10.05.2011р. по 04.03.2012р. з суми боргу 1546893,06 грн. становить 4640,68грн.

Таким чином, доведеними є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 38142,57 грн. та 4640,68 грн. інфляційних втрат.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про застосування ч.6 ст.231 ГК України з огляду на те, що зазначеною нормою встановлюється розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, однак, грошове зобов'язання виникло 10.05.2011р. з рішення суду, а, отже, відсутні підстави для застосування даної норми у період з 19.10.2009р. по 09.05.2011р.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 9615 грн. апеляційний суд зазначив наступне.

Як вбачається з п.1.1 кредитного договору №28713/OF від 02.06.2010, кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 95000 грн. зі сплатою 18% річних позивачем отримано для поповнення обігових коштів та погашення податкових зобов'язань.

З долучених до матеріалів справи платіжних доручень №2 від 07.06.2010 та №1 від 04.06.2010 вбачається, що вся сума отриманого позивачем кредиту у розмірі 95000 грн. була витрачена останнім на погашення податкових зобов'язань по сплаті податку на прибуток за 2 кв.2010 року.

В той же час, списані відповідачем з рахунку позивача грошові кошти були отримані останнім за контрактом №10 від 12.08.2009, укладеним з Bahor Ltd, відповідно до якого позивач зобов'язався виготовити та поставити Bahor Ltd товар. На підтвердження того, що кредитний договір №28713/OF від 02.06.2010 було укладено позивачем з метою виконання контракту №10 від 12.08.2009, укладеного з Bahor Ltd, позивачем жодних доказів не надано. Кредитний договір №28713/OF від 02.06.2010 не містить посилання на його зв'язок з контрактом №10 від 12.08.2009 та на виконання зобов'язань по ньому.

На підтвердження існування причинно-наслідкового зв'язку між списанням відповідачем грошових коштів з банківського рахунку позивача, отриманих останнім за контрактом № 10 від 12.08.2009, укладеним з Bahor Ltd, та виникненням у позивача податкового зобов'язання, для погашення якого позивачем на підставі кредитного договору №28713/OF від 02.06.2010 отримано кредит та сплачено проценти, позивачем жодних доказів не надано.

За таких підстав, вимога позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 9615 грн. задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування строку спеціальної позовної давності (1 рік) на підставі ст.258 ЦК України за вимогами про стягнення з відповідача 3% та інфляційних втрат, нарахованих позивачем за період з 19.10.2009р. по 06.03.2012р.

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За своєю правовою природою 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, у зв'язку з чим до вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат застосовується загальна позовна давність у три роки.

Оскільки з позовом про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за період з 19.10.2009р. по 06.03.2012р. позивач звернувся до суду 24.07.2012р., то строк позовної давності позивачем не пропущено, у зв'язку з чим, заява відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення 4640,68 грн. інфляційних втрат і 3% річних у сумі 38142,57 грн. та відмови у стягненні 9615 грн. збитків, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Визначення грошового зобов'язання закріплено в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Статтею 1 цього Закону передбачено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України .

Частиною 5 ст.11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 22.12.2010 у цивільній справі №2-1799/10 договори поруки №07-15/1235 від 24.09.2007 та №06-09/48 від 18.01.2008, укладені між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", ОСОБА_6 та ТОВ "Завод Полігон", визнано недійсними з моменту їх укладення, сторін за договорами поруки №07-15/1235 від 24.09.2007 та №06-09/48 від 18.01.2008 повернуто до попереднього стану та стягнуто з відповідача на користь позивача суму грошових коштів (1546893,06 грн.), списану за умовами вказаних договорів поруки. Вказане рішення набрало законної сили 10.05.2011р., проте, банк обов'язок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку, виконав лише 05.03.2012р.

За таких обставин, колегія відхиляє як таке, що суперечить приписам ч.5 ст.11 ЦК України, твердження банку про те, що рішення суду не породжує грошового зобов'язання в класичному вигляді, оскільки вказана норма прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а, відтак, і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, установлених ч.2 ст.625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення 3% річних та інфляційних втрат (постанова ВСУ від 05.12.2011 у справі №16/164(2010)).

Відповідно до ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Суди правомірно звернули увагу на те, що зобов'язання, які виникають внаслідок одержання майна без достатньої правової підстави, виключають можливість їх прострочення до набуття рішенням суду про повернення набувачем безпідставно набутих грошових коштів законної сили, оскільки саме суд встановлює факт безпідставного отримання коштів.

З огляду на те, що в даному випадку в силу вимог ч.5 ст.11 ЦК України грошове зобов'язання по поверненню позивачу безпідставно списаних коштів в сумі 1546893,06 грн. виникло у банку на підставі рішення суду, з моменту набрання законної сили та протягом невиконання якого настало та існувало прострочення виконання банком цього зобов'язання, тому суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши приписи ч.2 ст.625 ЦК України, обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період до набрання законної сили рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 22.12.2010 у справі №2-1799/10 (до 10.05.2011р.). Адже, саме суд при прийнятті цього рішення встановив факт безпідставного отримання банком належних позивачу коштів і з моменту прийняття судом рішення можна вважати вказане порушення таким, що виявлене банком.

Колегія враховує, що на відміну від ч.2 ст.625 ЦК України, норми ст.ст.536,1214 ЦК України, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не передбачають можливості стягнення інфляційних втрат з безпідставного одержувача коштів. Не допускає такої можливості і стаття 1073 ЦК України.

Відтак, судами обґрунтовано відмовлено у стягненні сум інфляційних втрат, нарахованих за період з 19.10.2009р. по 09.05.2011р.

Касаційна інстанція також погоджується з висновком апеляційного суду про недоведеність завдання позивачу з вини банку 9615 грн. збитків у вигляді відсотків, сплачених за кредитним договором №28713/OF від 02.06.2010, з підстав відсутності причинно-наслідкового зв'язку між безпідставним списанням 19.10.2009р. банком коштів позивача, отриманих від контрагента (Bahor Ltd) за контрактом № 10 від 12.08.2009, та залученням позивачем більш як через півроку кредитних коштів на підставі кредитного договору №28713/OF від 02.06.2010, укладеного з іншим банком з метою їх витрачання для погашення податкового зобов'язання товариства.

Безпредметними визнаються також посилання відповідача на ч.2 ст.258 ЦК України в обґрунтування доводів щодо пропуску позивачем річного строку позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних, нарахованих за період з 05.05.2011р. по 05.03.2012р., оскільки, як правильно зазначили суди, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою не є в розумінні п.1 ч.2 ст.258 та ст.549 цього Кодексу неустойкою, до вимог про стягнення якої застосовуються спеціальна (скорочена) позовна давність.

Проте, колегія не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 72470,88 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону.

Згідно з ч.2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Як вбачається зі змісту цієї статті, у разі, якщо об'єктом безпідставного збагачення були грошові кошти, за весь період їх безпідставного використання набувач повинен сплатити проценти.

Обов'язок банку щодо сплати процентів в разі безпідставного списання коштів клієнта (позивача) випливає також з вищевказаних положень ст.1073 ЦК України.

За таких обставин, колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що, з урахуванням недійсності договорів поруки №07-15/1235 від 24.09.2007 та №06-09/48 від 18.01.2008 з моменту їх укладення, в період з 19.10.2009р. по 09.05.2011р. грошові кошти позивача в сумі 1546893,06 грн. безпідставно знаходилися у користуванні відповідача, в зв'язку з чим, правовим наслідком користування банком належними товариству грошовими коштами є нарахування процентів за користування ними. При цьому, заявляючи вимогу про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст.536 ЦК України, позивачем невірно було застосовано норми ч.2 ст.625 ЦК України шляхом визначення розміру процентів у 3% річних.

Таким чином, суд першої інстанції, здійснивши при прийнятті рішення перерахунок заявлених до стягнення сум, правильно розмежував визначені ст.ст.536,1214 ЦК України проценти за користування чужими грошовими коштами, які нараховуються та стягуються за весь період безпідставного користування коштами, та встановлені нормою ч.2 ст.625 цього Кодексу 3% річних, нарахування та стягнення яких залежить від настання факту прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто обмежено періодом такого прострочення.

Як роз'яснено в п.11 постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII 1 Господарського процесуального кодексу України", суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі .

Апеляційний суд вірно вказав на помилковість застосування позивачем та судом першої інстанції положень ч.6 ст.231 ГК України в обґрунтування визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, підлягаючих до стягнення, оскільки згаданою нормою встановлено розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, а проценти, врегульовані ст.536 ЦК України, які за своєю правовою природою є платою за користування чужими коштами, не можна ототожнювати з санкціями за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Водночас, суд першої інстанції, помилково пославшись на ч.6 ст.231 ГК України, дійшов правильного по суті висновку щодо необхідності розрахунку розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ та в межах розміру заявлених позовних вимог встановив обґрунтованість їх стягнення в сумі 72470,88 грн., з огляду на таке.

Згідно з ч.2 ст.536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Зважаючи на те, що розмір процентів за користування банком належними позивачу грошовими коштами не встановлено договором банківського мультивалютного рахунку №690/5-137 від 08.02.2005, укладеним між сторонами, та враховуючи позадоговірний характер спірних правовідносин сторін, що обумовлений недійсністю договорів поруки №07-15/1235 від 24.09.2007 та №06-09/48 від 18.01.2008, касаційна інстанція вважає, що для визначення розміру процентів при вирішенні даного спору може бути застосована по аналогії закону норма ч.1 ст.1048 ЦК України, згідно якої у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Адже, статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність правовідносин полягає в користуванні чужими коштами.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України та Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами (постанова ВСУ від 24.01.2006 у справі №14/130, постанова ВГСУ від 10.06.2008 у справі №22/249).

При цьому, касаційна інстанція не приймає до уваги передчасні посилання товариства на те, що суд першої інстанції, здійснивши перерахунок розміру процентів за користування чужими грошовими коштами та зазначивши про можливість їх стягнення в сумі 214414,21 грн., в порушення п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України не вийшов за межі позовних вимог задля об'єктивного захисту прав і законних інтересів позивача, оскільки з матеріалів справи не вбачається як подання позивачем клопотання про вихід за межі позовних вимог, так і заяви про збільшення розміру позовних вимог на підставі ч.4 ст.22 цього Кодексу. Порушені позивачем з цього приводу питання можуть бути лише предметом іншого судового провадження.

Відтак, враховуючи, що помилкове застосування судом першої інстанції ч.6 ст.231 ГК України не зробило неможливим встановлення фактичних обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, тобто не призвело до прийняття неправильного по суті рішення, тому в розумінні п.3 ст.111 9 ГПК України вказана обставина не може бути достатньою підставою для його скасування.

Вказана правова позиція касаційної інстанції узгоджується з абзацом 5 п.12 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (в редакції від 16.01.2013р.), згідно якого роз'яснено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення .

З огляду на те, що в даному випадку підставою часткового скасування рішення суду першої інстанції стало неправильне застосування апеляційною інстанцією норм матеріального права (ст.ст.536,1048,1214 ЦК України), а судом першої інстанції достеменно встановлено доведеність правових підстав для стягнення з банку процентів за користування чужими грошовими коштами в межах заявлених позовних вимог, і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, то первісне рішення про часткове задоволення позову є правомірним та підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.49,111 5 ,111 7 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" відхилити.

Касаційну скаргу ТОВ "Завод "Полігон" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 у справі №5011-70/10168-2012 змінити, скасувавши її в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 72470,88 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, а рішення господарського суду м.Києва від 05.11.2012 в частині задоволення вказаних позовних вимог залишити без змін.

В решті постанову залишити без змін.

Витрати ТОВ "Завод "Полігон" по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог заявника касаційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду м.Києва.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун