Ухвала

від 01.04.2013 по справі 2а-2655/12/2770

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2655/12/2770

01.04.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, Публічного акціонерного товариства "Севастопольський завод напоїв" - Грібанова Марія Вікторівна, довіреність б/н від 29.05.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя Державної податкової служби - Мачехін Євген Олегович, довіреність №1838/9/10-0 від 26.06.12

розглянувши матеріали справи № 2а-2655/12/2770 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Прохорчук О.В.) від 16.01.13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Севастопольський завод напоїв" (вул. Делегатська, буд.2, м. Севастополь,99009)

до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя Державної податкової служби (вул. Героїв Севастополя, 74, м. Севастополь,99001)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 16.01.13р. задоволено адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Севастопольський завод напоїв" до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя Державної податкової служби №0000690220 від 30.10.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Севастопольський завод напоїв» з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 327167,67 грн.

Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі повернути з Державного бюджету України Публічному акціонерному товариству «Севастопольський завод напоїв» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146,00 грн..

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 16.01.13 та прийняти нове рішення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 16.01.13р. без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні постанови Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 16.01.13р. та прийнятті нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи. Відповідач наполягає на тому, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» за період: березень, квітень 2011 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгро-5» за період - березень 2011 року є нікчемними.

Публічне акціонерне товариство «Севастопольський завод напоїв» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000690220 від 30.10.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у загальному розмірі 327167,67 грн., з яких за основним платежем - 327166,67 грн., за штрафними санкціями - 1 грн.

Посадовими особами відповідача у період з 22.10.2012р. по 26.10.2012р. проведено позапланову невиїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Севастопольський завод напоїв» з питань правових взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» за період: березень, квітень 2011 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгро-5» за період - березень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 16.10.2012 № 2194/10/22-0103/00382779/43 (т.1 а.с.15-33), відповідно до висновків якого відповідачем встановлено порушення позивачем: ч.3 ст.5, ч.1 ст.7 Господарського кодексу України, ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.14.1 ст.14, ст.191, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, ч.1 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.1, 2 ст.228 Цивільного кодексу України, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту за березень 2011р. в сумі 115667грн., за квітень 2011р. в сумі 211500грн., сформованого, за висновками податкового органу, на підставі нікчемних правочинів, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007», Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгро-5».

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000690220 від 30.10.2012 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 327167,67грн., з яких за основним платежем - 327166,67 грн., за штрафними санкціями - 1 грн.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Підпунктами 14.1.179, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з абзацом а) пункту 198.1 статті 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має обов'язкові реквізити. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (пункту 201.8 статті 201). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201).

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту платника податків є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а не колективний характер. Тому, у разі можливого недодержання контрагентом позивача вимог законодавства, такий факт не може бути підставою для застосування до позивача заходів по донарахуванню податкових зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» та Публічним акціонером товариством «Севастопольський завод напоїв» укладено договір купівлі-продажу 23/03/637, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» (Продавець) зобов'язується поставити та передати у власність Публічного акціонерного товариства «Севастопольський завод напоїв» (Покупця) цукор білий кристалічний першої категорії. (т.1 а.с.37-38)

На виконання зазначеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» поставило, а Публічне акціонерне товариство «Севастопольський завод напоїв» прийняло у березні 2011 року 40 тон цукру на загальну суму 350000 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 58333,34 грн., у квітні 2011 року - 140 тон на загальну суму 1269000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 210699,99 грн. На відвантаження товару контрагентом позивача видано видаткові накладні.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» виписано, а позивачем пред'явлено під час проведення перевірки, наступні податкові накладні: № 39 від 24.03.2011 на суму 175000 грн., у тому числі ПДВ - 29166,67 грн., № 40 від 24.03.2011 на суму 175000 грн., у тому числі ПДВ - 329166,67 грн., № 64 від 01.04.2011 на суму 179000 грн., у тому числі ПДВ - 29833,33 грн., № 65 від 01.04.2011 на суму 179000 грн., у тому числі ПДВ - 29833,33 грн., № 66 від 01.04.2012 на суму 179000 грн., у тому числі ПДВ - 29833,33 грн., № 67 від 07.04.2011 на суму 183000 грн., у тому числі ПДВ - 30500,00 грн., № 68 від 08.04.2011 на суму 183000,00 грн., у тому числі ПДВ - 30500,00 грн., № 69 від 08.04.2011 на суму 183000,00 грн., у тому числі ПДВ - 30500,00 грн., № 70 від 15.04.2011 на суму 183000,00 грн., у тому числі ПДВ - 30500,00 грн.

Факт часткового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» підтверджується банківськими виписками з розрахункового рахунку позивача.

Товар вивозився зі складу продавця транспортом підприємств автоперевізників за замовленням відділу логістики Публічного акціонерного товариства «Оболонь», про що свідчать акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та реєстри з перевезення товару та тари Публічного акціонерного товариства «Севастопольський завод напоїв».

Оприбуткування позивачем вказаного товару за даними бухгалтерського та складського обліку підтверджується відповідними прибутковими накладними, реєстрами прибуткових накладних заводу, картками-рахунками, інвентаризаційними відомостями, картками, довіреностями, а також журналами реєстрації довіреностей наявними у матеріалах справи.

Також 25.01.2011 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгро-5» було укладеного договір купівлі-продажу цукру білого першої категорії №13-10/10. (т.1 а.с.106-107)

На виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгро-5» у березні 2011 року було поставлено позивачу цукор білий кристалічний у кількості 40 тон на загальну суму 344000 грн., у тому числі ПДВ - 57333,34 грн., про що контрагентом позивача видані видаткові накладні: № 72 від 10.03.2011 на суму 172000 грн., у тому числі ПДВ - 28666,67 грн., №74 від 12.03.2011 на суму 172000,00 грн., у тому числі ПДВ - 28666,67 грн.

Перерахування коштів на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгро-5» підтверджується банківськими виписками з розрахункового рахунку позивача.

Оприбуткування позивачем вказаного товару за даними бухгалтерського та складського обліку підтверджується відповідними прибутковими накладними, реєстрами прибуткових накладних заводу, картками-рахунками, інвентаризаційними відомостями, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також журналом реєстрації довіреностей.

Товар вивозився зі складу продавця транспортом підприємств автоперевізників за замовленням відділу логістики Публічного акціонерного товариства "Оболонь", про що свідчать акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та реєстри з перевезення товару та тари Публічного акціонерного товариства «Севастопольський завод напоїв».

Колегією суддів встановлено, що висновок відповідача щодо нікчемності правочинів ґрунтуються на відомостях, отриманих від податкових органів, у яких на податковому обліку перебувають контрагенти позивача.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочів позивача з постачальниками не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Украгро-5» як на момент здійснення господарських операцій з позивачем, так і на сьогодні, включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та на момент виникнення спірних правовідносин мали свідоцтва платника податку на додану вартість.

З актів зустрічних перевірок контрагентів позивача вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгро-5» задекларовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинах з позивачем за відповідні періоди. Види діяльності за КВЕД, які мали право здійснювати зазначені контрагенти позивача за період, що перевірявся, згідно з довідками про включення до ЄДРПОУ: оптова торгівля цукром, виробництво цукру.

Також, рішенням господарського суду міста Севастополя від 26.11.2012 у справі № 5020-1085/2012 задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» до Публічного акціонерного товариства «Севастопольський завод напоїв» про стягнення заборгованості у розмірі 121000 грн., яка виникла на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2011 № 23/03/637, що також свідчить про фактичне існування Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007». Рішення набрало законної сили 14.12.2012 (т.2 .а.с.48-50).

Фактичне використання позивачем у господарській діяльності придбаного цукру підтверджується відповідними звітами виробництва безалкогольних напоїв, виробничими звітами та відомостями, договорами купівлі-продажу продукції.

Наведене свідчить про фактичне виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами з відображенням у податковому обліку відповідних зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Сумуючи наведене судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення № 0000690220 від 30.10.2012 про збільшення Публічному акціонерному товариству «Севастопольський завод напоїв» податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 327166,67 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1 грн. є протиправним.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 16.01.13р. по справі № 2а-2655/12/2770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко