Рішення

від 05.04.2013 по справі 2-3017/12

СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Справа № 2-3017/12

Провадження № 2/712/473/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2013 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого Журби С.О.

при секретарі Йосипенко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Соснівського районного суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася з позовом до відповідача про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи наступним:

04.03.2008 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі «ЧГРУ «ПриватБанк» було укладено кредитно-заставний договір № CSRKAK00657369, відповідно до якого позивач отримав кредит в розмірі 51 946,00 грн. на придбання автомобіля Geely MR 7151А, д/н НОМЕР_1. Договором передбачено сплату щомісячних відсотків за користування кредитом в розмірі 15,48% річних. З метою забезпечення виконання даного договору вказаний автомобіль було надано в заставу банку.

На час укладення вказаного договору позивач мала прізвище ОСОБА_1, після одруження змінила прізвище на ОСОБА_1.

04.03.2011 року згідно повідомлення ПАТ «ПриватБанк» № 30.1.0.0/2-110207/1533 від 15.02.2011 року позивач дізналася, що банк в односторонньому порядку з 01.02.2009 року збільшив відсоткову ставку за користування кредитом з 15,48 % до 27,12 %. Про підвищення відсоткової ставки позивач не знала, платежі по договору намагалась сплачувати більші, оскільки бажала погасити кредит достроково.

Відповідно до умов укладеного сторонами кредитно-заставного договору банк у разі настання певних випадків, погоджених сторонами, має право збільшити в односторонньому порядку відсоткову ставку за кредитом. В той же час про таке збільшення банк має письмово повідомити боржника, тобто позивача. Дану вимогу банк не виконав, жодного повідомлення з цього приводу позивач не отримувала.

Оскільки про збільшення відсоткової ставки за кредитом банк позивача не повідомив, вона вважає, що таке неповідомлення веде до незаконності збільшення ставки за кредитом, а тому висунула вимогу перерахунку нарахувань та платежів за кредитом виходячи із ставки 15,48%. Крім того, такі незаконні дії банку спричинили їй моральну шкоду, яку позивач оцінює у 2000 грн.

Починаючи з 11.03.2010 року позивач неодноразово надсилала відповідачу звернення з вимогою надання розрахунків щодо сплачених платежів з метою підтвердження виконання зобов'язання за кредитним договором, однак банк ігнорував такі вимоги позивача, а якщо і надавав, то лише загальну інформацію про стан заборгованості.

Ненадання детальних розрахунків нарахувань та платежів за кредитом позивач вважає ненаданням розписки про виконання грошового зобов'язання в розумінні до положень ст. 545 ЦК України, що веде до настання прострочення кредитора та дозволяє боржнику затримати виконання зобов'язання. При цьому у разі настання прострочення кредитора боржник за грошовим зобов'язанням має право не сплачувати відсотки.

Керуючись даною позицією позивач просила суд визнати дії банку щодо ненадання детального розрахунку заборгованості за кредитом незаконними та зобов'язати банк виключити з нарахованих по кредиту платежів відсотки за кредитом та нараховані санкції за їх несплату починаючи з 11.04.2010 року. Також ненадання зазначених розрахунків спричинило позивачу моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення, обґрунтовуючи тим, що листом від 25.12.2008 року, направленого позивачу відповідно до поштового реєстру, банк повідомив позивача про підняття відсоткової ставки за кредитно-заставним договором. Відтак банк виконав вимоги п. 6.3.1. вказаного договору. Також зазначив, що розмір заборгованості за кредитом повідомлявся позивачу в направлених на її адресу листах та вимогах погашення такої заборгованості.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:

04.03.2008 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі «ЧГРУ «ПриватБанк» було укладено кредитно-заставний договір № CSRKAK00657369, відповідно до якого позивач отримав кредит в розмірі 51 946,00 грн. на придбання автомобіля Geely MR 7151А, д/н НОМЕР_1. Пунктом 17.1.6 договору передбачено сплату щомісячних відсотків за користування кредитом в розмірі 15,48 % річних. Відповідно до п. 17.1.5 кінцевий термін повернення кредиту - 01.03.2013 року.

У відповідності до положень п. 6.3.1 вказаного договору передбачене право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний )фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення відсоткової ставки банком у вищевказаному порядку можливе в границях кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно до збільшення курсу долара США.

На підставі наведеного вище пункту договору банком 01.02.2009 року була змінена відсоткова ставка за кредитно - заставним договором № CSRKAK00657369 від 04.03.2008 року з 15,48% до 27,12% на рік.

Зазначене підвищення відсоткової ставки позивач вважає незаконними, оскільки відповідно до умов договору банк повинен був повідомити її про збільшення відсоткової ставки, чого зроблено не було. Представник відповідача в ході розгляду справи пояснював, що зазначене чого надав до суду копію такого повідомлення та копію поштового реєстру відправлень № 1190 avt. Оскільки позивач заперечувала факт отримання нею такого повідомлення та у зв'язку з цим ставила під сумнів автентичність наданих банком до суду копій, судом у відповідності до положень ст. 64 ЦПК України було зобов'язано банк надати оригінали зазначених документів. Дану вимогу суду представник відповідача не виконав, з мотивів, що за закінченням термінів зберігання зазначені документи були знищені. Не надав до суду банк й інших доказів, які б підтверджували факт направлення даного повідомлення позивачу. Не вдалося здобути таких доказів й шляхом витребування відповідної інформації від третіх осіб.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Оскільки відповідачем так і не було надано до суду жодного належного доказу направлення позивачу повідомлення про збільшення відсоткової ставки, суд таке твердження банку вважає недоведеним, відтак приймає посилання позивача на те, що банк його належним чином про таке збільшення не повідомив. За таких умов посилання позивача на поважність причин пропуску терміну позовної давності суд вважає обґрунтованим.

Незважаючи на висновки суду про недоведеність виконання банком умов п. 6.3.1. укладеного сторонами договору щодо повідомлення про збільшення відсоткової ставки за кредитом, суд не може погодитися з твердженнями позивача, що таке неповідомлення тягне незаконність збільшення відсоткової ставки.

З аналізу п. 6.3.1. договору вбачається, що банк за наявності передбачених договором умов змінює відсоткову ставку, а вже потім повідомляє (інформує) про це позичальника. Таким чином невиконання вимоги про направлення повідомлення хоча і є порушенням договірних умов, але не тягне за собою незаконність збільшення відсоткової ставки, яка вступає в силу до і незалежно від такого повідомлення. За таких умов вимоги визнання такого збільшення з підстави ненаправлення вказаного повідомлення не можуть бути прийняті судом і до задоволення не підлягають, як і не підлягають до задоволення і вимоги, що ґрунтуються на позиції позивача щодо незаконності підвищення ставки, а саме вимога про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок з 01.02.2009 року відсоткової ставки по кредиту у відповідності з розмірами, встановлених кредитним договором (15,48%), а також вимога про зобов'язання відповідача перерахувати суми, стягнуті за збільшеною відсотковою ставкою, та зарахувати їх в рахунок погашення кредиту по кредитно - заставному договору.

Відповідно до положень укладеного сторонами договору для здійснення обслуговування кредиту банк відкриває позичальнику відповідний рахунок. Облік усіх операцій по кредиту здійснюється через даний рахунок.

В ході розгляду справи було встановлено, що позивач починаючи з 11.03.2010 року неодноразово надсилала відповідачу звернення з вимогою надання розрахунків платежів за кредитним договором. Вказані звернення зареєстровані в банку 11.03.2010 року за вхід. № 20-20/361, 17.01.2011 року за вхід. № 20-20/40, 25.11.2011 року за вхід. № 20-23/2334, 04.04.2012 року за вхід. 20-20/420. Як стверджував представник відповідача на кожне звернення банк належним чином надавав позивачу інформацію про стан розрахунків за кредитом. В той же час до даного твердження відповідача суд відноситься критично, оскільки з досліджених в ході розгляду справи зазначених відповідей банку вбачається, що в них міститься лише сама загальна інформація про стан розрахунків за кредитом. Деталізації здійснених операцій, як того вимагає закон, при цьому надано позивачу не було.

Зважаючи на викладене суд при ходить до висновку про обґрунтованість позиції позивача щодо незаконності ненадання банком на її вимогу інформації про стан виконання кредитно-заставного договору. В даній частині позов підлягає до задоволення. В той же час суд приходить до висновку про невірне трактування позивачем при висуненні вимог, які випливають з даної вимоги, положень законодавства України, зокрема ст.ст. 545 та 613 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Згідно ч. 4 ст. 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Враховуючи зазначені норми позивач вважає, що починаючи з 11.04.2010 року, тобто з часу ненадання банком детальної інформації про стан розрахунків по кредиту, про йшла мова вище, наступила подія - прострочення кредитора, а тому у неї виникло право не сплачувати проценти по кредитному договору.

З даною позицією позивача суд погодитися не може. Відповідно до змісту ст. 545 ЦК України прострочення кредитора виникає не при відмові кредитора надати будь-які документи за зобов'язанням, а лише при відмові видати документ, який підтверджує факт повного або часткового виконання такого зобов'язання, в даному випадку оплати кредиту.

Згідно п. 4.5. умов кредитного договору всі операції по погашенню кредиту здійснюються через касу банку або безготівковим переказом на спеціальний рахунок. Таким чином документом, що підтверджує проведення операції з погашення кредиту є чек, квитанція або платіжне доручення. В судовому засіданні позивачем не заперечувався факт видачі їй підтверджуючих документів про оплату коштів за кредитом працівником банку. Таким чином банком були видані позивачу документи, що підтверджують факт здійснення операції з погашення кредиту, відтак прострочення кредитора не наступило. Зважаючи на викладене суд приходить до висновку про те, що вимоги щодо зобов'язання відповідача виключити з нарахованих по кредиту платежів відсотки та нараховані санкції за їх несплату починаючи з 11.04.2010 року, які позивач обґрунтовував наявністю прострочення кредитора, до задоволення не підлягають.

В своєму позові позивач висував вимогу про стягнення спричинену йому порушеннями умов договору моральну шкоду.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, прямо передбачених законодавством.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються судами, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яким встановлено відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, що підпадають під дію законів, якими врегульовано такі зобов'язання і передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди не підлягають до задоволення, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, є договірними, відшкодування моральної шкоди у випадку їх порушення законом не передбачено, крім того відповідне зобов'язання не передбачено також в умовах договору, укладеному між сторонами. Крім того, позивач, висуваючи згадану вимогу, лише задекларував її в своїй позовній заяві, не надавши жодного доказу з приводу її спричинення.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Визнати незаконними дії публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» щодо ненадання інформації про стан виконання кредитно-заставного договору № CSRKAK00657369 від 04.03.2008 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 частину понесених судових витрат пропорційно до задоволених вимог в сумі 617,66 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ: