Ухвала

від 21.03.2013 по справі 2а-1670/1836/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" березня 2013 р. м. Київ К/9991/78978/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Пасічник С.С.

Головчук С.В.

Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року у справі за позовом Дочірнього підприємства "Легіон" товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" до Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2012 року Дочірнє підприємство "Легіон" товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват - Плюс" звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві про визнання бездіяльності відповідача протиправною та стягнення з відповідача на користь позивача помилково сплачених страхових внесків на загальну суму 16974,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що сплачував УПФ Київського району в м.Полтаві страхові внески в загальному порядку й разом з тим сплачував єдиний податок, 42% якого відраховувались до Пенсійного фонду; під час перевірки, що проводилась УПФ, було виявлено переплату страхових внесків в сумі 16 974,09 грн., яка й підлягає поверненню.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.05.2012р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012р. позов задоволено: визнано бездіяльність Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві протиправною та стягнуто з Управління Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтаві на користь Дочірнього підприємства "Легіон" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват - Плюс" помилково сплачені страхові внески на загальну суму 16 974,09 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати й прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що суди не дослідили та не врахували ту обставину, що спірна сума не є переплатою страхових внесків, а являється частиною єдиного податку, що з врахуванням приписів Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є тотожніми поняттями; крім того, акт №281 від 21.10.2011р., складений Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтаві за результатами перевірки Дочірнього підприємства "Легіон" товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват - Плюс", не містить висновків про переплату останнім страхових внесків.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Дочірнє підприємство "Легіон" товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват - Плюс" (далі - ДП "Легіон") зареєстроване виконавчим комітетом Полтавської міської ради 27.11.2009 року (свідоцтво серії А00 №791330) й згідно з повідомленням Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві ДП "Легіон" взято на облік Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтаві 27.11.2009 року.

Разом з тим, ДП "Легіон" перебувало на спрощеній системі оподаткування (свідоцтво про право сплати єдиного податку №1601019513 від 01.01.2010р.) й подавало звіти та сплачувало єдиний податок, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи, 42 % якого надходить до органів Пенсійного фонду України.

Також, як вказали суди, згідно з актом №281 Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві від 21.10.2011р. про результати позапланової перевірки ДП "Легіон" ТОВ "Компанія "Приват - Плюс" не виявлено порушень правильності нарахування та сплати страхових внесків за 2010 рік, а в додатку 4 -А до акту № 281 вказано, що ДП "Легіон" повинно було сплатити 33 860,59 грн., а фактично сплатило 50 834,68 грн., відхилення склало 16 974,09 грн., що також підтверджується карткою особового рахунку страхувальника - ДП "Легіон" ТОВ "Компанія "Приват -Плюс".

10 жовтня 2011 року позивач звернувся до УПФ Київського району в м.Полтаві із заявою за вих. №13 про повернення надлишково сплачених коштів зі сплати страхових внесків в сумі 17 120,04 грн.

В листі-відповіді від 14 листопада 2011 року №8778/03-13 УПФ Київського району в м.Полтаві відмовило позивачу в поверненні коштів.

18 січня 2012 року позивач повторно звернувся до УПФ Київського району в м. Полтаві із заявою за вих. №1 про повернення надлишково сплачених коштів зі сплати страхових внесків в сумі 17 120,04 грн., проте відповіді не отримав.

За наведених обставин, а також враховуючи приписи як Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так і Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про задоволення позову, який, однак, судова колегія Вищого адміністративного суду вважає передчасним з огляду на таке.

Так, судами не було враховано, що Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (стаття 5), а дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить.

Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-IV установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований чи єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 цього Закону страхувальниками зазначених осіб є їхні роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 цього нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Разом із цим, у статті 18 Закону № 1058-IV закріплено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, з яких складається система оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування передбачено Законом України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», де, як і в Законі №1058-IV, не визначено такої пільги як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.

Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування осіб, які працюють у суб'єктів підприємницької діяльності-платників єдиного податку, не залежить від статусу платника податку.

Проте, вищевказані приписи законодавства судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у даній справі взяті до уваги не були.

Крім того, як вже вказувалось в цій ухвалі, за наслідками розгляду даної справи суди прийшли до висновку про факт наявності у позивача переплати й саме зі страхових внесків в сумі 16 974,09 грн., проте, зміст оскаржених судових рішень не містить аналізу документів, наявних у справі, з яких би суди зробили такий висновок, адже останні не вивчали та не досліджували в повному обсязі акт перевірки ДП «Легіон» №281 від 21.10.2011р., а також не надали оцінки висновкам, зазначеним в цьому акті, вказавши лише про те, що один з додатків до акту та картка особового рахунку містить відомості про певні суми, які підлягали сплаті та були сплачені й їх різниця склала стягуваний розмір переплати, не зазначаючи при цьому, що ці суми є саме страховими внесками на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; крім того, судами не співставлено періоди перебування ДП «Легіон» на обліку як платника страхових внесків та платника єдиного податку, а також не проаналізовано в сукупності наявні в матеріалах даної справи платіжні доручення про сплату страхових внесків, усі додатки до акту перевірки й картку особового рахунку підприємства.

Згідно зі статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

Частина 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України містить правило щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а в частинах 4 та 5 цієї статті покладає на суд обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що судами попередніх інстанцій рішення винесені з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтаві задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Головчук С.В.

Черпак Ю.К.