Рішення

від 12.12.2006 по справі 2/231-пд-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/231-ПД-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

12.12.2006                                                                Справа №  2/231-ПД-06

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Скобєлкіна С.В. при секретарі Тереховій І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу              

за позовом Приватної виробничо-будівельної комерційної фірми "ЛіО", м.Херсон

до Закритого акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія", м.Херсон  

про   спонукання до виконання умов договору зберігання, витребування майна

за участю

представників сторін:

від  позивача - Кучерявий О.С., довіреність від 15.08.2006р. б/н

від  відповідача - Сапіга Д.П., довіреність від 29.11.2005р. № 800/07

в с т а н о в и в:

Приватна виробничо-будівельна комерційна фірма "ЛіО" звернулась до суду з позовом до закритого акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" про спонукання до виконання умов договору зберігання, витребування майна.

Позовні вимоги ПВБКФ "ЛіО" ґрунтуються на ствердженні наявності заборгованості у ВАТ "ХЗБМ-1" у вигляді  отриманих останнім на умовах безоплатного безстрокового договору 50 000 штук цегли, після чого це підприємство припинило своє існування  шляхом приєднання до ЗАТ "ТБК", яке стало правонаступником ВАТ "ХЗБМ-1".

У судовому засіданні позивач в особі свого представника підтримав вимоги викладені у позовній заяві та просив спонукати ЗАТ "Таврійська будівельна компанія" до виконання умов  договору  зберігання від 03.06.2003 року, зобов'язавши відповідача передати приватній виробничо-будівельній комерційній фірмі "ЛіО" 50 000 штук цегли червоної обпаленої.

Відповідач - ЗАО "ТБК" позов не визнало, про що повідомило як у відзиві на позов, так і через своїх представників в судовому засіданні, вважаючи позовні вимоги безпідставними, оскільки  у процесі приєднання до відповідача у 2005 році ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1", наявність у останнього цегли, про яку згадується у позові, зафіксована не була, ЗАТ "ТБК" не отримувалась і на підприємстві на даний час відсутня.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, з'ясувавши правовідносини сторін та заслухавши їх представників, суд вважає, що позов приватної фірми "ЛіО" підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 03.06.2003 року між приватною виробничо-будівельною комерційною фірмою "ЛіО" та відкритим акціонерним товариством "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1" був укладений договір зберігання, за умовами якого (пункт 1.1) ПВБКФ "ЛіО"  - Сторона 1, передало на відповідальне зберігання цеглу червону обпалену виробництва Сторони 2, далі по тексту - товар.

Згідно умов договору (пункти 2.1 - 2.7) сторона 2 - ВАТ "ХЗБМ-1", несе повну  матеріальну відповідальність перед Стороною 1 за отриманий нею на зберігання товар. Сторона 2 зберігає прийнятий від Сторони 1  товар на відповідальне зберігання за свій рахунок і ризик. Сторона 2 (підприємство) має право використовувати прийнятий на відповідальне зберігання товар від сторони 1 (позивача) у своїх цілях, не попереджаючи  про його використання ПВКФ "ЛіО" (Сторону 1). По письмовій вимозі Сторони 1 Сторона 2 повинна  на протязі 7 днів після отримання вимоги  відновити  використану ВАТ "ХЗБМ-1" кількість  товару.

Позивач (сторона 1) має право вимагати від Сторони 2 (підприємства-виробника) повернення з відповідального зберігання  як всієї кількості товару, так і його частини, у залежності від  потреби. Якість товару, що підлягає  поверненню товару, гарантується Стороною 2 (заводом) як виробником цієї продукції.

ВАТ "ХЗБМ-1"  (Сторона 2)  брало на себе обов'язок неухильно виконувати вимоги Сторони 1 (ПВКФ "ЛіО") у частині повернення товару із зберігання і несе повну матеріальну відповідальність  перед Стороною 1 за можливі збитки у результаті прострочення виконання вимоги по поверненню товару з зберігання, і сплачує суми прямих збитків спричинених Стороні 1.

Розділом 3 договору сторони узгодили  питання ціни і кількості товару. Так, відповідно положень пунктів 3.1-3.3 позивач і Сторона 2 домовились, що ціна  товару фіксується відповідно накладним і акту приймання-передачі товару на зберігання. Кількість товару фіксується   відповідно  накладним і акту приймання-передачі товару на зберігання. У разі зміни ціни на товар (якщо Сторона 2, як виробник товару, по будь-яким причинам змінило відпускну ціну),  кількість прийнятого на зберігання  товару і того, що підлягає поверненню Стороні 1 Стороною 2 не змінюється (а.с.7).

На умовах цього договору позивач (Сторона 1) передав, а ВАТ "ХЗБМ-1" (Сторона 2) прийняв на відповідальне зберігання цеглу червону обпалену у кількості 57000 штук на загальну суму 14 250,00 грн., що підтверджується Додатком № 1 до договору б/н від 03.06.2003 року, яким є Акт приймання-передачі від 03.06.2003 року, скріплений особистими підписами керівників  підприємств та печатками цих суб'єктів господарської діяльності (а.с.8).

В той же день, тобто 03.06.2003 року договірні сторони склали акт звірки взаємних розрахунків між підприємствами ПВБКФ "ЛіО" та ВАТ "ХЗБМ-1", у якому у позивача  зазначили у графі "дебіт" суму у розмірі 14250,00 грн., і таку ж саму суму відобразили у графі "кредит" ВАТ "ХЗБМ-1". У цьому документі сторони відзначили, що сальдо складає 14250,00 грн. на користь ПВБКФ "ЛіО", яке виражається  у вигляді 57000 штук цегли. Акт завірений підписами керівників, завірений печатками підприємств (а.с.9).

02.02.2004 року відбулись загальні збори акціонерів ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1", на якому було прийнято рішення про припинення діяльності підприємства  шляхом приєднання до закритого акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" (протокол № 1 від 02.02.2004 року загальних зборів акціонерів).

Своїм "Повідомленням про припинення та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог"  ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1" за підписом голови ВАТ "ХЗБМ-1", підприємство   шляхом письмової друкованої публікації  довело до відома кредиторів, що заяви від кредиторів приймаються протягом двох  місяців з моменту цієї публікації у письмовому вигляді за місцем розташування: 73036, м.Херсон, вул.Перекопська, 207. Кредитор, який бажає задовольнити  свої вимоги, повинен був протягом двох місяців з моменту публікації Повідомлення подати до комісії по припиненню письмову заяву, у якій повинні  були міститись  такі дані: назва юридичної особи, сума вимоги та підстави її виникнення, з доданням копії документів, що підтверджують це, акт звірки розрахунків. Адреса комісії по припиненню:  73011 м.Херсон, вул.Адмірала Макарова, 203 (а.с.11).

Згідно з цим повідомленням позивач - ПВБКФ "ЛіО" 29.03.2004 року здійснив чергову  зустрічну перевірку взаємних розрахунків з ВАТ "ХЗСМ-1", результатом якої став складений сторонами Акт звірки взаємних розрахунків від 29.03.2004 року. Достовірність змісту викладеного у ньому була засвідчена керівниками та головними бухгалтерами двох підприємств. Сторони у цьому документі відобразили, що дебіт ПВБКФ "ЛіО" визначається сумою у розмірі 12500,00 грн., а кредіт  ВАТ "ХЗБМ-1" теж визначається такою ж  самою сумою - 12500,00 грн. Сальдо  складає 12500,00 грн. на користь позивача і виражається (або дорівнює) 50 000 штук цегли (а.с.10).

30.03.2004 року позивач - ПВБКФ "ЛіО" у встановлений у повідомленні строк звернувся до комісії з припинення ВАТ "ХЗБМ-1" з листом, у якому  повідомляв про наявність договірних стосунків (договір зберігання від 03.06.2003 року), заборгованість у вигляді 50 000 штук цегли вартістю 12 500,00 грн., та вимагав повернути майно (товар) яке знаходилось на відповідальному зберіганні. До листа були додані договір зберігання від 03.06.2003 року, додаток до нього, яким є акт приймання-передачі цегли, та акт звірки розрахунків від 29.03.2004 року.

Отримання вищезазначеного листа комісією підтверджено штампом: "вх.№ 165   30.03.2004г." (а.с.12).

Відповіді від комісії по припиненню позивач не отримав, а через деякий час, дізнавшись про приєднання ВАТ "ХЗБМ-1" до ЗАТ "ТБК", звернувся до останнього з листом-вимогою № 42 від 10.04.2006 року про повернення червоної обпаленої цегли у кількості 50 000 штук, переданої на зберігання ВАТ "ХЗБМ-1", правонаступником якого є ЗАТ "ТБК" (відповідач по даній справі).

До листа, на вимогу відповідача ПВБКФ "ЛіО" додало копію накладної № 42 від 03.06.2003 року,  згідно якої позивач став власником 57000 штук цегли червоної обпаленої  загальною вартістю 14 250,00 грн. (а.с.14. 51).

Листом № 371/07 від 26.04.2006 року (на лист вих.№ 42 від 10.04.2006 року)  ЗАТ "ТБК" повідомило позивача, що дійсно отримало від ВАТ  "ХЗБМ-1" бухгалтерські документи, які стосуються передачі ПВБКФ "ЛіО" цегли керамічної на зберігання ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1", але не вирішило питання по суті (а.с.15).

Наступним листом за № 406 від 10.11.2006 року відповідач (ЗАТ "ТБК") повідомило про відсутність даних про кредиторську заборгованість ВАТ "ХЗБМ-1" перед приватною фірмою "ЛіО"  за доданими бухгалтерського обліку. (а.с.16).

Але ці дані спростовуються наступними доказами, які мають походження документальне та з бухгалтерського  обліку.

Так, згідно передавального акту від 01.05.2005 року. складеного комісією з припинення, затвердженого загальними зборами акціонерів ЗАТ "Таврійська будівельна компанія" (протокол № 1 від 16 червня 2005 року), цей документ констатує  наступне:

1. ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1", яке було створене 27.06.1994 року шляхом корпоратизації, згідно  положень ст.ст.106, 107 ЦК України, 59 ГК України та Рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "ХЗБМ-1" (протокол № 1 від 02.02.2004р.) припиняється шляхом його приєднання до ЗАТ "Таврійська будівельна компанія".

2. Юридична особа, що перетворюється  (ВАТ "ХЗБМ-1") у числі інших показників має кредиторську заборгованість станом на 01.05.2005 року, яка складає 452554,24 грн.

3. ЗАТ "ТБК" стає правонаступником ВАТ "ХЗБМ-1" та до нього переходять усе майно, усі права та обов'язки ВАТ "ХЗБМ-1", включаючи: майно на суму 1295794,09 грн. (основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво), майнові права на суму 37541,57 грн., а також кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги у розмірі 116952,03 грн., інші поточні зобов'язання на загальну суму 139730,02 грн. (а.с.46-47).

У балансі ВАТ "ХЗБМ-1", складеному станом на 30.04.2005 року, за підписами керівника та головного бухгалтера у розділі "Дострокові зобов'язання" факт наявності кредиторської заборгованості підприємства підтверджений у графі "кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги" код рядка 530, 116,9 тис. грн., та у графі "інші  поточні зобов'язання" рахунки 361 та інші, код рядка 610, 139,9 тис. грн.

Згідно одного з додатків до балансу, яким є розшифровка по рахунку 361 (товари, роботи, послуги), що стосується кредиторської заборгованості підприємства, у ньому значиться заборгованість ВАТ "ХЗБМ-1" перед ТзОВ "ЛіО" (а.с.50).

В той же час, як встановлено судом, і на що посилається  відповідач, при інвентаризаціях, проведених як ВАТ "ХЗБМ-1", так і ЗАТ "ТБК", відсутня наявність на території колишнього підприємства, яке увійшло до позивача цегли, яка б могла належати позивачу (а.с.52-74).

Але це пояснюється тим, і на цьому наполягає позивач, що цегла на зберіганні у ВАТ "ХЗБМ-1" на умовах договору знаходилась тривалий час, з червня 2003 року до травня 2005 року, і відповідно  до пункту 2.3 договору зберігання від 03.06.2003 року Сторона 2 (поклажоотримувач) мав право впродовж цього строку користуватися прийнятою на зберігання цеглою у своїх цілях, не попереджаючи про його використання поклажодавця (а.с.7).

За такими умовами наявність заборгованості можливо довести лише на підставі документів, даних бухгалтерського обліку.

Крім того, ця заборгованість могла бути відсутня у балансі підприємства і виведена у позабалансові рахунки, наприклад, на такий як "активи на відповідальному зберіганні", "непередбачені активи і зобов'язання", "гарантії та забезпечення", "списані активи та зобов'язання" та інші, ще не заборонено Положенням про бухгалтерський облік.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ПВБКФ "ЛіО" доведеними.

Згідно положень ст.105 ЦК України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до цього Кодексу.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи.

З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

З вищенаведеного спливає, що оскільки ЗАТ "Таврійська будівельна компанія" стала правонаступником  ВАТ "ХЗБМ-1", то відповідно, до нього перейшли  усі права  та обов'язки останнього, включаючи і зобов'язання  за договором зберігання від 03.06.2003 року.

У відповідності до змісту статей 413-416, 418-419, 423-424 ЦК УРСР, Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України, що набрав чинності з 01.01.2004 року, ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем),  і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання укладається у письмовій формі, і якщо строк зберігання в  договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, що передбачено статтями 208, 937, 938 ЦК України.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто.

У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі. (Вищенаведене передбачено статтями 942, 943 та 946 ЦК України).

На підставі вимог ст.949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Крім того, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився, що передбачено  положеннями ст.953 того ж Кодексу.

Таким чином, суд вважає, що ЗАТ "ТБК" безпідставно відмовляється від виконання умов договору зберігання від 03.06.2003 року.

Крім того, положення статті 386 ЦК України (Глава 29 Захист прав власності) передбачають, що  держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У відповідності до положень ст.ст.20, 173, 193 ГК України, господарські зобов'язання, включаючи договірні, повинні виконуватись належним чином, а порушені права підлягають судовому захисту.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги ПВБКФ "ЛіО" законними і обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Задовольняючи позов, суд також стягує на користь позивача з ЗАТ "ТБК" судові витрати по справі, оскільки з вини останнього спір доведено до судового розгляду.

На підставі викладеного, вищезазначених правових  норм та керуючись ст.ст.44, 49, 82-85  ГПК України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Закрите акціонерне товариство "Таврійська будівельна компанія", 73011 м.Херсон, вул.Адмірала Макарова, 203, код ЄДРПОУ 32702078, р/р.26009052312717 в ХФ ЗАТ КБ "Приватбанк" МФО 352479 передати Приватній виробничо-будівельній комерційній фірмі "ЛіО", 73000 м.Херсон, вул.Шмідта, 119, код ЄДРПОУ 30667589, р/р.26002301000606 в ХФ "Херсон-Трансбанк" МФО 352822 - 50 000 штук цегли червоної обпаленої.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія", 73011 м.Херсон, вул.Адмірала Макарова, 203, код ЄДРПОУ 32702078, р/р.26009052312717 в ХФ ЗАТ КБ "Приватбанк" МФО 352479 на користь Приватної виробничо-будівельної комерційної фірми "ЛіО", 73000 м.Херсон, вул.Шмідта, 119, код ЄДРПОУ 30667589, р/р.26002301000606 в ХФ "Херсон-Трансбанк" МФО 352822 судові витрати по справі: 125,00 грн. (сто двадцять п'ять грн. 00 коп.) сплати державного мита та 118,00 грн. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення направити сторонам по справі.

         Суддя                                                                                      С.В.Скобєлкін