Постанова

від 12.04.2007 по справі 2/231-пд-06

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/231-пд-06

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.04.07                                                                                       Справа №2/231-пд-06

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі Шерник О.В.

за участю представників сторін

від позивача: Кучерявий О.С., довіреність б/н від 12.03.2007р.

від відповідача: Сапіга Д.П., довіреність №18/07 від 03.01.2007р. – старший юрисконсульт

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 2/231-ПД-06 та апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Таврійська будівельна компанія», м. Херсон

на рішення господарського суду Херсонської області від 12.12.2006р. у справі 2/231-ПД-06

за позовом Приватної виробничо-будівельної комерційної фірми «ЛіО», м. Херсон (далі за текстом ПВБКФ «ЛіО»)

до Закритого акціонерного товариства «Таврійська будівельна компанія», м. Херсон (далі за текстом ЗАТ «Таврійська будівельна компанія»)

про спонукання до виконання умов договору зберігання, витребування майна

Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.12.2006р. у справі №2/231-ПД-06 (суддя Скобєлкін С.В.) позов задоволено. Зобов'язано ЗАТ «Таврійська будівельна компанія» передати ПВБКФ «ЛіО» 50000 штук цегли червоної опаленої. Судові витрати покладено на відповідача. Рішення суду прийнято з посиланням на статті 936, 949 ЦК України, статями 20, 173, 193 Господарського кодексу України та мотивовано наступним тим, що відповідач є правонаступником ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1», за яким наявна заборгованість у вигляді отриманого від ПВБКФ «ЛіО» на умовах безоплатного безстрокового договору 50000 штук цегли. Місцевий господарський суд визнав вимоги позивача обґрунтованими і задовольнив позов.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням ЗАТ «Таврійська будівельна компанія» подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції. Заявник апеляційної скарги зазначає, що місцевим господарським судом при винесені рішення неправильно застосовано норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Судом не враховано, що акт звірки взаємних розрахунків від 29.03.2004р. повинен був підписаний представниками комісії по приєднанню, а не керівником та головним бухгалтером ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1», які не входили до комісії по приєднанню. Судом не враховано, що Приватна виробничо – будівельна комерційна фірма «Ліо» та ТОВ «Ліо» це дві окремі юридичні особи з різними організаційно – правовими формами. Місцевим господарським судом не враховано, що відповідно до передавального балансу ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» на 30.04.2005р. передача готової продукції правонаступнику ЗАТ «Таврійська будівельна компанія» не проводилась. Висновок суду  щодо користування  ВАТ  Херсонський ЗБМ № 1” без згоди позивача цеглою переданою на зберігання не відповідає вимогам чинного законодавства. Позивач не надав доказів передання ним зберігачу цегли за накладною відповідно до договору. Представник у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу та доповненні до нього ПВБКФ «ЛіО» зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, рішення постановлено без порушень норм матеріального права, є законним, відсутні підстави для його скасування. Позивач вказує, що питання ведення бухгалтерського обліку позивачем не було предметом судового розгляду у суді першої інстанції. В матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують правомірність позовних вимог. Також ПВБКФ «ЛіО» наголошує на тому, що підприємство позивача не має відношення до ліквідації ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» і про наявність порушень в процесі ліквідації (реорганізації) зазначеного підприємства позивачу не відомо. Не має відношення позивач і до ведення зберігачем бухгалтерського обліку. Представник у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та додатково зазначив, що про претензії позивача про повернення цегли ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» повідомлений належним чином і у встановлений строк.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 19.01.2007р. апеляційна скарга прийнята та призначена до розгляду на 14.03.2007р. У судовому засіданні 14.03.2007р. було оголошено перерву до 12.04.2007р.

Склад колегії суддів змінювався. Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1146 від 12.04.2007р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді Антонік С.Г., суддів Мойсеєнко Т.В. (доповідач), Радченко О.П., даною колегією прийнято постанову.

За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення, за згодою представників сторін, у судовому засіданні, яке відбулось 12.04.2007р., було оголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, взявши до уваги доводи представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

03.06.2003р. між ПВБКФ «ЛіО» та ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» укладено договір зберігання. За умовами договору ПВБКФ «ЛіО» передало, а ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» прийняло на відповідальне зберігання цеглу червону обпалену виробництва ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» (п.1.1 договору).

Згідно пунктів 2.2, 2.7 договору ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» зобов'язався зберігати цеглу за свій рахунок та безстроково до повного повернення ПВБКФ «ЛіО».

Сторони договору також домовилися, що  зберігач має право  використати прийняту на зберігання цеглу без попередження іншої сторони та зобов'язаний відновити використану кількість цегли за письмовою вимогою ПВБКФ «ЛіО” і повернути її останньому.

Вартість та кількість товару (цегли) згідно умов договору фіксується у накладних та акті приймання передачі товару на зберігання.

На виконання умов договору позивач передав, а ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» прийняв на відповідальне зберігання цеглу червону обпалену у кількості 57000 штук на загальну суму 14250грн., що підтверджується Додатком № 1 до договору від 03.06.2003р., яким є акт приймання-передачі від 03.06.2003 року, скріплений особистими підписами керівників підприємств та печатками цих суб'єктів господарювання (а.с.8).

03.06.2003 р. сторони за договором склали акт звірки взаємних розрахунків. У цьому документі сторони відзначили, що сальдо складає 14250,00 грн. на користь ПВБКФ "ЛіО", яке виражається у вигляді 57000 штук цегли. Акт завірений підписами керівників, завірений печатками підприємств (а.с.9).

02.02.2004 року відбулись загальні збори акціонерів ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1", на якому було прийнято рішення про припинення діяльності підприємства шляхом приєднання до ЗАТ "Таврійська будівельна компанія" (протокол № 1 від 02.02.2004 року загальних зборів акціонерів).

Повідомленням про припинення та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог "ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1" за підписом голови ВАТ "ХЗБМ-1" підприємство шляхом письмової друкованої публікації довело до відома кредиторів, що заяви від кредиторів приймаються протягом двох місяців з моменту цієї публікації у письмовому вигляді за місцем розташування: 73036, м. Херсон, вул. Перекопська, 207. Кредитор, який бажає задовольнити свої вимоги, повинен був протягом двох місяців з моменту публікації Повідомлення подати до комісії по припиненню письмову заяву, у якій повинні були міститись такі дані: назва юридичної особи, сума вимоги та підстави її виникнення, з доданням копії документів, що підтверджують це, акт звірки розрахунків. Адреса комісії по припиненню: 73011 м. Херсон, вул. Адмірала Макарова, 203 (том1 а.с11).

Згідно з цим повідомленням позивач - ПВБКФ "ЛіО" 29.03.2004 р. здійснив перевірку взаємних розрахунків з ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1", результатом якої став складений сторонами акт звірки взаємних розрахунків від 29.03.2004 року. Достовірність змісту, викладеного у ньому, була засвідчена керівниками та головними бухгалтерами двох підприємств. За результатами звірки встановлено, що сальдо на користь ПВБКФ "ЛіО" складає 12500грн. та виражається у 50 000 штук цегли (том1а.с.10).

30.03.2004 року позивач - ПВБКФ "ЛіО" у встановлений у повідомленні строк звернувся до комісії з припинення ВАТ "ХЗБМ-1" за адресою м.Херсон вул..Адмірала Макарова ,203( що зазначена у публікації) з листом (том1 а.с.12), у якому повідомляв про наявність договірних стосунків (договір зберігання від 03.06.2003р.) і  заборгованості у вигляді 50000 штук цегли вартістю 12500грн. та вимагав повернути майно. До листа були додані договір зберігання від 03.06.2003 року, додаток до нього, яким є акт приймання-передачі цегли, та акт звірки розрахунків від 29.03.2004р.

Отримання вищезазначеного листа комісією підтверджено штампом: "вх.№"165 30.03.2004г." (а.с.12). Згідно виписки з протоколу  № 1 загальних зборів акціонерів ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" від 02.02.04р. до складу  комісії входили  Тараненко П.І.( який на даний час є головою правління відповідача), Агатьєва Н.В., Лампіта М.Ю.

За поясненням позивача відповіді від комісії по припиненню позивач не отримав, а через деякий час дізнавшись про приєднання ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" до ЗАТ «Таврійська будівельна компанія», звернувся до останнього з листом-вимогою № 42 від 10.04.2006 р. (том1 а.с.14) про повернення червоної обпаленої цегли у кількості 50000 штук, переданої на зберігання ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1". До листа, на вимогу відповідача ПВБКФ "ЛіО" додало копію накладної № 4 від 03.06.2003 року, згідно якої позивач став власником 57000 штук цегли червоної обпаленої загальною вартістю 14250 грн. (том1а.с.14,51).

Листом № 371/07 від 26.04.2006 року (на лист вих.№42 від 10.04.2006р. ЗАТ «Таврійська будівельна компанія» повідомило позивача, що дійсно отримало від ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" бухгалтерські документи, які стосуються передачі ПВБКФ "ЛіО" цегли керамічної на зберігання ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1", але не вирішило питання по суті (а.с.15).

А листом за № 406/07 від 10.11.2006 р. відповідач -ЗАТ «Таврійська будівельна компанія» повідомило, що за даними бухгалтерського обліку відсутні дані про кредиторську заборгованість ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" перед ПВБКФ "ЛіО".

У зв'язку з чим позивач, в порядку позовного провадження звернувся в господарський суд про спонукання відповідача передати 50000штук цегли червоної опаленої. Рішенням господарського суду Херсонської області позовні вимоги задоволені, з чим не погодився відповідач і звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відносини між позивачем та ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" врегульовано договором зберігання від 03.06.2003р.

На час укладення вказаного договору та передачі цегли, діяли норми Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963р.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки відносини щодо повернення товару переданого на зберігання продовжують існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України (з 01.01.2004р), відповідач не надав доказів погашення цієї заборгованості, то до спірних відносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. та норми Господарського кодексу України, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.

Розділ ІІ, глави 52 ЦК України визначає загальні положення про договір, зокрема договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір відповідно до вимог ст. 629 ЦК України є обов'язковим до виконання.

Згідно статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання укладається у письмовій формі, і якщо строк зберігання в договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, що передбачено статтями 208, 937, 938 ЦК України.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Як зазначалось вище позивач на виконання умов договору передав, а ВАТ «Херсонський завод будівельних матеріалів №1» прийняв на відповідальне зберігання цеглу червону обпалену у кількості 57000 штук, що підтверджується матеріалами справи.

29.03.2004р. сторонами договору проведено звірку взаємних розрахунків за результатами звірки встановлено, що сальдо на користь ПВБКФ "ЛіО" складає 12500грн. та виражається 50000 штук цегли (том1а.с.10).

На підставі вимог ст.949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Крім того, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився ( ст.953 ЦК України).

На вимогу позивача повернути 50000 штук цегли згідно договору ЗАТ «Таврійська будівельна компанія», як правонаступник ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" повідомила, що станом на 01.05.2005р. кредиторська заборгованість ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" перед ЗАТ «Таврійська будівельна компанія» не значиться.  Однак бухгалтерський облік господарської діяльності ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1"є внутрішньою документацією останнього  і не зміню умов договору  від 03.06.03р. та не впливає на права та обов'язки сторін за цим договором.

Колегія суддів зазначає, що про претензії ПВБКФ "ЛіО" ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" був повідомлений належним чином і у встановлений строк. Штамп ВАТ «ХКСВМ» на листі поставлений комісією по приєднанню помилково, оскільки комісії з ліквідації підприємств, як ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" так і ВАТ «ХКСВМ» була обрана у складі - Тараненко П.І., Агатьєва Н.В., Лампі М.Ю., вказані особи приймали заяви від кредиторів, як від ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" так і від ВАТ «ХКСВМ» за однією адресою: м. Херсон, вул. Адм. Макарова, 203. Однак цей штамп свідчить про те, що лист позивача членами комісії з приєднання був отриманий.

Згідно ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього майна , прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам , зокрема у разі приєднання. Відповідно до ч.3 ст59 ГК України  при приєднанні одного суб'єкта господарювання до іншого  суб'єкта господарювання  до останнього переходять  усі майнові права та обов'язки  приєднаних суб'єктів господарювання.

З наведених норм права слідує, що сам факт приєднання юридичної особи шляхом приєднання ще не є підставою для припинення зобов'язання, оскільки такі способи припинення юридичної особи передбачають передачу прав та обов'язків до право наступника.

Оскільки ЗАТ "Таврійська будівельна компанія" стала правонаступником, то відповідно, до нього перейшли усі права та обов'язки останнього, включаючи і зобов'язання ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" за договором зберігання від 03.06.2003 року.

За таких обставин, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо  задоволення позовних вимог, бо як свідчить розділ ІІІ передавального акту (а.с.141) та інші матеріали справи до відповідача  перейшло усе майно та усі обов'язки ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів – 1”.

Посилання відповідача на відсутність у останнього кредиторської заборгованості ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів - 1" перед ПВБКФ "ЛіО" спростовується також матеріалами справи та документами бухгалтерського обліку, зокрема.

У передавальному акті від 01.05.2005 р., складеному комісією з припинення, затвердженого загальними зборами акціонерів ЗАТ "Таврійська будівельна компанія" (протокол № 1 від 16 червня 2005 року), вказано наступне:

1.          ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1" згідно положень ст.ст.106, 107 ЦК України, 59 ГК України та рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1" (протокол № 1 від 02.02.2004р.) припиняється шляхом його приєднання до ЗАТ "Таврійська будівельна компанія".

2.          Юридична особа, що перетворюється (ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1") у числі інших показників має кредиторську заборгованість станом на 01.05.2005 року, яка складає 452554,24 грн.

3.           ЗАТ "Таврійська будівельна компанія" стає правонаступником ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1" та до нього переходять усе майно, усі права та обов'язки ВАТ "ХЗБМ-1", включаючи: майно на суму 1295794.09 грн. (основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво), майнові права на суму 37541,57 грн., а також кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги у розмірі 116952,03 грн., інші поточні зобов'язання на загальну суму 139730,02 грн. (а.с.46-47).

У балансі ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1", складеному станом на 30.04.2005 року, за підписами керівника та головного бухгалтера у розділі "Дострокові зобов'язання" факт наявності кредиторської заборгованості підприємства підтверджений у графі "кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги" код рядка 530, 116,9 тис. грн., та у графі "інші поточні зобов'язання" рахунки 361 та інші, код рядка 610, 139,9 тис. грн.

В той же час, як встановлено судом, і на що посилається відповідач, при інвентаризаціях, проведених як ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів № 1", так і ЗАТ "Таврійська будівельна компанія", відсутня наявність на території колишнього підприємства, яке увійшло до позивача, цегли, яка б могла належати позивачу (а.с.52-74). Однак, відповідно до пункту 2.3 договору зберігання від 03.06.2003 року поклажоотримувач мав право впродовж строку зберігання використовувати прийняту на зберігання цеглу у своїх цілях, не попереджаючи про його використання поклажодавця, та на вимогу останнього протягом семи днів повинен відновити  кількість цегли переданої на зберігання та повернути її зі зберігання.(а.с.7).Слід зазначити, що відповідач є виробником цегляної продукції, що ним не заперечується. За таких обставин посилання на відсутність спірної цегли у відповідача не приймається колегією до уваги. Також відповідач не позбавлений можливості придбати  вказану кількість цегли та повернути її позивачу.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ПВБКФ "ЛіО" доведеними.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним.

Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.

Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України слід віднести на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Таврійська будівельна компанія», м. Херсон залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 12.12.2006р. у справі 2/231-ПД-06 без змін.