Постанова

від 08.04.2013 по справі 2а-15223/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2013 року № 2а-15223/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Троян" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 001101228 від 26.10.2012 та № 001102208 від 26.10.2012

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Троян" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 001101228 від 26.10.2012 та № 001102208 від 26.10.2012.

У судовому засіданні 27.03.2013 був допитаний свідок ОСОБА_1, яка в порядку статті 141 Кодексу адміністративного судочинства України була приведена до присяги, зі змістом статей 384, 385 Кримінального кодексу України була ознайомлена.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Податкові зобов'язання позивачу нараховані за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ "Лігрос СКМ" за період з 01.08.2010 по 31.12.2011. Підставою для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств є визнання податковим органом угод укладених між позивачем та ТОВ "Лігрос СКМ" нікчемними та як наслідок недійсними з моменту їх вчинення.

Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся податковим органом, мав фінансово - господарські відносини з ТОВ "Лігрос СКМ" за договором поставки № 017-08/10 від 01.08.2010, який за твердженням позивача мав реальний характер, та за яким було поставлено товар використаний ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

У судовому засіданні 04.04.2013 представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні 29.11.2012 надав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях та наведені його представником під час судового засідання аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 848/22-8/21596451 від 15.10.2012, інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки представником відповідача не наведено.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.04.2013 заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 04.04.2013 представники сторін не заперечували проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням наведеного суд, заслухавши у судовому засіданні представників позивача та відповідача ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на підставі наказу № 1538 від 11.10.2012 була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Приватного підприємства "Троян" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ "Лігрос СКМ" за період з 01.08.2010 по 31.12.2011.

Перевіркою встановлено порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 577 361,00 грн. та порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок а додану вартість", пункту 185.1 статті 186, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 486946,53 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

Між ПП "Троян" та ТОВ "Лігрос СКМ" було укладено договір № 017-08/10 від 01.08.2010 на постачання товару.

Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Лігрос СКМ" анульоване 12.03.2012 у зв'язку з внесенням до ЄДР запису - про відсутність підтвердження відомостей.

Відповідно до податкового розрахунку р.01 комунального податку, поданого до органів державної податкової служби, кількісний склад працівників ТОВ "Лігрос СКМ" за базовий податковий (звітний) період складає 2 чол.

Актом № 946/22-80/37146828 від 31.07.2012 "Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Лігрос СКМ" щодо обчислення достовірності задекларованих та повноти сплачених обов'язкових платежів та реальності ведення господарської діяльності з 01.04.2010 по 31.03.2012" встановлено відсутність у ТОВ "Лігрос СКМ" адміністративного - господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що в свою чергу свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків та про фіктивний характер укладених угод.

Також відповідно до зазначеного акту за результатами вжитих оперативно - розшукових заходів працівниками ВПМ ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя була допитана директор, бухгалтер та засновник ТОВ "Лігрос СКМ" гр. ОСОБА_1, яка пояснила, що підприємство ТОВ "Лігрос СКМ" їй не відоме, підприємство вона не реєструвала та участі в реєстрації не приймала, хто міг зареєструвати на її ім'я підприємство не знає, також зазначила про те, що фінансово - господарську діяльність не вела, первинні бухгалтерські документи з моменту реєстрації і по теперішній час не підписувала, де знаходиться печатка та фінансово - господарські документи ТОВ "Лігрос СКМ" їй не відомо.

З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про те, що операції між ПП "Троян" та ТОВ "Лігрос СКМ" не мали реального характеру та були укладені без мети настання реальних наслідків, з огляду на що угоди укладені між ПП "Троян" та ТОВ "Лігрос СКМ" відповідно до пунктів 1,2 статті 215, пунктів 1,5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

За результатами перевірки складено акт № 848/22-8/21596451 від 15.10.2012 на підставі якого прийнято податкові повідомлення - рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання № 001101228 від 26.10.2012 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 568 304,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 81357,00 грн. та № 001102208 від 26.10.2012 за платежем податок на прибуток на загальну суму 928 833,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 28855,00 грн.

Приватне підприємство "Троян" не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями № 001101228 від 26.10.2012 та № 001102208 від 26.10.2012, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

При розгляді справи судом було перевірено чи мали операції між позивачем та ТОВ "Лігрос СКМ" реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів.

При цьому, суд виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції. Також, судом було зобов'язано позивача та відповідача надати всі наявні докази на обґрунтування їх правових позицій.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ТОВ "Лігрос СКМ" за договором поставки № 017-08/10 від 01.08.2010.

На підтвердження факту отримання товару від ТОВ "Лігрос СКМ" за договором поставки № 017-08/10 від 01.08.2010 позивачем надано суду видаткові накладні, а на підтвердження факту перерахування коштів за поставлені продукти - платіжні доручення та виписки з особового рахунку.

Позивачем на підтвердження наявності в нього складських приміщень для здійснення зберігання товару надано суду договір оренди нежитлових приміщень № 0901 від 21.09.2009, складені до нього акти прийому - передачі та платіжні доручення.

Факт наявності у позивача господарської можливості для здійснення перевезення товару підтверджується договорами перевезення вантажу №2624 від 10.01.2011 та № 4097 від 19.10.2009, копії яких наявна в матеріалах справи.

В подальшому товар отриманий від ТОВ "Лігрос СКМ" за договором поставки № 017-08/10 від 01.08.2010 був використаний позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при здійсненні фінансово - господарських відносин з ПП "ТБК"ОРІОН", ФОП ОСОБА_2, ТОВ "Кронос-Авто", ТОВ "Алнко", ТОВ "Укравто -Трейд", ТОВ "СОЮЗ-АВТО", ТОВ "НИКОЛАЕВЄЛЕКТРО", ТОВ "ТНВ-Компані", ТОВ "Укр-флекс", ПП "ОМЕГА-ТЕХНОСЕРВІС", ТОВ "МАІ", ТОВ "Авто- альянс", ПП "АВТО-ОСКАР", МП "Волна", ТОП ОСОБА_3, ТОВ "Агро-Вікторія 2010", ТОВ "Компанія "Е.А.М.", ТОВ "Автотехцентр - 3000", ТОВ "ХІТ - СЕРВІС", ПТВП "Торговий дім "Чернігівський", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ТОВ "ВСФ"Крим - автодізель-сервіс 2000", ТОВ "Сервіс - Чемпіон", ПП ОСОБА_6, ТОВ "АТРОДЕТАЛЬ і К", ТОВ "Техавтосервіс", ТОВ "Волинський автоцентр КАМАЗ", ТОВ "ВКФ "Елкар", що підтвержується договорами купівлі - продажу, договорами поставки та видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідачем доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази, не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, та доказів того, що ТОВ "Лігрос СКМ" не відобразило у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Лігрос СКМ".

Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на пояснення засновника, директора та бухгалтера ТОВ "Лігрос СКМ" гр. ОСОБА_1 та надані ОСОБА_1 пояснення під час допиту її у якості свідка, в яких вона зазначає про те, що підприємство ТОВ "Лігрос СКМ" їй не відоме, підприємство не реєструвала та участі в реєстрації не приймала, фінансово - господарську діяльність не вела, первинні бухгалтерські документи з моменту реєстрації і по теперішній час не підписувала, з огляду на що вбачається наявність факту фіктивного підприємництва у вигляді створення та використання ТОВ "Лігрос СКМ", оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Відповідачем доказів на підтвердження факту порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України та наявності вироку у кримінальній справі за звинуваченням гр. ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, суду надано не було, як і не було зазначено про наявність вказаних обставин.

Аналогічна позицій викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України К/9991/44276/12 від 05.09.2012.

Необґрунтованість посилань відповідача на акт № 946/22-80/37146828 від 31.07.2012 "Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Лігрос СКМ" щодо обчислення достовірності задекларованих та повноти сплачених обов'язкових платежів та реальності ведення господарської діяльності з 01.04.2010 по 31.03.2012" зумовлюється тим, що під час проведення перевірки за результатами якої було складено зазначений акт, фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Лігрос СКМ" не досліджувались, та його висновки ґрунтуються виключно на поясненнях наданих гр. ОСОБА_1

Водночас суд звертає увагу на наступне.

Підставою для встановлення відповідачем факту порушення позивачем податкового законодавства став висновок про те, що угоди укладені між позивачем та ТОВ "Лігрос СКМ" відповідно до пунктів 1,2 статті 215, пунктів 1,5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. При цьому жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, зазначена норма права недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, у складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Пленум Верховного Суду України у пункті 18 Постанови № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" навів перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими правочинами, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави є, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Намір юридичної особи порушити публічний порядок доводиться через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або довіреністю. Наявність мети у такої фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені обвинувальним вироком.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З урахуванням положень частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, належним доказом для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі ухвалений щодо цієї особи.

Відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку відносно осіб, причетних до діяльності позивача або його контрагента ТОВ "Лігрос СКМ" суду не надано не було, як і не було надано доказів та пояснень на підтвердження фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентом ТОВ "Лігрос СКМ" правочинів.

Також відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода укладена між позивачем та ТОВ "Лігрос СКМ" порушує публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Крім того, посилання відповідача на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Зазначене підтверджується також положеннями статті 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту за фінансово - господарськими відносинами з ТОВ "Лігрос СКМ" за договором поставки № 017-08/10 від 01.08.2010 відповідачем суду не надано та не зазначено по причини неможливості їх надання, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Лігрос СКМ" за договором поставки № 017-08/10 від 01.08.2010 мали реальний товарний характер.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та відповідно до підпункту 5.3.9 -витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, крім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону встановлено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Реальність та товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Лігрос СКМ" за договором поставки № 017-08/10 від 01.08.2010 в ході судового розгляду справи судом було встановлено, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що у позивача було право на формування податкового кредиту та валових витрат по операціях з ТОВ "Лігрос СКМ".

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем надано оригінал платіжних доручень про сплату судового збору у сумі 2160,00 грн.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Приватного підприємства "Троян" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 001101228 від 26.10.2012 та № 001102208 від 26.10.2012 - задовольнити повністю .

2.Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби № 001101228 від 26.10.2012 та № 001102208 від 26.10.2012.

3.Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на користь Приватного підприємства "Троян" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2160,00 грн. (дві тисячі сто шістдесят грн. 00 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов