Постанова

від 09.04.2013 по справі 5027/752/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2013 р. Справа № 5027/752/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - Гнатюк Г.М.

суддів - Кравчук Н.М.

- Мирутенко О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2, м.Вижниця від 15.02.2013р.

на рішення господарського суду Чернівецької області від 04.12.2012р.

у справі №5027/752/2012

за позовом: Чернівецького міжрайонного природоохоронного прокурора в особі Карапчівської сільської ради, с.Карапчів Вижницького району Чернівецької області

до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_2, м.Вижниця

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна фінансова інспекція в Чернівецькій області, м.Чернівці

про: стягнення 68378,39грн.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Куцик В.Б. - ст. прокурор відділу

від позивача: не з'явився

від відповідача: не 'явився

від третьої особи: не з'явився

Присутній в судовому засіданні ОСОБА_4 від ОСОБА_2 без належних повноважень.

Прокурору роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 04.12.2012р. у справі №5027/752/2012 (суддя Дутка В.В.) позов задоволено частково та стягнено з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь Карапчівської сільської ради 40000,00грн. боргу, 4066,30грн. пені та 5840,00грн. інфляційних втрат. Крім цього з приватного підприємця ОСОБА_2 стягнено у доход Державного бюджету України 1609,50 грн. Судового збору та 1700 грн. штрафу за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на відповідача. В частині позову щодо стягнення 16436,52 грн. пені та 2035,57 грн. інфляційних втрат в позові відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст.526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Суд виходив з того, що оскільки відповідач доказів погашення боргу суду не надав, а тому позовні вимоги про стягнення боргу та передбачених за прострочення виконання зобов'язань за договором нарахувань підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, приватний підприємець ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевим господарським судом розглянено спір за відсутності представника відповідача, який не був повідомлений про час і місце слухання справи, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Крім цього, скаржник зазначає про те, що на його думку прокурор не вправі був звертатися з даним позовом, оскільки прокурор може звертатися з позовами лише в державних інтересах. Безпідставним вважає скаржник і стягнення місцевим господарським судом штрафу за невиконання вимог ухвали суду, оскільки був позбавлений можливості їх виконати, так як таких ухвал не отримував.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу від 29.03.2013р. №49-51-12 (вх.№05-04/1209/13 від 05.04.2013р.) Чернівецька міжрайонна прокуратура та в судовому засіданні прокурор спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Державною фінансовою інспекцією в Чернівецькій області надіслано на адресу суду письмове пояснення від 29.03.2013р. №24-25-17-17/2167 (вх.№ 05-04/1188 від 04.04.2013р.) в якому третя особа спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обгрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення

На вимогу ухвали суду від 21.03.2013р. скаржником надіслано на адресу суду квитанцію №к6/4/98 від 04.04.2013р. про доплату судового збору в сумі 55,50грн., яка долучена до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, оцінивши докази, заслухавши пояснення прокурора, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Чернівецької області від 04.12.2012р. у справі №5027/752/2012 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням десятої сесії V скликання Карапічвської сільської ради від 18.01.2007р. затверджено проект відведення земельної ділянки розташованої в АДРЕСА_1 для будівництва, реконструкції та обслуговування будівель лазні-сауни, магазину та столярної майстерні з земель запасу сільської ради несількогосподарського призначення, а також надано згоду на продаж у власність дану земельну ділянку приватному підприємцю ОСОБА_2 (а.с.9).

На підставі вищевказаного рішення, 21.02.2007р. між Карапчівською сільською радою та приватним підприємцем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (далі по тексту Договір)(а.с.11-13).

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1 Договору Продавець (позивач у справі) на підставі рішення №11 10-ї сесії 5 скликання Карапчівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 18.01.2007 року передає за плату, а Покупець (відповідач у справі) приймає у власність і оплачує земельну ділянку з усіма обтяженнями і сервітутами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1,5570 га, згідно плану земельної ділянки, що додається.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що ціна продажу земельної ділянки становить 97780 грн. При цьому, сторони передбачили в п. 2.2. Договору проведення Покупцем розрахунку наступним чином: гроші в сумі 17780 грн. Покупець сплачує до 01.05.2007р., 40 000 грн. до 30.11.2008р. і 40 000 грн. до 30.11.2009р. на рахунок Карапчівської сільської ради.

Покупець зобов'язувався, згідно умов п.3.1.1. договору сплатити вартість земельної ділянки в строки та в розмірах, передбачені Розділом 2 цього Договору.

У відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, згідно довідки позивача та банківських виписок з рахунків відповідачем сплачено на користь позивача лише 57780,00 грн.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 40000грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає недопустимість відмови від виконання зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази повної або часткової сплати Відповідачем на користь Позивача 40000грн. боргу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно з п. 4.2 Договору за порушення термінів оплати, передбаченої розділом 2 цього Договору, Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі 0,3 відсотка від несплаченої суми за кожен день прострочки, але не більше 10-ти відсотків від суми платежу. Згідно розрахунку позовних вимог Відповідачу нараховано пеню у розмірі 20502,82грн.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на викладене вище, виходячи з положень п.2.2 Договору, суд першої інстанції, здійснивши розрахунок пені дійшов висновку про її стягнення в сумі 4066,30грн., нарахованої за прострочення оплати 40000грн. в період з 30.11.2009р. по 29.05.2010р.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги про стягнення 4066,30грн. пені підставні і задоволені судом першої інстанції правомірно.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5840,00грн. інфляційних втрат.

Крім цього, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача 1700грн. штрафу, у відповідності до п.5 ст.83 ГПК України, за невиконання вимог суду, оскільки не зважаючи на те, що відповідач про дату та час судового засідання був повідомлений належними чином, вимоги суду проігнорував, без поважних причин жодного разу не з'явився у судові засідання та не подав витребувані судом документи.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права здійснено розгляд справи за відсутності представника відповідача, який не був повідомлений про дату і час розгляду справи, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Чернівецької області від 25.10.2012р. порушено провадження у справі №5027/752/2012 та призначено її розгляд на 08.11.2012 року. Дану ухвалу надіслано сторонам у справі, що підтверджується реєстром вихідної кореспонденції від 26.10.2012р. (а.с.2). Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 08.11.2012р., розгляд даної справи судом було відкладено на 22.11.2012 року, про що повідомлено сторін у справі. Зокрема, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення ПП ОСОБА_2 копії ухвали суду від 08.11.2012р. (а.с.34). Натомість 22.11.2012 року відповідач вдруге не направив в судове засідання уповноваженого представника, у зв'язку з чим, розгляд справи відкладено на 04.12.2012р., про що відповідач був повідомлений належним чином, так як до справи долучено відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.112). Однак, відповідач не направив свого представника, внаслідок чого 04.12.2012р. розгляд даної справи відбувся без участі представника відповідача. Зважаючи на викладене, доводи скаржника спростовуються матеріалами справи, а тому колегією суддів відхилено через їх безпідставність. При цьому слід зазначити, що місцевим господарським судом вжито усі необхідні заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Доводи відповідача про те, що прокурор не був вправі звертатися з позовом до суду в інтересах Карапчівської сільської ради, спростовуються наступним.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, зазначених вище, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатись до суду з позовами.

В позовній заяві Чернівецьким міжрайонним прокурором з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері чітко сформульовано та умотивовано порушення інтересів держави, а саме: ст. 1 Земельного Кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 13 Конституції України від імені Українського народу права власника щодо об'єктів права власності Українського народу здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Отже, прокурором пред'явлено даний позов в інтересах держави в особі Карапчівської сільської ради, яка згідно п.12 Перехідних положень Земельного Кодексу України наділена повноваженнями щодо розпорядження землями в межах населеного пункту.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі спростовуються матеріалами справи, а тому судом апеляційної інстанції відхиляються за їх безпідставністю.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2 залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 04.12.2012 року у справі №5027/752/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ на виконання рішення суду.

4. Матеріали справи повернути в господарський суд Чернівецької області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 10.04.2013р.