Постанова

від 23.01.2009 по справі 5020-2/335-9/127-13/110

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5020-2/335-9/127-13/110

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

21 січня 2009 року   Справа № 5020-2/335-9/127-13/110

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

представник позивача: не з'явився,  приватне підприємство "Автолан";

представник відповідача: Авдєєв Олексій Іванович, довіреність №  1ю   від 09.01.09,  приватне підприємство "Кримнефтесервіс";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Кримнефтесервіс" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Сімоходська Д.О.) від 29 жовтня 2008 року у справі № 5020-2/335-9/127-13/110

за позовом           приватного підприємства "Автоплан" (вул. Комуністична, 36,Севастополь,99003)

до           приватного підприємства "Кримнефтесервіс" (вул. Шостака, 7,Севастополь,99045)

про стягнення 2094,00 грн.          

                                                            ВСТАНОВИВ:

У серпні 2007 року позивач –приватне підприємство "Автолан" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до приватного підприємства "Кримнефтесервіс", з урахуванням уточнень (т. 1, арк. с. 86-87), про стягнення у рахунок відшкодування збитків, понесених за наслідками втрати товарної вартості автомобіля, в результаті дорожньо-транспортної пригоди у сумі 1795 грн. та судових витрат в сумі 1299,00 грн., в тому числі 102,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1000,00 грн. вартості послуг правової допомоги адвоката, 69,00 грн. витрат з визначення втрати товарної вартості автомобіля та послуги банку у розмірі 10,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 05 листопада 2007 року в задоволенні позову відмовлено (т. 1, арк. с. 110-111).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2007 року рішення господарського суду залишено без змін (т. 1, арк. с. 160-164).

Постановою Вищого господарського суду України від 20 березня 2008 року рішення судів попередніх інстанцій скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1, арк. с. 189-191).

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 08 серпня 2008 року справу прийнято до провадження судді Сімоходської Д.О. з привласненням номеру 5020-2/335-9/127-13/110.

Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Сімоходська Д.О.) від 29 жовтня 2008 року у справі № 5020-2/335-9/127-13/110 частково задоволено позов приватного підприємства "Автолан" до приватного підприємства "Кримнефтесервіс" про стягнення 2094,00 грн., а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача величину втрати товарної вартості автомобіля у сумі 1795,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, посилаючись на статті 22, 1192 Цивільного кодексу України, положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року (далі – Методика), виходив з доведеності того факту, що за наслідками дій відповідача позивач зазнав втрат товарної вартості автомобілю у розмірі 1795,00 грн.

Відмовляючи в позові у частині стягнення судових витрат у вигляді оцінки втрати товарної вартості автомобіля у сумі 69,00 грн. та послуг банку у розмірі 10,00 грн., місцевий господарський суд зазначив, що вказані витрати не передбачені статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, а вартість послуг правової допомоги адвоката у розмірі 1000,00 грн. не підлягає задоволенню, оскільки з наданих позивачем доказів не вказано, по якій саме справі надавались юридичні послуги.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, в позові відмовити повністю.

Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права, суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, а висновки суду не є вичерпними та не підтверджуються достовірними доказами.

Так відповідач стверджує, що застосування судом першої інстанції Методики при класифікації матеріальної шкоди є неправомірним, оскільки остання не відповідає нормам Цивільного кодексу України, які регулюють відносини зі стягнення збитків і матеріальної шкоди.

Крім того, заявник скарги зазначає, що заявлена до стягнення сума у розмірі 1795,00 грн., неправомірно віднесена позивачем та місцевим господарським судом до реальних збитків, оскільки величина втрати товарної вартості віднесено вищезазначеною Методикою до умовної величини.

Також в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що зіткнення транспортних засобів відбулося з підстав обставин непереборної сили –сильної, суцільної ожеледі. Дана обставина, відповідно до положень пункту 5 статті 1187 Цивільного кодексу України, на думку заявника скарги, є підставою для звільнення від відповідальності за завдану шкоду.

Заявником скарги звернуто також увагу на неправильне застосування місцевим господарським судом положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 грудня 2008 року розгляд справи було відкладено на 21 січня 2009 року.

У судовому засіданні, яке відбулось 21 січня 2009 року, представник відповідача апеляційну скаргу підтримав. Представник позивача у судове засідання не з'явився, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними документами в матеріалах справи.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 лютого 2006 року на площі Повсталих у місті Севастополі трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "ГАЗ-330214" державний №260-54КС під керування водія Бояринцева Г.В., який належить відповідачу, та автомобіля DAEWOO LANOS TF69Y державний номер СН 99-31 АА під керуванням водія Гресс А.М., який належить позивачу. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю, який належить позивачу, були нанесені пошкодження.

Постановою Балаклавського районного суду міста Севастополя від 14 лютого 2006 року у справі N3-584/2006 Бояринцев Г.В. визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого сталася дорожньо-транспортна пригода, та притягнутий у зв'язку цим до адміністративної відповідальності.

На час вчинення дорожньо-транспортної пригоди Бояринцев Г.В. перебував у трудових стосунках з відповідачем та знаходився при виконанні своїх службових обов'язків.

Відповідно до Звіту про оцінку матеріальної шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу №4161/1 від 24 лютого 2006 року, розмір матеріальної шкоди визначений у розмірі 3984,00 грн., який складається з вартості відновлювального ремонту автомобіля DAEWOO LANOS TF69Y державний номер СН 99-31 АА у розмірі 2188,90 грн. (у висновку по Звіту ця сума округлена до 2189,00 грн.) та величини втрати товарної вартості автомобіля у розмірі 1795,00 грн. (т.1, арк. с. 34-47).

Сума поновлюваного ремонту сплачена страховою компанією, вартість втрати товарного вигляду автомобіля позивач просить стягнути з відповідача, а також судові витрати.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли після набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України, тому останні підлягають регулюванню саме за правилами зазначених кодексів.

У пункті 1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" № 02-5/215 від 01 квітня 1994 року, із наступними змінами та доповненнями, зазначено, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача величини втрати товарної вартості автомобіля у сумі 1795,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що вказана сума є деліктною (позадоговірною) відповідальністю відповідача, про що, зокрема, свідчить посилання суду на статті 1187, 1192 Цивільного кодексу України при задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з позовної заяви та доповнень до неї, позивач, разом із судовими витратами, просив стягнути з відповідача суму у вигляді збитків, понесених за наслідками втрати товарної вартості автомобіля в результаті дорожньо-транспортної пригоди у сумі 1795,00 грн. Тобто, у якості підстави стягнення вказаної суми, позивачем зазначено завдання йому відповідачем позадоговірної шкоди, що свідчить про безпідставність тверджень відповідача про вихід суду при розгляді справи за межі позовних вимог.

Частиною 1 статті 1192 Цивільного кодексу України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні правила щодо відповідальності за завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки встановлені статтею 1187 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини 2 вказаної статті, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 зазначеної статті встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.  

Таким чином, для застосування відповідальності щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Наявність вини заподіювача шкоди джерелом підвищеної небезпеки для його притягнення до цивільної відповідальності не є обов'язковою, однак останній може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Посилання заявника апеляційної скарги на сильну, суцільну ожеледь, яка мала місце під час зіткнення транспортних засобів сторін, як на обставину непереборної сили, судова колегія знаходить неспроможними, оскільки постановою Балаклавського районного суду міста Севастополя від 14 лютого 2006 року у справі № 3-584/2006 встановлено, що причиною дорожньо-транспортної пригоди слугувало порушення водієм Бояринцевим Г.В. пункту 12.1. Правил дорожнього руху України, що виразилося в тому, що він неправильно обрав безпечну швидкість руху в залежності від дорожньої обстановки (сильна, суцільна ожеледь) (т. 1, арк. с. 15).

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що в діях відповідача є повний склад цивільного правопорушення у вигляді завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, що дає правові підстави для притягнення його до цивільної відповідальності.  

Частиною 1 статті 1192 Цивільного кодексу України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1.6. вищезазначеної Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, величина втрати товарної вартості –умовна величина зниження ринкової вартості дорожньо-транспортного засобу, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, у порівнянні з ринковою вартістю подібного непошкодженого дорожньо-транспортного засобу.

Згідно з пунктом 8.5. вказаної Методики, величина втрати товарної вартості характеризує фізичний знос, який виникає у разі пошкодження дорожньо-транспортного засобу і відповідного ремонту унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду, а також унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту запасних частин, які перебували в ужитку чи в ремонті. Величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів дорожньо-транспортних засобів.

З наведених положень Методики вбачається, що величина втрати товарної вартості призвана компенсувати власнику транспортного засобу зниження його вартості після проведення поновлювального ремонту. З аналогічної думки виходив також експерт під час складання звіту про оцінку матеріальної шкоди транспортного засобу (т. 1, арк. с. 40).

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що величина втрати товарної вартості транспортного засобу є прямими збитками у розумінні пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, а отже, сплата вартості поновлювального ремонту не виключає обов'язку відповідача відшкодувати ці збитки.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04 березня 1998 року до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у стягненні з відповідача сум, сплачених за оцінку вартості автомобіля у розмірі 69,00 грн. та послуг банку у розмірі 10,00 грн., оскільки вказані витрати не передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Місцевий господарський суд також правомірно відмовив у стягненні з відповідача вартості правової допомоги адвоката в розмірі 1000,00 грн., оскільки з наданих позивачем доказів не вбачається по якій саме справі надавались юридичні послуги (т. 1, арк. с. 88-90).

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції правил статті 49 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу судових витрат, оскільки ціна позову у цій справі складає 1795,00 грн., яка в повному обсязі була стягнута з відповідача. Інші суми за своїми ознаками носять характер судових витрат та в ціну позову, виходячи зі змісту статей 44 і 55 Господарського процесуального кодексу України –не включаються.

Таким чином, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, з дослідженням всіх  обставин у справі, правових підстав для задоволення апеляційної скарги  не вбачається.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Кримнефтесервіс"  залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 29 жовтня 2008 року у справі № 5020-2/335-9/127-13/110 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  

Судді