Постанова

від 11.04.2013 по справі 35/410

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року Справа № 35/410

Вищий господарський суд України у складі: суддя Дерепа В.І. - головуючий,

судді Грек Б.М., Палій В.В. (доповідач),

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2013

зі справи № 35/410

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 59 619,03 грн.

за участю представників:

позивача: Чайковський Я.В.- предст. (дов. від 10.01.2013р.)

відповідача: Ніколаєв О.С.- предст. (дов. від 09.01.2012р.)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 59 619,03грн. (з них:56 732,94грн. -основного боргу, 2343,13грн. -неустойки, 351,43грн. -3% річних, 191,53грн. -втрат від інфляції) заборгованості за договором фінансового лізингу №1125/12/2007 від 18.12.2007 року. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань із сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №1125/12/2007 від 18.12.2007 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року (судді Літвінова М.Є., Ващенко Т.М., Трофименко Т.Ю.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 51 523,81грн. основного боргу, 2343,13грн.-пені, 200,44грн. -втрат від інфляції, 351,43грн. -3% річних, 18 766,56грн. -вартості витрат на проведення судових експертиз, 596,20грн. - державного мита, 236,00грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 5548,73грн. основного боргу - провадження у справі припинено на підставі п 1.1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 року (судді Федорчук Р.В., Лобань О.І., Майданевич А.Г.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі. Підставою для скасування рішення стало те, що суд І інстанції неправомірно зараховував суму у розмірі 5548,73грн. в оплату лізингових платежів за спірний період, враховуючи, що такий платіж було здійснено за інший період. Крім того, в частині стягнення з відповідача 200,44грн. втрат від інфляції суд І інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивачем було заявлено до стягнення 191,53грн. втрат від інфляції.

Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судовий акт попередньої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 18.12.2007 року між ТОВ "Ласка Лізинг" (лізингодавець) та Фірмою "Т.М.М." - ТОВ (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №1125/12/2007, за умовами якого лізингодавець зобов'язався придбати у свою власність транспортний засіб у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти його на умовах даного договору. Предметом лізингу є Автопричіп МАЗ - 938660-044 (три одиниці), 2007 року випуску (п. 1.1 договору).

Згідно п. 7.1 Договору сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу згідно до п. 7.1.1 Договору.

Згідно п. 7.1.1 Договору для цілей даного договору вводяться поняття: "Курс 1" курс, встановлений НБУ для одного долара на 18.12.2007. "Курс 2" курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток № 1) до даного Договору.

Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 50199,00 "у.е", в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 8366,50 "у.е", виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку № 1 до Договору по курсу 1 (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 7.3 Договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізиногоодержувачем лізингодавцю, складає: 64671,52 "у.е", враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 8199,83 "у.е".

Згідно п. 3.1 Договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п'яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення по факсу.

Сторонами одночасно з підписанням Договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору), до якого додатковою угодою № 1125/12/2007/R від 30.07.09. внесено зміни і графік викладено в новій редакції.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 20.03.2008 року на підставі видаткової накладної № РН-0000066 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреності НБМ № 316816 від 14.03.08 року прийняв предмет лізингу: Автопричіп МАЗ -938660-044 у кількості три одиниці.

Неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання щодо сплати лізингових платежів відповідно до Графіку (зокрема відповідачем не сплачено лізингові платежів за період з 03.02.2010 року по 03.07.2010 року у розмірі 56 732,94грн.), стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами спірний договір, за своєю правовою природою, є договором фінансового лізингу.

Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, згідно графіку внесення лізингових платежів (в редакції додаткової угоди від 30.07.2009 року) та з урахуванням вимог п. 7.8 договору відповідач у період з 03.02.2010 року по 03.07.2010 року зобов'язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти в сумі 56 732,94 грн., однак платежі за вказаний період відповідачем здійснені не були.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 9.5 договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити.

Враховуючи встановлений судами факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, а також встановлену судом апеляційної інстанції заборгованості відповідача перед позивачем на суму 56 732,94 грн., яка відповідачем не спростована, доказів її оплати не надано, колегія суддів вважає підставним та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань, а також передбачених ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних, втрат від інфляції (у межах заявленої позивачем суми) та встановленої п.9.5 договору неустойки. При цьому, судом апеляційної інстанції правомірно не зараховано в оплату за спірний період суму у розмірі 5548,73грн., оскільки згідно з призначенням платежу така сума була сплачена відповідачем за інший період.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника про те, що пункти 7.1-7.5 розділу 7 договору в частинах прив'язки до курсу НБУ для США суперечать вимогам ст. 99, 117 Конституції України, ч. 2 ст. 198 ГК України, ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", п. 1 постанови КМУ "Про удосконалення порядку формування цін" відповідно є нечинними, колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними, з огляду на наступне.

В силу ст.ст. 626, 628, 627 ЦК України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Статтями 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Господарська діяльність, що регулюється договором лізингу, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Договір лізингу має бути укладеним у письмовій формі з зазначенням у ньому предмета лізингу, строку лізингу, розміру лізингових платежів, інших умов, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 16 вказаного Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частинами 1, 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (аналогічна правова позиція викладена у постановах ВСУ: у справі №12/149 від 04.07.2011 року, у справі №55/440 від 27.03.2012 року).

За змістом п.п. 7.1, 7.2, 7.4 договору, сторони за взаємним волевиявленням узгодили загальну суму лізингових платежів, порядок їх розрахунків та зміну суми поточного лізингового платежу, яка підлягає сплаті у гривнях і змінюється залежно від зміни курсу НБУ для долара США, що не суперечить наведеним нормам права.

Щодо посилань скаржника на п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", то слід зазначити, що стаття 5 вказаного Декрету регулює видачу Національним банком України індивідуальних та генеральних ліцензій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим декретом. Зокрема, частиною 4, на яку посилається скаржник, встановлено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції, зокрема, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (п. "г").

Так як розрахунки за спірним договором здійснювались сторонами у гривні, а тому посилання скаржника на вказаний пункт Декрету є безпідставними.

Доводи скаржника про те, що розмір щомісячних лізингових платежів має розраховуватись з урахуванням курсу НБУ для долара США станом на 18.12.2007 року, тобто "Курсу 1" згідно з п. 7.1.1 Договору (курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно з Додатком № 1 до договору), є помилковими і суперечать змісту п. 7.1.2 Договору, у якому сторони узгодили, що для визначення розміру чергового лізингового платежу в гривнях використовується "Курс 2" - курс одного долара США на відповідну дату проведення платежу, а також правилам ст. 533 ЦК України, згідно з якою якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України постанова апеляційного господарського суду, якою було скасовано рішення суду І інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків попередньої судової інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 у справі № 35/410 залишити без змін.

Головуючий суддя В.І. Дерепа

Судді Б.М. Грек

В.В. Палій