Ухвала

від 19.02.2013 по справі а-3/101

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2013 року м. Київ К-24735/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Господарського суду Iвано-Франкiвської області від 12.06.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 року у справі №А-3/101 (49142/09/9104) за позовом Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську до ПП «Кортеж» та ТОВ «ФортАгроБуд»про визнання недійсними господарських зобов'язань, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську звернулась до суду з позовною заявою до ПП «Кортеж» та ТОВ «ФортАгроБуд»про визнання недійсними господарських зобов'язань та застосування наслідків недійсності правочинів.

Постановою Господарського суду Iвано-Франкiвської області від 12.06.2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 року у даній справі закрито провадження в частині позовних вимог про визнання договорів недійсними, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.03.2005 року та 05.05.2005 року між ПП «Кортеж»та ТОВ «ФортАгроБуд»укладено договори підряду відповідно №11/03/05-БР та № 05/05/05-БР.

Про факт виконання зобов'язань за договорами свідчать податкові накладні, акти приймання-передачі робіт та платіжні доручення, наявні в матеріалах справи.

Разом з цим, постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.02.2006 року у справі 2-317/06 визнано недійсними установчі документи ТОВ «ФортАгроБуд». Вказане судове рішення скасовано ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.06.2006 року у справі № 2-317/06.

Приймаючи рішення по даній справі, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Виходячи із вимог чинного законодавства слідує, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як вбачається з обставин справи, позивачем не доведено, що на момент здійснення правочину та його виконання, відповідачі мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Саме по собі господарське зобов'язання, яке оформлено відповідними первинними документами, не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Встановлено, що наданими доказами не спростовано презумпції правомірності правочину (договору) і не підтверджено наявність обставин, передбачених ч.1 ст.234 ЦК України; у свою чергу матеріалами справи документально підтверджується виконання зобов'язань по укладеним угодам.

При цьому, судами обґрунтовано зазначено, що чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця (замовника) перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем (виконавцем) в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Якщо контрагент за договором не виконав свого зобов'язання по декларуванню та сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, але не є підставою для визнання недійсними угод, які він укладав під час своєї підприємницької діяльності та не звітувався перед податковими органами.

Несплата податків однією із сторін господарського зобов'язання не може вважатися підтвердженням мети цього відповідача при укладенні та виконанні виниклого зобов'язання на ухилення від сплати податків. При цьому порушення правил оподаткування може слугувати підставою для нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, а не визнання недійсним господарського зобов'язання.

Наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та свідоцтва платника податку на додану вартість однієї зі сторін договору, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу при укладенні угоди при здійсненні ним підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними є здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його державної реєстрації та свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Судами також обґрунтовано зазначено, що положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби можуть на підставі п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»звертатися до судів із позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

В частині вимог про застосування наслідків, які передбачені ст.208 ГК України, судами враховано, що згідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Оскільки податковим органом не доведено в межах належності і допустимості доказів здійснення відповідачами господарських операцій з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому правильними є висновки судів про відсутність підстав для застосування правових наслідків, передбачених ст.208 ГК України.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 року та постанову Господарського суду Iвано-Франкiвської області від 12.06.2009 року у справі №А-3/101 (49142/09/9104) залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 -239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий Голубєва Г.К. Судді Карась О.В. Рибченко А.О.