Постанова

від 20.03.2013 по справі 826/759/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 березня 2013 року 10:55 № 826/759/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Мосійчук І.М., за участю представників: позивача - Сластунова К.Б., Чорновол В.В., Каіто Кота, відповідача - Перепелюка О.В., від прокуратури - Короля І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СУБАРУ УКРАЇНА» до за участюДержавної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби Прокуратури Подільського району міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 травня 2012 року № 0001762260, № 0001772260, -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20 березня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21 січня 2013 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СУБАРУ УКРАЇНА» (далі - ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА», позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 травня 2012 року № 0001762260, № 0001772260.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та адміністративну справу № 826/759/13-а призначено до судового розгляду на 13 лютого 2013 року.

В судовому засіданні 13 лютого 2013 року оголошувалась перерва до 20 березня 2013 року.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представники відповідача та прокуратури проти задоволення адміністративного позову заперечували.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СУБАРУ УКРАЇНА» (код за ЄДРПОУ 34294671) зареєстроване Подільською районною у місті Києві державною адміністрацією 26 травня 2006 року за № 10711020000005542.

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерської районної у місті Києві державної адміністрації серії АБ № 458162), вказане товариство розташоване за адресою: 01601, м. Київ, вулиця Еспланадна, будинок 20, 9-й поверх, офіс 908.

ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 29 травня 2006 року за № 14968 та на момент проведення перевірки перебувало на обліку у ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС.

Згідно Свідоцтва № 200061057 від 27 червня 2006 року ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» було платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 342946726566).

До видів діяльності ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» за КВЕД-2010 відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України відноситься, зокрема, 45.11 Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами.

В період з 26 квітня 2012 року по 04 травня 2012 року та з 07 травня 2012 року по 14 травня 2012 року ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» (код за ЄДРПОУ 34294671) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності включення до валових витрат та податкового кредиту витрат на придбання послуг гарантійного ремонту за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено Акт № 152/22-604/34294671 від 14 травня 2012 року.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення наступних вимог:

- п. 16.1, п. 16.4 ст. 16, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 11.2 ст. 11 Закону України № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.4 ст. 138, п. 138.6 ст. 138, п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податком на прибуток, всього у сумі 7 364 414 грн., у тому числі за І квартал 2010 року в сумі 1 176 628 грн., за півріччя 2010 року у сумі 2 146 571 грн. (за 2 квартал 2010 року у сумі 969 943 грн.), за 3 квартали 2010 року у сумі 3 132 156 грн. (за 3 квартал 2010 року у сумі 985 585 грн.), за 2010 р. у сумі 3 995 766 грн., (за 4 квартал 2010 року у сумі 863 610 грн.), за 1 квартал 2011 року у сумі 656 081 грн., за 2 квартал 2011 року у сумі 667 431 грн., 2-3 квартали 2011 року у сумі 1 538 315 грн. (за 3 квартал 2011 року у сумі 870 884 грн.), 2-4 квартали 2011 року у сумі 2 712 567 грн. (за 4 квартал 2011 року у сумі 1 174 252 грн.);

- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. «Про податок на додану вартість» (із змінами і доповненнями), п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, всього у сумі 939 830 грн., в тому числі по періодах: за січень 2010 р. на суму 47 544 грн., за лютий 2010 р. на суму 30 213 грн., за березень 2010 р. на суму 39 127 грн., за квітень 2010 р. на суму 827 грн., за травень 2010 р. на суму 34 620 грн., за червень 2010 р. на суму 42 247 грн., за серпень 2010 р. на суму 39 973 грн., за жовтень 2010 р. на суму 132 440 грн., за листопад 2010 р. на суму 7 223 грн., за грудень 2010 р. на суму 36 743 грн., за січень 2011 р. на суму 5 843 грн., за березень 2011 р. на суму 15 247 грн., за травень 2011 р. на суму 88 094 грн., за липень 2011 р. на суму 111 584 грн., за вересень 2011 р. на суму 103 058 грн., за листопад 2011 р. на суму 172 401 грн., за грудень 2011 р. на суму 32 646 грн.

28 травня 2012 року ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, на підставі Акта перевірки № 152/22-604/34294671 від 14 травня 2012 року, прийняла податкове повідомлення-рішення за формою «Р» № 0001762260, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123, п. 6 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) за порушення вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. «Про податок на додану вартість» (із змінами і доповненнями), п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (із змінами і доповненнями) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на загальну суму 1 147 494 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 939 830 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 207 664 грн.

28 травня 2012 року ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, на підставі Акта перевірки № 152/22-604/34294671 від 14 травня 2012 року, прийняла податкове повідомлення-рішення за формою «П» № 0001772260, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) за порушення вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 11.2 ст. 11, п. 16.1, п. 16.4 ст. 16 Закону України № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень та пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.4 ст. 138, п. 138.6 ст. 138, п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 7 364 414 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в порядку процедури адміністративного оскарження до ДПС у м. Києві, яка своїм рішенням від 14 серпня 2012 року № 4983/10/12-114 його скаргу залишила без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Позивач не погоджується з рішеннями суб'єкта владних повноважень, так як вони винесені на підставі висновків, зроблених в Акті перевірки № 152/22-604/34294671 від 14 травня 2012 року, які в свою чергу суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що фінансування гарантійного ремонту автомобілів «Субару» є обов'язковою умовою здійснення позивачем основної господарської діяльності.

Виробник поклав на позивача обов'язок забезпечувати гарантійний ремонт автомобілів «Субару» на виконання вимог чинного законодавства.

Фінансування гарантійних ремонтів автомобілів «Субару», які продаються позивачем, сприяло одержанню доходів останнім.

Зазначені вище факти, на думку позивача, свідчать про те, що понесені ним витрати на компенсацію дилерам вартості фактично здійснених гарантійних ремонтів автомобілів «Субару» є витратами, пов'язаними з господарською діяльністю і такими, що були правомірно включені до складу валових витрат (витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування) в податковому обліку.

Відповідно, суми сплаченого дилерам податку на додану вартість були правомірно віднесені до складу податкового кредиту позивача.

В своєму позові ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 травня 2012 року № 0001762260, № 0001772260.

ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС подала заперечення проти позову, в яких зазначає, що по результатам перевірки встановлено, що ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» згідно договорів реалізовувались оптом автомобілі марки «Субару» та запчастини до них. Розрахунки за реалізований товар проводились в повному обсязі та в безготівковій формі.

На виконання умов даних договорів покупцями товару проводилось гарантійне обслуговування реалізованих ними автомобілів марки «Субару» кінцевому споживачу.

Після проведення гарантійного ремонту покупцями виписувались ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» акти здачі-прийняття робіт, послуг на компенсацію гарантійного ремонту. ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» проводилась компенсація понесених витрат покупцями гарантійного ремонту автомобілів кінцевому споживачу з подальшим включенням даних витрат до складу валових витрат та до декларацій з податку на прибуток підприємства у відповідних періодах.

Компенсація наведених гарантійних ремонтів постачальником автомобілів ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» Sojitz Corporation, Японія (виробником) не проводилась.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач дійшов висновку, що придбані наведені роботи, послуги не пов'язані із господарською діяльністю та не призвели до отримання прибутку підприємством. Відношення до господарської діяльності наведених послуг не доведено.

В своїх запереченнях, відповідач просить в задоволенні позовних вимог ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» відмовити в повному обсязі.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «СУБАРУ УКРАЇНА», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 283/97-ВР), Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 168/97-ВР).

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1.1 ст. 1 ПК України визначено, що податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону № 283/97-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 283/97-ВР).

Не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР).

Згідно з п. 11.2 ст. 11 Закону № 283/97-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У разі коли платник податку придбаває товари (роботи, послуги) з використанням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, датою збільшення валових витрат вважається дата оформлення відповідного рахунку (товарного чека).

Датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: а) нерезидентами; б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Будь-яка особа, визначена абзацом "б" цього підпункту, зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.

Відповідно до п. 16.1 ст. 16 Закону № 283/97-ВР платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.

Згідно з п. 16.4 ст. 16 Закону № 283/97-ВР податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну. Форми декларацій з цього податку встановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

У разі коли платник податку вважає за доцільне роз'яснити окремі результати фінансово-господарської діяльності, зазначені у податковій декларації з цього податку, такий платник податку може надіслати податковому органу таке пояснення, складене у довільній формі. Податковий орган не може вимагати надання форм звітності чи обліку, прямо не передбачених цим Законом, у тому числі складених за правилами бухгалтерської звітності, інших, не передбачених цим Законом, балансів чи звітності. Статистична та бухгалтерська звітність подається органам державної статистики згідно із законом. Крім того, бухгалтерська звітність подається підприємствами органам, до сфери управління яких вони належать, згідно із законом. Це правило поширюється також на будь-які інші податки, збори (обов'язкові платежі), включені до системи оподаткування. Платник податку, крім банків та інших фінансових установ, який отримує дохід від будь-якої діяльності більше ста мільйонів гривень на рік, повинен у наступному році подати на адресу податкового органу фінансовий звіт у терміни, встановлені законодавством для його подання. Відповідальність за неподання фінансової звітності зазначеними суб'єктами встановлюється згідно із законодавством.

Аналогічні норми містяться і в Податковому кодексі України.

Приписами пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні норми містяться і в Податковому кодексі України.

В ході дослідження матеріалів справи судом встановлено, що позивач є офіційним ексклюзивним дистриб'ютором автомобілів марки «Субару» в Україні на підставі Договору дистрибуції (через експортера), укладеного 01 листопада 2011 року між компаніями «Фуджі Хеві Індастріз Лтд.» (Fuji Heavy Industries Ltd.), «Соджиц Корпорейшн» (Sojitz Corporation) та позивачем (далі - Договір дистрибуції - 2011). Компанії Fuji Heavy Industries Ltd. та Sojitz Corporation є юридичними особами, створеними за законодавством Японії.

Компанія Fuji Heavy Industries Ltd. (далі - Fuji) є виробником автомобілів марки «Субару».

Компанія Sojitz Corporation (далі - SC) є міжнародним партнером компанії Fuji та експортером автомобілів марки «Субару».

Позивач здійснює безпосереднє придбання автомобілів марки «Субару» у SC, але водночас повинен дотримуватись правил та стандартів Fuji, а також виконувати інші зобов'язання перед виробником.

Оптовий продаж автомобілів марки «Субару» та запасних частин до них є основною господарською діяльністю позивача.

Так, в періоді, що був предметом податкової перевірки, а саме з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р., позивач діяв як офіційний дистриб'ютор автомобілів марки «Субару» на підставі наступних договорів: в період з 01.01.2010 р. по 31.10.2011 р. - на підставі Договору про розповсюдження (через експортера), укладеного 01 жовтня 2006 року між Fuji, SC та позивачем (далі - Договір дистрибуції - 2006); в період з 01.11.2011 р. по 31.12.2011 р. - на підставі Договору дистрибуції - 2011.

В період дії Договору дистрибуції - 2006 (в контексті перевірки з 01.01.2010 р. по 31.10.2011 р.) умови діяльності позивача були наступними: Fuji надає позивачеві ексклюзивні привілеї на купівлю автомобілів «Субару» (через експортера, або іншу призначену Fuji особу) та на розповсюдження автомобілів «Субару» на території України (ст. 2 Договору дистрибуції - 2006); роздрібні ціни на автомобілі «Субару» та запасні частини до них встановлюються Fuji (ст. 6 Договору дистрибуції - 2006); дистриб'ютор повинен надавати гарантійні послуги для автомобілів, проданих покупцям на території відповідно до положень «Керівництво з гарантії та політики компанії» та «Буклет гарантійного обслуговування» (ст. 9 Договору дистрибуції - 2006); всі витрати через претензії, що виникли через гарантійне обслуговування дистриб'ютора, як визначено у ст. 9 цього Договору, повинен нести дистриб'ютор (ст. 10 Договору дистрибуції - 2006); всі сторони розуміють, що роздрібна ціна Fuji на товари повинна встановлюватися Fuji з урахуванням зобов'язань дистриб'ютора та витрат передбачених ст. 9 та ст. 11 (ст. 11 Договору дистрибуції - 2006); дистриб'ютор повинен назначити на території стільки субдистриб'юторів та дилерів, скільки Fuji вважає необхідним, а також: підтримувати ефективні результати продажу на території (п. 1 ст. 14 Договору дистрибуції - 2006); дистриб'ютор повинен слідкувати за тим, щоб кожний власник автомобіля на території отримував належне, надійне та експертне обслуговування та поради та виконувати ремонтні роботи з уважністю та ефективністю (п. 3 ст. 14 Договору дистрибуції - 2006); якщо виявиться, що дистриб'ютор порушив будь-яке з положень даного Договору, Fuji має право скасувати дію договору (ст. 19 Договору дистрибуції - 2006).

В період дії Договору дистрибуції - 2011 (в контексті перевірки з 01.11.2011 р. по 31.12.2011 р.) наведені вище умови діяльності позивача практично не змінилися.

В цей період компанія Fuji відмовилася від встановлення роздрібних цін на автомобілі «Субару» для позивача, але взяла на себе зобов'язання встановлювати власні відпускні ціни з урахуванням витрат позивача на реалізацію гарантійних зобов'язань (ст. 9 Договору дистрибуції - 2011).

Таким чином, виходячи з положень договорів, які регулювали основну господарську діяльність позивача, можна стверджувати, що забезпечення гарантійного ремонту автомобілів «Субару» та фінансування такого ремонту були необхідними умовами здійснення позивачем основної господарської діяльності в період, що перевірявся.

В зв'язку з цим, висновок відповідача про те, що витрати на компенсацію вартості гарантійного ремонту автомобілів «Субару» не відносяться до господарської діяльності позивача не відповідає фактичним обставинам.

Крім того, обов'язок забезпечувати гарантійний ремонт автомобілів «Субару» виробник, на виконання вимог чинного законодавства, поклав на позивача.

В Україні діє Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни дорожніх транспортних засобів, затверджений наказом Міністерства промислової політики України від 29 грудня 2004 p. № 721, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 р. за № 72/10352 (далі - Порядок № 721).

Порядок № 721 визначає відносини між власниками (Споживач) дорожніх транспортних засобів (ДТЗ) та суб'єктами господарювання, в тому числі тими, що здійснюють роздрібну торгівлю ДТЗ (Продавець), підприємствами-виробниками ДТЗ (Виробник) та виконавцями робіт із технічного обслуговування і гарантійного ремонту ДТЗ (Виконавець).

Вимоги Порядку № 721 поширюються на дорожні транспортні засоби, які підлягають реєстрації ДАІ МВС України.

Взаємовідносини Виробника, Продавця, Виконавця визначаються відповідними договорами ( п. 1 Порядку № 721).

Відповідно до п. 9 Порядку № 721 Виробник самостійно створює сервісну мережу пунктів технічного обслуговування та гарантійного ремонту ДТЗ або на підставі договірних відносин доручає її створення Продавцям чи іншим суб'єктам підприємницької діяльності (Виконавці); забезпечує свою сервісну мережу пунктів технічного обслуговування та гарантійного ремонту ДТЗ запасними частинами в необхідних обсягах і номенклатурі, технологічною документацією на обслуговування і ремонт ДТЗ, необхідним спеціалізованим інструментом і устаткуванням, організує навчання персоналу Виконавця.

Отже, виробник автомобілів «Субару» компанія Fuji Heavy Industries Ltd., керуючись світовою практикою та чинним законодавством України забезпечує гарантійний ремонт автомобілів «Субару» шляхом покладення відповідальності за фінансування такого ремонту та належну організацію сервісу на офіційного ексклюзивного дистриб'ютора - ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА».

Як було зазначено вище, відповідно до Договору дистрибуції - 2006 та Договору дистрибуції - 2011, компанія Fuji Heavy Industries Ltd. встановлює ціни на автомобілі «Субару» таким чином, щоб виручка від оптової реалізації автомобілів дозволяла ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» фінансувати гарантійні ремонти.

Фінансування гарантійних ремонтів автомобілів «Субару», які продаються позивачем, сприяло одержанню доходів останнім.

З цього приводу, суд зазначає, що відповідно до Акту № 152/22-604/34294671 від 14 травня 2012 року, який був складений за результатами позапланової перевірки певних аспектів діяльності позивача, відповідач склав також Акт «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «СУБАРУ УКРАЇНА» (код за ЄДРПОУ 34294671) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 p., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р.» № 48/22-604/34294671 від 19 березня 2012 року (далі - Акт № 48/22-604/34294671).

Відповідно до висновків відповідача в період, що був предметом податкової перевірки (з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р.) позивач фактично займався оптовою торгівлею автомобілями «Субару» та запасними частинами до них (Додаток № 1 до Акту № 48/22-604/34294671).

За даними, наведеними в тому ж Акті № 48/22-604/34294671 за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р. позивач одержав сукупний дохід від основної діяльності (реалізації товарів (робіт, послуг) на загальну суму 583 692 590 грн., що становило близько 99% від загальної суми одержаного позивачем доходу.

Таким чином, позивачем, в разі порушення Договору дистрибуції - 2006 та Договору дистрибуції - 2011, не було понесено витрат на гарантійний ремонт, то здійснення ним своєї основної господарської діяльності було б неможливим, та як наслідок виробник автомобілів припинив би відносини з позивачем.

Та в разі, якщо б позивач намагався самостійно здійснювати гарантійний ремонт автомобілів «Субару» на всій території України, це б призвело до збільшення його витрат та, в перспективі, - до зменшення доходів, оскільки позивач не зміг би забезпечити покупцям автомобілів настільки зручне та доступне гарантійне обслуговування, як те, що забезпечує розвинена мережа дилерів.

Окрім цього, з наданих позивачем додаткових доказів вбачається, що Fuji дотрималась взятих на себе зобов'язань та забезпечила позивачу можливість компенсувати витрати на гарантійний ремонт за рахунок різниці між ціною придбання та ціною продажу автомобілів.

Даний факт підтверджується листами японських компаній, зокрема, Fuji Heavy Industries Ltd. від 28.02.2013 року та Sojitz Corporation від 22.02.2013 року, якими компанія Fuji Heavy Industries Ltd. підтвердила, що протягом 2010-2011 років ціни на автомобілі, які продавались на території України, визначалися Fuji з врахуванням того, що позивач був зобов'язаний нести витрати на гарантійне обслуговування автомобілів. Fuji також зазначила, що у більшості країн світу витрати на гарантійний ремонт несуть саме дистриб'ютори.

Також, Компанія Sojitz Corporation підтвердила, що протягом 2010-2011 років вона здійснювала безпосередній продаж автомобілів марки «Субару» (придбаних у Fuji) позивачеві відповідно до трьохсторонніх договорів між Fuji, SC та позивачем. При цьому, SC дотримувалась правил ціноутворення встановлених договором, згідно з якими ціна придбання автомобілів позивачем має дозволяти останньому компенсувати витрати на гарантійний ремонт.

Таким чином, позивач фактично одержував компенсацію витрат на гарантійний ремонт в момент продажу автомобілів: до ціни продажу кожного автомобіля позивач поряд з понесеними витратами (на придбання автомобіля, його транспортування та іншими витратами) та торгівельною націнкою окремо включав фіксовану суму на покриття майбутніх витрат на гарантійний ремонт.

У відповідності до пп. «є» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування.

Витрати на гарантійний ремонт визнаються витратами того періоду, в якому їх було здійснено.

Враховуючи зазначені вище факти, суд приходить до висновку, що понесені позивачем витрати на компенсацію дилерам вартості фактично здійснених гарантійних ремонтів автомобілів «Субару» є витратами, пов'язаними з господарською діяльністю і такими, що були правомірно включені до складу валових витрат (витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування) в податковому обліку.

Відповідно, суми сплаченого дилерам податку на додану вартість були правомірно віднесені до складу податкового кредиту позивача.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування, тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) та нарахування штрафних (фінансових) санкцій; зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток було здійснено відповідачем неправомірно, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 28 травня 2012 року № 0001762260, № 0001772260, у зв'язку із чим вони підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх рішень.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СУБАРУ УКРАЇНА» повністю задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СУБАРУ УКРАЇНА» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 28 травня 2012 року № 0001762260, № 0001772260

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУБАРУ УКРАЇНА» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25.03.2013 р.