cpg1251
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"11" грудня 2013 р. м. Київ К/800/54284/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Стоцького О.І.,
представників позивача Сластунова К.Б., Ратманського Є.О., Каіто Кота, Громової Н.Б.,
представників відповідача Перепелюка О.В., Капустіної А.А.,
представника прокуратури Зарудяної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Субару Україна»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року
у справі № 826/759/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Субару Україна» (далі - позивач, ТОВ «Субару Україна»)
до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС)
за участю прокуратури Подільського району м. Києва
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИЛА:
ТОВ «Субару Україна» у січні 2013 року звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 28.05.2012 року № 0001762260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на загальну суму 1 147 494,00 гривні, у тому числі за основним платежем у розмірі - 939 830,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі - 207 664,00 гривні та податкове повідомлення-рішення від 28.05.2012 року № 0001772260, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі - 7 364 414,00 гривень.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2013 року позов задоволено у повному обсязі; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 28.05.2012 року № 0001762260 та № 0001772260.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2013 року скасована та прийнята нова, якою у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Субару Україна» відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 26.04.2012 року по 04.05.2012 року та з 07.05.2012 року по 14.05.2012 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності включення до валових витрат та податкового кредиту витрат на придбання послуг гарантійного ремонту за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт № 152/22-604/34294671 від 14.05.2012 року.
В ході зазначеної перевірки податковим органом встановлено порушення наступних вимог: п. 16.1, п. 16.4 ст. 16, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 11.2 ст. 11 Закону України № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.4 ст. 138, п. 138.6 ст. 138, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, всього у сумі 7 364 414,00 гривень; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 року «Про податок на додану вартість» (із змінами і доповненнями), п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, всього у сумі 939 830,00 гривень.
На підставі зазначеного акту перевірки, 28.05.2012 року відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: за формою «Р» № 0001762260, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на загальну суму 1 147 494,00 гривень, з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 939 830,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 207 664,00 гривні; за формою «П» № 0001772260, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 7 364 414,00 гривень.
Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в порядку процедури адміністративного оскарження до ДПС у м. Києві, яка своїм рішенням від 14.08.2012 року № 4983/10/12-114 його скаргу залишила без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що понесені позивачем витрати на компенсацію дилерам вартості фактично здійснених гарантійних ремонтів автомобілів «Субару» є витратами, пов'язаними з господарською діяльністю і такими, що були правомірно включені до складу валових витрат (витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування) в податковому обліку. Що, як на думку суду першої інстанції, підтверджено позивачем наданими листами японських компаній, зокрема, Fuji Heavy Industries Ltd. від 28.02.2013 року та Sojitz Corporation від 22.02.2013 року, якими компанія Fuji Heavy Industries Ltd. підтвердила, що протягом 2010-2011 років ціни на автомобілі, які продавались на території України, визначалися Fuji з врахуванням того, що позивач був зобов'язаний нести витрати на гарантійне обслуговування автомобілів. Fuji також зазначила, що у більшості країн світу витрати на гарантійний ремонт несуть саме дистриб'ютори. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що суми сплаченого дилерам податку на додану вартість були правомірно віднесені до складу податкового кредиту позивача.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, ПК України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 283/97-ВР), Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 168/97-ВР).
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 283/97-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Крім того, не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Отже, якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
У разі, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Крім того, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Аналогічні норми містяться і в ПК України.
Судом апеляційної інстанції, при дослідженні матеріалів справи, встановлено, що перевірка проводилася з питань правомірності включення позивачем до валових витрат податкового кредиту на придбання послуг гарантійного ремонту автомобілів марки «Субару».
Зазначеною перевіркою встановлено, що позивачем укладено партнерські договори на реалізацію автомобілів марки «Субару», запчастин до них та їх сервісне обслуговування, в подальшому. Договори TOB «Субару Україна» (далі - «Дистриб'ютор») укладалися з контрагентами, за текстом яких значаться як «Партнер» або «Дилер».
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до зазначених договорів, Дистриб'ютор надає Партнеру право придбання автомобілів, запасних частин і аксесуарів до них, та іншої продукції у Дистриб'ютора, і приймає на себе зобов'язання щодо їхньої поставки. Партнер, у свою чергу, приймає на себе зобов'язання з оплати придбаної продукції, продажу продукції покупцям, а також організації співробітництва між Дистриб'ютором і Партнером в сфері сервісного обслуговування.
Також, за договором Дистриб'ютор встановлює Партнерові партнерські та роздрібні ціни на продукцію, згідно з прайс-листами. Дистриб'ютор залишає за собою право приймати в односторонньому порядку рішення щодо внесення змін до партнерських та/або роздрібних цін на продукцію.
Договором передбачено, що Партнер здійснює сервісне обслуговування, в тому числі технічне обслуговування, ремонт, діагностику та гарантійні ремонти продукції. Партнер зобов'язаний проводити сервісне обслуговування відповідно до Інструкцій з сервісного обслуговування автомобілів і посібника з ремонту, що їх надає Партнеру Дистриб'ютор. Дистриб'ютор залишає за собою право приймати в односторонньому порядку рішення щодо внесення змін до Інструкцій з сервісного обслуговування автомобілів і посібника з ремонту.
Цей договір поширюється на всю без винятку продукцію, пропоновану на цей час Дистриб'ютором, або продукцію, підготовлену до реалізації торговельною мережею Дистриб'ютора. Продукція, що буде включена в програму збуту після укладання цього Договору, також підпадає під його дію. Дистриб'ютор залишає за собою право виключати зі сфери застосування договору певну продукцію у зв'язку з виробничою або комерційною необхідністю, повідомивши про це Партнера за 5 (п'ять) банківських днів до такої зміни.
На виконання умов договорів підприємствами контрагентами виписані акти здачі-прийняття робіт, послуг на компенсацію гарантійного ремонту.
Податковим органом під час перевірки встановлено, що TOB «Субару Україна», згідно вищенаведених договорів, реалізовувало автомобілі марки «Субару» оптом та запчастини до них. Розрахунки за реалізований товар проводилися в повному обсязі та в безготівковій формі. На виконання умов даних договорів, наведеними покупцями товару проводилося гарантійне обслуговування реалізованих ними автомобілів марки «Субару» кінцевому споживачу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що після проведення гарантійного ремонту вищенаведеними покупцями виписувалися TOB «Субару Україна» акти здачі-прийняття робіт, послуг на компенсацію гарантійного ремонту. TOB «Субару Україна» проводилася компенсація понесених витрат покупцями гарантійного ремонту автомобілів кінцевому споживачу з подальшим включенням даних витрат до складу валових витрат та до декларацій з податку на прибуток підприємства у відповідних періодах.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що компенсації наведених гарантійних ремонтів постачальником автомобілів ТОВ «Субару Україна» Sojitz Corporation, Японія (виробником) не проводились.
Виходячи з вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що придбані контрагентами роботи, послуги не пов'язані з господарською діяльністю позивача та не призвели до отримання прибутку підприємством.
Згідно пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (з подальшими змінами та доповненнями) за запитом представника податкового органу платник податку має забезпечити за власний рахунок переклад звітних та підтверджуючих документів, виданих іноземною мовою.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що до перевірки такі документи не надавалися.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.06.1999 року № 996-XIV із змінами та доповненнями «підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, вищезазначені листи японських компаній, що датовані 28.02.2013 року та 22.02.2013 року, на які посилався позивач, обґрунтовуючи свою позицію та суд першої інстанції при винесенні рішення, які не подавалися під час перевірки, так і у процесі адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, не містять усіх реквізитів, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які б підтвердили зміст та обсяг компенсацій позивачу, що здійснював гарантійний ремонт автомобілів.
При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.
Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) та нарахування штрафних (фінансових) санкцій; зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток було здійснено відповідачем правомірно, що свідчить про обґрунтованість прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 28.05.2012 року № 0001762260, № 0001772260, у зв'язку із чим вони скасуванню не підлягають.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Контролюючим органом у повному обсязі доведено обґрунтованість прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Субару Україна» - залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року у справі № 826/759/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: (підпис) М. І. Костенко (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно
Помічник судді Паніотова В.Г.
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 11.12.2013 |
Оприлюднено | 17.12.2013 |
Номер документу | 36041870 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Бухтіярова І.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні