Постанова

від 02.04.2013 по справі 826/1024/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 квітня 2013 року № 826/1024/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.10.2012 №№0001181702. 0001161702

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.10.2012 №№0001181702, 0001161702.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/1024/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 21.02.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки Відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та суми валових витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник Відповідача проти позову заперечив в повному обсязі та, в свою чергу, зазначив, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в письмовому провадженні з огляду на положення ч. 4 ст. 122 КАС України за письмовим клопотанням представників сторін та відсутності необхідності допиту свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31 жовтня 2012 відповідачем прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення:

№0001181702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 83307грн., в т.ч. за основним платежем 68161грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 15 146грн.;

№0001161702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» на загальну суму 15250,72грн., в тому числі за основним платежем 12200,58грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 3050,14грн.

Підставою для прийняття вказаних спірних ППР стали висновки акту перевірки від 05.10.2012 №6462/17-2-НОМЕР_2 та Лист про розгляд заперечень №20189/М/17-214 від 26.10.2012, згідно яких встановлено порушення п.198.1.6 ст.198, ст.201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 68161грн. та встановлено порушення ст.138, 139, п.176.1 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), що призвело до заниження валового доходу на суму 3564,51грн. та завищення валових витрат на суму 77772,69грн., в результаті чого занижено суму податку з доходів фізичних осіб на 12200,58грн.

Як вбачається з Акту перевірки, а також письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних санкції з ПДВ, ґрунтується на наступних обставинах.

Так, податковий інспектор-ревізор ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС прийшов до переконання, що не приймаються до складу податкові накладні, отримані позивачем в перевіряємому періоді від підприємств, перелік яких зазначено на ст.8 Акту перевірки, мотивуючи це тим, що за результатами автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача та його контрагентів встановлено розходження в Додатку №5.

Надалі, відповідно до ст.ст.8-11 Акту перевірки, незважаючи не те, що сума грошового зобов'язання з ПДВ визначена позивачу в сумі 68161грн.(за весь перевіряємий період), посадовою особою ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС надано оцінку неправомірності формування позивачем податкового кредиту лише по трьом контрагентам: ТОВ «Техно Лайт» в сумі 10950,87грн., ТОВ «Бриз Україна» в сумі 7389,34грн., ТОВ «Домострой» в сумі 8193,21грн.

Більш того, оцінка неправомірності формування позивачем податкового кредиту по вказаним трьом контрагентам базується на наступному.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Техно Лайт», відповідач посилається на акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 07.06.2012 №315/22-507/37047835, запис в ЄДР про відсутність підтвердження відомостей ТОВ «Техно Лайт», а також на те, що остання звітність з ПДВ за березень 2012 даного контрагента позивача визнана недійсною.

Враховуючи зазначене, ДПІ дійшла висновку, що податковий кредит контрагентів - покупців ТОВ «Техно Лайт», в даному випадку - позивача, сформований неправомірно та підлягає зменшенню до 0 (нуля).

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Компанія Бриз Україна», відповідач посилається на те, що оскільки за результатами акту про неможливість проведення зустрічної звірки даного товариства встановлено порушення ст.203, 215, 216, 228 ЦК України, позивач позбавлений права на податковий кредит за нікчемними правочинами в сумі 7389,34грн.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Домострой», податковий орган посилається на встановлену в рамках акту про неможливість проведення зустрічної звірки №189/22-4/32031160 від 19.05.2012 відсутність у даного контрагента позивача складських приміщень, автомобільного транспорту, устаткування для провадження господарської діяльності, з огляду на що зроблено висновок про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, в результаті чого позивача позбавлено права на податковий кредит в сумі 8193грн.

На думу суду, вказані обставини не можуть бути безумовним доказом нікчемності та безтоварності правочинів між позивачем та контрагентами, а вказані вище висновки ДПІ є передчасними, враховуючи наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, в тому числі на підставі АІС «Автоматичне співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА»

Більш того, посилання відповідача в акті перевірки на статті 215, 216 ЦК України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставин, на які посилається відповідач в акті перевірки позивача, які ґрунтуються виключно на неможливості проведення зустрічних звірок його контрагентів, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності правочинів між позивачем та вказаними контрагентами, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду, наявності якого, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Стосовно тверджень представника податкового органу щодо «безтоварності» господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до Договору №2 від 31.10.2011, видаткової накладної №1201-13 від 01.12.2011 на суму 65705,23грн., податкової накладної №13 від 01.12.2011, платіжними дорученнями №2 від 11.10.12 та №9 від 03.02.2012 позивачем у ТОВ «Техно Лайт» придбано товар (дитячі іграшки).

Отриманий від ТОВ «Техно Лайт» товар було реалізовано позивачем на ТОВ «Цаннер» та ТОВ «Мерак», що підтверджується договором №396 від 11.07.2011, договором №426 від 09.11.2010 видатковими накладними, податковими накладними, довіреністю на отримання товару.

Відповідно до договору №42 від 30.09.2010 між ТОВ «Домострой» та позивачем, останнім придбано товар (дитячі іграшки), що підтверджується видатковими накладними №011031 від 01.10.2010, №011121 від 01.11.2010, податковим накладними №011031 від 01.10.10 та №011121 від 01.11.2010, рахунками - фактурами, платіжними дорученнями, належним чином завірені копії яких позивачем долучено до матеріалі справи.

Отриманий від ТОВ «Домострой» товар було реалізовано на: ПП «Хамон» в рамках договору №40 від 26.02.2009, ТОВ «Мерек» в рамках договору №426 від 09.11.2010, ПП «Аламак» в рамках договору №56 від 01.09.2010, ТОВ «Продсел» в рамках договору №32/10 від 16.06.2010, ТОВ «Норман Плюс» за договором №902 від 09.11.2010.

20 лютого 2011 між позивачем та продавцем ТОВ «Компанія Бриз Україна» було укладено договір №2 про відступлення права вимоги на поставку товару, на підтвердження виконання якого позивачем до матеріалі справи надано належним чином завірені копії вказаного договору, видаткову накладну №5 від 01.03.2011, податкову накладну №5 від 01.03.2011 рахунок фактуру №5 від 01.03.2011, платіжні доручення №№30, 45, 56.

Отриманий від ТОВ «Компанія Бриз Україна» товару було реалізовано позивачем на ТОВ «Норман Плюс» за договором №902 від 09.11.2010, ТОВ «Мерак» за договором №426 від 09.11.2010.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про помилковість тверджень представника відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з вказаними контрагентами, а сформований позивачем податковий кредит з ПДВ за наслідками вказаними господарських правовідносин підтверджуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи.

Суд також приходить до висновку про помилковість збільшення позивачу грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 12200,58 (за основним платежем), адже висновки податкового органу щодо заниження позивачем валового доходу за 2011 на 3564,51грн. та завищення валових витрат за 2011 на суму 77772,69грн. базуються виключно на твердженнях щодо нікчемності правочинів, правова оцінка чому надана судом вище.

Стосовно твердження податкового органу про неприйняття до складу податкового кредиту позивача сум ПДВ, що містяться в податкових накладних, отриманих ФОП-ОСОБА_1 від ТОВ «Вакко», ТОВ «Скап Холдінгс», ПП «Добре Тепло Плюс», ТОВ «Севконтакт», судом встановлено, що акт перевірки позивача та лист про результати заперечень до акту перевірки жодним чином не містять в собі аналізу фінансово-господарських операцій позивача з вказаними контрагентами, не містять в собі обставин, на підставі яких посадовою особою контролюючого органу зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту.

При цьому, Податковим кодексом України чітко визначено матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, та вимоги до підтвердження даних, зазначених у податковій звітності.

Так, згідно ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби такими підставами є: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом чи іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Слід зазначити, що згідно зі ст. 44 Кодексу платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, визначеними ст. 44 Податкового кодексу.

Крім того, цим Кодексом передбачається, що при проведенні перевірок посадові особи органу ДПС мають право отримувати у платників належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС.

За результатами перевірки платників податків службовими особами органів ДПС складається акт, а за відсутності порушень вимог законодавства - довідка (п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу), вимоги щодо змісту яких передбачено Порядком № 984.

Відповідно до цього Порядку акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС.

За результатами документальної перевірки в акті повинні бути викладені всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків щодо фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС.

Однак, не враховуючи вказані положення ПК України в частині викладення всіх суттєвих обставини фінансово-господарської діяльності платника податків щодо фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, на думку суду, безпідставно зроблено висновок про завищення позивачем сум ПДВ та валових витрат, а також заниження валового доходу по взаємовідносинам з ТОВ «Вакко», ТОВ «Скап Холдінгс», ПП «Добре Тепло Плюс», ТОВ «Севконтакт», а відтак, спірні податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню як такі, що не відповідають вимогам ст.19 Конституцій України, ч.3 ст.2 КАС України.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку з доходів фізичних осіб як акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача та/або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з Контрагентами ТОВ «Домострой», ТОВ «Бриз Україна», ТОВ «Техно Лайт» підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що підставою для віднесення витрат по певній господарській операції до складу валових витрат платника є первинні документи, що містять всі обов'язкові реквізити передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а підставою для формування сум податкового кредиту за такими операціями є належним чином оформлена податкова накладна.

Досліджені судом первинні бухгалтерські та податкові документи, які зазначені вище, оформлені у відповідності до вимог вказаних статей Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно вимог ст.201 ПК України, п.3 Порядку заповнення, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки №6462/17-2-НОМЕР_2 спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентами нікчемними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Послуги, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних товарів також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, та не заперечувалось відповідачем, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивач, як юридичні особи були внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/валових витрат, однак таких фактів в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги ФОП-ОСОБА_1, в даному випадку, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС від від 31.10.2012 №№0001181702. 0001161702.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: 03124, АДРЕСА_1) судові витрати в сумі 985 (дев'ятсот вісімдесят п'ять) 57коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 03151, м. Київ, вулиця Смілянська, 6).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.