Рішення

від 09.04.2013 по справі 0110/3288/2012

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 0110/3288/2012

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 квітня 2013 р. смт. Кіровське АР Крим

Кіровський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого - судді Данилової О. В.,

при секретарі - Ставицькій О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Кіровське АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Бірюза» про витребування трудової книжки, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Бірюза». Свої вимоги мотивує тим, що працювала з лютого 2010 року у відповідача на посаді начальника ПТО. Наказом № 15-к від 28.05.2012 року була звільнена з 28.05.2012р. за угодою сторін за п.1 ст. 36 КЗпП України. В день її звільнення трудову книжку їй не видали, пізніше вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про видачу їй трудової книжки, але на час звернення до суду їй трудову книжку так і не повернули, у зв’язку з чим вона не мала можливості влаштуватися на іншу роботу і стати на облік в ценрт зайнятості. У зв’язку тим, що відповідач вже після звернення до суду надіслав їй трудову книжку поштою, проте ця книжка була заповнена неналежним чином, уточила свої позовні вимоги, просить суд зобов’язати відповідача заповнити трудову книжку належним чином, зобов’язати відповідача змінити дату її звільнення на дату фактичного отримання нею трудової книжки -26.12.2012 р, зобов’язати відповідача видати наказ про її звільнення від 26.12.2012 р., стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також вважає, що діями відповідача їй нанесена моральна шкода, оскільки без трудової книжки вона не могла влаштуватися на роботу або встати на облік в центр зайнятості, що призвело до моральних страждань, душевних переживань, фактичної наявності труднощів щодо свого утримання, порушилися її звичайні життеві устої, тому просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Ухвалою суду від 09.04.2013 р. вимоги про зобов’язання відповідача заповнити трудову книжку належним чином були залишені без розгляду.

В судовому засіданні позивачка вимоги про зобов’язання відповідача заповнити трудову книжку належним чином просила залишити без розгляду, про що судом постановлена ухвала, у інший частині позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі, пояснила, що строк звернення до суду не порушила, оскільки трудову книжку не зважаючи на її неодноразові звернення до відповідача, в тому числі і письмові, та її звернення до правоохоронних органів отримала лише 26.12.2012 р., після звернення нею до суду з зазначеним позовом.

Директор ПП «Бірюза» ОСОБА_2 та представник відповідача за дорученням - адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали, пояснивши, що позивачка 28.05.2012 року була звільнена за угодою сторін, з наказом про звільнення ознайомлена під підпис в день звільнення. Позивачці не була видана трудова книжка у зв’язку з тим, що директор ПП «Бірюза» ОСОБА_2, який видає трудові книжки особисто в той день знаходився на виїзді по справах підприємства. 29.05.012р., 30.05.2012р. позивачка подала до ПП «Бірюза» заяви, в яких просила видати їй трудову книжку, які були прийнятті бухгалтером ПП «Бірюза», але в ті дні ОСОБА_2 також знаходився на виїзді і позивачка не дочекавшись директора пішла. ОСОБА_2, з головним бухгалтером ПП «Бірюза» ОСОБА_4, директором ПП «Віра- Крим» ОСОБА_5 двічі виїжджали до місця проживання ОСОБА_1 для вручення їй трудової книжки, але дома ні кого не було про що були складені акти. Пізніше позивачці було надіслане письмове повідомлення про необхідність з’явитися до ПП «Бірюза» для отримання трудової книжки, яке було повернуто з відміткою «за закінченням строку зберігання», 14.11.2012р. позивачка надіслала заяву в який просила вислати трудову книжку їй по пошті, її вимога була задоволена, 14.12.2012 р. трудова книжка надіслана поштовою кореспонденцією за адресою вказаною позивачкою в заяві та отримана нею 26.12.2012 р. З таких обставин вважають, що позивачка сама винна у тому, що не отримала трудову книжку своєчасно. Також представник відповідача зазначив, що позивачкою пропущений строк, передбачений ст. 223 КЗпП України для звернення до суду, оскільки, як зазначає позивачка про порушення свого права їй стало відомо 28.05.2012р., у той же день вона отримала наказ про звільнення, а до суду за захистом свого порушеного права вона звернулася лише 10.12.2012р., тобто більш ніж за шість місяців після звільнення.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що його дочка працювала на ПП «Бірюза», мала особисті стосунки а з директором цього підприємства ОСОБА_2, після погіршення стосунків, вона звільнилася з роботи, але при цьому ОСОБА_2 не віддав їй трудову книжку, вона тяжко переживала розрив особистих стосунків, при цьому неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з вимогою про повернення їй трудової, він як батько також звертався до директора ПП «Бірюза» в усній формі з проханням повернути їй трудову, проте все було марно. В червні 2012 р. на ім’я дочки приходив лист, проте вони з дружиною не знали, що це за лист, про його надходження повідомити дочку не могли, оскільки в той час її дома не було.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що є домогосподаркою постійно знаходилася вдома, 01 та 08 червня 2012 р. також знаходилася вдома і не чула, щоб до них хто-небудь приїзжав з ПП «Бірюза».

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 пояснив, що 01.06.2012 р. та 08.06.2012 р. за проханням директора ПП «Бірюза» ОСОБА_2 виїзжав разом з ним та бухгалтером цього підприємства ОСОБА_4 до місця проживання ОСОБА_1 для вручення їй трудової книжки, проте вдома її не було. Про те, що саме за тою адресою проживає позивачка знає зі слів ОСОБА_2

Допитана в якості свідка ОСОБА_4 пояснила що працює бухгалтером ПП «Бірюза», 01.06.2012 р. та 08.06.2012 р. вона за проханням директора ПП «Бірюза» ОСОБА_2 разом з ним та ОСОБА_5 М,. виїзжала до місця проживання ОСОБА_1 для вручення їй трудової книжки, проте вдома її не було. Про те, що саме за тою адресою проживає позивачка знає особисто, про свій візит вони заздалегідь ОСОБА_1 не попереджали. Також пояснила, що в день звільнення ОСОБА_1 була на роботі та отримала від неї копію наказу про звільнення, трудову книжку їй не видали, оскільки директор був на виїзді, а трудові книжки він видає особисто, потім ОСОБА_1 ще декілька разів приходила на підприємство і зверталася з вимогою про видачу трудової книжки, але у зв’язку з відсутністю директора їй трудову книжку не видали.

Вислухавши позивача, представників відповідача, свідків, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом № 15-к від 28.05.2012р. звільнена з посади начальника ПТО з 28.05.2012р. за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, в цей же день вона була ознайомлена з наказом, про що свідчить її підпис у наказі (а. с. 5);

29.05.2012 року позивачка звернулася до відповідача з письмовим проханням видати їй трудову книжку, копію наказу про звільнення, довідку про заробітну плату та провести з нею розрахунок при звільненні (вх. №3 від 29.05.2012р.), 30.05.2012р. повторно звернулася з заявою до відповідача з вимогою видати їй трудову книжку (вх. №3 від 30.05.2012р.), (а. с. 3-4);

19.06.2012р. Кіровським РВ ГУ МВС України в АР Крим винесена постанова про відмову у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_1 за фактом порушення її трудових прав та скоєння відносно неї шахрайських дій з боку ОСОБА_2 (а. с. 10);

01.06.2012р. та 08.06.2012 року директором ПП «Бірюза» ОСОБА_2, головним бухгалтером ПП «Бірюза» ОСОБА_4 та директором ПП «Віра- Крим» ОСОБА_5 були складені акти про те, що ОСОБА_1 за адресою: вул. Трудова, 22, с. Золоте Поле, Кіровського район, АР Крим завозилася трудова книжка але за вище зазначеною адресою ні кого не було(а. с. 19,20);.

15.06.2012 р. ПП «Бірюза» на ім’я ОСОБА_1, за адресою с. Золоте Поле, вул. Трудова 22 був направлений рекомендований лист, який було повернуто адресату 10.07.2012 р. за закінченням терміну зберігання(а. с. 21,22). Згідно пояснень директора ПП «Бірюза» ОСОБА_2 у цьому конверті знаходилось повідомлення на ім’я ОСОБА_1 про необхідність з’явитися за трудовою книжкою та здати ноутбук, вих. № 80 від 12.06.2012р. (а. с. 17);

14.11.2012р. ОСОБА_1 звернулася з заявою на ім’я директора ПП «Бірюза» ОСОБА_2 з прохання надіслати їй трудову книжку поштою на адресу: вул. Трудова, 22, с. Золоте Поле, Кіровського район, АР Крим (а. с. 18).

14.12.2012 року ПП «Бірюза» направило ОСОБА_1 трудову книжку поштою на адресу: вул. Трудова, 22, с. Золоте Поле, Кіровського району, АР Крим, яку вона отримала 26.12.2012 р., що

підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 36);

У відповідності до вимог ст. 47 КЗПП України власник, або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку та провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивачка в день звільнення трудової книжки не отримала, вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про видачу їй трудової книжки, про що свідчать подані нею на адресу директора ПП «Бірюза» заяви датовані 29.05.2012 р., 30.05.2012 р., 14.11.2012 р. Також 11.06.2012 р. вона звернулася з заявою до прокуратури, в якій зокрема зазначала про невидачу їй директором ПП «Бірюза» трудової книжки при її звільненні (а. с. 3, 4,6,8); Трудова книжка була направлена позивачці поштою лише 14.12.2012 р. та отримана нею 26.12.2012 р., під час розгляду справи у суді, що не заперечується відповідачем.

Оцінюючи доводи директора ПП «Бірюза» та представника відповідача ОСОБА_3 про відсутність в діях відповідача вини стосовно несвоєчасної видачі позивачці трудової книжки, суд приходить до висновку про їх необґрунтованість, оскільки в порушення вимог трудового законодавства у день звільнення трудова книжка позивачці видана не була, посилання директора ПП «Бірюза» на те, що він в день звільнення ОСОБА_1 не зміг видати їй трудову книжку, оскільки був на виїзді, суд вважає не поважною причиною, оскільки директор знав про звільнення ОСОБА_1, і був зобов’язаний зробити все необхідне для того, щоб видати позивачці трудову книжку саме в день звільнення.

Також суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що він для виконання обов’язку щодо вручення трудової книжки 01.06.2012р. та 08.06.2012 р. виїзжав з головним бухгалтером ПП «Бірюза» ОСОБА_4, директором ПП «Віра- Крим» ОСОБА_5 до місця проживання ОСОБА_1, але дома ні кого не було, у зв’язку з чим були складені відповідні акти, оскільки і сам ОСОБА_2, і ОСОБА_4, допитана в якості свідка у судовому засіданні пояснили, що про дату та час свого візиту вони заздалегідь позивачку не повідомляли. Не бере до уваги суд і посилання відповідача на те, що позивачці 15.06.2012 р. надсилалося повідомлення про необхідність з’явитися для отримання трудової книжки, оскільки в цьому повідомленні не було зазначено конкретної дати, коли вона повинна була з’явитися для отримання трудової книжки(а. с. 17), крім того зазначене повідомлення позивачка не отримала.

Інших доказів про відсутність вини в затримці видачі трудової книжки за період до 14.12.2012 року відповідачем не надано.

Враховуючи, що обов'язок довести відсутність вини в затримці видачі трудової книжки лежить саме на відповідачі, суд вважає, що відповідачем не доведений факт відсутності його вини в несвоєчасній видачі трудової книжки.

Згідно з п. 4.1, п. 4.2 « Інструкції про порядок ведення трудової книжки працівників» затвердженої наказом міністерства праці України, міністерства юстиції України, міністерства соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р. Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110,- власник або повноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Виходячи з вищевикладеного, наявності в діях відповідача вини в затримці видачі позивачці трудової книжки, що призвело до фактичного отримання цієї трудової книжки лише 26.12.2012 р., суд вважає вимоги позивача про зобов'язання відповідача змінити дату її звільнення обґрунтованими, проте датою її звільнення на думку суду повинна бути вказана не дата фактичного отримання трудової книжки на почті -26.12.2012 р., як вимагає позивачка, а дата її фактичної видачі, якою є дата відправлення відповідачем цієї трудової книжки поштою - а саме 14.12.2012 р. Враховуючи, що днем звільнення відповідно до Інструкції «Про порядок ведення трудової книжки

працівників» вважається день видачі трудової книжки і про новий день звільнення повинен бути виданий наказ, суд вважає вимоги позивачки про зобов’язання відповідача надати наказ про її звільнення зі зміненою датою її звільнення обґрунтованими, але також підлягаючими частковому задоволенню, оскільки датою її звільнення повинна бути вказана не дата фактичного отримання трудової книжки на почті -26.12.2012 р., як вимагає позивачка, а дата її фактичної видачі, якою є на думку суду дата відправлення відповідачем цієї трудової книжки поштою - 14.12.2012 р.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КзПП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи з наявності в діях відповідача вини в затримці видачі позивачці трудової книжки, суд на підставі ч. 4 ст. 235 КзПП України також вважає обґрунтованими її вимоги про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, тобто за період з 29.05.2012 р. по 14.12.2012 р., який склав 141 робочих днів. Згідно наданій відповідачем довідці, середньоденний заробіток позивачки складає 37 грн. 53 коп.(а. с. 34) Таким чином, за час вимушеного прогулу з відповідача необхідно стягнути 5291,73 гривні ( 141 р. дн. х 37 грн. 53 коп.).

Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди за несвоєчасну видачу трудової книжки, оскільки під час визначення розміру завданих моральних збитків позивачка виходить з того, що вона морально страждала та переживала, іспитувала нервове напруження, тому що без трудової книжки не мала можливості працевлаштуватися на іншу роботу та встати на облік в центрі зайнятості, фактично мала труднощі щодо свого утримання, порушилися її привичні життеві устої, разом з тим жодним доказом позивачка не підтвердила цих своїх доводів. Суд, враховуючи вину відповідача в затриманні видачі трудової книжки, вважає, що належною компенсацією за порушення трудових прав позивачки з боку відповідача є стягнення з нього на її користь заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв’язку із затриманням з вини відповідача видачі трудової книжки. Таким чином, враховуючи встановлені обставини та вимоги закону суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Оцінюючи посилання представників відповідача на пропуск позивачкою строку для звернення до суду, суд приходить до наступних висновків:

З матеріалів справи вбачається, що до суду позивач звернулася 10 грудня 2012 року.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місці, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку. Невиконання цього обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 235 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичної видачі трудової книжки.

Виходячи зі змісту вказаних положень трудового законодавства, враховуючи позицію Конституційного суду України, викладену в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, суд приходить до висновку про те, що невидача звільненому працівникові трудової книжки є також триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичної видачі трудової книжки.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що початком перебігу строку звернення позивачки до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки та вимогою про стягнення моральної шкоди є така юридично значима обставина, як дата фактичної видачі позивачці трудової книжки, -14.12.2012 року, у зв’язку з чим строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України нею пропущений не був.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у дохід Держави у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

На підставі наведеного, керуючись статтею ч. 1 ст. 47, 233, 235 КЗпП України, , статтями 10, 11, 60, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Бірюза» про зобов’язання

відповідача змінити дату її звільнення на дату фактичного отримання нею трудової книжки, зобов’язання відповідача надати наказ про її звільнення від 26.12.2012 р., стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Зобов’язати Приватне підприємство «Бірюза» змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 28.05.2012 р. на 14.12.2012 р.

Зобов’язати Приватне підприємство «Бірюза» надати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ПТО, з зазначенням дати звільнення - 14.12.2012 р.

Стягнути з Приватного підприємства «Бірюза» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв’язку з затримкою видачі трудової книжки у розмірі 5291 (п’ять тисяч двісті дев’яносто одна) гривня 73 копійки.В задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з Приватного підприємства «Бірюза» моральної шкоди у розмірі 5000 гривень відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Бірюза» судовий збір у дохід Держави у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АР Крим. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. В. Данилова