Рішення

від 15.04.2013 по справі 908/910/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 6/16/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.13 Справа № 908/910/13-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Чисте місто" (69035, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, буд. 19, оф. 58)

До Публічного акціонерного товариства „Запоріжкокс" (69600, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 4)

про стягнення 1 323 грн. 38 коп.

Суддя Місюра Л.С.

За участю представників :

Від позивача: Дубінська О.В. - дов. б/н від 12.03.2013р.

Від відповідача : Грекова Н.М. - дов. 19/58 від 29.03.2013р.

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Чисте місто" м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства „Запоріжкокс" м. Запоріжжя, про стягнення 1 323 грн. 38 коп., суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 056 грн. 47 коп. за несвоєчасну оплату робіт по договору підряду з прання № 3551 від 30.12.2011р., а також 3 % річних в сумі 211 грн. 30 коп. та інфляцій нарахування в сумі 55 грн. 61 коп.

Позивач надав суду пояснення у справі, в яких зазначив наступне: щодо дотримання позивачем вимог пунктів 3.4, 9.4 договору підряду №3551 від 30.12.2011 р., то п. 3.4 договору встановлено, що замовник оплачує виконані роботи за умови підписання Акта здачі-приймання робіт та за наявності всіх документів, передбачених п. 9.4 договору. Пунктом 9.4 договору встановлено, копії яких документів виконавець зобов'язаний надати замовнику на момент підписання договору. З цього вбачається, що договір може бути підписаний лише за наявності перелічених документів. Отже, наявність підписаного сторонами договору є доказом надання нашим підприємством замовнику всіх документів, вказаних в п. 9.4. договору. Відповідно до п. 9.5 договору на сторони покладений обов'язок в десятиденний строк письмово повідомляти іншу сторону про зміну реквізитів, вказаних в договорі, зміни в документах вказаних в п. 9.4 та зміни в банківських реквізитах. Щомісячне підтвердження відсутності змін в документах та реквізитах сторін договором не передбачено. Пунктом 5.5 договору встановлено, що у випадку наявності заперечень до Акту здачі-приймання робіт Замовник має право не підписувати цей акт, але в п'ятиденний строк з моменту отримання Акту, замовник зобов'язаний надати виконавцю заперечення до Акту. Акти здачі-приймання виконаних робіт №0000052 від 31.10.2012р., №0000060 від 30.11.2012р., №0000065 від 31.12.2012р. сторонами договору підписані, заперечення замовника до Актів відсутні. Отже у замовника не виникало сумнівів щодо наявності у нашого підприємства документів, передбачених п. 9.4 Договору. Щодо підписання сторонами Акта здачі-приймання робіт №0000052 від 31.10.2012р., то вказаний акт затверджений директорами обох підприємств-сторін договору. На думку позивача, у даному випадку відсутність на акті підпису особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення від замовника не свідчить про те, що акт не підписаний замовником, оскільки акт замовником затверджений. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що при підписанні Актів здачі-приймання робіт підпис особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення від замовника ніколи не міститься у рядку, передбаченому в Акті, при цьому наявним може бути підпис однієї особи, підписи двох осіб, або відсутність підпису. Вказане ніколи не перешкоджало замовнику оплачувати роботи виконані виконавцем. На підтвердження викладення позивачем були надані копії Актів здачі-приймання робіт, а саме: Акт №ОУ-0000035 від 31.07.2012р. - підпис особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення від замовника відсутній; оплата здійснена 29.08.2012 р., зауваження до акта відсутні; Акт №ОУ-0000040 від 31.08.2012р. - підпис особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення від Замовника відсутній, наявний підпис справа в нижній частині акта; оплата здійснена 03.10.2012р., 10.10.2012р.; зауваження до акта відсутні; Акт №ОУ-0000046 від 30.09.2012р. - підпис особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення від замовника відсутній, наявні два підписи справа в нижній частині акта; оплата здійснена 13.11.2012р.; зауваження до акта відсутні. Всі акти затверджені директором підприємства - замовника. Таким чином, між сторонами договору склалася практика, за якої наявність підпису особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення від замовника, а також підписів в нижній правій частині акта не є обов'язковими. Обов'язковим є затвердження актів директорами підприємств. Відповідно до п. 5.5 договору встановлений обов'язок виконавця надати замовнику підписаний ним Акт здачі-приймання робіт, рахунок, податкову накладну. Замовник зобов'язаний підписати Акт у п'ятиденний строк з моменту його отримання. За наявності заперечень до Акту здачі-приймання виконаних робіт замовник має право не підписувати цей акт, але в п'ятиденний строк з моменту отримання Акту, замовник зобов'язаний надати виконавцю заперечення до Акту. Заперечення до Акта здачі-приймання робіт №0000052 від 31.10.2012р. замовником виконавцю не надавалися. Крім того, у відповідь на Вимогу № 6 від 16.01.2013р., направлену позивачем, відповідач вказує на те, що ним здійснена повна оплата послуг за Актом здачі-приймання робіт №0000052 від 31.10.2012р. Посилання на те, що вказаний акт не був підписаний замовником - відсутні. Щодо доказів настання у відповідача строку оплати, то відповідними доказами є: дата підписання Актів здачі-приймання робіт, вказана в акті; дата складання рахунка на оплату робіт. Відповідно до п. 3.4 договору оплата за роботи здійснюється на підставі рахунка за умови підписання акта здачі-приймання виконаних робіт. Тому, наявність підписаних сторонами договору актів із зазначенням дати складання свідчить про отримання відповідачем рахунків. А факт підписання Актів призводить до того, що у відповідача настає строк для оплати виконаних робіт. Всі акти, на підставі яких здійснюється стягнення у цій справі, підписані та надані виконавцем замовнику в строк, встановлений п. 5.5 договору. Між сторонами договору склалася практика, за якої виконавець завжди своєчасно надавав замовнику документи, необхідні для здійснення оплати виконаних робіт, відмітки про отримання цих документів замовником на документах виконавця ніколи не ставились. Позивач вважає, що у випадку несвоєчасного надання документів, необхідних для оплати виконаних робіт, про це було б зазначено на примірнику документів виконавця, або замовником були б надані заперечення до Акта. Отже, наявним є своєчасне надання виконавцем замовнику документів, необхідних для оплати виконаних робіт, наслідком чого є настання у відповідача строку на оплату робіт. Щодо доказів направлення (або вручення) рахунків відповідачу, то такими доказами є посилання відповідача на номер та дату рахунка при здійсненні оплати за договором, яке відображено в платіжному дорученні. Щодо направлення претензії на спірну суму, то позивач зазначає, що предметом, позову, який розглядається в дійсній справі, є грошова сума 1 323 грн. 38 коп., яка складається з пені, інфляційних збитків та 3% річних, тобто штрафні санкції за неналежне виконання договору. Відповідальність особи за неналежне виконання зобов'язань передбачена як ГК України так і ЦК України. Статтею 1 ГПК України юридичній особі надано право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Пунктом 3.17.2 Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011 року роз'яснено, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (...) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку із викладеним претензія на спірну суму на адресу відповідача не направлялася.

Також, позивачем було надано суду нормативне обґрунтування вимог. Зокрема, позивач вказує, що нормативним обґрунтуванням заявлених вимог за договором підряду №3551 від 30.12.2011 р. є наступні норми права. Частиною 1 статті 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей передбачених ГК України. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного .законодавства. Приписами ст.629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором. Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також 3% річних.

Також позивач надав ще одні письмові пояснення на відзив відповідача, де зазначив наступне: 13.03.2013 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 1 323 грн. 38 коп. Предметом позову, який розглядається в дійсній справі є грошова сума 1 323 грн. 38 коп., яка складається з пені (відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України), інфляційних збитків та 3% річних (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України), тобто штрафні санкції за неналежне виконання договору. Факт несвоєчасної оплати робіт, виконаних позивачем за договором № 3551 від 30.12.2011 року і прийнятих замовником за Актами № № 52, 60, 65, відповідачем не заперечується. Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть, господарсько-правову відповідальність за порушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та Договором. Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Оскільки існує Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів (суб'єктами господарювання) щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є підстави вважати, що грошові зобов'язання - це саме той окремий вид зобов'язань (про який йдеться в ст. 231 ГК України), штрафні санкції за порушення яких встановлені законом та не змінюються за погодженням сторін. При цьому п. 6.14 договору встановлено, що за прострочку оплати виконаної роботи замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочки за кожен день прострочки платежу. Крім того, ч. 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Отже, нарахування пені за несвоєчасне виконання замовником грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочки, за кожен день прострочки платежу, є правомірним. Щодо участі адвоката у вирішенні спору, то згідно ст. 44 ГПК України витрати на оплату послуг адвоката, пов'язані з розглядом справи, входять до складу судових витрат та відповідно до ст. 46 ГПК України підлягають розподілу між сторонами в залежності від результату розгляду справи судом. Між позивачем і ТОВ «Адвокатське бюро Юлії Калініної» укладений договір про надання правової допомоги №43/4 від 04.01.2013р., спрямованої на стягнення заборгованості за договором підряду № 3551 від 30.12.2011 р. Відповідно до ч. 6. ст. 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське бюро зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності. Між ТОВ «Адвокатське бюро Юлії Калініної» і адвокатом Дубінською Ольгою Володимирівною укладений договір про участь в наданні правової допомоги від 01.02.2013 р. Оскільки позивач не є стороною договору про участь в наданні правової допомоги від 01.02.2013 р., з метою узгодження наданих повноважень, адвокату Дубінській О.В. була видана довіреність від ТОВ «Чисте місто». Враховуючи, що Дубінська О.В. бере участь у справі, як адвокат залучений до виконання договорів, укладених ТОВ «Адвокатське бюро Юлії Калініної», її участь в судовому розгляді дійсної справи повинна розцінюватись як участь ТОВ «Адвокатське бюро Юлії Калініної». Тому витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн., понесені позивачем, мають бути покладені на відповідача. Щодо роботи адвоката до судового розгляду справи, позивач вказує, що саме після звернення позивача до відповідача з вимогами про сплату заборгованості за спірним договором, відповідач прискорив виплати заборгованості. На підтвердження витрат на правову допомогу до позовної заяви позивачем були додані копії таких документів, як договір про надання правової допомоги № 43/4 від 04.01.2013 р. з актом приймання-передачі виконаних робіт від 04.03.2013р., рахунок-фактура №43/4 від 04.01.2013р. на суму 3 000 грн., квитанція про внесення позивачем оплати за правову допомогу за договором № 43/4 від 04.01.2013 р. на рахунок ТОВ «Адвокатське бюро Ю. Калініної» в сумі 3 000 грн. Надходження вказаної грошової суми на рахунок ТОВ «Адвокатське бюро Ю. Калініної» підтверджується відповідною банківською випискою. Щодо відображення в бухгалтерському обліку операції з оплати послуг адвоката, то позивач посилається на наступне: відповідно до ч. 1 ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 (далі - Положення) визначений порядок проведення касових операцій в національній валюті. Відповідно до п. 1.2 Положення, касові документи - документи (касові ордери та відомості на виплату грошей, розрахункові документи, квитанції програмно-технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку. А переказ готівки - унесення певної суми готівки підприємством (підприємцем) або фізичною особою з метою її зарахування на рахунки відповідного підприємства (підприємця) чи фізичної особи або видачі одержувачу в готівковій формі. Відповідно до п. 2.2 Положення підприємства здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Згідно п. 2.5 Положення, якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові розрахунки без відкриття поточного рахунку шляхом унесення до банків готівки для подальшого її перерахування на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими. Відповідно до п. 2.12 Положення фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з поточного рахунку із застосуванням корпоративного спеціального платіжного засобу або особистого спеціального платіжного засобу, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки. Директор ТОВ «Чисте місто» Романчева Г.В. 04.03.2013 року внесла від імені підприємства особисті кошти в сумі 3 000 грн. на рахунок ТОВ «Адвокатське бюро Юлії Калініної» з призначенням платежу: оплата за правову допомогу за договором № 43/4 від 04.01.2013. Це відображено в Звіті про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 04.03.2013р. Вказаний Звіт затверджений директором підприємства. Витрата вказаної суми відображена в Оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631 по контрагенту ТОВ «Адвокатське бюро Ю. Калініної». В стовпчику «кредит» відображені роботи, виконані контрагентом позивача, а в стовпчику «дебет» відображена оплата за виконані роботи. З відомості вбачається, що позивач оплатив правову допомогу в повному обсязі. Заборгованість позивача перед директором Романчевою Г.В. відображена в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 3721 Співробітники. Навпроти прізвища Романчевої Г.В. в стовпчику «кредит» відображена заборгованість ТОВ «Чисте місто» перед нею. Копії вказаних документів долучені до матеріалів справи. Щодо відображення в податковому обліку операції і оплати послуг адвоката, то ТОВ «Адвокатське бюро Ю. Каліншої» є платником єдиного податку та не є платником ПДВ. У зв'язку із цим у ТОВ «Адвокатське бюро Ю. Калініної» відсутній обов'язок надавати своїм контрагентам податкові накладні. Податковим кодексом України встановлено наступне: об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (п. 134.1.1. ст.134). Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138). Платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації (п. 46.2 ст.46). Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п. 46.5 ст. 46 цього Кодексу та чинному на час її подання (п. 48.1 ст.48). Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків (п.49.1. ст.49). Для цілей розділу III (Податок на прибуток підприємств) використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Базовим податковим (звітним) періодом для цілей цього розділу є календарний квартал (п. 152.9 ст. 152). Звітний податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду (п. 152.9.1 ст. 152). Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя) (п.49.18.2. ст.49). Таким чином, витрати позивача на оплату послуг адвоката будуть відображені в податковому обліку підприємства при поданні до органу ДПС податкової декларації за І квартал 2013 року. Останнім днем строку на подання цієї декларації є 10.05.2013 р. На теперішній час позивачем не подало до органу ДПС податкову декларацію за І квартал 2013 року, що не є порушенням чинного законодавства України. Отже, свої вимоги до відповідача позивач вважає цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав з наступних підстав: 30.12.2011 р. між відповідачем та позивачем було укладено договір підряду № 3551 на виконання робіт з прання, ремонту спецодягу працівників (надалі - договір). Згідно з п. 3.5 договору остаточний розрахунок здійснюється замовником на підставі представлених оригіналів рахунку до 15 числа місяця, що слідує за звітним, при умові підпису акту прийому - передачі виконаних робіт і при умові надання всіх документів, передбачених п. 9.4 договору. При відсутності всього пакету документів, передбачених п. 9.4 договору, строк оплати рахується з дати їх фактичного одержання. Строк виконання робіт з 01.01.2012 р. до 31.12.2012 р. Пунктом 8.1 договору передбачено, що досудовий порядок врегулювання спору є обов'язковим. Спори, що виникають при виконанні договору, вирішуються в порядку, що встановлюється законодавством. Згідно зі ст. 5 ГПК України, сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Статтями 6, 7 ГПК України, ст. 222 ГК України встановлені певні вимоги до оформлення і направлення суб'єктами господарювання претензій, а також порядок і строки розгляду претензій. Таким чином, позивачу для врегулювання спору, що виник між позивачем та відповідачем, спочатку необхідно було направити на адресу відповідача претензію, а у разі незадоволення даної претензії відповідачем - звернутися до суду з позовною заявою. Проте, позивач на адресу відповідача направив не претензію, а вимогу в порядку ст. 530 ЦК України, з вимогою здійснити оплату в семиденний строк з дня направлення вимоги. Позивач направив такі вимоги, в порядку ст.530 ЦК України: № 6 від 16.01.2013 р. (роботи виконані в жовтні) на суму 13 895 грн. 86 коп.; № 15 від 31.01.2012 р. (роботи виконані в грудні) на суму 13 895 грн. 86 коп. Повторно: №16 від 18.02.2013 р. (роботи виконані в грудні) на суму 13 895 грн. 86 коп. Позивач не звертався з претензією і навіть з вимогою відносно оплати робіт за листопад місяць 2012 р., згідно рахунку № СФ-0000060, акту виконаних робіт ОУ-0000060 від 30.11.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп. Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Однак, сторони в договорі встановили строки і порядок розрахунків за виконані роботи, а саме в 3.5 договору, вказується, що замовник остаточно сплачує вартість виконаних робіт до 15 числа місяця, що слідує за звітним. Отже, позивач неправомірно посилався на ст. 530 ЦК України, вимагаючи виконання зобов'язання у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги. Тому відповідач вважає, що позивач не виконав умови договору щодо досудового порядку врегулювання спору, як передбачено умовами укладеного договору, і у зв'язку з цим вимоги позивача є незаконними. В позовній заяві позивач вказує, що в продовж жовтня-грудня 2012 р. за договором позивач виконав роботи та надав відповідачу для сплати за виконанні роботи акти приймання - передачі виконаних робіт на загальну суму 539 824 грн. 96 коп., а саме: № ОУ -0000052 від 31.10.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп.; № ОУ -0000060 від 30.11.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп.; № ОУ-0000065 від 31.12.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп. Для оплати виконаних робіт на підставі підписаних актів приймання - передачі виконаних робіт були направлені рахунки-фактури: №СФ-0000052 від 25.10.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп.; № СФ-0000056 від 26.11.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп.; № СФ-0000065 від 24.12.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп. Всі рахунки позивача за виконані роботи в жовтні, листопаді, грудні 2012 р. по договору № 3551 від 30.12.2011 р. відповідачем оплачені. Так, рахунок - фактура № СФ- 0000052 від 25.10.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп. оплачений 22.01.2013 р., рахунок - фактура № СФ- 0000060 від 26.11.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп. оплачений 04.03.2013 р.; рахунок - фактура № СФ- 0000065 від 24.12.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп. оплачений 25.02.2013 р. Таким чином відповідач здійснив оплату за виконані роботі в повному обсязі та не має заборгованості. Отже, на час звернення позивача до господарського суду відповідач здійснив оплату за виконані роботи в повному обсязі. Позивач також просить стягнути з відповідача суму пені у розмірі 1 056 грн. 47 коп., 3% річних в сумі 211 грн. 30 коп., інфляційні втрати 55 грн. 61 коп., судовий збір 1 720 грн. 50 коп., витрати на послуги адвоката 3 000 грн. Відповідач не погоджується з нарахуванням суми пені, 3% річних, зважаючи на наступне: розрахунок пені зроблений позивачем з порушенням с. 1 ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/96-ВР від 22.11.1996р., відповідно до якої платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Позивачем же розрахунок пені, зроблений з нарахуванням відповідачу пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ у періоді, за який нарахована пеня, а тому позивачем не враховані вимоги ст. 1 Закону, що розмір пенні встановлюється за згодою сторін, а ст. 3 Закону тільки встановлює обмеження нарахування пені, що передбачені Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Згідно укладеного договору, в п. 6.12 вказано, що за прострочку оплати виконаної роботи замовник сплачує пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочки, від суми несвоєчасної оплати за кожний день прострочки. У зв'язку з цим, відповідач вважає, що позивачем розрахунок пені зроблений з порушенням ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а тому пеня, нарахована позивачем, не підлягає стягненню з відповідача. Щодо вимоги позивача стягнути витрати за отримання правової допомоги (послуги адвоката), то відповідач вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним: Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. В статті 49 ГПК України встановлено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування судових витрат, сум, що були сплачені стороною за послуги тільки адвокатам, і не передбачає відшкодування послуг представників. Розмір витрат на правову допомогу адвокатом визначається судом в залежності від складності справи і участі адвоката при розгляді справи в суді. До складу витрат входять лише витрати, що підтверджені і пов'язані з розглядом справи в суді, розмір витрат повинен бути співрозмірним. З документів, доданих до позовної заяви, вбачається, що позивачем був укладений договір з ТОВ «Адвокатське бюро Ю. Калініної» про надання правової допомоги № 43/4 від 04.01.2013 р. На підтвердження витрат позивач надав тільки копію рахунку-фактури ТОВ «Адвокатське бюро Ю. Калініної» № 43/4 від 04.01.2013 р. на суму 3 000 грн., що не надає підстав вважати, що саме цю суму складають витрати, зв'язані з розглядом справи, оскільки ніякого розрахунку витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, позивач не надає, не вказує про складання акту виконаних робіт. Позивач обов'язково повинен надати оригінали документу про перерахування суми послуг адвоката. Факт оплати повинен бути підтверджений оригіналом документу, що видає банківська установа, це має бути платіжне доручення банку, в якому проставлений штамп банку про перерахування коштів. Додана у справу копія квитанції № 43-7723 від 04.03.2013 р. на суму 3 000 грн. не може бути належним підтвердженням оплати, оскільки відсутній штамп банківської установи, а банк платника (позивача) співпадає з банком одержувача, хоч ТОВ «Чисте місто» має рахунок в АКБ «Індустріалбанк», відсутня вказівка в квитанції про ідентифікаційний код платника. Копія Квитанції навіть не завірена позивачем. Крім вказаного, на підтвердження наданої адвокатської допомоги, у справу повинно бути надано докази, що допомога надається саме адвокатом, для чого пред'являються свідоцтва адвоката, який представляв інтереси позивача, або оригінал ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У відповідності до п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, складності справи, кількості засідань, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Також, відповідач звертає увагу суду на те, що позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду Запорізької області в той час, коли заборгованість відповідачем була сплачена. На даний час в провадженні в господарського суді Запорізької області знаходяться 4 справи за позовом ТОВ «Чисте місто» (№ 908/675/13 від 19.02.2013р., № 908/825/13 від 05.03.2013р., № 908/910 від 14.03.2013р. № 908/721/13 від 26.02.2013р.) до відповідача. Всі справи ідентичні по змісту вимог і доказів та нормативного обґрунтування. Але, оскільки сума основного боргу погашена відповідачем, позивач частково відмовився від вимог, чи зменшив суму позову, проте витрати адвокатських послуг позивачем пред'явлені за всіма чотирма позовами на суму 17 500 грн., що не вказує на розумну необхідність витрат на послугу адвоката. На підставі викладеного, відповідач вважає, що позов позивача не підлягає задоволенню.

Крім цього, відповідач надав письмові пояснення, де зазначив наступне: позивач в позовній заяві звернувся з вимогою про стягнення з відповідача суми 3 000 грн. витрат на послуги адвоката. Позивач надає в якості доказів фактичної сплати за послуги адвоката квитанцію № 43-7723 04.03.2013 р. на суму 3 000 грн. прибуткової каси банку ПАТ «Банк Кіпру» про сплату готівки. Відповідач вважає, що надана квитанція не підтверджує факт оплати за послуги адвоката, а вимоги не підлягають задоволенню, з таких підстав: 1. Касові операції підприємствами проводяться у відповідності до Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що затверджені постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637 (надалі-Положення № 637). Відповідно до п. 2.5 Положення № 637, якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові розрахунки без відкриття поточного рахунку шляхом унесення до банків готівки для подальшого її перерахування на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими. Згідно п. 2.3 Положення № 637, гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємцю) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується. Гранична сума готівкового розрахунку, встановлюється постановою Правління НБУ «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку» від 09.02.2005 р. № 32 і складає 10 000 грн. Під готівковими розрахунками слід розуміти, що платіж здійснюється готівкою підприємством на рахунок другого підприємства. Для здійснення готівкового розрахунку підприємство має видати працівнику грошові кошти під звіт для здійснення оплати. У свою чергу працівник повинен представити звіт про використання грошових коштів та додати підтверджуючий документ. Якщо працівник здійснює оплату грошових коштів в касу банку, отриманих під звіт, в розрахункових, документах повинно вказуватись про реквізити підприємства. 2. Проведення касових операцій підприємств регламентується також Інструкцією Національного банку від 01.06.2011 р. № 174 «Про затвердження інструкції про ведення касових операцій банками в Україні». Ця Інструкція встановлює порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями касових операцій у національній та іноземній валюті, регулює взаємовідносини банків (філій, відділень) з Операційним, територіальними управліннями Національного банку України (далі - територіальні управління), іншими банками (філіями, відділеннями) та клієнтами з цих питань. Предметом регулювання цієї Інструкції є такі касові операції: приймання через касу банку готівки національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку (філії, відділення); приймання від фізичних та юридичних осіб готівки національної та іноземної валюти для переказу і виплати отримувачу суми переказу в готівковій формі через операційну касу; - оброблення готівки. Згідно п. п. 2.1 п. 2. р. IV, банк (філія, відділення) приймає від клієнта готівку для здійснення її переказу через операційну касу і платіжні пристрої. Банк (філія, відділення) здійснює приймання від клієнта готівки національної валюти через операційну касу за такими прибутковими касовими документами: за заявою на переказ готівки - від юридичних осіб для зарахування на власні поточні рахунки; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки; від юридичних та фізичних осіб - на рахунки банку (філії, відділення), у тому числі на погашення кредиту, інших юридичних або фізичних осіб, які відкриті в цьому самому банку або в іншому банку, та переказ без відкриття рахунку; за рахунками на сплату платежів - від фізичних осіб на користь юридичних осіб; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів банку (філії, відділення) за внутрішньобанківськими операціями; за документами, установленими відповідною платіжною системою - від фізичних і юридичних осіб для відправлення переказу та виплати його отримувачу готівкою в національній валюті. Загальні вимоги до оформлення касових документів: згідно п. 1.1. Інструкції №174, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 8), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 9), заява на видачу готівки (додаток 10), прибутковий касовий ордер (додаток 11), видатковий касовий ордер (додаток 12), грошовий чек (додаток 13), рахунки на сплату платежів, а також сліп, квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями, та документи для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі, установлені відповідною платіжною системою. Згідно з п.1.3 Інструкції №174, касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. До обов'язкових реквізитів касових документів, які оформляються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім зазначених вище), також належать номер рахунку отримувача та найменування і код банку отримувача. Порядок заповнення реквізитів в усіх касових документах визначається додатком № 16 Інструкції №174. Бланки заяви на переказ готівки зазначається в додатку №8 до Інструкції №174. 3. Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (надалі-Закон) встановлено, що цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлює відповідальність суб'єктів переказу. Приймання платежів від фізичних осіб для зарахування на розрахунковий рахунок підприємства відноситься до операцій зв'язаних з розрахунково-касовим обслуговуванням. Згідно п. 22.4 Закону, під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: по безготівковим розрахункам для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Щодо завершення операції при переказі готівкових коштів, то відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок одержувача. А надана квитанція говорить тільки про те, що банк прийняв від клієнта заяву на переказ коштів з доданням готівки для зарахування на свої кореспондентські рахунки. А вже впродовж операційного дня банк повинен зарахувати отриману готівку зі свого кореспондентського рахунку на рахунок одержувача, при цьому, якщо готівка надана до банку у вечірній операційний час, то банк перераховує готівку одержувачу на наступний день. Доказом вказаного є те, що сума 3 000 грн., згідно квитанції № 43-7723, зараховується на рахунки дебет-10024000001006, кредит-29020000001046, які є кореспондентськими рахунками банку ПАТ «Банк Кіпру», а не є ні рахунком платника ні рахунком одержувача. Також, відповідач вказує, що згідно інструкції НБУ, банки не мають права здійснювати готівкові розрахунки між юридичними особами без спеціального дозволу, ліцензії. Отже, зважаючи на вимоги нормативних документів, а саме, Закону України «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні», Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, відповідач вважає, що сума переказу готівкових коштів не завершена, оскільки, позивач не надав доказів, що готівкова сума поступила на рахунок ТОВ «Адвокатське бюро Ю. Калініном» на його поточний рахунок 26002048126001 в ПАТ «Банк Кіпру» і виплачена отримувачу - ТОВ «Адвокатське бюро Ю. Калініном» готівкою чи зарахована на рахунок. Таким чином, на думку відповідача, доказів фактичної сплати за послуги адвоката позивач не надав.

У судовому засіданні оголошувалась перерва.

15.04.2013 року розгляд справи продовжено і прийнято рішення.

Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд вважає, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав:

30.12.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду з прання № 3551 (надалі - договір).

Згідно з умовами п. 1.1 договору, позивач (виконавець за договором) зобов'язується виконати роботи з надання комплексу робіт із прання, прасування та ремонту робочого одягу та інших виробів, що належать відповідачу (змовнику за договором), зібранню, підготовки та транспортування майна працівників відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи.

За умовами п. 3.1 договору, вартість комплексу послуг пральні: прання, прасування білизни та робочого одягу відповідача становить 13 154 грн. 82 коп. на місяць з 01.01.2012 року, у т.ч. ПДВ 2 192 грн. 47 коп. Загальна вартість договору на рік становить 157 857 грн. 84 коп. на рік, у тому числі ПДВ 26 309 грн. 64 коп. При збільшенні встановленої законом мінімальної заробітної плати вартість робіт із прання, прасування та ремонту одягу розраховується відповідно до п. 3.6 договору.

Відповідно до п. 3.2 договору, розрахунки між відповідачем та позивачем проводяться на підставі документів про фактично виконаний обсяг роботи (Акт приймання - передачі робіт).

28.03.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1/846 до договору, якою вони змінили редакцію п. 3.1 договору.

Так, згідно п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди, вартість комплексу послуг пральні: прання, прасування та ремонт білизни та робочого одягу відповідача становить 14 058 грн. 89 коп. на місяць з 01.01.2012 року, у т.ч. ПДВ 2 343 грн. 15 коп.; 13 895 грн. 86 коп. на місяць з 01.04.2012р., у т.ч. ПДВ 2 315 грн. 98 коп. Загальна вартість договору на рік становить 167 239 грн. 41 коп. на рік, у тому числі ПДВ 27 873 грн. 24 коп. При збільшенні встановленої законом ставки мінімальної заробітної плати, вартість робіт із клінінгового обслуговування розраховується відповідно до п. 3.6 договору.

На виконання умов договору, позивач виконав для відповідача послуги (роботи) із прання, прасування робочого одягу та інших виробів у жовтні 2012 року на суму 13 895 грн. 86 коп., у листопаді 2012 року на суму 13 895 грн. 86 коп. та у грудні 2012 року на суму 13 895 грн. 86 коп., а відповідач прийняв ці послуги, що підтверджується двосторонньо підписаними актами здачі - прийняття робіт (наданих послуг) № ОУ-0000052 від 31.10.2012р., № ОУ-0000060 від 30.11.2012р. та № ОУ-0000065 від 31.12.2012 року, копії яких залучені до матеріалів справи.

Акти були підписані відповідачем буз будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідно до п. 2.2.1 договору, до обов'язків відповідача віднесено прийняття та проведення оплати виконаних робіт у порядку, передбаченому даним договором.

Згідно п. 3.4 договору, відповідач оплачує вартість виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок позивача на підставі наданих позивачем відповідачу оригіналу рахунку до 15 числа місяця, що слідує за звітним, за умови підписання Акта приймання-передачі виконаних робіт та за умови наявності усіх документів, вказаних в п. 9.4 даного договору. За відсутності повного пакету документів, передбачених п. 9.4 даного договору, строк оплати розраховується з дати фактичного отримання рахунку.

В судових засіданнях представники сторін підтвердили, що позивач передав відповідачу всі документи, які вказані в п. 9.4 договору.

Також, відповідач підтвердив, що рахунки були ним отримані від позивача. Відповідач надав суду копії цих рахунків. Так, на оплату виконаних в жовтні 2012р. робіт позивач надав відповідачу рахунок - фактуру № СФ-0000052 від 25.10.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп.; на оплату виконаних в листопаді 2012р. робіт позивач надав відповідачу рахунок - фактуру № СФ-0000060 від 26.11.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп.; на оплату виконаних в грудні 2012р. робіт позивач надав відповідачу рахунок - фактуру № СФ- 0000065 від 24.12.2012 р. на суму 13 895 грн. 86 коп.

Вказані рахунки-фактури були отримані відповідачем 25.102012р, 26.11.2012р. та 25.12.2012р., про що міститься відповідні відмітки представника відповідача на копіях рахунків-фактур, які залучені до матеріалів справи.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, виконав для відповідача роботи, надав відповідачу рахунки на оплату виконаних робіт.

Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав належним чином, своєчасно виконані позивачем роботи не оплатив.

У зв'язку з не проведення відповідачем оплати у визначені договором строки, позивач направив відповідачу вимогу вих. № 6 від 16.01.2013р. про оплату робіт за жовтень 2012 року, яка була отримана останнім 23.01.2013 року, про що свідчить відповідна відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення (ар. с. 29, 30).

У подальшому, позивач направив відповідачу вимогу вих. № 15 від 31.01.2013р. про оплату робіт за листопад 2012 року, та вимогу вих. № 16 від 18.02.2013р.

Копії вимог та доказів їх відправлення позивачем та отримання відповідачем знаходяться в матеріалах справи (ар. с. 31-34).

Згідно ст. ст. 526 ЦК України та 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням положень п. 3.4 договору, виконані позивачем роботи повинні були бути оплаченими відповідачем за жовтень 2012р. - до 15.11.2012р., за листопад 2012р. - до 15.12.2012р., за грудень 2012р. - до 15.01.2013р.

Відповідач виконані позивачем у жовтні 2012 року роботи оплатив фактично 22.01.2013р., про що свідчить копія відповідної банківської виписки від 22.01.2013р. (ар. с. 26).

Виконані позивачем роботи у листопаді 2012 року позивачем фактично були оплачені 04.03.2013 року, про що свідчить копія платіжного доручення № 13580_3403 від 14.03.2013р. (ар. с. 28).

Виконані позивачем роботи у грудні 2012 року були оплачені відповідачем 25.02.2013 року, про що свідчить копія банківської виписки від 25.02.2013р. (ар. с. 27).

В п. 6.14 договору сторони визначили, що за прострочення оплати виконаних робіт відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі не більше ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період прострочення, від суми несвоєчасно здійсненої оплати за кожен день прострочення.

Відповідач зазначає, що позивач не має право нараховувати та стягувати пеню, оскільки розмір пені має бути визначений сторонами в договорі. У спірному договорі, на думку відповідача, сторони не погодили розмір пені, а тому вимоги позивача в цій частині безпідставні.

Однак, із вказаним твердженням відповідача суд не може погодитися з огляду на таке:

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) , визначені на розсуд сторін і погоджені ними , та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 67 ГК України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

В статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 6 ст. 231 ГК України передбачає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно статті 1 Закону України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Але, статтею 3 цього Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна норма міститься також у ч. 2 статті 343 Господарського кодексу України.

В п. 6.14 договору сторони визначили пеню у розмірі не більше ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період прострочення.

Таким чином, п. 6.14 договору розмір пені встановлений відповідно до вказаного Закону.

Перевіривши розрахунок позивача, суд вважає, що з відповідача фактично підлягає стягненню пеня за несвоєчасно оплачені роботи за жовтень 2012 року в сумі 381 грн. 89 коп., за несвоєчасно оплачені роботи за листопад 2012 року в сумі 445 грн. 17 коп., за несвоєчасно оплачені роботи за грудень 2012 року в сумі 228 грн. 43 коп., всього в сумі 1 055 грн. 49 коп.

В частині стягненні з відповідача пені в сумі 0,98 грн. слід відмовити, оскільки вона нарахована позивачем необґрунтовано.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання .

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач у встановлений термін заборгованість не оплатив, то весь цей час він користувався грошовими коштами позивача.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню сума 3 % річних за жовтень 2012 року в сумі 76 грн. 37 коп., за листопад 2012 року в сумі 89 грн. 03 коп., за грудень 2012 року в сумі 45 грн. 68 коп., всього в сумі 211 грн. 08 коп.

В частині стягнення 3 % річних в сумі 0,22 грн. слід відмовити, у зв'язку з необґрунтованістю нарахування.

Також, позивач просить стягнути з відповідач суму інфляційних витрат за період з грудня 2012 року по лютий 2013 року в сумі 55 грн. 61 коп.

Перевіривши розрахунок позивача, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних нарахувань за період з грудня 2012 року по лютий 2013 року в сумі 55 грн. 59 коп.

В частині стягнені інфляційних нарахувань в сумі 0,02 грн. слід відмовити.

Заперечення відповідача не приймаються судом на підставі викладеного, а також у зв'язку із наступним:

Пунктом 8.1 договору дійсно передбачено, що спори, що виникають при виконанні договору, вирішуються в встановленому законодавством порядку. Дотримання претензійного порядку являється обов'язковим.

Позивач направив відповідачу вимоги в порядку ст. 530 ЦК України (а. с. 29-34). При цьому, не має значення яку назву має документ, головне те, що в них містяться вимоги про сплату суми боргу.

Крім цього, рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002р. по справі 1-2/2002 встановлено наступне: "Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист .

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту , у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи , яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист .

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист ."

За таких підстав, позивач не був позбавлений права на звернення до суду з позовною заявою, і без дотримання досудового врегулювання спору .

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 3 000 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката покладаються: при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат .

Така ж правова позиція викладена в п. 6.5 постанови Пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013р .

Позивач не надав суду доказів які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката .

Так, позивач надав суду наступні документи: копію банківської виписки від 04.03.2013р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 780 від 11.03.2010р. (на Калініну Ю.О.), копію договору про надання правової допомоги № 43/4 від 04.01.2013р., копію акту приймання - передачі виконаних робіт від 04.03.2013р. по договору про надання правової допомоги № 43/4 від 04.01.2013р., копію рахунку - фактури № 43/4 від 04.01.2013р., копію квитанції № 43-7723 від 04.03.2013р. про сплату позивачем суми 3 000 грн. на правову допомогу; копію договору про участь у наданні правової допомоги від 01.02.2013р.,копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 968 від 18.06.2012р. (на Дубінську О.В.), звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, оборотно-сальдову відомість та інш.

Для огляду суду були надані оригінали квитанції № 43-7723 від 04.03.2013р. та банківської виписки від 04.03.2013р.

Банківська виписка від 04.03.2013р. підтверджує факт зарахування грошових коштів в сумі 3 000 грн. за правову допомогу на рахунок ТОВ "Адвокатське бюро Юлії Калініной". Факт перерахування вказаних грошових коштів також підтверджується звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, оборотно-сальдовою відомістю.

Таким чином, позивач довів факт надходження на рахунок ТОВ "Адвокатське бюро Юлії Калініной" грошових коштів за правову допомогу в сумі 3 000 грн.

Враховуючи все вищевикладене, в тому числі: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні та в регіоні; тривалість розгляду і складність справи, суму позову тощо, суд вважає, що розумно необхідною сумою витрат на послуги адвоката являється 500 грн.

Але, враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, то з урахуванням ст. 49 ГПК України, з відповідача підлягають стягненню витрати на послуги адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог, від визначеної судом розумно обґрунтованої суми витрат на послуги адвоката.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 22, 44 - 49, 82 - 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Запоріжкокс" (69600, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 4; код ЄДРПОУ 00191224) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Чисте місто" (69035, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, буд. 19, оф. 58; код ЄДРПОУ 31255598) пеню в сумі 1 055 грн. 49 коп.; 3 % річних в сумі 211 грн. 08 коп.; інфляційні витрати в сумі 55 грн. 59 коп.; судовий збір в сумі 1 718 грн. 77 коп.; витрати на послуги адвоката в сумі 499 грн. 50 коп. Надати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено: 15.04.2013р.

Суддя Л.С. Місюра