Постанова

від 11.04.2013 по справі 816/736/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/736/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

при секретарі - Лі Н. А.,

за участю:

представників позивача - Озерова Д. А., Колоди Л. В.,

представника відповідача - Близнюка В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-2000" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

19 лютого 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер-2000" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004951502/1371 від 12 вересня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби в акті перевірки №2972/15-222/21070140 від 10 серпня 2012 року, що стали підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, є безпідставними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки позивач вважає, що проведені господарські операції з контрагентам є реальними, товарними, такими, що відповідають нормам чинного законодавства, на підтвердження чого надав первинну бухгалтерську документацію, тому позивач на законних підставах використовував податковий кредит, сформований позивачем по взаємовідносинам із ТОВ "Оскар УА". Тому, податкове повідомлення - рішення № 0004951502/1371 від 12 вересня 2012 року винесено з порушенням податкового та цивільного законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню в повному обсязі.

Представники позивача вимоги позовної заяви підтримали, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд у їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ "Оскар УА", знайшов відображення лише у податковій звітності однієї зі сторін угоди, не відповідає ознакам правочину, встановленим у статті 203 Цивільного кодексу України і, згідно статей 215-216 Цивільного кодексу України, не може створювати жодних юридичних наслідків, в тому числі не може бути підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту. Отже, на думку відповідача, позивачу перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. За таких обставин, оскаржуване податкове повідомлення - рішення винесено правомірно та на підставі норм чинного законодавства.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер-2000" зареєстроване як юридична особа 01 квітня 1998 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 126941 /том 1, а. с. 30/. Позивач перебуває на обліку в Кременчуцькі ОДПІ та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 23704937 від 13 квітня 2004 року /том 1, а. с. 29/.

На підставі наказу Кременчуцької ОДПІ від 30 липня 2012 року за № 1702 у період з 30 липня по 03 серпня 2012 року посадовими особами податкового органу було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Партнер-2000" з питань взаємовідносин з ТОВ "Оскар УА" за квітень-серпень 2011 року.

За наслідками перевірки Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області складено Акт перевірки № 2972/15-222/21070140 від 10 серпня 2012 року "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Партнер-2000" (код ЄДРПОУ 21070140) по питанню взаємовідносин з ТОВ "Оскар УА" (код ЄДРПОУ 33989134) за квітень-серпень 2011 року /том 1, а. с. 14-19/, згідно із висновками якого встановлено, порушення позивачем вимог:

- частин 1, 2 статті 215, частин 1, 5 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Партнер-2000";

- пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого дані, наведені в декларації з податку на додану вартість за квітень - серпень 2011 року суму ПДВ 109 261 грн. про обсяги придбання, та податковий кредит - не є дійсними, та, як наслідок, зменшується сума податкового кредиту на суму ПДВ - 109 261 грн. та збільшується сума, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 109 261 грн.

На підставі висновків Акта перевірки № 2972/15-222/21070140 від 10 серпня 2012 року, відповідачем 12 вересня 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004951502/1371, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 130 688 грн. 08 коп., у тому числі 109 261 грн. за основним платежем та 21 427 грн. 08 коп. штрафних (фінансових) санкцій /т. 1 -а. с. 13/.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, ТОВ "Партнер-2000" оскаржило їх в адміністративному порядку.

За результатом розгляду первинної скарги позивача на вищезазначене податкове повідомлення - рішення, ДПС у Полтавській області винесено рішення від 30 листопада 2012 року за № 3041/10/10-215 про результати розгляду первинної скарги, яким податкове повідомлення - рішення № 0004951502/1371 від 12 вересня 2012 року скасовано в частині розміру штрафної санкції на суму 2 грн., а в інші частині - залишено без змін.

Відповідно до пояснень відповідача, нове податкове повідомлення - рішення не виносилось та не направлялось позивачу, отже, з огляду на вимоги пункту 60.4 статті 60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення - рішення № 0004951502/1371 від 12 вересня 2012 року не є відкликаним.

За результатом розгляду повторної скарги позивача ДПС України винесено рішення від 09 січня 2013 року за № 122/0/61-12/10-2115 про результати розгляду повторної скарги, яким податкове повідомлення - рішення № 0004951502/1371 від 12 вересня 2012 року з урахуванням рішення ДПС у Полтавській області, прийнятого за розглядом первинної скарги,залишено без змін, а повторну скаргу без задоволення /т. 1. - а. с. 20-28/.

Не погодившись з вищевказаними висновками податкового органу, позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ Полтавської області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0004951502/1371 від 12 вересня 2012 року.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку податковому повідомленню - рішенню № 0004951502/1371 від 12 вересня 2012 року суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) /пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України/.

Згідно п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (Покупець) та ТОВ "Оскар УА" (Постачальник)був укладений: договір № 220433 від 22 квітня 2011 року, за умовами якого постачальник зобов'язаний поставити покупцю нафтопродукти узгодженими партіями, а покупець зобов'язаний їх прийняти та оплатити /том 1 а. с. 33-35/. Відвантаження товару здійснюється, серед іншого, автомобільним транспортом покупця (пункт 3.1 Договору)

Позивачем на підтвердження виконання умов зазначеного Договору надані рахунки - фактури, видаткові накладні, податкові накладні, виписки з банку /том 1 а. с. 68-148/.

Ані позивачем, ані відповідачем не спростовано та не ставились під сумнів висновки акту перевірки щодо сплати позивачем коштів за товарно-матеріальні цінності в повному обсязі в безготівковій формі.

Як зазначено позивачем в наданих суду поясненнях, транспортування товару від постачальника ТОВ "Оскар УА" на адресу ТОВ "Партнер-2000" здійснювалося власним транспортом позивача.

Відповідно до наданих позивачем доказів, в користуванні ТОВ "Партнер-2000" перебуває транспортний засіб вантажний сідловий тягач марки ЗІЛ, модель 138В1, випуску 1983 року, реєстраційний номер НОМЕР_1, та напівпричіп цистерна марки АРУП, модель 8, випуску 1989 року, реєстраційний № НОМЕР_2, що підтверджується договором позички, посвідченого 07 серпня 2009 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_4 за № 6052 /том 1, а. с. 36-39/.

В своїх поясненнях позивач зазначив, що вказаний транспортний засіб та напівпричіп призначений для перевезення пального, на підтвердження чого надав свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів № 009320 та № 009321 /том 1, а. с. 46-47/.

Також, позивач пояснив, що відповідно до наказу № 4-ОК від 08 червня 2004 року на підприємстві на посаді водія вказаного транспортного засобу працював ОСОБА_5, що має право керування транспортним засобом категорії ВСДЕ, а також, відповідно до свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі № 042699 - транспортним засобом, що перевозить небезпечні вантажі /том 1, а. с. 48-51/.

Поставка нафтопродуктів здійснювалось позивачем шляхом самовивозу, що підтверджується рахунками - фактурами, накладними, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, копії яких наявні в матеріалах справи /том 1, а. с. 52-65, 83-84, 88-92, 94, 96-120, 149-163/.

У своїх поясненнях позивач зазначив, що придбані нафтопродукти використовувались у господарській діяльності, а саме: ТОВ "Партнер-2000" придбало газ зріджений у ТОВ "Оскар УА" в кількості 76,380 т на загальну суму 655 566 грн. для подальшої реалізації через власні АГЗП згідно переліку, що було відображено в бухгалтерському обліку.

З матеріалів справи вбачається, що за позивачем на праві власності зареєстровано нерухоме майно - будівля стаціонарного газозаправного пункту, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; будівля стаціонарного газозаправного пункту, розташованого в АДРЕСА_2; автозаправна станція та автомобільний газ оправний пункт в АДРЕСА_3, що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до договору оренди від 21 листопада 2007 року ТОВ "Партнер-2000" орендує у приватного підприємця ОСОБА_6, авто газозаправний пункт, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 /том 1, а. с. 40-45/.

На підтвердження руху товару в бухгалтерському обліку позивач надав оборотно-сальдові відомості, накладні на внутрішнє переміщення, копії яких наявні в матеріалах справи. Зазначені обставини відповідачем під час перевірки та у ході судового розгляду справи не оспорювались.

Таким чином, наявні у справі докази в їх сукупності, надають підстави для висновку про реальність господарських взаємовідносин між ТОВ "Партнер-2000" та ТОВ "Оскар УА" з придбання товарів.

Відповідачем, відповідно до акту перевірки та письмових заперечень, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Оскар УА" заперечується виключно з тих підстав, що відповідно до акту документальної позапланової невиїзної перевірки декларацій з ПДВ від 01 червня 2012 року № 1577/15-322/33989134 за період квітень 2010 - січень 2012 року по підприємству ТОВ "Оскар УА", складеного Кременчуцькою ОДПІ, встановлено порушення вимог пункту 1.2 статті 215, пункту 1.5 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 206.1 статті 206, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу - відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, і тому, на думку відповідача, відповідно до вимог частин 1,5 статті 103, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, правочини з вказаними контрагентами є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені без мети настання реальних наслідків.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оскаржуваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оскаржуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Оскар УА" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявність мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

З огляду на викладене, суд вважає висновки відповідача щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення - рішення № 0004951502/1371 від 12 вересня 2012 року не обґрунтованими та не підтвердженими матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення покладено на податковий орган.

У даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Зважаючи на те, що спірне податкове повідомлення - рішення є правовими актами індивідуальної дії, який, відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовуються, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004951502/1371 від 12 вересня 2012 року, натомість визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби № 0004951502/1371 від 12 вересня 2012 року.

Відповідно до положень частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністратвиний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-2000" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0004951502/1371 від 12 вересня 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-2000" (код ЄДРПОУ 21070140) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 306 (одна тисяча триста шість) гривень 89 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 16 квітня 2013 року.

Суддя Р.І. Молодецький