Ухвала

від 11.04.2013 по справі 2а-2157/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 р. Справа № 150888/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання Курніцької Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року по справі за позовом Приватного підприємства "Ліспромсервіспостач"до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000742320, № 0000732320 від 03.03.2012 року, -

В C Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Ліспромсервіспостач" (далі - ПП "Ліспромсервіспостач") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, в якому просить скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача:

- № 0000742320 від 03.03.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 46 079 грн. та застосовано штрафні санкцій в розмірі 11 519,75 грн.;

- № 0000732320 від 03.03.2012 року, яким ПП "Ліспромсервіспостач" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 36 863 грн. та застосовано штрафні санкцій в розмірі 9 215,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм законодавства, право на податковий кредит з податку на додану вартість підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентами позивача ТзОВ "Галицькі інвестиції" та ТзОВ "ВТ-Техбуд" є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000742320, № 0000732320 від 03.03.2012 року винесені Державною податкової інспекцією у Франківському районі м.Львова.

Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржив відповідач, Державна податкова інспекція у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби, яка покликаючись на те, що вказана постанова суперечить вимогам податкового законодавства, просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що для здійснення господарської діяльності позивач повинен мати сертифікат про походження лісоматеріалів. При цьому, такий документ необхідний на кожну реалізацію продукції, оскільки сертифікат про походження лісоматеріалів не може передаватися іншим суб»єктам підприємницької діяльності при подальшій реалізації лісоматеріалів. В даному випадку наявність такого документа підтверджувала б реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «Галицькі інвестиції» та ТзОВ «ВТ-Техбуд». Крім того, апелянт зазначає, що документів, які б свідчили про транспортування (перевезення) товарів, а відтак підтверджували б факт виконання ТзОВ «Галицькі інвестиції» та ТзОВ «ВТ-Техбуд» цивільно-правових зобов»язань щодо поставки пиломатеріалів позивачем не надано.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено те, що на підставі направлення від 10.02.2012 року № 23-2/77 виданого ДПІ у Франківському районі м.Львова, згідно з пп.78.1.1 п.78.1.4 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та Наказу від 10.02.2012 року № 28 в період з 10.02.2012 року по 16.02.2012 року Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Ліспромсервіспостач" (код ЄДРПОУ 36027053) з питань господарських взаємовідносин з ТзОВ "Галицькі інвестиції" (код ЄДРПОУ 37277910) та ТзОВ "ВТ-Техбуд" (код ЄДРПОУ 36873235).

За результатами перевірки складено акт від 21.02.2012 року № 150/23-2/36027053 (далі - акт перевірки), у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, в результаті чого ПП "Ліспромсервіспостач" занижено податок на прибуток на загальну суму 46 079 грн. в тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 46 079 грн.;

- п.п.7.2.1., п.п.7.2.6. п.7.2., п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1, п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 36 863 грн., в тому числі за жовтень 2010 року в сумі 4 530 грн., за листопад 2010 року в сумі 10 833 грн., за грудень 2010 року в сумі 21 500 грн.

На підставі акта перевірки Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000742320 від 03.03.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 46 079 грн., в тому числі: основний платіж - 34 559,25 грн., штрафні (фінансові) санкції - 11 519,75 грн.;

- № 0000732320 від 03.03.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 46 078,75 грн., в тому числі: основний платіж - 36 863 грн., штрафні (фінансові) санкції - 9 215,75 грн.;

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що так як у ПП "Ліспромсервіспостач" є усі необхідні первинні бухгалтерські документи, які відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність в Україні" підтверджують дійсність товарного обігу, та усі товарно - матеріальні цінності, були використані позивачем в господарській діяльності, то позиція Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова про безтоварність господарських операцій ПП "Ліспромсервіспостач " з ТзОВ "Галицькі інвестиції", ТзОВ "ВТ-Техбуд", є безпідставною, а висновки контролюючого органу про нікчемний характер угод між цими господарюючими суб'єктами та їх недійсність ґрунтуються на припущеннях.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1, 5.2.7 п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються: суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті, а також суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Як передбачено пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 вищевказаного закону не належать до складу валових витрат будь - які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено апеляційним судом правомірність відображення у складі валових витрат за період, що перевірявся відповідачем, сум витрат, сформованих за операціями з ТзОВ "Галицькі інвестиції", ТзОВ "ВТ-Техбуд" підтверджена договорами купівлі - продажу товарів, наявними в матеріалах справи копіями податкових та видаткових накладних.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" на час виникнення спірних правовідносин, ПП "Ліспромсервіспостач" та його контрагенти були зареєстровані в установленому законом порядку як платники ПДВ.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 7.5 ст. 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для включення позивачем сум до складу податкового кредиту, є податкові накладні, складені в момент виникнення податкових зобов'язань.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктами 7.2.6, 7.4.5).

Тобто вказана норма цього Закону чітко встановлює випадки, коли платник податку не має права включити до податкового кредиту суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів, робіт (послуг), і таким випадком є факт відсутності у платника податку податкової накладної, тобто не підтвердження сум сплаченого податку податковими накладними.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та за наявності належним чином оформленої податкової накладної, яка не позбавлена правового значення і в тому разі, якщо контрагентом покупця товарів (робіт, послуг) не виконується зобов'язання щодо утримання та внесення податку до бюджету.

Згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно п. 2 цього ж Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано договори, акти прийому-передачі, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між ПП «Ліспромсервіспостач» та його контрагентами ТзОВ «Галицькі інвестиції» та ТзОВ «ВТ-Техбуд», та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Вищевказані первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість, на думку колегії суддів, є подальше використання послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Так, ПП «Ліспромсервіспостач» використало товарно матеріальні цінності придбані у ТзОВ «Галицькі інвестиції» та ТзОВ «ВТ-Техбуд» в господарській діяльності, що стверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями.

Тобто, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряючий період до перевірки надано податкові накладні, реквізити яких відображено в акті перевірки, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідає встановленому чинним законодавством; відповідачем при проведенні перевірки не встановлено факту використання придбаних товарів у неоподатковуваних ПДВ операціях. А відтак, зазначені обставини давали позивачу право включати суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Щодо нікчемності правочинів, що укладені між ПП «Ліспромсервіспостач» та ТзОВ «Галицькі інвестиції» та ТзОВ «ВТ-Техбуд» апеляційним судом встановлено наступне.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначає апелянт, правочини між ПП «Ліспромсервіспостач» та ТзОВ «Галицькі інвестиції» та ТзОВ «ВТ-Техбуд» укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено факту нікчемності договорів купівлі-продажу, які укладалися між ПП «Ліспромсервіспостач» та ТзОВ «Галицькі інвестиції» та ТзОВ «ВТ-Техбуд», оскільки їх недійсність не встановлена законом, як і не доведено фіктивності таких правочинів.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на думку апеляційного суду, оскаржувані податкові повідомлення - рішення від № 0000742320 та № 0000732320 від 03.03.2012 року не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого їх слід визнати протиправними та скасувати.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року по справі № 2а-2157/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді В.П. Сапіга

І.О. Яворський