Постанова

від 13.03.2013 по справі 819/389/13-а

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/389/13-a

"13" березня 2013 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:

головуючої судді Подлісній І.М.

при секретарі судового засідання Субтельній Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Богатир" до Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення №0000072300 від 03 серпня 2012 року, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Богатир" звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000072300 від 03 серпня 2012 року, посилаючись на те, що воно прийняте з порушенням норм чинного законодавства в результаті помилкових висновків податкового органу.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Богатир" в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити шляхом скасування податкового повідомлення - рішення № 0000072300 від 03 серпня 2012 року Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби, оскільки воно було прийняте не у порядку та спосіб, що визначенні законами України, необґрунтовано, а тому є незаконним.

Представник відповідача Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби в судовому засіданні проти позову заперечив, просив у задоволенні позовних вимог відмовити з мотивів викладених у запереченнях на адміністративний позовом.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, повно та всебічно оцінивши матеріали справи, вважає що даний позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Богатир" зареєстроване 19 квітня 1996 року в Підволочиській районній державній адміністрації та взято на податковий облік в органах державної податкової служби 23.03.1999 р.

Працівниками Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби 18 липня 2012 року на підставі наказу "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки" від 04 липня 2012 року № 172 та на підставі направлення на проведення перевірки від 04 липня 2012 року № 000085 проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Богатир" з питань достовірності заявленої суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2012 року.

Результати проведеної перевірки зафіксовані актом № 642/22/21150034 від 18.07.2012 р. з якого вбачається, що податковим органом виявлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Богатир" ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, а саме: завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту Декларації з податку на додану вартість за березень 2012 року в сумі 176 972, 00 грн..

За результатами розгляду вищевказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000072300 від 03 серпня 2012 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Богатир" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 176 972,00 грн.

Підставою винесення вказаного податкового повідомлення - рішення є порушення позивачем ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, а саме: завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту Декларації з податку на додану вартість за березень 2012 року в сумі 176 972, 00 грн.

В судовому засіданні встановлено, що вказаний висновок податкового органу є помилковим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та здобутими судом доказам, а тому оспорюване податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби № 0000072300 від 03 серпня 2012 року слід скасувати.

Відповідач, в акті від 18.07.2012 року № 642/22/21150034 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю Богатир , код за ЄДРПОУ 21150034, з питань достовірності заявленої суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2012 року , вказує, що у відповідності до договорів купівлі № 19/02/2012 від 23.02.2012 року № 79 від 21.03.2012, укладеними між TOB Венус Україна , ФОП ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Богатир , останній придбав олію соєву, яку відразу за контрактом № 1 від 23.02.2012 року експортовано PRZEDSIEBIORSTWO HANDLOWO USLUGOWE VENUS M.ZYGA SP.J. (Польща).

Витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю Богатир на придбання 1 тони олії соєвої коливаються в діапазоні від 8997,88 грн. до 9004,76 грн., а дохід від реалізації 1 тонни цього ж товару становить 7885,19 - 7908,12 грн.

Зі змісту укладених угод та наступних дій платника податку, який продав товар за ціною нижчою від ціни придбання, податковий орган вбачає навмисне здійснення ним діяльності з метою декларування від'ємного значення ПДВ.

Платник податку - Товариство з обмеженою відповідальністю продало товар за ціною, нижчою від ціни придбання, що стало однією із причин формування від'ємного значення з податку на додану вартість по декларації за березень 2012 року.

А отже, купівля олії соєвої та її подальша реалізація на експорт за ціною, нижчою від ціни придбання, не були зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності товариства, оскільки не мали на меті отримання доходу від цих операцій і її не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Однак, такий висновок органу держаної податкової служби не відповідає та суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки у відповідності до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Також необхідно зазначити, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що підтверджується постановою Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 р. у справі № К/9991/50772/12.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, посилання відповідача на статті 203, 215, 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Крім того, слід зауважити, що твердження ДПІ у Підволочиському районі про те, що ціна товару включає і ПДВ, який не враховується лише при визначені бази оподаткування податком на прибуток не ґрунтується на вимогах чинного податкового законодавства України, оскільки згідно п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до п.п. 136.1.2 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України, для визначення об'єкта оподаткування не враховуються суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство - продавець не є платником податку на додану вартість.

Отже, ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби у зазначеному акті перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Богатир безпідставно вказавши ціну придбання товариством Богатир олії соєвої з ПДВ, а ціну продажу без ПДВ, зробивши необґрунотований висновок про продаж позивачем цього товару за ціною, нижчою від ціни придбання, та про отримання ним доходу від такої операції.

Крім того, висновок ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби про те, що експортована Товариством з обмеженою відповідальністю Богатир у березні 2012 року олія соєва, придбана цим підприємством також у березні 2012 року, всупереч ст. 83 Податкового кодексу України, не ґрунтується на матеріалах, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, а є лише припущенням, так як органом державної податкової служби під час проведення зазначеної перевірки інвентаризація товарно-матеріальних цінностей Товариства з обмеженою відповідальністю Богатир станом на 01.03.2012 р. не ініціювалася та, відповідно, підприємством не проводилася.

Згідно п. 198.1 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну

територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі

при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або

ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів

на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі

отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами

оперативного або фінансового лізингу.

П. 198.3. Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, основною умовою віднесення сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів, послуг та основних фондів, до податкового кредиту, є їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно абз. 3 п. 1 Розділу XIX Прикінцеві положення Податкового кодексу України, стаття 39 цього Кодексу набирає чинності з 1 січня 2013 року. П. 8 Підрозділу 10 Розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України, передбачено, що у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств . Положення підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств щодо донарахування податкових зобов'язань платнику податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, не застосовується.

Відповідно до п. п. 1.20.1. пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.

Виходячи з аналізу вищевикладених норм податкового законодавства, податковий кредит Товариства з обмеженою відповідальністю Богатир за березень 2012 року повинен визначатися виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

П. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій,

передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних

договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту

197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у

тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних

активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Вищевказаний перелік операцій є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Оскільки, жодної з операцій, передбачених п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, Товариством з обмеженою відповідальністю Богатир упродовж ревізійного періоду не здійснювало, тому в органу державної податкової служби не було підстав для зменшення товариству суми податкового кредиту з ПДВ за березень 2012 року.

Також у даному випадку слід відмітити, що законодавцем встановлена у п. п. 195.1.1. п. 195.1. ст. 195 Податкового кодексу України нульова ставка оподаткування ПДВ операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту з метою стимулювання експорту товарів з України.

Отже, висновок ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби про те, що реалізація Товариством з обмеженою відповідальністю Богатир олії соєвої на експорт не був зумовлений характером господарської діяльності товариства, так як не мав меті отримання доходу, не ґрунтується на нормах податкового законодавства України, оскільки вищевказаним товариством за результатами реалізації олії соєвої на експорт було одержано дохід.

Враховуючи той факт, що у Товариства з обмеженою відповідальністю Богатир на момент проведення перевірки були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи, що не заперечується ДПІ у Підволочиському районі в акті податкової перевірки товариства, посилання ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби на порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в мотивування своєї позиції є необґрунтованим.

Ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що Державна податкова інспекції в Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби не довела правомірність та обґрунтованість прийняття податкового повідомлення - рішення від 03 серпня 2012 року № 0000072300, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Богатир щодо скасування вищевказаного податкового повідомлення - рішення підлягають до задоволення.

керуючись ст.ст. 94, 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби №0000072300 від 03 серпня 2012 року - скасувати.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи .

Головуючий суддя Подлісна І.М.