Постанова

від 16.04.2013 по справі 5011-16/11734-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року Справа № 5011-16/11734-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Кас Груп" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2013 року у справі господарського суду№ 5011-16/11734-2012 міста Києва за позовомТОВ "Беррі-Україна" до ТОВ "Кас Груп" про відшкодування збитків у розмірі 308 599, 91 грн. у судовому засіданні взяли участь представники:

ТОВ "Беррі-Україна":Прохаченко М.О. (директор), Гончарюк Т.В. (довіреність б/н від 27.04.2012 року), ТОВ "Кас Груп":Пожайрибко О.Б. (довіреність №002 від 21.01.2013 року). ВСТАНОВИВ :

у серпні 2012 року ТОВ "Беррі-Україна" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ "Кас Груп" (далі - відповідача) про відшкодування збитків у розмірі 308 599, 91 грн., завданих у зв'язку з втратою вантажу, що мав бути доставлений позивачу відповідно до Договору №12 про надання послуг від 21.11.2011 року. Позовні вимоги складалися з вартості втраченого вантажу 30072,87 Євро, що згідно офіційного курсу НБУ становить 300254,48грн., 2566,56грн. річних згідно статті 625 Цивільного кодексу України, 4277, 60грн., що становлять 5% річних відповідно до статті 27 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року та 1501,27грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2012 року (суддя Ярмак О.М.) у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з недоведенням позивачем у діях відповідача складу цивільного правопорушення (факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг, наявності та розміру збитків, причинно-наслідкового зв'язку між порушенням відповідачем зобов'язання та понесеними збитками) (том 1, а.с. 110 - 113).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 23.10.2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Шапрана В.В., суддів: Андрієнка В.В., Буравльова С.І.) рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2012 року скасовано, прийнято у справі №5011-16/11734-2012 нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 300 254, 48 грн., 5% річних на компенсацію у розмірі 4 113, 07 грн., індекс інфляції у розмірі 900, 76 грн. та 6 105, 36 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено, стягнено з відповідача на користь позивача 278, 38 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Судове рішення апеляційного суду обґрунтоване встановленням в діях відповідача складу цивільного правопорушення, що є підставою для стягнення з нього збитків, завданих позивачу втратою вантажу, що мав бути доставлений позивачу відповідно до замовлення на виконання умов договору про надання послуг з перевезення в міжнародному транспортному перевезенні (том 1, а.с. 195 - 202).

Не погоджуючись з винесеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 22.01.2013 року, а рішення суду першої інстанції від 23.10.2012 року залишити без змін, витрати на оплату судового збору за подання касаційної скарги покласти на позивача, аргументуючи порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 4, 5, 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, статей 22, 623, 924 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) , статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) , статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", статей 32, 34, 36, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 22.01.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Різновидом договорів про надання послуг є договір транспортного експедирування, за яким, виходячи з приписів частини 1 статті 929 ЦК України, одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, яким, зокрема, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956 року (далі - Конвенція) , яка була ратифікована Україною Законом "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 року.

Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах , з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає як за свої власні дії та упущення, так за дії та упущення своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення.

Згідно зі статтею 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною статті 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Згідно з частиною 1 статті 31 Конвенції, в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: a) відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1, 2 статті 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. При цьому, позивачу необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Частиною 1 статті 17 Конвенції передбачено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно з частиною 1 статті 20 Конвенції, той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Частиною 1 статті 27 Конвенції передбачено право позивача вимагати сплати відсотків на компенсацію, що підлягає сплаті. Такі відсотки, обраховані із розрахунку п'яти відсотків річних, накопичуються з дня надсилання перевізнику письмової претензії або, якщо така претензія не пред'являлась, з дня початку розгляду позову.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Беррі-Україна" (замовник) та ТОВ "Кас Груп" (виконавець) було укладено Договір №12 на надання послуг від 21.11.2011 року (далі - Договір) , предметом якого визначено порядок взаємовідносин, що виникають між замовником та виконавцем при плануванні, здійсненні та оплаті перевезень авіаційним транспортом, автотранспортом, у транспортно-експедиційному та митно-брокерському обслуговуванні вантажів замовника у міжнародному сполученні та на території України (том 1, а.с. 19 - 25).

Суди встановили, що пунктом 2.3. Договору сторони обумовили, що конкретні умови перевезення, перелік транспортно-експедиційних послуг визначаються транспортним замовленням або підтвердженням транспортного замовлення, що є додатками до даного договору та мають переважаюче право по відношенню до його умов.

Також суди встановили, що згідно з пунктами 3.1., 3.2. Договору, замовник інформує виконавця про бажані терміни, маршрут та об'єми запланованих перевезень електронною поштою або факсимільним зв'язком, а виконавець попередньо інформує замовника таким же способом про можливість виконання та вартість послуг, яких потребує замовник.

Судами встановлено, що пунктами 3.4., 3.5. визначено, що по досягненню попередньої домовленості між замовником та виконавцем, замовник складає та передає виконавцю або виконавець складає та передає замовнику (факсимільним зв'язком або електронною поштою) транспортне замовлення/підтвердження транспортного замовлення, які обов'язково повинні містити інформацію про точні адреси відправника, одержувача та місце призначення вантажу; планову дату готовності вантажу; планові розміри, вагу, характер вантажу; контактні особи відправника та отримувача, номери факсів останніх; можливі терміни доставки вантажу; перелік та вартість замовлених послуг; перелік необхідних товарно-супровідних документів. Транспортне замовлення/підтвердження транспортного замовлення вважається переданим/прийнятим до виконання після підписання належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, сторони підписали додаток №3 від 26.01.2012 року до Договору №12 на надання послуг від 21.11.2011 року, відповідно до якого замовник замовляє, а виконавець бере на себе зобов'язання надати транспортно-експедиційні послуги (організувати вантажне перевезення) по маршруту Реккем (Бельгія) - Київ (Україна), замовник: ТОВ "Беррі-Україна", вантажовідправник: "Berry Alloc Industrielaan 100В-8930 Menen", маршрут транспортування: Menen (Бельгія) - Київ (Україна), спосіб транспортування: автотранспорт, місце загрузки: 8930, Rekkem L.A.R., 30 склад ABX/DSV, місце вивантаження вантажу: Київська обл., Києво-Святошинський район., с. Чайка, вул. Антонова, 1а, корпус 1, буд. 1-6, отримувач вантажу: ТОВ "Беррі Україна", термін доставки 06.02.2012 року, оплата: 2800 євро за курсом НБУ на дату виставленого рахунку, відтермінування по оплаті - 14 днів (том 1, а.с. 26).

Також суди встановили, що згідно з додатком №3 до Договору від 21.11.2011 року, сторони дійшли згоди про те, що в рамках Договору для організації замовлення сторони мають право користуватись послугами третіх сторін та оплачувати замовлені послуги згідно домовленостей.

Судами встановлено, що на виконання зазначеного перевезення 27.01.2012року відповідачем було укладено з третьою особою - суб'єктом підприємницької діяльності Сологубом І.С. договір №2/01/2012 на перевезення передбаченого у замовленні позивача вантажу. Перевезення мало здійснюватися автомобілем марки Вольво, державний реєстраційний номер АА 5558 IE, причеп АА 4741 XX за маршрутом (8930 Менен) - Україна (Київська область) з терміном доставки - 06.02.2012 року (том 1, а.с. 27, 29, 31 - 37, 158 - 159).

Апеляційним судом встановлено, що згідно запису в графі 23 CMR №020356, перевізником зазначено приватного підприємця Сологуба Івана Сергійовича, в ній наявний підпис водія Коцюри, який отримав вантаж та печатка приватного підприємця Сологуб І.С., також у графі 17 даної СМR зазначено про завантаження вантажу в автомобіль марки "Вольво", державний реєстраційний номер АА 5558 IE, причеп АА 4741 XX,), що узгоджується з координатами автомобіля перевізника, передбаченими Договором №2/01/2012 від 27.01. 2012року.

Судами встановлено, що до місця доставки зазначений автомобіль не прибув, а відтак, вантаж слід вважати втраченим.

Вартість втраченого вантажу суди встановили відповідно до інвойсів №18/30/0010490 від 27.01.2012 року, №13/10/0020003 від 01.02.2012 року, №13/10/0020004 від 01.02.2012 року, на суму 30 072, 87 Євро, що згідно офіційного курсу євро до гривні, встановленого НБУ станом на 13.06.2012 року, еквівалентно 300 254, 78 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив про відсутність складу цивільного правопорушення, оскільки замовлення, яке є додатком №3 від 26.01.2012 року до Договору про надання послуг від 21.11.2011 року, не підтверджує узгодження відповідачем транспортного засобу з позивачем для перевезення визначеного позивачем вантажу.

Також суд першої інстанції визнав транспортну накладну - CMR №020356 неналежним доказом прийняття вантажу до перевезення за замовленням позивача згідно з додатком №3 від 26.01.2012 року до Договору №12 від 21.11.2011 року, з огляду на те, що її реквізити не відповідають приписам статей 4 - 6 Конвенції, зокрема, у графі "Відправник" та "Отримувач" зазначена одна і та ж особа - ТОВ "Беррі-Україна", тоді як вантажовідправником згідно з додатком №3 від 26.01.2012 року до Договору є "Berry Alloc Industrielaan 100В-8930 Menen", при цьому зазначені записи внесено рукописним шрифтом (заповнено "від руки") (том 1, а.с. 49).

Апеляційний суд, повторного розглядаючи справу, не погодився з такими висновками суду першої інстанції та зазначив про те, що на виконання Договору №12 про надання послуг від 21.11.2011 року, відповідачем було залучено для фактичного здійснення доставки вантажу перевізника - фізичну особу-підприємця Сологуба І.С. згідно Договору №2/01/2012 від 27.01.2012року, в якому пунктом 1.3 зазначено координати автомобіля, на який в послідуючому було завантажено вантаж, що підтверджується підписом та печаткою вантажоодержувача на CMR №020356.

Також судом апеляційної інстанції встановлено обставини надання відповіді на лист позивача №43 від 18.10.2012 року фірмою Berry Wood s.a.s. та фірмою Berry Floor nv, які діють під однією торговою маркою Berry Allooc Industrielaan, в якому підтверджується, що замовлення ТОВ "Беррі-Україна" було завантажено у вантажний автомобіль з державними номерами АА5558ІЕ/АА4741ХХ, про що перед завантаженням позивачем було повідомлено вантажовідправника, водій отримав товар, про що свідчить його підпис на CMR №020356 (том 1, а.с. 136 - 137).

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про належність та достатність доказів в обґрунтування виникнення договірних зобов'язань з перевезення в міжнародному транспортному сполученні між позивачем та відповідачем у справі та передоручення відповідачем своїх обов'язків третій особі саме на виконання Договору №12 від 21.11.2011 року.

Спростовуючи висновки суду першої інстанції про те, що вага товару, яка підлягала перевезенню згідно зі замовленням позивача, не відповідає вазі вантажу, фактично зданого до перевезення вантажовідправником згідно з СМR №020356, апеляційний суд зазначив, що це було зумовлено узгодженням у вигляді повідомлення, згідно якого продавець товару зобов'язувався надати покупцю (позивачу) відповідний товар вагою брутто 20 тон, що дорівнює приблизно 30 місцям, тому здійснюючи завантаження товару продавець орієнтувався саме на вагу брутто, яка при завантаженні 30 місць була б меншою, тому завантаження відбулося на 1 місце більше, що в цілому не змінює первісне зобов'язання сторін за договором №12 від 21.11.2011 року.

З огляду на встановлене, враховуючи положення пункту 6.7. Договору №12 від 21.11.2011 року про те, що сторона, що залучає третю особу до виконання своїх зобов'язань по Договору, несе перед іншою стороною за даним Договором відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань як за свої власні дії, враховуючи положення статей 3, 4, 17, 20 Конвенції, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача збитків.

Так, апеляційний суд вбачав наявність правових підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем збитків у вигляді вартості втраченого товару в сумі 30 072, 87 Євро, яка згідно з офіційним курсом євро до гривні, встановленим НБУ станом на 13.06.2012 року, складала 300 254, 48 грн., 5 % річних на компенсацію, що підлягає сплаті, відповідно до статті 27 Конвенції, нарахованих з 03.03.2012 року (з дня надсилання відповідачу письмової претензії відповідно до опису поштового вкладення) по 13.06.2012 року в розмірі 4 113, 07 грн., а також індексу інфляції в розмірі 900, 76 грн. за період з 03.03.2012 року по 13.06.2012 року.

У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 3 % річних за період з 06.02.2012 року по 13.06.2012 року в сумі 2 566, 56 грн. суд апеляційної інстанції відмовив з огляду на те, що позивачем були заявлені вимоги про стягнення 5 % відсотків річних згідно зі статтею 27 Конвенції, тоді як одночасне стягнення з відповідача 3 % річних та 5 % річних суперечитиме вимогам частини 1 статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж правопорушення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується в цілому з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача збитків, завданих порушенням умов договору №12 від 21.11.2011 року та інших угод на його виконання, зазначає про правильне застосування в спірному випадку норм Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956 року, ратифікованої Україною Законом "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 року, керуючись статтею 9 Конституції України та статтею 10 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду в частині стягнення з відповідача 900, 76 грн. інфляційних збитків з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.

Судами встановлено, що згідно умов укладеного договору відповідачем було порушено зобов'язання з перевезення вантажу, яке не є за своєю правовою природою грошовим, що виключає можливість стягнення інфляційних збитків. Крім того, вартість вантажу була визначена в іноземній валюті, що унеможливлює стягнення інфляційних втрат, які виникають внаслідок знецінення національної валюти України, а не іноземних валют.

Відтак, застосування положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення інфляційних втрат на суму 900, 76 грн. в даному випадку є помилковим.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2013 року у справі №5011-16/11734-2012 в частині стягнення інфляційних втрат підлягає скасуванню з прийняттям касаційним судом в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог як таких, що заявлені безпідставно, в решті висновки апеляційного суду є такими, що прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника про недоведення позивачем обставин передання ним вантажу саме на замовлення відповідача та відповідно до поданої ним заявки на транспортне перевезення, спростовано апеляційним судом шляхом встановлення обставин укладення відповідачем договору з третьою особою на транспортне перевезення із зазначенням координат автомобіля, встановлення обставин, що згідно товарно-транспортної накладної (CMR) саме третя особа отримала спірний вантаж, засвідчивши отримання вантажу підписом водія та власною печаткою, загрузкою автомобіля, координати якого було визначено згідно договору перевезення між відповідачем та третьою особою. Відповідно до статей 3, 4, 5, 6, 9,17, 20 Конвенції зазначені докази є належними та достатніми при обґрунтуванні підстав для стягнення шкоди, завданої перевізником в міжнародному транспортному перевезенні. В решті доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, спрямовані на переоцінку доказів касаційним судом, що виходить за межі його повноважень, відповідно до статті 111 7 ГПК України, а отже, є необґрунтованими.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що з огляду на часткове задоволення позову, виходячи з приписів частини 1 статті 49 ГПК України, постанову апеляційного суду в частині стягнення з відповідача понесених ним судових витрати у судах першої та апеляційної інстанцій слід змінити, та задовольнити стягнення судових витрат з відповідача відповідно до суми задоволених в цілому позовних вимог - 304 367, 55грн., що становить - 9 131, 17 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ТОВ "Кас Груп" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2013 року у справі №5011-16/11734-2012 в частині стягненні 900 (дев'ятсот) грн. 76 (сімдесят шість) коп. інфляційних збитків скасувати.

В цій частині у задоволенні позову відмовити.

У частині стягнення судового збору Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2013 року у справі №5011-16/11734-2012 змінити.

Стягнути з ТОВ "Кас Груп" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, буд. 21, офіс 302, ідентифікаційний код 37570787) на користь ТОВ "Беррі-Україна" (02660, м. Київ, вул. Червоноткацька, 94, ідентифікаційний код 36563792) 9 131 (дев'ять тисяч сто тридцять одну) грн. 17 (сімнадцять) коп.

В решті Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2013 року у справі №5011-16/11734-2012 залишити без змін.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко